Описати ключові етапи розвитку писемності. Пояснити роль писемності у формуванні моделей комунікації.

Писе́мність — засіб передачі людської мови за допомогою знаків

В ІХ ст. кирило та Мефодій створили кирилицю та глаголицю. Кирилиця була створена на основі грецького напівуставу, а глаголиця – на снові причорноморських знань.

Етапи розвитку:

І. Первісною формою передачі інформації вважається Мнемонічне письмо (речове).

ІІ. Піктографічне письмо(картини, малюнки (піктограми));

Відбувалися процеси спрощення, схематизації окремих малюнків. Піктографія не могла виконувати всі потреби письма, що виникають з розвитком понять і абстрактного мислення, і тоді народжується

ІІІ. Ідеографічне письмо (символічні образи; «письмо поняттями»);

Вона використовується для передачі того, що не володіє наочністю. Наприклад, для позначення поняття «зіркість», яке намалювати неможливо, зображали той орган, через який воно виявляється, тобто - око. Таким чином, малюнок ока як піктограма означає «око» і як ідеограма - «зіркість».

Провести чітку межу між піктографією та ідеографією неможливо.

ІV. Складове письмо (за допомогою знаків записуються окремі склади данної мови. Як правило це письмо виникає з ідеографічного, в якому цими знаками позначали односкладові слова.)

V. Буквенно-звукове письмо (кожен звук пов’язується із графічним зображенням); Як правило такі системи письма називають абеткою. Найдавнішою відомою абеткою є фінікійська.;

Писемність як можливість зберігання, нагромадження й передавання знань стала найважливішим стимулом для прискорення розвитку духовної культури й визначальною передумовою становлення науки, комунікації.

Назвати етапи інформаційної революції. Проаналізувати її вплив на культуру спілкування та розвиток його форм.

Інформаці́йні револю́ції Формування сучасного інформаційного суспільства стало результатом кількох інформаційних революцій, які відбулись в історії розвитку людської цивілізації, і які не лише кардинально змінювали способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей:

перша інформаційна революція пов'язана з появою писемності, уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання;

друга інформаційна революція була викликана винаходом та поширенням книгодрукування в XV ст. (30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Гутенберга — Біблія). і розширила доступ до інформації широким верствам населення завдяки тиражуванню знань;

третя інформаційна революція (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) пов'язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо,телебачення, що дозволяло оперативно, у великих обсягах передавати і накопичувати інформацію, передавати звукові та візуальні образи на великі віддалі.

четверта інформаційна революція (70-ті роки ХХ ст.) зумовлена винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп'ютера. Вона характеризується переходом від механічних, електричних засобів перетворення інформації до електронних та створення програмного забезпечення цього процесу. «Вінцем» цієї революції є поява всесвітньої мережі Інтернет, що уможливило інформаційний обмін в глобальних масштабах.

 

95.??? Описати способи, якими досягається компактність професійного висловлювання. Навести приклади їх застосування.

Розкрийте сутність ораторської майстерності.

 

Поняття "ораторське мистецтво", або "красномовство" означає високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Від моменту свого зародження в античному світі ораторське мистецтво вважалося ефективним засобом переконання людей.

Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мислительної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.

Назвати імена і коротко охарактеризуйте діяльність кількох видатних представників давньогрецької, римської та вітчизняної ораторської традиції.

Демосфен (384—322 до н. е.) був найбільшим політичним оратором Давньої Греції, промови якого, насичені фактичним

матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися

динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю; заснував гнівні промови викривального характеру. «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова».

Арістотель (384—322 до н. е.) вивів загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи досягнення прекрасного у сфері мовотворчості. Врахувавши досягнення попередників, Арістотель запропонував систему вимог до поетичного твору, до ораторської (античної) прози.

Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором античного світу був

Марк Тулій Цицерон (І ст. до н. е.) У нього органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над її душею; теорія стилів. З творів збереглися 58 судових і політичних промов, декілька трактатів з риторики(«мова, що має переконувати»).

Видатним українським і російським оратором був Феофан Прокопович

(1681—1736). Він належав до найосвіченіших людей свого часу. Вчений, культурний і державний діяч, публіцист і оратор, він автор багатьох трактатів і проповідей, зокрема «Духовний регламент».

Вперше в історії вітчизняного ораторського мистецтва тут викладено деякі правила красномовства.

«Не слід проповіднику хитатися вельми, наче веслом гребе. Не слід руками сплескувати, в боки упиратися, підскакувати, сміятися, та не слід і ридати: але хоч би й збуриться дух, потрібно єліко можливо вгамувати сльози. Усе бо це зайве і негоже суть і слухачів обурює».

Ломоносов – теорія красномовства.

Розкрити сутність прийомів персоніфікації, тавтології та алегорії. Пояснити їх комунікативний ефект у риторичному виступі.

Персоніфікація (лат. persona—особа + facere—робити), уособлення — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини), тому персоніфікацію ще називають одухотворенням, уособленням.

Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання.

Алегорія (гр. allegoria — інше говорю, іносказання, інакомовлення)—різновид образного називання. Алегорія використовується тільки в художній мові і є зрозумілою лише в цілому тексті на відміну від метафори і персоніфікації. Яскравими зразками алегоричних текстів є байки, притчі, а також загадки та прислів'я, приказки. Наприклад: Слово — золотий ключ; Слово — срібло, мовчання — золото. Алегорію, або "злиття кількох метафор", можна назвати великою метафорою. В основі алегорії лежить порівняння смислу й образу. Образ несе певний закріплений за ним смисл.

Широко використовувалася в класичній риториці.

Тавтологією (гр. tauto — те саме + logos — слово) називається стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих самих споріднених слів. Від парономазії тавтологія відрізняється тим, що в ній є не тільки звуковий повтор, а й семантичний: любити великою любов'ю; ненавидіти лютою ненавистю;

У практичній мові тавтологія є небажаним явищем. Вона може створювати враження безпорадності, одноманітності мовлення. Проте в художньому мовленні, якщо тавтологія має ідейно-естетичну мотивацію, вона стає виразною стилістемою.