Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності

Поиск

1. У КК неодноразово використовується поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається «Звільнення від кримінальної відповідальності»). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111), шпигунство (ч. 2 ст. 114), ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212), участь у злочинній організації (ч. 2 ст. 255) тощо). Проте КК ніде не розкриває цього поняття. Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вважати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідальності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної відповідальності, то закон використовує тут поняття «звільнення від покарання» {розділ XII КК так і називається «Звільнення від покарання та його відбування»). Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність, як уже відзначалося в підрозділі 1 розділу II цього підручника, реалізується в трьох формах, а саме: 1) не пов'язаній з призначенням винному покарання; 2) пов'язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов'язаній з відбуванням призначеного покарання. Тому звільнення від реальної кримінальної відповідальності — це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» поміщений в Загальній частині КК перед розділом X «Покарання та його види».

2. Обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати кримінальної відповідальності реалізується в рамках кримінальне-правових відносин. Держава як один із суб'єктів цих відносин має право не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а й відмовитися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Таким чином, повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності. Такими підставами є: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); 2) дійове каяття (ст. 45 КК); 3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 4) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст. 47 КК); 5) зміна обстановки (ст. 48 КК); 6) закінчення строків давності (ст. 49 КК); 7) спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2ст. 111,ч. 2ст. 114, ч. 3ст. 175, ч. 4ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. б ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369); 8) акти амністії і помилування (статті 85-87).

Згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності — це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

3. Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов'язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридичне незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.

4. Передбачені законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути поділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов'язкове і. необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки) і ст. 48 КК (зміна обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є Імперативною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК). Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно, Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цього погляду всі види звільнення бід кримінальної відповідальності є безумовними, крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК). У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом року вона виправдає довіру колективу. В противному разі вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)

1. Стаття 45 КК встановлює: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завданні нею збитки або усунула заподіяну шкоду». Очевидно, що в цьому разі закон передбачає обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2. Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, що карається за законом позбавленням волі на строк до двох років або іншим більш м'яким покаранням. Це, наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (статті 118 і 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК) та ін.

3. Підставою звільнення від кримінальної відповідальності в цьому разі є дійове каяття особи. Таке каяття характеризується трьома ознаками, а саме: 1) щирим покаянням; 2) активним сприянням розкриттю злочину; 3) повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК.

Щире покаяння передбачає усвідомлення особою своєї вини у вчиненому злочині, щирий жаль про вчинений і осуд своєї поведінки.

Активне сприяння розкриттю злочину — це будь-які дії винної особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого злочину.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензій потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкодування завданих збитків може виражатися у відновленні початкового стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), виправленні пошкодженого майна, поверненні викрадених речей, заміні їх на інші або приблизно рівноцінні за вартістю, сплаті відповідної суми коштів або в іншій формі компенсації. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби загладжування шкоди, наприклад, принесення публічного вибачення за образу, виклик «швидкої допомоги» після заподіяння ушкоджень тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути добровільним. Добровільність відсутня у випадках, коли відшкодування збитків або усунення шкоди здійснюється під якимись умовами, наприклад, подання письмової заяви потерпілим про прощення особи, яка вчинила злочин, про відмову потерпілого від якихось претензій до цієї особи в майбутньому тощо.

4. Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійснено не тільки винним, а й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яке вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, внаслідок відсутності власних коштів, перебування під арештом тощо).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)

1. Стаття 46 передбачає: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду». Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК є обов'язковим для суду і безумовним для особи, яка вчинила злочин.

2. Передумовою аналізованого виду звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості. Особливістю такого злочину в цьому разі є обов'язкова наявність потерпілого, тобто фізичної особи, якій заподіяна фізична, моральна чи матеріальна шкода (ч. 1 ст. 49 КПК). Це випливає із положення ст. 46 КК про примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, тобто з особою, яка володіє свідомістю і волею. Йдеться про такі, наприклад, злочини, як умисне або необережне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості (статті 122-125, 128 КК), побої і мордування (ст. 126 КК), погроза вбивством (ч. 1 ст. 129 КК) та ін.

3. Примирення особи з потерпілим і відшкодування нею завданих потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди і є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

4. Примирення — це угода зазначених осіб, результатом якої є прощення потерпілим свого кривдника, який заподіяв йому шкоду. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК)

1. Стаття 47 передбачає: 1). Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. 2). У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

2. Матеріально-правовою передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст. 12 КК). Так, злочином середньої тяжкості відповідно до ч. З ст. 12 КК визнається злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. До числа таких належать, наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), необережне вбивство (ч. 1 ст. 119 КК), крадіжка (ч. ч. 1 і 2 ст. 185 КК), шахрайство (ч. ч. 1 і 2 ст. 190 КК) та ін. Поняття вперше вчиненого злочину невеликої і середньої тяжкості розкрито в § 2 цього розділу.

3. Процесуальною передумовою аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності є наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу на поруки особи, яка вчинила один із зазначених злочинів.

4. Підставою для звільнення такої особи від кримінальної відповідальності є її щире покаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї вини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки.

5. Аналізований вид звільнення від кримінальної відповідальності належить до числа необов'язкових (факультативних) і умовних. Факультативність звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що суд, навіть за наявності відповідних передумов і підстав, не зобов'язаний звільняти особу від кримінальної відповідальності, якщо визнає це недоцільним (наприклад, внаслідок порівняної тяжкості злочину, оцінки особи винного або інших обставин справи). Крім того, розглядуване звільнення застосовується під певною умовою, а саме: особа протягом року після передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення цих умов особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин у порядку, встановленому КПК.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки (ст. 48 КК)

1.Іноді діяння, будучи суспільне небезпечним в момент його вчинення, втрачає цю властивість у результаті змін, що відбулися у суспільстві, регіоні, окремій місцевості і т. ін. Якщо такі обставини сталися під час розслідування або розгляду справи в суді, то це й обґрунтовує можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так само можливість такого звільнення може виявитися й у разі, якщо до зазначеного часу буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки сама особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. У цьому разі втрачається сенс притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки її цілі вже досягнуті на стадії розслідування або розгляду справи в суді. Виходячи з цього, ст. 48 КК встановлює: «Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що під час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною».

Таким чином, зазначена стаття передбачає дві підстави факультативного і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності: 1) втрата діянням характеру суспільно небезпечного і 2) втрата особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки.

2. Загальною передумовою для обох видів звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст. 12 КК). Тому вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (закінченого або незакінченого, однією особою або у співучасті) виключає застосування аналізованого виду звільнення. Крім того, навіть вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, але не вперше, а повторно, також унеможливлює застосування ст. 48 КК.

3. Злочини завжди вчиняються у певній обстановці, тобто в тих чи інших об'єктивних умовах, що характеризують соціальні, економічні, правові, політичні, духовні, організаційні, міжнародні та інші процеси, які відбуваються в масштабах країни, області, міста, району, підприємства, установи, організації, сім'ї, оточення тощо. Зрозуміло, в такий спосіб обстановка і повинна бути встановлена на момент вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, з тим щоб порівняти і оцінити її зміну на час розслідування або розгляду справи в суді.

Для застосування ст. 48 КК повинно бути встановлено, що після вчинення особою злочину змінилася та обстановка, в якій було у свій час вчинено цей злочин. Зміна обстановки може стосуватися всієї країни, цілого регіону, окремої місцевості, конкретного підприємства, оточення і т. ін. (наприклад, припинення стану війни або скасування воєнного стану, зміна економічного або політичного курсу країни, зміна підходів держави до вирішення тієї чи іншої проблеми, прийняття різних рішень органами влади, зміна масштабу цін, високі темпи інфляції, ліквідація або реорганізація підприємства тощо). Подібні зміни обстановки повинні вплинути на оцінку раніше вчиненого злочинного діяння або особи, яка його вчинила, при якій суд визнає, що це діяння вже не може розглядатися як суспільне небезпечне або особа перестала бути суспільне небезпечною.

4. Втрата діянням характеру суспільна небезпечного — це або втрата ним зовсім суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, при якій діяння внаслідок своєї малозначності (ч. 2 ст. 11 КК) визнається незлочинним. Втрата діянням характеру суспільне небезпечного може бути двох видів. Перший з них пов'язаний з втратою суспільної небезпечності певного виду злочину. Така втрата може мати місце насамперед внаслідок швидких змін у тих чи інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки кримінально-правового примусу. Крім того, втрата суспільної небезпечності виду злочинів може бути викликана змінами місця, часу та інших обставин, лише при наявності яких діяння і визнається суспільне небезпечним. Так, ст. 336 КК передбачає відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. З припиненням або скасуванням мобілізації може відпасти і суспільна небезпечність таких діянь. Нарешті, зміна обстановки може вплинути на оцінку небезпечності і таких видів діянь, реальний зміст яких є нестабільним. Так, якщо посадова особа внесла завідомо неправдиві відомості до офіційних документів державної звітності, а потім форми цієї звітності були скасовані, то і раніше вчинене службове підроблення в цій частині (ст. 366 КК) втрачає характер суспільно небезпечного діяння.

Другий вид втрати діянням характеру суспільне небезпечного має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспільної небезпечності лише окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, визнається злочинним. Звичайно це характерно для зміни обстановки місцевого, локального масштабу. В цих випадках раніше вчинене особою діяння в конкретних умовах зміни обстановки визнається таким, що не заподіяло істотної шкоди конкретному об'єкту кримінально-правової охорони. На практиці мали місце випадки звільнення від кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність проведення меліорації на даній ділянці лісу і вирубки тут усіх дерев; за халатність, що завдала збитків підприємству, на якому радикально змінилися умови господарювання, тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням характеру суспільне небезпечного слід відрізняти від випадків декриміналізації даного діяння, при якій законодавець виключає його із числа суспільне небезпечних і кримінальне протиправних. У такому разі діють правила про зворотну дію в часі кримінального закону, який скасовує злочинність діяння (ст. 5 КК).

5. Стаття 48 КК може бути застосована і за умови, якщо після вчинення злочину обстановка змінилася таким чином, що внаслідок цього особа, яка його вчинила, перестала бути суспільна небезпечною: Відомо, що така небезпечність знаходить своє вираження насамперед у вчиненні особою злочину, а в подальшому визначається у першу чергу ступенем можливості вчинення нею нового, тотожного або однорідного злочину. Висновок про це будується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографічної, кримінально-правової та ін.), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно цієї особи умов (оточення в побуті, сім'ї, на роботі тощо). Встановлення цієї обстановки має значення для оцінки її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи під час розслідування або розгляду справи в суді. У такому разі діяння продовжує залишатися злочинним як на момент його вчинення, так і під час розслідування або розгляду справи в суді. Проте сама особа перестає бути суспільне небезпечною. На практиці до змін обстановки відносять призов до Збройних Сил України або звільнення із армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, тяжке захворювання, переїзд на інше місце проживання, поміщення неповнолітнього до інтернату, усунення тяжких особистих обставин, під впливом яких був вчинений злочин, розрив зв'язків з особами, що примусили вчинити злочин, тощо.

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)

1. Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним е і притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відпадає або істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Внаслідок цього ст. 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2. У ст. 49 КК встановлені такі п'ять строків давності:

1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий і кінцевий моменти їх перебігу.

Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т. ін.), а щодо продовжуваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був доведений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник.

Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення строків давності — тім с день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила цеп злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

4. Сприятливий перебіг строків давності можливий лише при додержанні особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) переховуватися від слідства або суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме: середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.

5. Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч, 2 ст. 49 КК перебіг давності припиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Під переховуванням від слідства або суду розуміється вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез'явлення без поважних причин до слідчого або в суд тощо). Проте при цьому особа повинна бути відома органам слідства або суду, котрі повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.

Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує обчислюватися (а не починається спочатку) зі дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'явлення із зізнанням — це добровільне особисте з'явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора., слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства або суду. Затримання являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається в приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється волі.

Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним страхом, що в будь-який час, скільки б часу не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому в ч. ч. 2 і 3 ст. 49 КК встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому випадку звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

6. Якщо до перебігу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. З ст. 49 перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридичне незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають обчислюватися самостійно і паралельно два строки давності: один за перший, а інший — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а обчислюються окремо за кожний злочин.

Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то обчислення давності по першому злочину не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає обчислюватися строк давності за новий злочин з дня його вчинення.

7. Додержання вимог, передбачених ч. ч. 1-3 ст. 49 КК, як правило, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один — факультативний, а інший — обов'язковий.

8. Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчинення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має. права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.

9. Обов'язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437, 439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України ці положення Конвенції є частиною національного законодавства України.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 238; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.99.39 (0.017 с.)