Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра цивільно – правових дисциплін

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне та сімейне право»

на тему:

«ДОГОВІР ДАРУВАННЯ»

 

 

Студент – виконавець: Керівник курсової роботи

Щитник Ольга Анатоліївна Хуткий Олександр Володимирович

група ЮР – 91 доцент

_______________(особистий підпис) ________________(особистий підпис)

Курсова робота захищена з оцінкою

_______________________________

Протокол захисту курсових робіт №

______ від ____________20______ р.

 

Черкаси, 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ДОГОВОР ДАРУВАННЯ ………………………………...5

1.1 Правове регулювання договору дарування…………………………………...…5

1.2 Предмет договору дарування…………………………………………………......7

1.3 Форма договору дарування…………………………………………………….....9

1.4 Сторони у договорі дарування…………………………………………………...10

РОЗДІЛ 2 ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ……………………...14

2.1 Прийняття дарунка………………………………………………………………..14

2.2 Одностороння відмова від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому…………………………………………………………………………16

2.3 Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника……………………...17

РОЗДІЛ 3 ПОЖЕРТВА ЯК РІЗНОВИД ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ…………21

3.1 Пожертва, як форма договору дарування……………………………………......21

3.2 Поняття та права пожертвувача………………………………………………….25

ВИСНОВОКИ………………………………………………………………………...26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….31

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об’єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, у тому числі й тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У ретроспективному аспекті можна відзначити, що як правовий феномен договір дарування має багатовікову історію. Проте його загальна конструкція постійно розвивалася та збагачувалася. Цей процес знайшов свій наочний вияв і в новітній кодифікації цивільного законодавства України. У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 01 січня 2004р. (далі ЦК України) легальна конструкція договору дарування набула нового змісту. Це виявилося не лише у формальному збільшенні кількості правових норм, що складають інститут договору дарування, а й у створенні нових моделей цього договору, урізноманітненні його видів, розширенні меж правової ініціативи учасників цивільних відносин у сфері безоплатного передання майна у власність. Разом з тим новий ЦК України не розв’язав усіх проблем укладення та виконання договору дарування; не всі законодавчі новели можна визнати обґрунтованими та чітко визначеними, деякі з них потребують змін або подальшого вдосконалення.

Отже, вищевикладене дає підстави вважати обрану тему актуальною, а проведення її дисертаційного дослідження необхідним.

Мета і завдання дослідження.

Метою цього дослідження є виявлення та аналіз окремих проблем теоретичного та практичного характеру, безпосередньо або опосередковано пов’язаних з договором дарування. Теоретичні проблеми стосуються розуміння сутності договору дарування та його місця в системі цивільного права України та зобов’язального права, зокрема. Практичні – постають під час застосування тих чи інших норм договору дарування, які остаточно не вироблені або суперечать окремим положенням цивільного та іншого законодавства. Проведений аналіз забезпечить можливість обґрунтованого й послідовного корегування виявлених проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

· дослідження історично-правового генезису договору дарування та соціально-політичних передумов, що визначали цей процес;

· з’ясування сутності договору дарування, його правової природи як соціально-правового явища;

· виявлення теоретичних проблем, прогалин у законодавстві та правових колізій, що існують у межах правової регламентації договору дарування;

Об’єктом курсової роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням договору дарування.

Предмет роботи складають комплекс правових норм, що утворюють інститут договору дарування, а також теоретичні положення та практично-прикладні проблеми, безпосередньо пов’язані з договором дарування.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя складається із загальнонаукових та спеціально-юридичних методів пізнання соціально-правових явищ.

За допомогою методу норми договору дарування розглядалися в усій їх складності й суперечливості та єдності їх засад. Історичний метод використовувався при дослідженні витоків договору дарування та поглядів цивілістів різних часів щодо цього договору. Метод узагальнення використовувався для виявлення чинників, що ускладнюють застосування норм щодо розірвання вже укладеного договору дарування.

За допомогою цих методів змодельовані негативні наслідки застосування деяких правових норм дарування, які знайшли своє закріплення в ЦК України, але не можуть виконувати регулятивної функції через внутрішню суперечливість та неузгодженість з іншими правовими нормами.

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

Предмет договору дарування

 

Предметом договору дарування можуть бути речі - рухомі та нерухомі, а також різні майнові права, яким дарувальник має право розпорядитися. При цьому в залежності від того, яка річ буде предметом договору дарування - рухома чи нерухома, наявними будуть особливості оформлення такого дарування.

Речі, що є предметом договору дарування, не повинні бути вилучені з цивільного обороту, а тому можуть перебувати у власності особи. Тобто при даруванні необхідно додержуватися спеціальних правил, передбачених для набуття права власності на деякі види майна (наприклад, на вогнепальну зброю, на об'єкти, що визнані пам'ятками історії та культури тощо).

Такі правила, наприклад, встановлені додатком N 2 до Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. Дарування речей, що обмежені у цивільному обігу, не повинно порушувати їх спеціального правового режиму. Речі, для володіння та користування якими вимагається наявність дозволу (ліцензії), можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий дозвіл [10, c.65].

Серед майна, що може бути предметом договору дарування, специфічним є такий дарунок, як майнові права. Такі майнові права можуть бути такими, що вже є у володінні дарувальника на момент укладення договору (наприклад, звільнення обдарованого від обов'язку сплатити борг на користь дарувальника), та такими, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності тощо). Крім того, майнові права можуть мати зобов'язальну та речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, щодо якого відбувається певна діяльність суб'єктів права.

Розділ II ЦК України визначає коло речових прав, і всі вони можуть виступати у якості предмета договору дарування.

Проте такі майнові права, що нерозривно пов'язані з особою їх володільця, не можна ні подарувати, ні відчужити будь-яким іншим способом. До таких майнових прав належать: право на одержання аліментів, пенсійних та інших виплат, що мають особистий характер, а також право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.

Водночас, слід звернути увагу на те, що певні види майнових прав, наприклад, такі як сервітути, не можуть передаватися самостійно без речі, щодо користування якою вони встановлені [15, c.435].

Аналогічним чином можна подарувати права, що надані цінними паперами; такі права підлягають відчуженню лише разом із цінним папером, Зокрема, відповідно до вимог ч. ч. 3 та 5 ст. 197 ЦК України для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі, а для передачі прав за ордерним цінним папером необхідно вчинити на цьому папері передавальний напис (індосамент).

 

 

Форма договору дарування

 

Форма договору дарування визначається його змістом та має відповідати загальним положенням ЦК про форму правочинів (ст. ст. 205 - 210 ЦК).

Коментована норма передбачає, що форма договору дарування буде залежати від виду майна, що є предметом договору та від ціни дарунку. Крім того, форма договору дарування залежить від моменту його укладення. Усна форма є характерною для реального договору дарування.

Зокрема, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами договору конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Віднесення предметів до однієї із зазначених категорій залежить від мети використання речей (особистого або побутового використання) [16, c.784].

Вартість таких речей законом не обумовлена, а тому, вона може бути будь-якою, що у свою чергу, не суперечить загальним положенням цивільного законодавства про форму правочинів.

Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК встановлює обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особами, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у випадках коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується (ч. 1 ст. 206 ЦК).

Відповідно до ч. 2 коментованої статті та загальним правилам ЦК (ст. 209) договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню.

Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб'єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно.

До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 220 ЦК, яким встановлено, що у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним [2].

 

 

РОЗДІЛ 2

Прийняття дарунка

 

Статтею 722 ЦК зазначено що:

1. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

2. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдарованому, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдарованому.

3. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про відмову від його прийняття.

4. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Виникнення права власності на дарунок у обдаровуваної особи у більшості випадків відбувається в момент прийняття нею дарунку. Тобто коментована норма встановлює, що момент прийняття дарунку збігається у часі з моментом виникнення на нього права власності. Проте відповідно до загальних вимог ЦК у певних випадках право власності на річ до набувача може перейти лише після того, як правочину, на підставі якого така річ відчужується, буде надано встановлену законом форму.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним [17, c.734].

Якщо ж договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, яка обов'язково застосовується до виникнення права власності та інших речових права на нерухомі речі ст. 182 ЦК). Тому у випадку укладення договору дарування, що вимагає нотаріального посвідчення, право власності у обдаровуваного на майно, яке є предметом такого договору, виникне лише з моменту нотаріального посвідчення договору.

Якщо ж предметом договору дарування буде нерухома річ, то право власності на неї у обдаровуваного виникне лише з моменту державної реєстрації договору. Такий перехід права власності від дарувальника до обдаровуваного буде мати місце завжди; навіть у тому випадку, коли дарунок фактично вже набагато раніше було передано від першого до другого [13, c.422].

 

РОЗДІЛ 3

Права пожертвувача

 

1. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувана, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду.

3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

1. Якщо при звичайному даруванні після виникнення в обдаровуваного права власності на дарунок дарувальник не має можливості впливати на процес використання обдарованим переданого йому дарунка (виняток становлять лише випадки, передбачені ч. 2 та ч. 3 ст. 727 ЦК), то за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої у договорі про пожертву, пожертвувач вправі здійснювати контроль в силу прямої вказівки на це законодавця у коментованій статті.

2. Цілком зрозуміло, що обдарований зобов'язаний використовувати пожертву за її призначенням, проте подекуди в реальному житті виникають ситуації, коли з певних причин таке подальше використання пожертви виявляється неможливим [4].

У такому разі для подальшого використання пожертви з іншою метою, яка не збігається з тією, що була обумовлена у договорі, обдаровуваний повинен одержати згоду пожертвувача. Якщо ж пожертвувач помер або ж юридичну особу, що була пожертвувачем, ліквідовано, правомірне використання пожертви не за її первісним призначенням можливе лише за рішенням суду.

3. Наслідком невиконання обдарованим обов'язку використовувати пожертву відповідно до мети, зазначеної у договорі про пожертву, може бути розірвання цього договору за вимогою пожертвувача, а у разі його смерті чи ліквідації -за вимогою його спадкоємців чи інших правонаступників.

У договорі також можна передбачити умову про сплату обдарованим штрафу пожертвувану за використання пожертви не за її призначенням (або його правонаступникам), що, однак, не звільнятиме обдарованого від необхідності використання пожертви відповідно до мети, вказаної у договорі, або отримання дозволу пожертвувача на використання пожертви за іншим призначенням, або повернення пожертви [4].

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Таким чином, дослідивши зазначені розділи плану роботи я дійшла наступних висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.

Відповідно до ст.6 ЦК сторони є вільними в укладанні договору, і при договорі дарування та пожертви угода укладається на взаємній згоді двох сторін.

Договір дарування та пожертви традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:

за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

В цій ситуації пропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого - як в наступному довести це положення.

Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова форма договору дарування, а краще – нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі.

Це положення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрози безповоротної втрати дарунка можна буде в наступному в разі встановлення певних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені в договорі.

При цьому, обдарований на підставі закону може вільно відчужити такий дарунок, фактично його знищити „на очах дарувальника”, оскільки позов про розірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим.

Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лише на момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цього моменту.

Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок, оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов’язок обдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчити договір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт, оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайнову цінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальника великої немайнової цінності.

Єдиним більш менш раціональним виходом з цієї ситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад, періодично його бачити.

Визначальним для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодо некоректності поняття „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення.

В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо.

Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності стають просто нікчемним.

Тобто представник тепер буде вправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.

Суб΄єктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету – отримання прибутку, а з іншого - право дарувати.

Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета – отримання прибутку.

В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам.

Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Аналізуючи ж інших суб΄єктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких суб΄єктів, яким є держава, обов΄язково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих суб΄єктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його суб΄єктів.

Має викликати як науковий так і практичний інтерес запропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:

• Договір пожертви (ст. 729 ЦК);

• Договір дарування як одностороння угода (ст. 722 ЦК);

• Договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);

Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов΄язки обдарованого.

Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов΄язок забезпечити таке право.

Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній – якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому..

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов΄язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

Це положення зобов΄язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов΄язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов΄язання виплатити частину вартості дарунка третій особі.

Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.

Отже існує ще багато думок стосовно даної теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування та пожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ