Правове регулювання правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств

Прийняття ГК України суттєво вплинуло на регулювання господарських відносин: одні інститути відійшли у небуття, інші з'явилися вперше, основна ж частина зазнала значних змін. Що ж змінилося у правовому регулюванні підприємств, а саме підприємств приватних? Перш за все зміни в законодавстві торкнулися самої можливості заснування приватних підприємств. ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні -засновані на приватній власності одного засновника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В якості ознак унітарних підприємств більшість науковців виокремлюють:

1) заснування їх виключно однією фізичною чи юридичною особою;

2) здійснення управління підприємством – безпосередньо засновником чи призначеним ним керівником;

3) неподільність закріпленого за ними майна на частки (паї);

4) володіння майном на праві господарського відання або на праві оперативного управління (за виключенням приватних підприємств)[43, c.224].

Щодо корпоративних приватних підприємств, виділяються наступні характерні ознаки:

1) заснування двома або більше засновниками (як фізичними, так і юридичними особами);

2) об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);

3) здійснення спільного управління справами підприємства на основі корпоративних прав, в тому числі через створені учасниками органи;

4) участь засновників (учасників) у розподілі доходів підприємства;

5) вільне володіння, користування і розпорядження підприємством майном, що належить йому на праві власності;

6) загальна правоздатність, що притаманна господарюючим суб’єктам приватно-колективного сектору економіки;

7) самостійна відповідальність підприємства за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном, а також додаткова відповідальність членів у виробничих кооперативах та учасників у товариствах з додатковою відповідальністю, повних товариствах, командитних товариствах[44, c. 224-225].

Можливість існування приватних підприємств у формі унітарних і корпоративних тягне за собою низку питань. Перш за все це питання щодо речового права на закріплене за приватними підприємствами майно.

Стосовно корпоративного приватного підприємства не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді такого підприємства. Про це зазначалося у другому розділі.

На нашу думку, слід підтримати М.Г. Ісакова, що такий правовий режим майна повинен бути єдиним і для корпоративних, і для унітарних підприємств, і таким режимом має бути режим права власності приватного підприємства на закріплене за ним засновником майно, що знайде своє закріплення в статуті підприємства[46, c. 133].

Впевнені, що встановлення іншого правового режиму, хоч останнє і залежить від волевиявлення засновника, є недоцільним.

Між засновником і унітарним приватним підприємством, безумовно, виникають певні правовідносини, які раніше не мали належної правової оцінки В літературі для регулювання цих відносин була запропонована така категорія, як суб'єктивне корпоративне право, що стосувалася приватних підприємств, які діяли відповідно до Закону України «Про підприємства», тобто до підприємств, заснованих однією фізичною особою, що сьогодні є одним із різновидів унітарних приватних підприємств. Суб'єктами даного права виступають, з одного боку, засновник (фізична чи юридична особа), а з іншого - приватне підприємство. Юридичним фактом, що зумовлює виникнення цих відносин, є участь у формуванні статутного фонду підприємства.

Внесення майна засновником до статутного фонду підприємства не породжує для останнього обов'язку повернути цей внесок. Майно вноситься засновником безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності підприємства, яке набуває права власності на це майно і, безперечно, засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства. Правовим засобом для забезпечення такої можливості є корпоративне право, через яке засновник може реально впливати на діяльність підприємства. Цілком слушно, що, втрачаючи право власності на внесене майно, оскільки його власником тепер є підприємства, засновник набуває корпоративних прав щодо останнього[48, c.110-111].

Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядалося як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формуванні її майна, що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від її діяльності. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною особою чи юридичною.

Що стосується унітарного приватного підприємства, то, на нашу думку, перешкод щодо застосування конструкції корпоративних прав тут немає. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що і було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підприємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 02.03.2000 р. відповідно до п. 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юридичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств і підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а до останніх відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК відносяться також унітарні приватні підприємства Це положення дозволяє вирішити питання продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не була врегульована процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався неоднозначно[50, c. 50].

ВИСНОВКИ

Таким чином, на протязі курсової роботи були дослідженні питання правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

З урахуванням результатів виконаної курсової роботи, вбачається доцільним зупинитися на наступник фундаментальних висновках дослідження.

Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у зв'язку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа — власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України «Про власність» від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.

З початком дії Цивільного кодексу України (далі — ЦК) і Господарського кодексу України (далі — ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття — «підприємство».

Поняття підприємства як суб’єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб’єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб’єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.

Найбільш вдалим вбачається визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством.

З урахуванням сутності приватного підприємства та складових їх організаційно-правової форми як суб’єктів господарського права, доцільно виокремити наступні ознаки приватного підприємства:

1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання;

2) майнова відокремленість;

3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання;

4) відповідальність за результати господарювання;

5) самостійність в господарському обороті.

Приватне підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним)ними) органу, а також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, або реорганізації діючого (діючих) суб’єктів господарювання з додержанням вимог законодавства.

ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні - засновані на приватній власності одного засновника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Однак, „позитивний” момент приватного підприємства щодо мінімального розміру статутного фонду є, на нашу думку, його слабким місцем. Здійснення підприємницької діяльності повинно задовольняти інтереси не лише власника підприємства, а й його контрагентів. Ці інтереси, перш за все, стосуються взаємними зобов’язаннями щодо виконання умов будь-яких домовленостей, передбачених чинним цивільним та господарським законодавством, необхідних для досягнення цілей підприємницької діяльності. Встановлення мінімального статутного фонду для ТОВ є не якимсь обмеженням щодо середнього та малого бізнесу для провадження підприємницької діяльності, а гарантією з боку держави, що інтереси контрагентів (кредиторів) будуть також захищені. Статутний фонд створюється не тільки як фундамент для здійснення підприємницької діяльності (оренда або купівля офісу, необхідного обладнання, сировини), але й як гарант відповідальності підприємства за акцептовані зобов’язання.

 

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

НОРМАТИВНІ АКТИ

1. КонецформыначалоформыКонституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної ради України. – 1996. - №30. – Ст. 62.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями).

3. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.

4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 (із змінаим та доповненнями).

5. Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168(втратив чинність, окрім ст. 4).

6. Закон України „Про підприємства” //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272.

7. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249.

8. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 9, ст. 79.

9. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263.

10. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28.

11. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308.

12. Закон України „Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682.

13. Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" – Законодавство „Інфодиск”.

14. Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р. № 3425-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1993. - № 39. — Ст. 383 (із змінами та доповненнями).

15. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.

16. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5 // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.

17. Методика оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 р. № 1406 – Законодавство „Інфодиск”.

1.Полонська - Василенко Н. Історія Ук­раїни: У 2 т. Т.1. До середини ХУ11 століття. - К.: Либідь, 1992. – С. 348.

2. Гуржій І. Розклад феодально кріпо­сницької системи в сільському господарстві України першої половини XIXст. - К.,1954. – С. 138, 141.

3. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 9. – С. 34.

4. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. – С. 194.

5. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 9. – С. 35.

6. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. – С. 197.

7. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 9. – С. 36.

8 Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 9. – С. 36.

9. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. – С. 204.

10. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 9. – С. 38.

11.Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168(втратив чинність, окрім ст. 4).

12. Закон України „Про підприємства” //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272

13. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249

14. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями).

15. Закон України «Про засади державної регуляторної полі­тики у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 9, ст. 79.

16. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2007. – С. 139.

17. Мусин В.А. Одночленные корпорации в буржуазном праве // Правоведение. – 1981. - № 4. – С. 44.

18. Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. – С. 219.

19. Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу // Право України. - № 10. – 2007. – С. 51.

20. Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. – С. 219.

21. Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4 (39).– С. 224.

22.За­кон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263

23. Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про держав­ну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" – Законодавство „Інфодиск”.

24. Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців – що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). – 2004. – С. 111.

26. Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців – що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). – 2004. – С. 112.

27. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5 // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.

28. Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців – що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). – 2004. – С. 113-114.

29. Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. – С. 219.

30. Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 109.

31. До вступу у дію ГК Закон «Про підприємства в Україні», яким визначався правовий статус приватного підприємства, нада­ви можливість наділяти таке підприємство майном на праві оперативного управління. Але наразі, відповідно до ГК, тільки господарські організації (юридичні особи) які створюються для здійснення некомерційної господарської діяльності (тобто діяльності, яка здійснюється без мети отримання прибутку) можуть мати майно на праві оперативного управління.

32. Деякі автори вважають, що після вступу у дію ГК приватні підприємства не можуть мати майно на праві власності. Така думка здається упередженою.

33. Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). – 2005. – С. 37.

34. Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 110.

35. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28

36. Методика оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 серпня 1999 р. № 1406 – Законодавство „Інфодиск”.

37. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308.

39. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.

40. Закон України „Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682

41. Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). – 2005. – С. 40.

42. Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). – 2005. – С. 41.

43.Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4 (39).– С. 224.

44. Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4 (39).– С. 224-225.

45. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249.

46. Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– №2. – С. 133.

47. Кравчук В.М. Засновник – підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. – 1998. - № 8. – С. 104.

48. Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 110-111.

49. Кравчук В.М. Засновник – підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. – 1998. - № 8. – С. 108.

50. Кравчук В.М. Заміна власника (засновника0 приватного підприємства // Підприємництво, господарство і право. – 2000. - № 1. – С. 50.