Стаття 10 та 12конституції України

Стаття 10 та 12конституції України

11.культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.доречність. Розглянемо ці якості докладніше.
ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.
ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.
ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.
ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін. БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

12.Можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця: ^ уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;^ аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;^ керувати спілкуванням, регламентуючи його; V послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети; ^ уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо; ^ уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії; ^ уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх; ^ уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати; / уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації; ^ уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки; *ґ володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо); ^ бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови; ^ володіти технікою спілкування; ^ уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами: ^ уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника. Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння - вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.

13.Мовний етикет - спеціфічні національні норми и правила вербального Спілкування. Перед тім як розпочаті Спілкування, людина має Включити в нього, тоб звернути на себе уваг Іншої людини. Етикет мовного Спілкування Дає змогу візначітіся відносно Іншої людини й Передат їй соціальну інформацію типом; Вважається, что мовленнєвий етикет є однією з ВАЖЛИВО характеристик поведінкі людини. Бо без знання прийнятя у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираженноюввічлівіх стосунків между людьми, індивід НЕ может Ефективно, з користи для себе и оточуючіх Здійснювати процес Спілкування;

15-16-17У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis-слово і grafo - пишу).
Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".
Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.
Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських. Першою українською енциклопедією стала „Українська Загальна Енциклопедія" у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Вона мала підзаголовок - „Книгазнання". У 1930-х роках в УРСР планувалося видання 20-томної енциклопедії, але через репресії проти української культури і її діячів цього не відбулося. Наступні науково вагомі українські енциклопедичні праці з'являються за межами України. Завдяки об'єднанню найкращих наукових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної,Енциклопедії українознавства" (1952-1985) за редакцією професора Володимира Кубійовича. У наш час її перевидано зусиллями НТШ у Львові (1993-2000). У далекій Аргентині протягом 1957-1967 років була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія. Во-сьмитомну працю підготував один автор - професор Євген Онацький. Ці енциклопедії стали значним інформаційним явищем, адже поширювали у світі правдиві знання про Україну.
Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

Публіцистичний. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітнядіяльність, навчання.

Основне призначення:інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми,активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові, пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення. Основні мовні засоби:синтез складників наукового, офіційно-ділового,художнього й розмовного стилів, насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами,гаслами, використання багатозначної образної лексики,емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз, уживання в переносному значенні наукових,спортивних, музичних, військових та інших термінів, використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо, різні типи питальних, окличних та спонукальнихречень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучникамита інше, влучні афористичні, інтригуючі заголовки. Особливості публіцистичного стилюОсновні ознаки:доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),поєднання логічності доводів і полемічності викладу, поєднання точних найменувань, дат, подій,місцевості, учасників, виклад наукових положень іфактів з емоційно-експресивною образністю, наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку, наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь,метафор, гіпербол)

20.Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторамипоетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичнийпотенціал мови. Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волючитачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Основні мовні засоби: наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій,явищ, ознак), уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів,антонімів, омонімів, фразеологізмів), запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця, уведення до творів зі стилістичною метою історизмів,архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників тажаргонізмів, поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі, широке вживання речень різноманітних типів,синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики, представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання,багатосполучниковість, безсполучниковість тощо). Основні ознаки:образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ), поетичний опис словом подій у прозових ідраматичних творах, естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного, експресія та інтенсивність вираження (урочисте,піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубетощо), зображувальність (тропи: епітети, порівняння,метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо;віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності, відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування, визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

21. Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, уродині, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. Основні мовні засоби:емоційно-експресивне забарвлення (метафори,порівняння, синоніми тощо.),суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані,односкладові),часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),специфічні фразеологізми, фольклоризми,діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова,вигуки тощо,заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Основні ознаки:безпосередня участь у спілкуванні,усна форма спілкування,неофіційність стосунків (неформальна),невимушеність спілкування,непідготовленість до спілкування (неформальна),уживання несловесних засобів (логічних наголосів,тембру, паузи, інтонації),уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи,жести, міміка),емоційні реакції,потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне

23.Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Ознаки офіційно-ділового мовного стилю 1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову. 2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо). 3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо). 4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

24Особливості наукового стилю Основні ознаки: ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень, логічна послідовність і довідність викладу, узагальненість понять і явищ, об'єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки. Основні мовні засоби спрямовані на інформування,пізнання, вплив і окреслені: значною кількістю наукової термінології, наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок, оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами, уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, залучуванням цитат і посилань на першоджерела, здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики, наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуваннямцифрової або літерної нумерації), наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові йдієприкметникові звороти, які додатково окреслюютьдії, предмети та явища, специфічною монологічністю текстів, переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової тадослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник,лекція.

 

 

Групи слов’янських мов

Ознаки літературної мови

Мовні норми

Мовне законодавство

Словники у проф. мовленні

Типи словників

Публіцистичний стиль

Художній стиль

Розмовний стиль

Офіційно-діловий стиль.

Науковий стиль

Групи слов’янських мов

Ознаки літературної мови

Мовні норми

Мовне законодавство

Словники у проф. мовленні

Типи словників

Публіцистичний стиль

Художній стиль

Розмовний стиль

Офіційно-діловий стиль.

Науковий стиль

 

 

 

стаття 10 та 12конституції України

11.культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.доречність. Розглянемо ці якості докладніше.
ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.
ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.
ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.
ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін. БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

12.Можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця: ^ уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;^ аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;^ керувати спілкуванням, регламентуючи його; V послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети; ^ уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо; ^ уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії; ^ уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх; ^ уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати; / уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації; ^ уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки; *ґ володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо); ^ бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови; ^ володіти технікою спілкування; ^ уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами: ^ уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника. Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння - вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.

13.Мовний етикет - спеціфічні національні норми и правила вербального Спілкування. Перед тім як розпочаті Спілкування, людина має Включити в нього, тоб звернути на себе уваг Іншої людини. Етикет мовного Спілкування Дає змогу візначітіся відносно Іншої людини й Передат їй соціальну інформацію типом; Вважається, что мовленнєвий етикет є однією з ВАЖЛИВО характеристик поведінкі людини. Бо без знання прийнятя у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираженноюввічлівіх стосунків между людьми, індивід НЕ может Ефективно, з користи для себе и оточуючіх Здійснювати процес Спілкування;

15-16-17У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis-слово і grafo - пишу).
Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".
Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.
Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських. Першою українською енциклопедією стала „Українська Загальна Енциклопедія" у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Вона мала підзаголовок - „Книгазнання". У 1930-х роках в УРСР планувалося видання 20-томної енциклопедії, але через репресії проти української культури і її діячів цього не відбулося. Наступні науково вагомі українські енциклопедичні праці з'являються за межами України. Завдяки об'єднанню найкращих наукових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної,Енциклопедії українознавства" (1952-1985) за редакцією професора Володимира Кубійовича. У наш час її перевидано зусиллями НТШ у Львові (1993-2000). У далекій Аргентині протягом 1957-1967 років була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія. Во-сьмитомну працю підготував один автор - професор Євген Онацький. Ці енциклопедії стали значним інформаційним явищем, адже поширювали у світі правдиві знання про Україну.
Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

Публіцистичний. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітнядіяльність, навчання.

Основне призначення:інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми,активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові, пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення. Основні мовні засоби:синтез складників наукового, офіційно-ділового,художнього й розмовного стилів, насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами,гаслами, використання багатозначної образної лексики,емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз, уживання в переносному значенні наукових,спортивних, музичних, військових та інших термінів, використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо, різні типи питальних, окличних та спонукальнихречень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучникамита інше, влучні афористичні, інтригуючі заголовки. Особливості публіцистичного стилюОсновні ознаки:доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),поєднання логічності доводів і полемічності викладу, поєднання точних найменувань, дат, подій,місцевості, учасників, виклад наукових положень іфактів з емоційно-експресивною образністю, наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку, наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь,метафор, гіпербол)

20.Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторамипоетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичнийпотенціал мови. Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волючитачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Основні мовні засоби: наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій,явищ, ознак), уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів,антонімів, омонімів, фразеологізмів), запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця, уведення до творів зі стилістичною метою історизмів,архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників тажаргонізмів, поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі, широке вживання речень різноманітних типів,синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики, представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання,багатосполучниковість, безсполучниковість тощо). Основні ознаки:образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ), поетичний опис словом подій у прозових ідраматичних творах, естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного, експресія та інтенсивність вираження (урочисте,піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубетощо), зображувальність (тропи: епітети, порівняння,метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо;віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності, відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування, визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

21. Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, уродині, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. Основні мовні засоби:емоційно-експресивне забарвлення (метафори,порівняння, синоніми тощо.),суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані,односкладові),часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),специфічні фразеологізми, фольклоризми,діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова,вигуки тощо,заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Основні ознаки:безпосередня участь у спілкуванні,усна форма спілкування,неофіційність стосунків (неформальна),невимушеність спілкування,непідготовленість до спілкування (неформальна),уживання несловесних засобів (логічних наголосів,тембру, паузи, інтонації),уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи,жести, міміка),емоційні реакції,потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне

23.Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Ознаки офіційно-ділового мовного стилю 1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову. 2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо). 3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо). 4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

24Особливості наукового стилю Основні ознаки: ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень, логічна послідовність і довідність викладу, узагальненість понять і явищ, об'єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки. Основні мовні засоби спрямовані на інформування,пізнання, вплив і окреслені: значною кількістю наукової термінології, наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок, оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами, уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, залучуванням цитат і посилань на першоджерела, здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики, наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуваннямцифрової або літерної нумерації), наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові йдієприкметникові звороти, які додатково окреслюютьдії, предмети та явища, специфічною монологічністю текстів, переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової тадослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник,лекція.