Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. У зв'язку з ним принципове значення мають питання про час прийняття, оприлюднення та набрання законом чинності і про час припинення його чинності. Встановлення цих меж є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) законів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного суспільне небезпечного діяння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

2. Після прийняття Верховною Радою України кримінального закону (дата прийняття обов'язково супроводжує офіційний текст закону) він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України для підпису і оприлюднення. Згідно з ст. 94 Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання., та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях носить інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.

Вчинення багатьох злочинів пов'язане не тільки з виконанням суб'єктом суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й з настанням певних суспільне небезпечних наслідків, встановлювати які вимагає закон. У теорії кримінального права немає єдності щодо питання про час вчинення таких злочинів. Одні юристи визначають час вчинення злочину настанням зазначених в законі наслідків, інші вважають, що часом вчинення злочину треба визнавати час вчинення дії (бездіяльності), незалежно від часу настання суспільне небезпечних наслідків. Остання точка зору виявилася найбільш обґрунтованою і знайшла закріплення у ч. З ст. 4 КК, де сказано: «Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності».

3. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді — вже інший. Ці ситуації раз у раз виникатимуть у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставатиме питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, — КК 1960 р. або КК 2001 р. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні і правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності.

Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння або пом'якшують кримінальну відповідальність за діяння, як і ті, що встановлюють злочинність діяння чи посилюють кримінальну відповідальність, можуть бути віднесені як до Загальної, так і до Особливої частини КК. Так, у ст. 22 Загальної частини КК наведено перелік злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. До нього, на відміну від КК 1960 р., не включена вказівка на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа у віці від 14до 16 років не може нести відповідальність за необережне вбивство, в тому числі за вбивство, вчинене до 1 вересня 2001 р., — строку набрання новим КК чинності.

Слід відмітити, що згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Поняття «відповідальність» передбачає різні форми державного примусу, в тому числі кримінальну відповідальність. Як вид юридичної відповідальності кримінальна відповідальність характеризується тим, що вона пов'язана з особливим видом правопорушень — злочином. «Відповідальність» як загальне поняття охоплює не тільки випадки, пов'язані з призначенням і застосуванням покарання, а й випадки, пов'язані з правовим становищем особи, до якої від імені держави застосована кримінальна відповідальність. Тому, виходячи із ст. 58 Конституції України та положень ч.) ст. 5 КК, зворотну силу мають також закони, що, наприклад, поліпшують умови і порядок відбування покарання, розширюють види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, знижують строки погашення і зняття судимості та ін. У ч. 1 ст. 5 КК законодавець, у розвиток ст. 58 Конституції України, уточнив коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це особи, що вчинили відповідні діяння до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, а також особи, що відбувають покарання або відбули його, але мають судимість.

4. Встановлення того, пом'якшує чи, навпаки, посилює кримінальну відповідальність новий закон, нерідко є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінального закону, визначити, який із них є більш м'яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дозволяють при порівнянні законів дійти висновку про більш м'який закон. Це:

1) закон, що встановлює більш м'який вид покарання порівняно з кримінальним законом часу вчинення злочину;

2) закон, в якому мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого ж покарання в законі, що діяв раніше;

3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того ж виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше;

4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму більш м'яким вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положення закріплено в ч. З ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, який діяв раніше;

5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;

6) в новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як в колишньому законі воно було обов'язковим;

7) якщо санкція в новому законі передбачає альтернативно кілька основних покарань, а в законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання.

5. Порівняння законів на предмет пом'якшення чи посилення кримінальної відповідальності досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов кримінальної відповідальності тощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набрав чинності з 1 вересня 1995 р.) була дана нова редакція глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, в статтях 168-170 цього КК така кваліфікуюча ознака, як неодноразовість, була замінена на повторність. Оскільки поняття неодноразовості ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки передачі хабара одночасно кількома особами), то в цій частині відбулося пом'якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі кількома особами охоплюється в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч. 2 цієї статті і тягли більш тяжке покарання. Формулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець ознаку повторності передбачив як кваліфікуючу за одержання та давання хабара, підтримавши в цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне банкрутство. Однак на відміну від ст. 156 КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 ввів вказівку на наслідки — завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність даного діяння порівняно з редакцією ст. 156 КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину має місце не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а лише за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.

6. У зв'язку з прийняттям нового КК на особливу увагу заслуговує питання про зворотну дію так званого проміжного закону. На практиці трапляються випадки, коли під час вчинення злочину був чинним один закон, в процесі розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановляння вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин.

У теорії кримінального права проблема застосування проміжного закону є спірною. Одні автори вважають, що проміжний закон може застосовуватися тільки за його «життя», тобто тільки тоді, коли він діє. На думку інших, такий закон, якщо він більш м'який, ніж наступний, має застосовуватися до осіб, які вчинили злочин, незалежно від того, чи є чинним такий закон. Перевагу має такс рішення: проміжний закон по справі не застосовується тому, що при розгляді справи вже є чинним новий закон. Застосуванню підлягає закон часу вчинення злочину. Однак покарання, що призначається, не може перевищувати максимальної межі, яка була передбачена в проміжному законі.