Стаття 367. Негайне виконання судових рішень

Стаття 367. Негайне виконання судових рішень

1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

{Частину першу статті 367 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 4565-VI від 22.03.2012}

8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

{Частину першу статті 367 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 990-VIII від 04.02.2016}2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

1. Властивість виконуваності судового рішення виникає з набранням ним законної сили. Однак для деяких категорій справ процесуальне законодавство встановлює винятки, які полягають у тому, що деякі судові рішення стають придатними до примусового виконання до набрання ними законної сили, тобто після їх постановления і оголошення. Потреба у негайному виконанні обумовлюється невідкладністю підтвердженої судом вимоги позивача.2. Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види негайного виконання: обов'язкове і факультативне. Обов'язкове негайне виконання настає тоді, коли суд з підстав, зазначених у законі, незалежно від свого розсуду чи розсуду інших учасників процесу, зобов'язаний звернути дане рішення до негайного виконання. Підстави цього виду виконання зазначені в коментованій статті. Про звернення рішення до негайного виконання з підстав даної ста

тті суд повинен вказати у резолютивній частині судового рішення, а якщо це упущено судом, то він має вирішити питання про негайне виконання шляхом винесення додаткового рішення (п. З ст. 220 ЦПК).3. Новий ЦПК таких понять, як обов'язкове та факультативне негайне виконання, не містить, але тлумачення коментованої статті приводить до висновку, що законодавець відрізняє ці поняття одне від іншого. Так, у п.ж частині 1 статті зазначено: «суд допускає негайне виконання...», а у частині 2 - «суд... може допустити...» (підкреслено автором). Із зазначеного випливає, як мінімум, два висновки. По-перше, підстави негайного виконання, перелічені у частині 1 статті, є підставами обов'язкового негайного виконання, а єдина підстава, зазначена у частині 2 статті, є підставою факультативного негайного виконання судових рішень. По-друге, уявляється необхідним внесення змін до пункту 3 частини 1 ст. 220 ЦПК, в якій потрібно зазначити посилання лише на частину 1 коментованої статті, тобто лише на підстави обов'язкового негайного виконання.

Види ухвал суду першої інстанції

Ухвалами вирішуються питання, пов’язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об’єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:

а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (пе-ретинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221-223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення — закриття провадження у справі (ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК);

г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — про притягнення до штрафної і майнової відповідальності (статті 44, 48, 53, 153, 284 ЦПК та ін.), до кримінальної і громадської відповідальності (статті 44, 58, 117, 167, ч. З ст. 235 ЦПК);

д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).

Залежно від суб’єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні. Частина 2 ст. 232 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, — суддя одноособове. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 124 ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. А справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею, розглядаються у колегіальному складі. Колегіальне розглядаються й інші справи, передбачені вказаною та іншими нормами ЦПК (статті 243, 248). Отже, при розгляді справи колегіальне ухвали приймаються також колегіальне. Але питання, пов’язані з рухом справи в суді, діями судді по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособове, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів (ч. З ст. 16 ЦПК).

Порушення касаційного провадження.

Стаття 324. Право касаційного оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвал и апеляційного суду, ухвал ені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвал и суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25,26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвал и апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

{Пункт 2 частини першої статті 324 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2979-VI від 03.02.2011}

{Частина перша статті 324 в редакції Закону № 3570-IV від 16.03.2006}

2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

{Частину третю статті 324 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014}

Виконавча давність.

Виконавча давність - це встановлений у законі строк, протягом якого рішення може бути пред'явлено саме до примусового виконання, тому що для добровільного виконання строки не встановлені в тому сенсі, що добровільне виконання рішення після закінчення строку виконавчої давності повинно визнаватися належним.

Рішення суду, за загальним правилом, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили. Рішення про стягнення періодичних платежів (наприклад, аліментів) можуть бути пред'явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені ці платежі. У ряді випадків можуть бути встановлені скорочені строки виконавчої давності (про стягнення адміністративних штрафів, про виконання наказів господарських судів, постанов комісій із трудових спорів тощо). Ці правила встановлює ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження».

Перебіг строку виконавчої давності починається з набранням рішенням суду законної сили. Переривається перебіг цього строку пред'явленням виконавчого документа до виконання, а також частковим виконанням рішення. Пропуск строку виконавчої давності, за загальним правилом, позбавляє стягувача права на примусове виконання рішення. Однак у разі пропуску цього строку за поважної причини (хвороба, тривале відрядження, стихійні лиха тощо) стягувач може звернутися до суду із заявою про поновлення про-пущеного строку. Оскільки поновлення строку не допускає надання нового строку, до заяви про поновлення пропущеного строку виконавчої давності повинен бути доданий виконавчий документ. Поновлення строку саме і передбачає, що виконавчий документ у цьому разі вважається поданим у належний строк.

Звернутися до суду із заявою про поновлення строку можна тільки при пропуску строку пред'явлення до виконання виконавчих документів суду і виконавчого напису нотаріуса (див. ст. 91 Закону України «Про нотаріат»). Господарське процесуальне законодавство (ст. 119 ГПК) тепер також передбачає можливість поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до примусового виконання. Згідно зі ст. 261 Кодексу адміністративного су-дочинства (КАС) також може бути поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Заява про поновлення пропущеного строку виконавчої давності подається до суду, який видав виконавчий документ, чи до суду за місцем виконання рішення. Вона розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи, якщо в суду є достатні дані про належне їх повідомлення про час і місце розгляду справи. Закон встановлює десятиденний строк для розгляду і вирішення цих справ.

Провадження

1. Виконавче провадження може бути зупинено:

1) у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

2) у разі прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

3) у разі перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

4) у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини;

5) за заявою стягувача у разі його перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.

Стаття 367. Негайне виконання судових рішень

1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

{Частину першу статті 367 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 4565-VI від 22.03.2012}

8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

{Частину першу статті 367 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 990-VIII від 04.02.2016}2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

1. Властивість виконуваності судового рішення виникає з набранням ним законної сили. Однак для деяких категорій справ процесуальне законодавство встановлює винятки, які полягають у тому, що деякі судові рішення стають придатними до примусового виконання до набрання ними законної сили, тобто після їх постановления і оголошення. Потреба у негайному виконанні обумовлюється невідкладністю підтвердженої судом вимоги позивача.2. Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види негайного виконання: обов'язкове і факультативне. Обов'язкове негайне виконання настає тоді, коли суд з підстав, зазначених у законі, незалежно від свого розсуду чи розсуду інших учасників процесу, зобов'язаний звернути дане рішення до негайного виконання. Підстави цього виду виконання зазначені в коментованій статті. Про звернення рішення до негайного виконання з підстав даної ста

тті суд повинен вказати у резолютивній частині судового рішення, а якщо це упущено судом, то він має вирішити питання про негайне виконання шляхом винесення додаткового рішення (п. З ст. 220 ЦПК).3. Новий ЦПК таких понять, як обов'язкове та факультативне негайне виконання, не містить, але тлумачення коментованої статті приводить до висновку, що законодавець відрізняє ці поняття одне від іншого. Так, у п.ж частині 1 статті зазначено: «суд допускає негайне виконання...», а у частині 2 - «суд... може допустити...» (підкреслено автором). Із зазначеного випливає, як мінімум, два висновки. По-перше, підстави негайного виконання, перелічені у частині 1 статті, є підставами обов'язкового негайного виконання, а єдина підстава, зазначена у частині 2 статті, є підставою факультативного негайного виконання судових рішень. По-друге, уявляється необхідним внесення змін до пункту 3 частини 1 ст. 220 ЦПК, в якій потрібно зазначити посилання лише на частину 1 коментованої статті, тобто лише на підстави обов'язкового негайного виконання.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров