Стаття 188. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або

позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. 1. У статтях 185, 186 та 189—191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185—191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185—187 та 189—191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

З об’єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом. Тому, крім діяння (таємного викрадення), обов’язковими її ознаками є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв’язок між цією шкодою і таємним викраденням.

Викрадення полягає в дії (активній поведінці) і означає незаконне, безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника. Таке вилучення обов’язково повинне бути таємним, тобто непомітним: за відсутності власника або в присутності власника чи інших осіб, але за умови, що вони не здатні усвідомлювати факт викрадення внаслідок, наприклад, нетверезого стану, малолітства та ін.

Таємним є і викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють, що вчиняється крадіжка, але суб’єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати: він впевнений у їх мовчазній згоді, невтручанні (наприклад, крадіжка продуктів на м’ясокомбінаті працівником цього підприємства в присутності інших працівників).

Вилучення майна буде таємним і тоді, коли дії особи фактично помічені іншою особою, але суб’єкт цього не усвідомлює і вважає дії таємними.

Викрадення має бути безоплатним: винний не повертає викрадене, не оплачує його вартість, не відшкодовує ЇЇ будь-яким еквівалентом.

Крадіжка вважається закінченою з моменту вилучення майна і реальної можливості розпоряджатися ним як своїм власним: продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби тощо. Якщо такої можливості не було, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на крадіжку (див. ст. 15 КК).

2. З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел (див. ч. 2 ст. 24 КК): особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду.

Обов’язковими суб’єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний. ^

Суб’єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

3. Частина 2 ст. 185 КК передбачає кваліфікуючі ознаки крадіжки: повторність та вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб.

Повторність крадіжки відповідно до примітки 1 до ст. 185 КК має місце як тоді, коли крадіжка вчинена після крадіжки, так і тоді, коли вона вчинена після злочинів, передбачених статтями 186, 189—191 або статтями 187, 262 КК. При цьому, якщо крадіжка вчиняється після крадіжки (тотожні злочини), то кваліфікація буде тільки за ч. 2 ст. 185 КК (тобто тільки за правилами повторності). Винятком із цього правила є випадки, коли особа вчинила дві крадіжки, але перша крадіжка була закінченим злочином, а друга — замахом чи готуванням (або навпаки). У таких випадках кваліфікація кожного злочину повинна бути самостійною, наприклад, за ч. 1 ст. 185 і частинами 2 чи 3 ст. 15 та ч. 2 ст. 185 КК. За таким же правилом кваліфікуються дві крадіжки, якщо в одній особа була виконавцем, а в другій, вчинюваній у співучасті, виконувала роль організатора, підбурювача, пособника. Наприклад, ч. 1 ст. 185 та ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 185 КК. Тільки така кваліфікація буде відображати повністю всі конкретні обставини вчинення двох або більше крадіжок.

Якщо ж крадіжка вчиняється після інших (однорідних) злочинів (перелічених у примітці 1 до ст. 185), то кваліфікація повинна бути як за правилами повторності, так і за правилами сукупності (див. ч. 2 ст. 33 КК). Наприклад, якщо особа вчинила грабіж, а потім крадіжку, то (при відсутності кваліфікуючих ознак) кваліфікація буде така: ч. 1 ст. 186 та ч. 2 ст. 185 КК.

Для повторності крадіжки не має значення, чи була особа засуджена за попередній злочин, чи ні. Повторність крадіжки виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин була погашена або знята (див. ч. 4 ст. 32 КК).

Повторну крадіжку слід відрізняти від продовжуваної крадіжки, при якій відповідно до ч. 2 ст. 32 КК особа вчиняє два або більше тотожних викрадань майна, об’єднаних єдиним, злочинним наміром. Так, не буде повторної крадіжки, коли особа, що працює на будівництві, частками викрадає будівельні матеріали з метою їх продажу.

4. Другою кваліфікуючою ознакою, передбаченою в ч. 2 ст. 185 КК, є вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб, яка відповідно до ч. 2 ст. 28 КК буде мати місце тоді, коли крадіжку спільно вчинили дві або більше особи, які заздалегідь, до початку крадіжки, домовилися про спільне її вчинення. Розподіл функцій виконання тут не має значення: один зламує двері, другий стоїть на сторожі, третій збирає майно, четвертий складає його на машину та ін. Домовленість на спільне вчинення крадіжки повинна мати місце до початку її вчинення злочину, тобто до виконання тих дій, що утворюють об’єктивну сторону крадіжки. При цьому співучасники можуть бути співвико-навцями, а можуть виконувати різні ролі (див. коментар до ст. 27 КК).

За який саме час до початку крадіжки виникла домовленість для кваліфікації, не має значення. Так, крадіжка буде вважатися вчиненою за попередньою змовою як тоді, коли особи домовилися про вчинення крадіжки за місяць до початку її вчинення, так і коли така змова відбувалася за кілька хвилин до початку викрадення.

Якщо ж одна особа почала, наприклад, зламувати двері у крамницю з метою викрадення майна, а інша приєднується до неї в цей час, то крадіжки за попередньою змовою тут не буде (див. коментар до ч. 1 ст. 28 КК).

5. Частина 3 ст. 185 КК передбачає крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або таку, що завдала значної шкоди потерпілому.

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, передбачає визначення, по-перше, ознак «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, ознак «проникнення». Тільки сукупність цих ознак дає можливість кваліфікувати крадіжку за ч. З ст. 185 КК.

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Приміщення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно чи тимчасово знаходиться майно: крамниця, елеватор, база, промислове підприємство, музей тощо.

Інше сховище — поняття широке — будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасово зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Це може бути контейнер, товарний вагон, охоронюваний загін та ін.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо).

Обов’язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно, і

З суб’єктивної сторони проникнення вчиняється обов’язково з метою крадіжки. Якщо особа увійшла у приміщення не з метою крадіжки, але, перебуваючи там, вчинила крадіжку, то ознаки проникнення не буде.;

Так, І. прийшов в гуртожиток до своєї знайомої, якої в кімнаті не було. І. пішов шукати її в інших кімнатах. Побачивши, що в одній із кімнат, в якій нікого не було, на столі лежав гаманець, викрав його. У цьому випадку відсутня крадіжка з проникненням у житло.

Для проникнення не має значення, чи винний проник сам (фізично) у житло, приміщення чи використав певні знаряддя, якими, наприклад, через відкриту кватирку витяг майно.

6. Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому (ч. З ст. 185 КК), має визначатися за обов’язкової сукупності двох умов, передбачених у примітці 2 до ст. 185: 1) врахування матеріального стану потерпілого та 2) спричинення йому збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Матеріальний стан потерпілого встановлюється в кожному конкретному випадку на підставі оцінки заробітної плати, інших доходів, кількості членів сім’ї, наявності малолітніх, хворих тощо.

7. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, передбачена ч. 4 ст. 185 КК, відповідно до примітки 3 до ст. 185, має місце, коли вона вчинена однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

8. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах, передбачена ч. 5 ст. 185 КК, визнається такою, якщо вона, відповідно до примітки 4 до ст. 185 КК, вчинена однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

9. Частина 5 ст. 185 КК передбачає також таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення крадіжки організованою групою, ознаки якої передбачені в законі (див. коментар до ч. З ст. 28 КК).

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, —

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 186 КК грабіж з об’єктивної сторони є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення. Але вона ігнорує це.

Якщо винний помиляється і вважає, що його дії помічені сторонніми і оцінюються як викрадення, а фактично цього немає (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна наставати за грабіж.

Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але в процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (наприклад, при вчиненні крадіжки з’явився охоронник, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, втікає).

Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).

2. Суб’єктивна сторона і суб’єкт грабежу аналогічні цим елементам крадіжки (див. коментар до ч. 1 ст. 185 КК).

3. Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Під таким насильством розуміється:

фізичне насильство — обмеження волі (зв’язування, замкнення в певному приміщенні тощо), завдання ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності (див. коментар до ст. 125 КК). Суспільна небезпечність такого грабежу підвищується у зв’язку з тим, що додатковими об’єктами тут є свобода, тілесна недоторканість особи;

психічне насильство — реальна погроза застосуванням зазначеного фізичного насильства. Погроза може бути усною, письмовою, вираженою в кон-клюдентних діях тощо.

У більшості випадків грабежу метою застосування насильства є вилучення майна. При цьому застосування насильства передує вилученню майна. Але насильство може бути застосоване і з метою утримання вже вилученого майна і, в цьому випадку, застосовуватися після вилучення майна.

Застосування насильства з метою уникнути затримання, виключає насильницький грабіж. У такому випадку насильство повинно кваліфікуватися за сукупністю з крадіжкою чи ненасильницьким грабежем. Наприклад, ч. 1 ст. 185 і ч. 1 ст. 125, або ч. 1 ст. 186 і ч. 1 ст. 126 КК.

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб вирвати у потерпілого майно. У цьому випадку кваліфікація повинна бути лише за ч. 1 ст. 186 КК.

4. Такі кваліфікуючі ознаки грабежу, як повторність, за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК); грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або що завдав значної шкоди потерпілому (ч. З ст. 186 КК); грабіж у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК); грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК) мають такий же зміст, як і аналогічні ознаки крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

 

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

1. Розбій є найбільш небезпечним серед злочинів проти власності. Це обумовлено тим, що обов’язковим додатковим об’єктом його виступають життя чи здоров’я потерпілого.

2. З об’єктивної сторони розбій відповідно до ч. 1 ст. 187 КК є нападом з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою спричинення такого насильства. Напад може бути таємним чи відкритим, але обов’язково повинен виявлятися у психічному або фізичному насильстві, яке має реальний характер: воно здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

3. Фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, охоплюються: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності; середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. При цьому замах на вбивство і вбивство, характеризуючи вчинене як особливо кваліфікований розбій (ч. 4 ст. 187 КК), не охоплюються цим складом і потребують додаткової кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК (а за наявності інших кваліфікуючих ознак вбивства і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК). При замаху необхідно посилатися ще й на частини 2 чи 3 ст. 15 КК.

До фізичного насильства, що є ознакою розбою, також належить: насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну погрозу для життя потерпілого (наприклад, скидання з висоти, здавлен-ня шиї, застосування електроструму тощо).

Фізичне насильство при розбої може бути як відкритим (при усвідомленні його потерпілим чи іншими особами), так і таємним (завдання удару ножем потерпілому, який спав).

Давання потерпілому без його згоди з метою вилучення у нього майна наркотичних, психотропних речовин, що призвели його до несвідомого стану і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров’я (що усвідомлював винний), повинно кваліфікуватися як розбій.

4. Психічне насильство полягає у погрозі заподіяти зазначене фізичне насильство, в тому числі й у погрозі вбивством. Саме тому додаткова кваліфікація за ст. 129 КК при розбої, поєднаному з погрозою вбивством, тут не потрібна. Погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що дійсно може бути реалізована. Наскільки вона була реальна, вирішується в кожному конкретному випадку виходячи з конкретної обстановки нападу.

Насильство при розбої застосовується з метою заволодіння майном або з метою його утримання.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

5. Суб’єктивна сторона та суб’єкт (див. коментар до ст. 185 КК).

6. Такі кваліфікуючі ознаки розбою, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 187); розбій, поєднаний з проникненням в жит-, ло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187); розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою (ч. 4 ст. 187) мають аналогічний зміст з такими ж ознаками крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Певну особливість мають ознаки вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187 КК), і розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК). Виходячи з ч. 2 ст. 187 КК повторність розбою має місце лише в тих випадках, коли йому передували тільки розбій або бандитизм. При цьому для визначення цієї ознаки не має значення, чи була особа судима за попередні розбій або бандитизм, чи ні. Важливо лише встановити, що не закінчилися строки давності, або не погашена чи не знята судимість.

Вчинення раніше крадіжки, грабежу або злочинів, передбачених статтями 189—191 КК, повторності розбою не утворюють.

Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, має місце при фактичному заподіянні з метою заволодіння чужим майном тілесних ушкоджень, передбачених ст. 121 (див. коментар до ст. 121 КК). При цьому ці тілесні ушкодження охоплюються ч. 4 ст. 187 КК і додаткової кваліфікації не потребують, навіть у тому випадку, коли вони потягли за собою смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, але і право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

2. Об’єктивна сторона вимагання полягає у незаконній вимозі передачі чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Отже, діяння може виявлятися лише в активній поведінці — в незаконній вимозі: а) чужого майна; 6) права на чуже майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Цією ознакою вимагання відрізняється від складу примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК), які за своїм змістом є дійсними законними (наприклад, вимога віддати борг, пов’язана з погрозою насильством до особи, яка дійсно є боржником).

Потерпілими від вимагання можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

3. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб відмагання — погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством (наприклад, завдати побоїв), а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів зазначених осіб (наприклад, припинити роботу на ринку), пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною (наприклад, спалити гараж), або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оголосити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими, важливо лише, щоб потерпілий чи його близькі родичі бажали зберегти їх в таємниці.

Погроза може бути висловлена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, залякує потерпілого, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред’явленої вимоги. Тому навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну (на що саме і розраховував винний) — вчинене є вимаганням.

4. При вимаганні суб’єкт злочину вимагає передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому (через годину, завтра, через тиждень тощо). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу. Якщо винний вимагає негайно передати йому майно під загрозою негайного застосування насильства (або його фактичного застосування), то все вчинене становить грабіж або розбій (залежно від тяжкості насильства).

Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимог, пов’язаних з погрозою. Якщо потерпілий не погодився виконати вимогу, і винний з помсти реалізував свою погрозу та умисно заподіяв потерпілому чи його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної частини ст. 189 КК і відповідної статті Особливої частини, яка передбачає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприклад, статті 122 або 194 КК).

5. Суб’єктивна сторона — тільки прямий умисел, корисливі мотив та мета, зміст яких розкритий при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

6. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла до вчинення вимагання 14-ти років (див. ст. 22 КК).

7. Частина 2 ст. 189 КК передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. Такі ознаки, як повторність вимагання та вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб за своїм змістом аналогічні тим, що були розкриті при аналізі таких же ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує звернення до ст. 364 КК, в якій розкриваються поняття зловживання службовим становищем та службової особи (Примітка 1).

Погроза вбивством повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. Для наявності погрози тяжким тілесним ушкодженням слід встановити, що шкода, якою погрожував винний, відповідає ознакам тяжкого тілесного ушкодження (див. коментар до ст. 121 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 189 КК кваліфікуючою ознакою є також вимога, поєднана з фактичним пошкодженням чи знищенням майна.

Особливість такого вимагання в тому, що сама вимога підкріплюється вже реальним пошкодженням чи знищенням майна, тобто для того, щоб досягнути мети, винний одночасно з вимогою передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому частково або повністю приводить у непридатність майно потерпілого чи його близьких родичів.. При цьому, якщо таке пошкодження або знищення вчинювалося шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або спричинило майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то вчинене має кваліфікуватися за сукупністю ч. 2 ст. 189 та ч. 2 ст. 194 КК. Щодо змісту понять пошкодження або знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Поняття значної шкоди потерпілому як кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. *189 КК, визначено в примітці 2 до ст. 185 КК.

8. У частині 3 ст. 189 КК кваліфікованим визнається вимагання, поєднане із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, або такого, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

Поняття насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, розкрите в коментарі до ч. 1 ст. 187 КК, а поняття майнової шкоди у великих розмірах — у примітці 3 до ст. 185 КК.

9. Частина 4 ст. 189 КК передбачає вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із реальним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. Ці ознаки за своїм змістом аналогічні таким же ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше (див. коментар до статей 185, 187 КК).

 

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на майно (див. коментар до ст. 189 КК).

2. Об’єктивна сторона полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обман — повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виявлятися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів тощо. У випадках, коли для обману винний підроблює або використовує підроблений документ, потрібна кваліфікація за сукупністю статей 190 та 358 КК.

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах. Наприклад, винний входить у довіру до потерпілого і обіцяє йому допомогти купити машину, для чого потерпілий передає гроші, які винний привласнює.

Особливості шахрайства полягають в тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов’язаний це зробити. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний, за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Отже, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж. Наприклад, особа, які під виглядом телефонного майстра, пред’явивши підроблене посвідчення, проникає в квартиру, а потім непомітно викрадає зі столу золоту обручку, він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа (статті 185 та 358 КК).

3. Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається, відповідно до конкретних обставин, готуванням чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред’явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому, і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст. 358 КК.

4. Суб’єктивна сторона — прямий умисел, корисливі мотив і мета (див. коментар до ст. 185 КК).

5. Суб’єктом є особа, яка до вчинення шахрайства досягла 16-ти років (див. ст. 22 КК). Якщо суб’єктом є службова особа, яка для обману чи зловживання довірою використовує своє службове становище, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 190 та 364 КК.

6. Частина 2 ст. 190 КК передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З — за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Ці ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були проаналізовані щодо кваліфікуючих ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Специфічною ознакою шахрайства є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Щодо поняття електронно-обчислювальної техніки та незаконних операцій, які можуть спричинити майнову шкоду, див. коментар до статей 361—363 КК.

 

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або

позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. 1. У статтях 185, 186 та 189—191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185—191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185—187 та 189—191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

З об’єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним