Стаття 36. Підстави для початку розгляду справи

1. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов'язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

2. У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.

 

§ 1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним.

 

Регулювання економічної конкуренції є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави у сфері господарювання. Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Правові засади економічної конкуренції в Україні визначаються Господарським кодексом України, законами України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року, „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 року, „Про природні монополії” від 20 квітня 2000 року та іншими актами господарського законодавства.

Незважаючи на те, що у назві відповідного закону вживається словосполучення „захист економічної конкуренції”, його не можна визнати вдалим. Річ у тім, що відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України об’єктом правового захисту є права та інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки економічна конкуренція розглядається як різновид відносин у сфері господарювання, її не можна захистити. Вона є об’єктом правової охорони, але не захисту.

Відповідно до законодавства України про економічну конкуренцію усі суб’єкти господарювання в процесі конкуренції поділяються на такі види:

1) суб’єкти природних монополій;

2) суб’єкти, які займають монопольне становище на ринку;

3) інші суб’єкти господарювання.

Суб'єктом природної монополії визнається суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якого виду власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.

За законодавством України про економічну конкуренцію факт зайняття монопольного становища на ринку ще не вважається його порушенням. Порушеннями законодавства про економічну конкуренцію є:

- зловживання монопольним становищем на ринку;

- антиконкурентні узгоджені дії;

- недобросовісна конкуренція.

За загальним правилом, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку – це дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

В усякому випадку, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії.

 

Одним із видів порушення законодавства України про економічну конкуренцію є антикокурентні узгоджені дії.

За загальним правилом, антиконкурентними узгодженими діями є погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, яка призвела чи може призвести до недопущення, усунення, чи обмеження конкуренції.

В усякому випадку антиконкурентними узгодженими діями визнаються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть мати різні форми зовнішнього прояву. Вони, зокрема, можуть проявлятися у таких формах:

- укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі (факт укладення таких угод може бути підтверджено письмовим документом, який не був підписаний сторонами, однак ними виконувався, обміном листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, електронними повідомленнями тощо);

- прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі;

- створення суб’єкта господарювання, об’єднання, метою чи гаслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначеного суб’єкта господарювання, об’єднання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання, або вступ до такого об’єднання;

- інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

В Законі України „Про захист економічної конкуренції” передбачені випадки, коли узгоджені дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України. Така процедура в законодавстві Європейського Союзу називається нотифікацією. Дозвіл на узгоджені дії надається лише з певних підстав, встановлених законом. Наявність таких підстав виключає антиконкурентний характер узгоджених дій.

Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Вчинення узгоджених дій до отримання дозволу органів Антимонопольного комітету або Кабінету Міністрів України забороняється.

§ 3. Недобросовісна конкуренція.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція згідно із законом може полягати у трьох групах порушень:

- неправомірному використання ділової репутації суб’єкта господарювання;

- створенні перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції;

- неправомірних діях із комерційною таємницею.

Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання включає у себе:

1) неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

2) неправомірне використання товару іншого виробника;

3) копіювання зовнішнього вигляду виробу;

4) порівняльну рекламу.

Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання вважається використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого конкретного господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції полягає у вчиненні таких порушень:

1) дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);

2) купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

3) схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

4) схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

5) схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

6) підкуп працівника постачальника;

7) підкуп працівника покупця (замовника);

8) досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта(підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. Підкуп працівника постачальника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). Підкуп працівника покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Неправомірними діями з комерційною таємницею вважаються:

1) неправомірне збирання комерційної таємниці;

2) розголошення комерційної таємниці;

3) схилення до розголошення комерційної таємниці;

4) неправомірне використання комерційної таємниці.

Поняття комерційної таємниці та її ознаки визначені у ст. 505 Цивільного кодексу України.

Комерційною таємницею визнається інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відомості, які належать до комерційної таємниці певного суб’єкта господарювання, визначаються ним самим, на власний розсуд. В законодавстві України лише міститься перелік інформації, яка не може бути віднесена до комерційної таємниці. Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Аналіз складів правопорушень, які вважаються недобросовісною конкуренцією, згідно із законом „Про захист від недобросовісної конкуренції”, дає підстави стверджувати, що вони дещо виходять за межі поняття «недобросовісної конкуренції».

У ст. 25 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання. Конкуренція – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Дії, що кваліфікуються у законі як недобросовісна конкуренція, можуть вчинятися також такими суб’єктами господарювання, які не перебувають у стані конкуренції (змагання) з особою по відношенню, до якої ці дії вчинені.

Наприклад, купівля-продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг із примусовим асортиментом, неправомірне збирання або розголошення комерційної таємниці, не завжди вчиняються щодо суб’єктів господарювання, з якими ведеться конкуренція правопорушником.

У зв’язку з цим, в юридичній літературі, вже висловлювалися пропозиції замінити термін «недобросовісна конкуренція» іншим поняттям[1].

 

 

§ 4. Державний контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію.

Державний контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію –це діяльність Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень та інших уповноважених державою органів, спрямована на забезпечення дотримання всіма суб’єктами господарювання законів та інших нормативно-правових актів, які приймаються з метою обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємництві.

В залежності від моменту проведення державного контролю за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію, можна виділити дві його форми:

- попередню форму;

- наступну форму.

Попередня форма державного контролю має місце тоді, коли він проводиться до моменту порушення законодавства про економічну конкуренцію. Державний контроль за порушенням законодавства про економічну конкуренцію у наступній формі, навпаки, проводиться після моменту його порушення.

Кожній формі державного контролю за порушенням законодавства про економічну конкуренцію відповідає певний метод державного контролю.

До попереднбої форми державного контролю закон„Про захист економічної конкуренції” відносить контроль за концентрацією.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; 3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Методом (засобом) здійснення державного контролю за концентрацією є надання Антимонопольним комітетом згоди на концентрацію.

Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України: 1) у випадках коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного; вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли: частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

Наступною формою державного контролю закон називає примусовий поділ суб'єкта господарювання, що зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Методом державного контролю є прийняття рішення про примусовий поділ.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

§ 5. Відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію.

 

Законодавство України про економічну конкуренцію містить розгалужену систему видів, підстав та форм відповідальності за його порушення.

Залежно від характеру відносин у яких настає відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію, вона поділяється на такі види:

- цивільно-правову відповідальність;

- фінансову відповідальність;

- адміністративну відповідальність.

У свою чергу, цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію може накладатися, як правило, двома державними органами: судом та органами Антимонопольного комітету України.

До форм цивільно-правової відповідальності, що накладається виключно судом належать:

1) відшкодування шкоди заподіяної, внаслідок порушення законодавства про економічну конкуренцію;

2) визнання повністю або частково недійсними актів органів Антимонопольного комітету України;

3) визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

4) тощо.

Формами цивільно-правової відповідальності, що можуть накладатися органами Антимонопольного комітету є:

1) визнання вчинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

2) припинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

3) усунення наслідків порушень законодавства про економічну конкуренцію;

4) примусовий поділ суб’єкта господарювання, який зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем;

5) накладення штрафу;

6) блокування цінних паперів;

7) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України;

8) тощо.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на суб'єктів господарювання. Накладення штрафів є проявом фінансової відповідальності за порушення законодавства про економічну конкуренцію. Розмір штрафів залежить від виду порушення законодавства.

За зловживання монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За вчинення дій, які є недобросовісною конкуренцією, накладається штраф у розмірі до трьох відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

 

За вчинення дій, які вважаються порушенням вимог про концентрацію, накладається штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За неподання, несвоєчасне подання чи подання завідомо недостовірної інформації органам Антимонопольного комітету України накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За правопорушення у сфері економічної конкуренції посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

У разі створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, працівники суб'єктів господарювання, об'єднань несуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

§ 6. Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію.

 

Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію регламентується Законом України „Про захист економічної конкуренції” (Розділ VII) та Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19 квітня 1994 року.

Справи про порушення законодавства про економічу конкуренцію у межах компетенції розглядаються органами Комітету:

- Комітетом;

- постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

- державним уповноваженим Комітету;

- адміністративною колегією територіального відділення Комітету.

Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про економічну конкуренцію з різних приводів.

Одним із основних приводів початку розгляду справи є заяви суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про економічну конкуренцію;

Заява подається в письмовій формі й повинна містити:1) найменування органу, до якого подається заява (Комітет чи відповідне територіальне відділення Комітету);2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін (заявника і відповідача), їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), інші реквізити сторін, зокрема поштову адресу, а також, якщо такі є, номер засобу зв'язку (телефон, факс тощо), адресу електронної пошти;3) ім'я контактної особи (для юридичних осіб), номер засобу зв'язку (телефон, факс тощо), а також, якщо така є, адресу електронної пошти;4) зміст вимог, зокрема очікувані заявником від органів Комітету рішення;5) виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про економічну конкуренцію;6) інформацію стосовно звернення до будь-якого іншого органу державної влади, зокрема до суду, з питань, порушених у заяві;7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви. Заява підписується повноважною посадовою особою заявника – юридичної особи або його представником, заявником – фізичною особою або його представником. До заяви додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини. Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

Справа про порушення законодавства про економічну конкуренцію може бути також розпочата за поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про економічну конкуренцію, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності (п'ять років з дня вчинення порушення).

При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України та їх посадовими особами можуть вчинятися такі дії:

- дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;

- одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;

- вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи