Виникнення братських шкіл в Україні.

Наприкінці ХVІ ст. в містах України на базі ремісничих цехів виникали національно-релігійні об’єднання міщан – братства.

Перше братство було створене у Львові 1439 року.

Братства очолили боротьбу проти політики національних і релігійних утисків, яку проводили шляхетська Польща і католицька церква в Україні.

„Братчики були всі рівні: не було тут ані пана, ані холопа, – як той, так і другий мали однакові вигоди, як той, так і другий повинні були слухатись і держатись порядків, заведених у братстві, і належали суду братчиків. Суд той, вибраний із самих братчиків, дивився за тим, як хто поводиться у житті, і якщо коли хто з братчиків почне робити щось негаразд, то його карали штрафом – грішми, медом, воском або чим іншим, а все те йшло в братську казну, і іноді – то й садовили на якийсь час у дзвіницю, і це почиталося за великий сором. Судили братчики не тільки своїх громадян та їхніх жінок, а й священиків, навіть архієреїв, право суду над священиками і архієреями уперше дав Львівському, і за ним усім братствам, патріарх Константинопольський Єремія при кінці ХVІ ст., коли він переїздив через Львів”, – так описує життя братств і щось на зразок їхнього статуту видатний український історик Микола Аркас у своїй книзі „Історія України-Русі”.

Братства створювали свої школи. Перша така школа виникла 1585 року у Львові, а на початку ХVІІ ст. такі школи функціонували у більшості міст України. Вони зробили те, пише Микола Аркас, що українці в ХV – ХVІІ ст. були більш освічені від своїх сусідів – москалів, татар і волохів – та значно культурніші від них. Архітектура (будівництво), малярство, різьбарство, орнаментика (вишивання), усякі прикраси, портретне та інше малювання, музика піднеслися тоді на таку височінь, що слава про них сягала далеко за межі України.

Осередком освіти був, звісно, Київ, але існували школи й у Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві, Батурині, Переяславі та інших містах.

Ось що читаємо в тогочасного мандрівника Павла Алепського, який 1652 року їхав через Україну до Москви: „Мало не всі українці та більша частина їхніх жінок і дочок уміють читати і добре знають порядок церковної служби і церковні співи; панотці вчать сиріт і не дають їм вештатися без діла по вулицях. Черниці Вознесенського монастиря, найбільш із заможних і значних родин, усі були не тільки письменні, а навіть високо вчені й самі писали багато наукових та інших творів”.

Про ігуменів у київських монастирях він зазначив, що поміж є „люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. Коло Великої церкви (у Лаврі) є прехороший славетний печатний дім, що обслуговує увесь той край. З його виходять церковні книжки, прегарно надруковані; на великих паперах малюнки значних місцевостей і країн, інколи портрети святих, наукові розсліди та інше”.

* * *

Вихованцем Острозької колегії був і гетьман Запорозького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. У 1620 році П.Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства.

Сагайдачний приділяв велику увагу розвиткові Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря, прибутки якого йшли на утримання школи.

Смерть П.Сагайдачного, що настала 1622 р. від поранень, яких він зазнав у битві під Хотином 1621 року, завдала великого смутку вчителям та учням братської школи. Помираючи, Сагайдачний відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам.

 

Заснування та розвиток Києво-Могилянської академії

Київська академія (Києво-Могилянська академія) – перший вищий навчальний заклад і культурний центр в Україні. Створена 1632 року внаслідок злиття Київської братської школи (заснована 1615 р., перший ректор Іов Борецький) з Лаврською школою (заснована 1631р.).

Об’єднану школу було названо Києво-Могилянською колегією на честь її проректора митрополита П.Могили.

У 1701 році за царським указом колегія одержала титул і права академії. Курс навчання тривав 12 років. У Київській академії навчалася молодь усіх станів. Існувала до 1817 року.

У незалежній Україні Києво-Могилянська академія відновила свою роботу. Зараз це – університет „Києво-Могилянська академія” зі статусом національного.

У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, ім’я якої посідає почесне місце поряд із П.Сагайдачним і П.Могилою. Це Єлизавета (Галшка) Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського просвітництва. Вона подарувала у 1615 році свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

* * *

Викладання в Києво-Могилянській колегії велося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання тривало 12 років і відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також у класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи у Вінниці та Кременці.

Основні дати викладеного матеріалу.

1. Перше братство в Україні (м. Львів) – 1439 р.;

2. Острозька школа вищого рівня (колегія) – 1576 р.;

3. Львівська братська школа – 1585 р.;

4. Луцька братська школа – 1617 р.;

5. Київська братська школа – 1615 р.;

6. Лаврська школа – 1615 р.;

7. Києво-Могилянський колегіум – 1632 р.;

8. Києво-Могилянська академія – 1701 р.;

9. „Граматика” Мелетія Смотрицького – 1619 р.

 

Освіта в Україні в гетьманський період (1647-1663 рр.)

Тяжке лихоліття цього періоду негативно позначилося на освіті, і розвиток її загальмувався.

Проте київська академія та братські школи продовжували робити свою справу. Міщани, козаки, а надто козацька старшина, звісна річ посилали дітей до шкіл, але чимало міст і осель під час колотнечі було поруйновано і спалено, народ покинув їх і подався до спокійних місць; багато людей вигублено в бойовищах, забрано татарами в ясир.

 

Педагогіка як наука.

Вивчення даної теми є ключовим в сягненні категоріального апарату педагогіки як науки. Тому звернемо увагу на зміст таких понять, як: «навчання», «освіта», «самоосвіта», «виховання», «самовиховання», «викладання» і т. ін. Ці та інші категорії містяться як у підручниках, посібниках, так і в педагогічних словниках, енциклопедіях.

Доцільно використати короткий педагогічний словник (у Додатку №1) навчального посібника «Педагогіка вищої школи».

Педагогічна наука має досить розгалужену структуру. До системи педагогічних наук входять:

1. Загальна педагогіка;

2. Історія педагогіки;

З. Порівняльна педагогіка;

4. Вікова педагогіка (переддошкільна, дошкільна, шкільна);

5. Спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка,

олігофренопедагогіка);

6. Функціональна педагогіка (педагогіка вищої школи, педагогіка професійної освіти, пенітенціарна педагогіка);

7. Соціальна педагогіка (андрагогіка, герогогіка, агогіка, віктимологія);8. Методика викладання різних дисциплін;

Кожний із названих структурних елементів педагогіки вимагає свого детального вивчення. Крім того, в єдності та взаємозв’язку слід розглядати педагогіку як науку і як мистецтво.

На окрему увагу заслуговує аналіз взаємозв’язку педагогічної науки з такими науками, як психологія, філософія, соціологія, економіка, кібернетика, генетика. Ці питання добре висвітленні у працях Г. Ващенка, I. Зязюна, М. Касьяненко, Г. Сагач та ін. (Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К., 1997; Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. – К., 1997; Касьяненко М. Педагогіка співробітництва. – К., 1993).

Педагогіка вищої школи вимагає відповідного рівня наукового забезпечення. Молодому науковцю, який здійснює педагогічне дослідження, важливо передусім визначити його об’єкт і предмет. Тут досліднику допоможуть праці А. Болгарського, С. Гончаренка, О. Рудницької, Т. Свистельнікової (Гончаренко С. Педагогічні дослідження. – К., 1995; Рудницька О., Болгарський А., Свистельнікова Т. Основи педагогічних досліджень. – К., 1998).

Як зазначає академік С. Гончаренко, щоб визначити об’єкт, «треба знайти відповідь на запитання: що розглядається? А предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про спосіб розгляду об’єкта дослідження, про те, які нові відношення, властиві; аспекти і функції об’єкта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті дістає наукове пояснення».