Розділ II – європейський суд з прав людини

РОЗДІЛ I – ПРАВА І СВОБОДИ

 

Стаття 2 – Право на життя
1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя iнакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання.
2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цiєї статтi, якщо воно є наслiдком виключно необхiдного застосування сили:
а) при захистi будь-якої особи вiд незаконного насильства;
b) при здiйсненнi законного арешту або для запобiгання втечi особи, яка законно тримається пiд вартою;
c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

 

Стаття 3 – Заборона катування
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гiднiсть, поводженню або покаранню.

Стаття 4 – Заборона рабства та примусової праці
1. Ніхто не може триматися в рабствi або в пiдневiльному станi.
2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.
3. Для цiлей цiєї статтi значення термiна “примусова чи обов’язкова праця” не поширюється на:
а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час тримання під вартою, призначеного згiдно з положеннями статтi 5 цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення з-під варти;
b) будь-яку службу вiйськового характеру або – у випадку, коли особа вiдмовляється вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв у країнах, де така вiдмова визнається, – службу, яка має виконуватися замiсть обов’язкової
вiйськової служби;
с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситуації або стихiйного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспiльства;
d) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайнi громадянськi обов’язки.

Стаття 5 – Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не може бути позбавлено свободи iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:
а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;
d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.
2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є
незаконним.

Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6 – Право на справедливий судовий розгляд
1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторiн чи в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду
може зашкодити iнтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такi права:
а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;
b) мати достатньо часу і можливостей для пiдготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;
d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
e) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, – отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7 – Ніякого покарання без закону
1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на пiдставi будь-якої дії або бездiяльностi, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.
2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові i покаранню будь-якої особи за будь-які дiї чи бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згiдно із загальними принципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.

Стаття 8 – Право на повагу до приватного і сімейного життя
1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 9 – Свобода думки, совісті і віросповідання
1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i спільно з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi та дотриманні релiгiйних i ритуальних обрядiв.

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 10 – Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних, телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.
2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах нацiональної
безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Стаття 11 – Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.

Стаття 12 – Право на шлюб
Чоловiки та жiнки, якi досягли шлюбного вiку, мають право на шлюб i створення сiм’ї згiдно з нацiональними законами, якi регулюють здiйснення цього права.

Стаття 13 – Право на ефективний засіб правового захисту
Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має право на ефективний засiб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiяли як офiцiйнi особи.

Стаття 14 – Заборона дискримінації
Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.

Стаття 15 – Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації
1. Пiд час вiйни або iншої надзвичайної ситуації в державi, яка загрожує життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вжити заходiв, що відступають від її зобов’язань за цiєю Конвенцiєю, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, – за умови, якщо такi заходи не суперечать iншим її мiжнародно-правовим зобов’язанням.
2. Наведене вище положення не може бути пiдставою для вiдступу вiд статтi 2, крім випадкiв смертi внаслiдок правомірних воєнних дій, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.
3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує це право вiдступу від своїх зобов’язань, повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такi заходи було припинено i з якого часу положення Конвенцiї знову повнiстю виконуються.

Стаття 16 – Обмеження щодо політичної діяльності іноземців
Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що перешкоджає запровадженню Високими Договiрними Сторонами обмежень щодо політичної дiяльності iноземцiв.

Стаття 17 – Заборона зловживання правами
Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi будь-яке право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.

Стаття 18 – Обмеження у застосуванні обмежень на права
Обмеження, які дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо зазначених прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, для якої вони передбаченi.

 

Стаття 50 – Витрати Суду

Витрати Суду покладаються на Раду Європи.

РОЗДІЛ III – ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 2 – Право на освіту

Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань.

РОЗДІЛ I – ПРАВА І СВОБОДИ

 

Стаття 2 – Право на життя
1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя iнакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання.
2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цiєї статтi, якщо воно є наслiдком виключно необхiдного застосування сили:
а) при захистi будь-якої особи вiд незаконного насильства;
b) при здiйсненнi законного арешту або для запобiгання втечi особи, яка законно тримається пiд вартою;
c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

 

Стаття 3 – Заборона катування
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гiднiсть, поводженню або покаранню.

Стаття 4 – Заборона рабства та примусової праці
1. Ніхто не може триматися в рабствi або в пiдневiльному станi.
2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.
3. Для цiлей цiєї статтi значення термiна “примусова чи обов’язкова праця” не поширюється на:
а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час тримання під вартою, призначеного згiдно з положеннями статтi 5 цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення з-під варти;
b) будь-яку службу вiйськового характеру або – у випадку, коли особа вiдмовляється вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв у країнах, де така вiдмова визнається, – службу, яка має виконуватися замiсть обов’язкової
вiйськової служби;
с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситуації або стихiйного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспiльства;
d) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайнi громадянськi обов’язки.

Стаття 5 – Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не може бути позбавлено свободи iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:
а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;
d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.
2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є
незаконним.

Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6 – Право на справедливий судовий розгляд
1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторiн чи в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду
може зашкодити iнтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такi права:
а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;
b) мати достатньо часу і можливостей для пiдготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;
d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
e) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, – отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7 – Ніякого покарання без закону
1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на пiдставi будь-якої дії або бездiяльностi, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.
2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові i покаранню будь-якої особи за будь-які дiї чи бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згiдно із загальними принципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.

Стаття 8 – Право на повагу до приватного і сімейного життя
1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 9 – Свобода думки, совісті і віросповідання
1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i спільно з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi та дотриманні релiгiйних i ритуальних обрядiв.

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 10 – Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних, телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.
2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах нацiональної
безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Стаття 11 – Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.

Стаття 12 – Право на шлюб
Чоловiки та жiнки, якi досягли шлюбного вiку, мають право на шлюб i створення сiм’ї згiдно з нацiональними законами, якi регулюють здiйснення цього права.

Стаття 13 – Право на ефективний засіб правового захисту
Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має право на ефективний засiб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiяли як офiцiйнi особи.

Стаття 14 – Заборона дискримінації
Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.

Стаття 15 – Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації
1. Пiд час вiйни або iншої надзвичайної ситуації в державi, яка загрожує життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вжити заходiв, що відступають від її зобов’язань за цiєю Конвенцiєю, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, – за умови, якщо такi заходи не суперечать iншим її мiжнародно-правовим зобов’язанням.
2. Наведене вище положення не може бути пiдставою для вiдступу вiд статтi 2, крім випадкiв смертi внаслiдок правомірних воєнних дій, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.
3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує це право вiдступу від своїх зобов’язань, повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такi заходи було припинено i з якого часу положення Конвенцiї знову повнiстю виконуються.

Стаття 16 – Обмеження щодо політичної діяльності іноземців
Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що перешкоджає запровадженню Високими Договiрними Сторонами обмежень щодо політичної дiяльності iноземцiв.

Стаття 17 – Заборона зловживання правами
Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi будь-яке право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.

Стаття 18 – Обмеження у застосуванні обмежень на права
Обмеження, які дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо зазначених прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, для якої вони передбаченi.

 

РОЗДІЛ II – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

Стаття 19 – Створення Суду
Для забезпечення додержання Високими Договiрними Сторонами їхнiх зобов’язань за Конвенцiєю та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далi “Суд”), який функцiонує на постiйнiй основi.

Стаття 20 – Кiлькiсний склад суддiв
Суд складається з такої кількості суддiв, яка вiдповiдає кiлькостi Високих Договiрних Сторiн.

Стаття 21 – Критерiї добору суддiв
1. Суддi повиннi мати високi моральнi якостi, а також мати квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.
2. Суддi засiдають у Судi у своїй особистiй якостi.
3. Упродовж строку своїх повноважень суддi не можуть займатися нiякою дiяльнiстю, що є несумiсною з їхньою незалежнiстю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі; усi питання, якi виникають у зв’язку iз застосуванням цього пункту, вирiшуються Судом.

Стаття 22 – Вибори суддів
1. Суддi обираються Парламентською Асамблеєю вiд кожної Високої Договiрної Сторони бiльшiстю поданих голосiв із трьох кандидатiв, представлених Високою Договiрною Стороною.
2. Така сама процедура застосовується пiд час довиборiв до Суду у випадку приєднання нових Високих Договiрних Сторiн, а також при заповненні вакансiй, що виникають.

Стаття 23 – Строк повноважень
1. Суддi обираються строком на шiсть рокiв. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень половини складу суддiв, обраних на перших виборах, спливає через три роки.
2. Суддi, строк повноважень яких спливає через перші три роки, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля їх обрання.
3. З метою забезпечення, наскільки це можливо, поновлення повноважень половини складу суддiв кожнi три роки, Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборiв вирiшити, що тривалiсть строку або строкiв повноважень одного або кiлькох суддiв, якi мають бути обранi, буде іншою ніж шiсть рокiв, але не бiльшою дев’яти i не меншою трьох рокiв.

4. У випадках, коли йдеться про бiльше нiж один строк повноважень i коли Парламентська Асамблея застосовує попереднiй пункт, розподiл строкiв повноважень здiйснюється Генеральним секретарем Ради Європи за
жеребом одразу ж пiсля виборiв.

5. Суддя, обраний для замiни суддi, строк повноважень якого не сплив, обіймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.

6. Строк повноважень суддiв спливає, коли вони досягають 70-рiчного вiку.

7. Суддi обiймають свою посаду до їх замiни. Проте після замiни вони продовжують розгляд тих справ, якi вже є в їхньому провадженні.