Аспекти організаційного порядку

Розглядаючи організацію як систему, необхідно враховувати, що діяльність з управління ніколи не відбувається в неорганізованому просторі. Реальна управлінська праця відбувається в середовищі різного роду відносин, цілей, зв'язків, норм, сформованих раніше. По відношенню до роботи керуючого вони виступають об'єктивними умовами та обмеженнями, тобто він діє в межах незалежної нормативної системи. Походження таких обмежень полягає в попередньому і поточному досвіді практичної та інтелектуальної діяльності. Наприклад, продукція минулого праці реалізується в таких організаційних відносинах, як адміністративний порядок, режим роботи, посадові інструкції,законодавчі норми і т.д. При цьому продуктами управління стають формальні і неформальні зв'язки, позиції членів колективу, керівників, а також різні об'єкти, наприклад, соціальні інструменти, організації, цільові групи.

Минула управлінська праця втілюється і в таких факторах, як знання, уявлення, цілі, установки, тобто він бере участь у формуванні свідомості.

Розвиток управління передбачає передусім накопичення інформації, створеної в минулій управлінської діяльності. Наслідки цього накопичення неоднозначні. З одного боку, управління може спиратися на більшу кількість засобів впливу; керуючий отримує більше інструментів для своєї діяльності. З іншого боку, звужуються можливості цілеспрямованого регулювання, тобто поряд з можливостями з'являються і множаться обмеження.

Таким чином, наростання продуктів минулого управлінської діяльності призводить до ускладнення управління. Тут проявляється історична закономірність,згідно з якою вплив минулого управлінської праці над нинішнім працею (панування досвіду) посилюється. Дана проблема має три важливих аспекти.

1. Організаційний порядок, в якому об'єктивується минулий працю,має властивість знеособленості. Він встановлюється незалежно від індивідуальних особливостей своїх носіїв.

2. Організаційний порядок служить важливим засобом подолання суб'єктивізму в управлінні, подолання обмежень інтелектуальних можливостей керуючого.

3.Організаційний порядок характеризується відносною неповнотою, з його допомогою неможливо контролювати всі елементи системи.

 

2. ТИПОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ

Типологія - класифікація об'єктів за спільністю ознак. Потреба в типології організації виникає, коли накопичення дослідних даних і надання їх в організації роблять необхідним формування її єдиної картини.

Типологія організації дозволяє:

1) систематизувати об'єкт, зосередитися на особливостях, подібності і розходження організацій за різними параметрами (цілі, структура, функції й т.д.);

2) встановити спільність проблем і типізувати їх для різних організацій, щоб одні організації могли користуватися методами вирішення проблем, що застосовуються в інших;

3) дати характеристику товариства з організаційної точки зору, яка може використовуватися при аналізі можливих змін у структурі суспільства.

Розглянемо класифікацію організацій за деякими істотними ознаками.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ за ПРИНЦИПАМи УПРАВЛІННЯ

За принципами управління організації поділяють на такі типи:

1) унінодальні («уні» - одиниця);

2) мультінодальні («мульти» - багато);

3) гомогенні (однорідні);

4) гетерогенні (різнорідні).

Унінодальна організація має ієрархічну структуру; в ній на вершині піраміди влади перебуває індивід, який має вирішальний голос і здатний вирішити всі проблеми, які виникають на більш низьких рівнях.

Мультінодальна організація характеризується відсутністю персоніфікованої влади; рішення приймаються двома або кількома автономними відповідальними особами.

Гомогенна організація управляє своїми членами більше, ніж вони керують цією організацією.

Гетерогенна організація керується своїми членами більше, ніж вона керує ними.

Майже всі реальні організації мають згаданими ознаками. Але часто одна з ознак переважає.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ за функціональними ознаками

Класифікація організацій за функціональними ознаками представлена діловими, громадськими, асоціативними організаціями й поселеннями.

Ділові організації створюються як окремими підприємцями, так і більш масштабними соціальними системами - державою, місцевою владою і т. д. Участь у них дає дохід і заробітну плату. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний порядок, принципи доцільності, підпорядкованості.

Громадські організації є узагальненням цілей індивідуальних учасників. Регулювання забезпечується прийнятими всіма нормами (статутом) і принципом виборності. Членство в таких організаціях забезпечує задоволення політичних, соціальних, культурних, творчих та інших інтересів учасників.

Асоціативні організації характеризуються певною автономією від середовища, відносною стабільністю складу, ієрархією ролей, порівняно стійким розподілом учасників за рівнем престижу, прийняттям загальних рішень. Функції регулювання здійснюють насамперед спонтанно формуються колективні норми і цінності. Асоціативні організації будуються на взаємне задоволення інтересів, коли не загальна мета є чинником об'єднання, а мета будь-якого суб'єкта, тобто мета суб'єктів не суперечать одна одній.

 

5. КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ за ознакою визначення мети

За цією ознакою виділяють кілька видів організації, що мають реальні прототипи.

1. Ціннісно-орієнтовані організації - це організації, поведінка яких визначається заданою системою цінностей.

2. Організації, які формують власні цілі - це організації, що володіють властивістю формувати для себе цілі діяльності та змінювати їх на підставі досягнутих результатів, власної еволюції і зміни зовнішнього середовища.

3. Цілеспрямовані організації - це організації, що мають єдину і незмінну головну мету.

4. Целеорієнтовані організації - це організації, що мають нечітко сформульовані і задані системою більш високого рівня цілі, які в певних межах можуть ними уточнюватися.

5. Цілепридатні - це організації, що діють для виконання однієї з другорядних цілей, заданих надсистемою, тому їх діяльність носить разовий характер.

6. Паразитичні організації - це організації, мета діяльності яких некорисна або шкідлива для системи, оскільки вони споживають її ресурси.

У сучасному менеджменті зростає увага до ціннісно-орієнтованих організацій.

Системою цінностей прийнято називати стійку категорію людських відносин, яка формується протягом всього попереднього досвіду практичної і теоретичної діяльності. Система цінностей є основою визначення мети.

Розглянемо дві альтернативні системи цінностей: технократичну і гуманістичну (табл.).

Таблиця

Системи цінностей

Технократична	Гуманістична
Природа - джерело необмежених ресурсів	Природні ресурси обмежені
Перевага над природою	Гармонія з природою
Природа ворожа	Природа дружня
Навколишнє середовище потрібно змінювати	Навколишнє середовище перебуває у тендітній рівновазі
Технологічний розвиток суспільства	Соціокультурний розвиток суспільства
Ризик і виграш	Гарантія безпеки
Розумність коштів	Розумність цілей
Запам'ятовування інформації	Розуміння інформації

 

Згідно ст. 63 Господарського кодексу України [5] залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 Господарського кодексу України, підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

· законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

· основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

· за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

· переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

· приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства[ 8].

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників)[9].

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства)[10].

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв'язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил
та структури) організації;

• за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;

• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);

• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

• за принципами об'єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об'єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети — підприємства, банки, ВНЗ);

• за характером діяльності: технологічні (реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з ви рішенням певної соціальної проблеми), непрограмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).

Як і системи, організації поділяються на штучні і природні. Перші створюються штучним шляхом: вони проектуються, потім будуються і реалізуються на практиці. Прикладами штучних організацій є підприємства, школи, лікарні. Природні організації виникають без попереднього проектування та інших наперед визначених дій, наприклад поселення людей, що виникає стихійно.

 

Тема: Зовнішнє й внутрішнє середовище організації