Українська національна ментальність та її відображення у філософській думці України. Основні особливості та джерела української філософії

Українська національна ментальність та її відображення у філософській думці України. Основні особливості та джерела української філософії

Українська ментальність формувалася протягом багатьох століть. Праця на родючих землях сприяла виникненню малих соціальних груп, звідси і властива українцю індивідуальність. Заслуговує також на увагу тривале проживання на межі ворожого степу виробило в українця специфічне "межове світовідчуття - переживання сьогоденності життя, поетичне, лірично-пісенне сприйняття природного, пріоритет серця над розумом. Саме ці якості утворюють неповторну діалогічно-гармонійну цілісність української філософської думки. В наш час питання національної самоідентифікації, національ­ного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу. Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існуван­ня таких основних особливостей українського національного ха­рактеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, вшанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

Емоційність та чутливість в позитивному виявленні проявляються в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії. Cентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання при­красити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму.

Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схиль­ності до психічного панікування. Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іно­земному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і не­гативно - у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем. Українська релігійність була відзначена навіть спостере­женнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянсь­ких часів.. Як основні риси укр. класичної філософії, можна назвати: 1. Світоглядна толерантність і синтетичність. У вченнях укр. філософів класичного періоду, як і у всій укр. культурі, можна спостерігати прагнення не відкинути протилежну точку зору, а приєднати її до своєї як момент істини. 2. Екзистенційний характер філософування, що означає висування на перший план проблем людини, проблем її існування і сенсу життя. 3. Індивідуалізм і персоналізм, тобто орієнтація на окрему особистість, а не на колектив. 4. Кордоцентризм (від лат. серце), ця риса означає домінанту серця, переважання почуття над логічним міркуванням, а образу - над поняттям.

Таким чином, окреслена своєрідність української філософії при­водить до того, що замість терміну "українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.

 

Філософські ідеї в культурі Київської Русі ХІ-ХІІІ ст.

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з ХІ ст. ("Слово про закон і благодать" Іларіона), й триває до середини ХІV ст. (загибель 1340 р. князя Юрія ІІ кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі). Впродовж зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини. Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започатковує київський митрополит Іларіон, який в 1051 р. написав твір "Слово про закон і благодать". В ньому він осмислює історію людства, вказує на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів.

Більш чітко і систематично філософська проблематика представлена у творчості Климента Смолятича для нього істина вже викладена в Біблії, а розум і філософія допоможуть правильно зрозуміти цю істину.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі ХІІ ст. є Кирило - єпископ Туровський. Його творчість - не лише високий зразок володіння словом, вона насичена глибоким моральним чуттям. У співвідношенні Бог-людина безперечний пріоритет надається Богові, який є творчою силою, стосовно до якої все створене, і звісно, людина перебуває у стані підкорення. Водночас Кирило акцентує увагу на тому, що весь задум створення є спрямованим до вищої мети, якою є людина.

Ще одна особливість Київської Русі полягає в тому, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу суспільства, духовній еліті. Основна ж частина населення продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів - Перуна, Стрибога та ін. Все це зумовило той факт, що філософія Київ. Русі на перших етапах розвитку мала перш за все просвітницький характер.

 

Українська національна ментальність та її відображення у філософській думці України. Основні особливості та джерела української філософії

Українська ментальність формувалася протягом багатьох століть. Праця на родючих землях сприяла виникненню малих соціальних груп, звідси і властива українцю індивідуальність. Заслуговує також на увагу тривале проживання на межі ворожого степу виробило в українця специфічне "межове світовідчуття - переживання сьогоденності життя, поетичне, лірично-пісенне сприйняття природного, пріоритет серця над розумом. Саме ці якості утворюють неповторну діалогічно-гармонійну цілісність української філософської думки. В наш час питання національної самоідентифікації, національ­ного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу. Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існуван­ня таких основних особливостей українського національного ха­рактеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, вшанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

Емоційність та чутливість в позитивному виявленні проявляються в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії. Cентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання при­красити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму.

Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схиль­ності до психічного панікування. Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іно­земному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і не­гативно - у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем. Українська релігійність була відзначена навіть спостере­женнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянсь­ких часів.. Як основні риси укр. класичної філософії, можна назвати: 1. Світоглядна толерантність і синтетичність. У вченнях укр. філософів класичного періоду, як і у всій укр. культурі, можна спостерігати прагнення не відкинути протилежну точку зору, а приєднати її до своєї як момент істини. 2. Екзистенційний характер філософування, що означає висування на перший план проблем людини, проблем її існування і сенсу життя. 3. Індивідуалізм і персоналізм, тобто орієнтація на окрему особистість, а не на колектив. 4. Кордоцентризм (від лат. серце), ця риса означає домінанту серця, переважання почуття над логічним міркуванням, а образу - над поняттям.

Таким чином, окреслена своєрідність української філософії при­водить до того, що замість терміну "українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.