Право апеляційного оскарження в господарському судочинстві

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Таким чином, в апеляційному порядку перевіряються судові акти, які не набрали законної сили. Метою апеляційного провадження, яке являє собою самостійну стадію судового процесу, є перевірка законності обґрунтованості рішення місцевого господарського суду в повному обсязі (що зазначено у ч. 2 ст. 101 ГПК України), виправлення помилок, які допущено місцевим господарським судом.

Для виправлення цих помилок, допущених судом при розгляді й вирішенні спорів, закон передбачає спеціальний етап перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал, постанов, який містить самостійні стадії: перегляд судових рішень у апеляційному порядку; перегляд судових рішень в касаційному порядку; перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Ці перелічені стадії мають загальні ознаки:

-- вони призначені для перевірки наявності або відсутності підстав до скасування рішень, ухвал, постанов;

-- скасування або зміна рішень, ухвал, постанов може здійснюватися тільки у випадках, прямо вказаних у законі;

-- перевіряти судові акти мають право тільки ті суди, які уповноважені на це законом;

-- при перевірці судових рішень допускається присутність осіб, які беруть участь у справі.

Разом із тим кожна стадія є самостійною стадією господарського процесу і має свою мету, свій суб'єктний склад, об'єкт, зміст і передумови виникнення.

Суд апеляційної інстанції перевіряє правильність судових рішень з фактичної та правової сторін, за наявними у справі й додатково поданими доказами, в оскарженій та неоскарженій частинах. Він не зв'язаний доводами апеляційної скарги і зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі (ст. 101 ГПК).

В апеляційній інстанції перевіряється правильність встановлення місцевим господарським судом обставин справи, застосування норм матеріального права й норм процесуального права.

Апеляційне провадження - це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності та обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті. Під правом апеляційного оскарження рішення господарського суду слід розуміти право на порушення діяльності з перевірки рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Право на оскарження рішення виникає із дня його прийняття у кінцевій формі за наявності вказаних у законі передумов. Такими передумовами є наявність винесеного місцевим господарським судом рішення, яке не набрало законної сили; а також суб'єктів оскарження, віднесених до осіб, які мають право на оскарження. Відповідно до ст. 91 ГПК сторони у справі мають право на подання апеляційної скарги, а прокурор -- апеляційного подання.

Сторони

Правосуддя в господарських судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в господарському суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місцезнаходження, підвідомчості, характеру діяльності, а громадяни - незалежно від походження, соціального і майнового положення, пола, раси, національності, мови, відношення до релігії, політичних і інших сподівань, місця проживання і інших обставин.

Зміст принципу рівності складається з того, що господарські суди при вирішені економічних спорів застосовує цивільні і інші матеріальні закони до всіх підприємств і громадян в рівній мірі, незалежно від того, хто є суб'єктом спору, правове положення будь-кого з учасників господарського процесу (суду, сторін, третіх осіб та ін.) визначається лише їх процесуальним положенням.

Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс не містить офіційного визначення поняття учасників процесу. В ньому лише зазначається коло учасників, при цьому не вичерпне (ст. 18 ГПК). Етимологічно учасниками процесу є особи, які приймають участь у розгляді справи судом. Але ці особи за своїм положенням, за своїми правами і обов'язками, закріпленими законом, суттєво відрізняються. З одної сторони, це ті, за ініціативою яких виникає, розвивається і припиняється процес. Їх можна назвати активними учасниками процесу. До них слід віднести суддю, сторін, третіх осіб, прокурора, державних і громадських організацій, які уповноважені законом виступати на захист прав та інтересів інших осіб.

Поряд з вказаними вище активними учасниками процесу в ньому приймають участь інші особи, від яких не залежить виникнення, розвиток, припинення процесу, але вони сприяють встановленню істини з спірного відношення, винесення законного справедливого рішення. До них відносяться експерти, аудитори, перекладачі, посадові особи і інші працівники підприємств і організацій, яким відомі відомості з обставин справи (тобто свідки). Всіх їх можна назвати пасивними учасниками процесу.

Необхідність виділення активних учасників процесу від пасивних явна, оскільки права та обов'язки їх в процесі суттєво відрізняються. Так, активні учасники мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, надавати докази, заявляти відвід судді, експерта, оскаржувати рішення та ін., а пасивні учасники такими правами не наділені.

Склад учасників судового процесу визначено розділом ІV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:

Ш Особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

Ш Особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);

Ш Особи, які залучаються до процесу для давання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт).

В юридичній літературі існують і інші підходи до класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі в силу покладених на них обов'язків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у справах по встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про банкрутство.

Основними учасниками судового процесу є сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, в чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку про існування матеріально-правового інтересу і обумовленого ним процесуального інтересу, які у своїй єдності і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі.

Згідно ст. 91 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне провадження на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Сторонами у справі є позивач і відповідач. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами позивача, а треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються всіма правами сторін, за виключенням зазначених у ст. 27 ГПК, до переліку яких не входить заборона на звернення з апеляційним оскарженням, такі особи теж мають право на подання апеляційної скарги. До того ж не має значення, чи брали особи участь у засіданні суду першої інстанції, треба, щоб вони були залучені судом у процес.

Третіми особами називаються суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді сторін для захисту особистих прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами.

Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї - пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущені постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовують на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагаються, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від вступу в господарський процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 26 ГПК України); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 27 ГПК України).

У відповідності до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати у справу до прийняття рішення господарським судом, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін при умові вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законом.

Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до господарського процесу є правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги вступають у господарський процес лише за власною ініціативою. Господарський суд повідомляє зацікавлену особу про процес.

Господарський суд також вправі відмовити зацікавленій особі у вступі в господарський процес, що розпочався у якості третьої особи, якщо буде вважати, що його вимога не направлена на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть обов'язки позивача (ч. 3 ст. 26 ГПК України). Тому вони повинні звернутися до суду з дотриманням правила підсудності, правил оформлення і подання позовної заяви, а також сплатити державне мито. Кількість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору може бути самою різною і залежить від кількості осіб, що претендують на предмет спору.

За третьою особою, яка має самостійні вимоги і не вступила у процес, зберігається право на пред'явлення позову в окремому процесі.

У цьому випадку, третя особа, яка має самостійні вимоги може порушити самостійну справу - пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може ускладнити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і ствердить право за ними на нього. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх прав та інтересів. Вони можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення по господарському спору може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Вони можуть бути притягнути до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініциативою господарського суду (ст. 27 ГПК України).

Залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог або вступили у справу за власною ініциативою, мають такі ознаки:

Ш Не заявляють позовних вимог;

Ш Вступають у процес на стороні або позивача або відповідача в силу матеріально-правового зв'язку з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;

Ш Захищають власні інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Необхідність участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог в господарському процесі, пов'язана з захистом їх матеріальних прав і законних інтересів, може бути зумовлено різними фактичними обставинами. По-перше, необхідність захисту від можливого майбутнього регресної вимоги. По-друге, коли прийняте рішення державного або іншого органу (відповідача) на користь однієї організації (третьої особи), порушило права або законні інтереси іншої організації (позивач), та ін.

Найбільш наглядним, але приватним випадком участі третіх осіб без самостійних вимог в процесі є забезпечення права регресу однієї із сторін до третьої особи. Наприклад, при розгляді спору за позовом до генерального підрядчика про стягнення збитків (за договором підряду на капітальне будівництво) в якості третьої особи без самостійних вимог може виступати субпідрядчик.

Питання про допуск або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвали.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на нього рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню і опротестуванню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому розвитку процесу.

Згідно зі ст. 25 ГПК право на подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, має правонаступник сторін і третіх осіб.

Представник, який бере участь у процесі на підставі довіреності, має право подати апеляційну скаргу на рішення лише у випадку, якщо таке повноваження зазначено у довіреності, наданій особою, яку представляють.

Законність та обґрунтованість поставлених господарським судом рішень, ухвал, постанов, що не вступили в законну силу, можуть бути перевірені в порядку апеляційного провадження апеляційними господарськими судами за апеляційним поданням прокурора.

Органами прокуратури апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У випадках, коли в судовому засіданні оголошено резолютивну частину рішення, строк оскарження обчислюється від дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 ГПК. При цьому апеляційне подання, що вноситься прокурором, повинне містити перелік документів, на яких воно ґрунтується.

Додатковою гарантією права представництва органів прокуратури, передбаченого господарським судочинством, є внесення подання в порядку статті 112 ГПК про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в двомісячний строк від дня встановлення таких обставин прокурором. Такими обставинами можуть бути докази, які були наявні на момент розгляду справи по суті, але не були відомі суду, сторонам і прокурору, і мають суттєве значення для об'єктивного розгляду справи, а також скасування постановленого судового рішення.