Чистоти душі і величі помислів. Не кожен здатен на таке»

А.Чехов

1. Життя людини в суспільстві тісно пов’язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ.

Трудове право – це окрема галузь права України, що регулює відносини, які виникають у процесі реалізації особою права на працю. Воно являє собою внутрішню єдину, цілісну систему загальнообов’язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно пов’язані з трудовими, відносини найманих працівників.

Предметом правового регулювання трудового права є насамперед трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей при виконанні певної трудової діяльності.

Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов’язані з трудовою. Зокрема, відносини про участі працівників в управлінні підприємства, установи, організації; відносини щодо працевлаштування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення громадською роботою, системи соціальної допомоги і відносин, що виникають у процесі організації професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві; процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права та інші.

 

Праця – основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини.

Праця – це діяльність людини, що потребує витрат фізичної або розумової енергії і має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини. Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок, страйк, соціальний захист) закріплено в Конституції України.

У Конституції України (ст.43) зазначається, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Конституція України проголошує, що використання примусової праці забороняється. Не вважається такою військова або альтернативна (невійськова) служба, або робота, яка виконується за вироком іншим рішенням суду.

Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом, використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Конституція України гарантує громадський захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Ст. 44 Конституції України встановлює: ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права – нормативно-правові акти. До них відносять: Конституцію України, ЗУ “Про підприємництво”, “Про зайнятість населення”, “Про колективні договори і угоди”, “Про охорону праці”, Кодекс законів про працю, “Про відпустки”, “Про встановлення величини вартості межі малозабезпечених та розміру заробітньої плати”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) інші, постанови й розпорядження КМУ, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державні комітети, відомства, міжгалузеві, міжнародні й тарифні угоди.

Взагалі трудові відносини нині регулюються більш як 500 нормативно-правовими актами України, а також нормативними актами центральними та місцевими державними органами і органами місцевого самоврядування.

У трудовому колективі також здійснюється нормотворча робота прийняття локальних норм, до яких можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази тощо.

Особливим джерелом трудового прав а є міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано ВР України. Так, в ВУ ратифіковано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань праці – Міжнародної організації праці. Існують також міжнародні акти, які певною мірою теж регулюють трудові відносини.

Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації, як Кодекс законів про працю. КЗпП – це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці.

Трудові правовідносини – це врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина в якості працівника (робітника або службовця), який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією або фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудових правочинів, виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

Отже, трудове право – це врегульовані нормами трудові права суспільних відносин між працівником і власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем) чи фізичною особою, у яких одна сторона – працівник – зобов’язується виконувати роботу за певною спеціальною, кваліфікацією чи посадою з дотриманням внутрішнього розпорядку, а інша – власник або уповноважений ним орган (роботодавець) чи фізична особа – зобов’язується виплачувати працівникам заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.

 

2. Трудовий договір: особливості його укладення та припинення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку. А власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на кількох підприємствах, установах, організаціях (якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою). Отже, з огляду на означене поняття трудового договору учасником (або стороною) трудових правовідносин, передусім можуть бути фізичні особи, які визначаються у законодавстві як “працівник”. Успішною стороною виступає власник підприємства або фізична особа.

Виникнення правосуб’єктності фізичної особи є вік. За загальним правилом учасників трудових правовідносин. Може бути особа, яка досягла 16 р., як виняток – з 15 р. та учням з 14-річного віку.

Щодо строку укладення договору, то відповідно до ст. 23 він може бути:

- безстроковим (невизначений строк).

- на визначений строк (встановлюється за погодженням сторін) (на період вагітності, догляду за дитиною, обрання народним депутатомі ін.).

- на час виконання певної роботи.

Важливою умовою укладення трудового договору є визначення його форми і строків (ст. 23, 24). Договір слід укладати в письмовій формі, але можна й усно.

Письмова форма обов’язкова (ст. 24) у випадках:

- організованого набору працівників;

- укладання трудового договору про роботу в районах з особливими природно-географічними та геологічними умовами, умовами підвищеного ризику для здоров’я;

- укладення контракту;

- коли працівник наполягає на письмовій формі укладення трудового договору;

- з неповнолітнім укладається договір;

- трудовий договір з працівником про проходження альтернативної служби (військова служба);

- укладення трудового договору з працівником, діяльність якого пов’язана з державною таємницею тощо.

Усна форма трудового договору хоча і не виключається чинним законодавством про працю, але і серед практичних працівників, суддів і науковців з приводу її єдиного розуміння немає єдиної думки. Вважається, що надання письмової заяви працівників і видання наказу чи навіть візи на заяві про прийом на роботу і є оформленням взаємної згоди сторін укласти ТД в усній формі. Отже усна угода - юридичний факт, що є підставою для виникнення трудових правовідносин і потребує юридичного оформлення у вигляді письмового документу.

Від усної форми трудового договору повністю відмовилися російські законодавці. Новий трудовий кодекс РФ встановив, що трудовий договір укладається у письмовій формі. Так само поступила Республіка Польща. Отже, в новому Трудовому кодексі України така форма трудового договору також буде передбачена.

Порядок укладення трудового договору – це процедура юридичного оформлення трудових відносин, що виникають між працівником і власником або уповноваженим органом. При укладанні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або документ, що засвідчує його особу, трудову книжку, а у випадку передбаченим законодавством – і документ про освіту, документ про стан здоров’я, військовий білет (для військовозобов’язаного).

Забороняється вимагати від осіб відомості про їх національну чи партійну приналежність, походження, реєстрацію за місцем проживання тощо.

Крім цього власник може запросити працівника надати інші документи в разі прийняття на роботу (посаду):

¨ яка змінюється за конкурсом - характеристику і документ про обрання на посаду;

¨ молодший спеціаліст – направлення на роботу;

¨ осіб, звільнених з місць позбавлення волі – довідка про звільнення;

¨ пов’язану з виконанням функцій матеріально відповідальної особи, розпоряджання грошовими або іншими цінностями – характеристику.

У разі укладення трудового договору між фізичною особою (підприємцем) і працівником, фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати його (договір) у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Укладання трудового оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Однією з додаткових умов трудового договору є визначення строку випробування під час прийняття на роботу. Цей строк встановлюється для вивчення професійних якостей працівника, його можливостей щодо виконання певних функціональних обов’язків. Цей строк не може перевищувати 3-х місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки - 6 місяців (щодо держслужбовців, а також керівників). Строк – для робітників – не перевищує 1 місяця.

Окремими категоріям працівників строк випробовування не встановлюється: громадяни, які не досягли 18 років, молодших спеціалістів, що закінчили ВНЗ і направлені на роботу; осіб переведених з іншого місця роботи та інших категорій працівників, звільнених у запас з військової чи альтернативної служби.

Якщо протягом строку випробовування буде встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, то керівник вправі розірвати трудовий договір (ст. 28).

Заборонено укладати трудовий договір з особою, якій за медичним висновком запропоновано роботу, протипоказану за станом здоров’я.

Ст.29 визначає обов’язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, попередити про небезпечні і шкідливі фактори, можливі наслідки їх впливу на здоров’я, ознайомитися з правилом внутрішнього розпорядку та колективного договору.

Вперше прийнятого на роботу працівника йому оформляється трудова книжка, яка ведеться на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності і які пропрацювали на них понад 5 днів. До трудових книжок заносяться відомості про роботу заохочення й нагородження, а про стягнення не заносяться.