Вдт залежно від категорії та групи робіт

Категорія робіт	Група роботи
	А кількість знаків	Б кількість знаків	В год.	Час перерви при 8-годинній зміні, хв.
І
ІІ	21000-40000	16000-30000	2,1-4
ІІІ	понад 40000	понад 30000	понад 4

 

3.1.9. Навантаження за робочу зміну будь-якої тривалості має не перевищувати для групи робіт А - 60000 знаків, для групи робіт Б - 45000 знаків, для групи робіт В - 6 годин.

3.1.10. Тривалість безперервної роботи за ВДТ без регламентованої перерви має не перевищувати 2 години.

3.1.11. Тривалість обідньої перерви визначається чинним законодавством про працю та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

3.1.12. При 8-годинній робочій зміні регламентовані перерви доцільно встановити:

3.1.12.1. Для І категорії робіт за ВДТ - через 2 години від початку зміни та через 2 години після обідньої перерви (кожна тривалістю 10 хв.).

3.1.12.2. Для II категорії через 2 години від початку зміни (тривалістю 15 хв.), через 1,5 та 2,5 години після обідньої перерви (тривалістю 15 та 10 хв. відповідно або тривалістю 5-10 хв. через кожну годину роботи, залежно від характеру технологічного процесу).

3.1.12.3. Для ІІІ категорії робіт - через 2 години від початку зміни, через 1,5 та 2,5 години після обідньої перерви (тривалістю 20 хв. кожна або тривалістю 5-15 хв. через кожну годину роботи, залежно від характеру технологічного процесу).

3.1.13. Під час роботи за ВДТ у нічну зміну, незалежно від групи та категорії робіт, тривалість регламентованих перерв збільшується на 60 хв.

3.1.14. Під час регламентованих перерв з метою зниження нервово-емоційного напруження та втоми зорового аналізатора, що розвиваються у операторів (користувачів), усунення негативного впливу гіподинамії та гіпокінезії, запобігання розвитку позотонічної втоми рекомендується виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики, а також в спеціально обладнаних приміщеннях проводити сеанси психофізіологічного розвантаження.

3.1.15. У випадку виникнення у працюючих за ВДТ зорового дискомфорту та інших несприятливих суб'єктивних відчуттів, що настають, незважаючи на дотримання санітарно-гігієнічних і ергономічних вимог, режимів праці та відпочинку, слід застосовувати індивідуальний підхід у обмеженні часу робіт за ВДТ та корекцію тривалості перерв для відпочинку або проводити заміну іншими видами робіт (не пов'язаних з використанням ВДТ).

3.2. На лазерних принтерах.

3.2.1. Розташувати принтер необхідно поруч з процесором таким чином, щоб з'єднувальний шнур не був натягнутий. Забороняється ставити принтер на процесор.

3.2.2. Перед тим, як програмувати роботу принтера, переконатися, що він знаходиться в режимі зв'язку з комп'ютером.

3.2.3. Для досягнення найбільш чистих, з високою роздільною здатністю зображень і щоб не зіпсувати апарат, має використовуватися папір, вказаний в інструкції до принтера (звичайно вагою 60-135 г/м типу Canon, HP або Xerox 4024).

Зрізи паперу мають бути зроблені гострим лезом без задирок - це зменшить імовірність зминання паперу.

3.2.4. Забороняється використовувати папір:

- вага якого виходить за межі рекомендованої;

- занадто гладкий і блискучий, а також високотекстурований;

- ламінований;

- рваний, зморщений або папір з нерегулярними отворами від діркопробивача чи степлера.

- перфорований на декілька частин або цигарковий (основа копіювального паперу);

- фірмові бланки, заголовок яких надрукований не термостійкими фарбами, що мають витримувати 200°С протягом 0,1 с; ці фарби можуть перейти на термозакріплюючий валик і стати причиною дефектів друку.

3.2.5. Під час зминання паперу відкрити кришку і обережно витягнути лоток з папером.

Необхідно бути уважним, щоб не обпектися під час витягування аркуша з термозакріплюючого пристрою.

3.2.6. Дотримуватися правил зберігання картриджа згідно з інструкцією фірми-виготовлювача (подалі від прямих сонячних променів, при температурі 0-35°С тощо).

3.2.7. Забороняється:

3.2.7.1. Зберігати картридж без упаковки.

3.2.7.2. Ставити картридж на торці, тобто вертикально.

3.2.7.3. Перевертати картридж етикеткою донизу.

3.2.7.4. Відкривати кришку валика і доторкатися до нього.

3.2.7.5. Самому заповнювати використаний картридж.

3.2.8. При погіршенні якості друку (сліди тонера на папері) почистити принтер зсередини від видимих слідів тонера. Перед чищенням принтер треба вимкнути.

3.2.9. Необхідно бути уважним, щоб не порвати тонкий дріт, що охороняє нитку розжарення коронатора. Коронатор належить чистити з усіх боків за допомогою спеціальної щіточки до пов­ного вилучення слідів тонера. Якщо щіточки не передбачено, можна скористатися бавовняним тампоном, змоченим ізопропиловим спиртом або водою. Слідкувати, щоб рідина з тампона не капала і не потрапляла на ролики або інші пластмасові деталі.

3.2.10. Сріблястий валик і направляючу паперопровідної системи чистити тільки серветкою, зволоженою водою. У такий спосіб чистять і замок папероподавального лотка.

3.2.11. Дотримуватися обережності під час чищення термозакріплюючої системи, тому, що вона нагрівається до 200°С.

3.2.12. Необхідно бути уважним, щоб тонер не потрапив на одяг - він може залишити плями.

3.Перша (долікарська) допомога при пораненні

Рани – це пошкодження тканини, спричинені механічним впливом, що супроводжується порушенням цілісності шкірних покровів та слизових оболонок. Залежно від типу травми та предмета, яким завдано поранення, розрізняють різані, колоті, рублені рани тощо.

• Дрібні поверхневі рани зазвичай супроводжуються капілярною кровотечею, яка зупиняється самостійно чи після накладання щільної пов’язки. Глибокі рани можуть спричинити інтенсивну кровотечу (венозну чи артеріальну), що загрожує життю потерпілого.

• Перебіг ранового процесу залежить від типу і розміру рани, локалізації та ступеня її інфікування. При незначному інфікуванні рана може загоїтися шляхом первинного натягу. Через 1 – 2 доби зменшуються больові відчуття. Через 3 – 4 доби зникають набряк і почервоніння шкірних покривів навколо рани. У разі розвитку запального процесу посилюється біль, з’являється набряк та почервоніння шкірних покривів навколо рани, у потерпілого може підвищитись температура.

• Будь – яке пошкодження шкірних покривів може зумовити розвиток запального процесу, а також правця. Тому навіть найдрібнішу рану необхідно обробляти антисептичними засобами.

• Щоб попередити інфікування, дрібні рани слід обробити, виконавши такі дії:

- за необхідності звільнити поранену ділянку від одягу;

- ретельно вимити руки водою з милом, одягнути одноразові гумові рукавички;

- промити рану 3% - вим розчином перекису водню; якщо рана неглибока, але забруднена, бажано промити її теплою водою з милом;

- обробити рани 2% - вим спиртовим розчином брильянтового зеленого чи 5% -вим спиртовим розчином йоду;

- заклеїти оброблену рану бактерицидним лейкопластиром чи накласти антисептичну пов’язку (необхідно слідкувати, щоб ця пов’язка не забруднювалась і не промокала).

• Якщо під час оброблення дрібної рани поновилася кровотеча, слід зному накласти щільну пов’язку, допоки кровотеча не зупиниться. Змінювати її лише за необхідності: у разі її намокання чи забруднення.

• Не варто самостійно обробляти рани з високим ризиком інфікування (наприклад, забруднені садни, глибоку колоті рани тощо). Варто звернутися до медичного закладу, де проведуть правильне та безпечне оброблення рани.

• Дрібні садни можна обробити за допомогою пов’язок з рідкими антисептиками (фурациліном, йодопіроном, хлоргексидином тощо) чи маззю на основі полі етиленгліколю.

• Мазі з антибіотиками не слід використовувати для оброблення глибоких ран, оскільки це порушує відтік вмісту рани.

• Концентровані дезінфікуючі засоби можна використовувати лише для знезараження непошкодженої шкіри навколо рани. Оскільки такі речовини найчастіше містять йод, це може спричинити алергічну реакцію.

 

БІЛЕТ №9

Поняття гігієни праці

Гігієна праці – це галузь практичної й наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівника під впливом умов праці й на цій основі обґрун-товує заходи і засоби збереження та зміцнення здоров'я працюючого, профілактики несприятливого впливу умов праці.

У системі законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце посі-дає Закон України «Про забезпечення санітарного епідеміологічного бла-гополуччя населення». Стаття 7 цього Закону – «Обов'язки підприємств, установ, організацій» – передбачає розробку і здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепізоотичних заходів щодо умов праці стосовно рівнів чинників виробничого середовища; інформацію санітар-но-епідеміологічної служби щодо надзвичайних подій і ситуацій, що ста-новлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування збитків.

Забезпечення санітарного благополуччя досягається такими заходами:

- гігієнічна регламентація та державна реєстрація шкідливих чин-ників виробничого і навколишнього середовища;

- державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів технологій, ді-ючих об'єктів на відповідальність їх санітарним нормам;

- включення вимог безпеки щодо здоров'я до державних норматив-них актів;

- ліцензування видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпе-кою для здоров'я людей;

- гігієнічне обґрунтування проектів, будівництв, розробки, виготов-лення та використання нових засобів виробництва та технологій;

- пред'явлення гігієнічно обґрунтованих вимог до житлових, діючих засобів виробництва та технологій тощо;

- обов'язкові медичні огляди певних категорій працівників і ін.

Нормативними актами з гігієни праці є постанови та положення (но-рми), затверджені МОЗ України, наприклад Положення про медичний огляд працівників певних категорій.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці велике значення мають запобіжний і поточний санітарні нагляди, які здійснюють установи та за-клади Державної санітарно-епідеміологічної служби. Запобіжний санітар-ний нагляд дає можливість значно покращити умови і безпеку праці через заборону виробництва і використання на підприємствах усіх форм власнос-ті життєво небезпечних речовин та матеріалів, технологічного устаткуван-ня, технологічних процесів та впровадження сучасних безвідходних і не-шкідливих для здоров'я людей технологій.

Поточний санітарний нагляд передбачає систематичний контроль за дотриманням чинних санітарних правил та норм на виробництві.

Основними завданнями гігієни праці є, зокрема, такі:

- вивчення впливу на людину небезпечних і токсичних речовин, що викидаються в навколишнє середовище внаслідок технологічних проце-сів, роботи устаткування, та розроблення заходів захисту від них;

- вивчення впливу шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм людини і розроблення заходів захисту від цих чинників;

- вивчення освітленості робочих місць та розробка заходів і засобів з його нормалізації;

- розробка методів і засобів контролю умов праці;

- розробка та впровадження індивідуальних засобів захисту;

- розробка та обґрунтування вимог до санітарно-побутового забез-печення працівників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і засобів, які запобігають чи зменшують дію шкідливих виробничих факторів на працюючих.

До виробничої санітарії належить санітарна техніка (системи і при-строї вентиляції, опалення, кондиціювання повітря, теплопостачання, во-допостачання, освітлення, захисту людини від шуму і вібрації, шкідливих випромінювань і полів, санітарні й побутові споруди і пристрої тощо).

Санітарія і гігієна праці розглядають ряд факторів, що можуть впли-вати на здоров'я і самопочуття людини, визначають джерела цих факторів і встановлюють способи захисту від них.

Відтак, основними завдання гігієни та санітарії є створення безпеч-них умов праці.

 

Групи по електробезпеці

До електротехнічного персоналу належать особи, які обслуговують і експлуатують електроустановки. Від кваліфікації електротехнічного персоналу, його знань та навичок істотно залежить безпека при експлуатації та обслуговуванні електроустановок.

Для електротехнічного персоналу встановлено п'ять кваліфікаційних груп з електробезпеки.

I група. Група присвоюється особам, які не мають спеціальної електротехнічної підготовки, але мають елементарне уяву про небезпеку ураження електричним струмом і про заходи електробезпеки при роботі на обслуговуваній дільниці, електроустановці. Для І групи стаж роботи в електроустановках не нормується.

II група. Особи цієї групи повинні отримати елементарне технічне знайомство з електроустановками, чітко уявляти небезпеку ураження електрострумом, наближення до струмопровідних частин, знати основні заходи безпеки при роботі на електроустановках, вміти надати першу допомогу.

III група. Особи, що належать до цієї групи, повинні: знати будову електричних установок та вміти їх обслуговувати; мати уявлення про небезпеку під час обслуговування електричних установок; знати загальні правила безпеки, правила допуску до роботи в електричних установках, напругою до 1000 В, спеціальні правила безпеки з тих видів робіт, які входять до кола обов'язків цієї особи; вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює з електроустановками, та надавати першу допомогу.

IV група. Особи цієї групи повинні: володіти знаннями з електротехніки в обсязі спеціалізованого профтехучилища; мати повне уявлення про небезпеку під час роботи на електроустановках; знати повністю правила технічної експлуатації (ПТЕ) та правила технічної безпеки (ПТБ) при експлуатації електроустановок; знати установку настільки, щоб вільно орієнтуватись у тому, які саме елементи повинні бути вимкненими для безпечного виконання робіт; перевіряти виконання необхідних вимог безпеки; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд за ними в електричних установках, напругою до 1000 В; знати схему та обладнання своєї дільниці; вміти навчати персонал інших груп правилам безпеки і наданню першої допомоги потерпілому.

V група. Особи цієї групи повинні: знати всі схеми та обладнання своєї дільниці; знати ПТЕ та ПТБ у загальній та спеціальній частинах; знати, чим викликана та чи інша вимога правил; вміти організувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд в електричних установках будь-якої напруги; вміти навчати персонал інших груп правил безпеки і наданню першої допомоги потерпілому.