Джерела виникнення і розвитку психодіагностики.

Джерела виникнення і розвитку психодіагностики.

Психодіагностика як науково-практична дисципліна сформувалася на прикінці XIX - на початку XX ст. її джерелами були експериментальна психологія, психофізика, психофізіологія, психометрія, психотехніка, яка вивчає проблеми практичної діяльності людей у прикладному аспекті. Її витоки заглиблені у давній історії, свідчення про що збереглися до наших часів.В середині 1930 років в Гарвардському університеті ведуть дослідження Морган і Г.Мюррей. В цих дослідженнях було вперше виявлено, що принцип проекції може використовуватись як основна побудова діагностичної процедури.В період (1940) тривало збільшення кількості діагностичних методик. Уявлення діагностичних методик про кількість психологічних тестів 1940 року дає журнал психічних вимірів, виданий Буросом,1950-і роки ознаменовані розвитком нового типу особистісних тестів.

Виділяють найважливіші джерела виникнення і розвитку психодіагностики:
1)Експерементальна психологія (оскільки експеримент є основою психодіагностичних методик)

2)Дифренційна психологія(без уявлень про індивідуально-психологічні особливості, які вивчає диференціальна психологія, неможливо було виникнення психодіагностики як науки про методи їх вимірювання)
3)Тестологія
4)Прикладна психологія(це застосування знань,принципів методів у різних галузях психології,а отже тісно пов’язане з психодіагностикою)
Ключовим поняттям у психодіагностиці є поняття «розпізнавання»,у контексті ПД- це пізнавальний процес,який здійснюється за допомогою виділення чогось одиничного із загального.

Актуальні проблеми та перспективи розвитку психодіагностики.

Психодіагностика, переживає серйозну кризу. Причини – 1.це майже повна відсутність професійних розробників психодіагностичних методик. 2 причина - це низька психодіагностична і особливо психометричних культура наших психологів-користувачів тестів. 3 - це дуже мала кількість повноцінних вітчизняних психод.методик, які могли б на рівних конкурувати з відомими сучасними зарубіжними методиками. 4 - це мала кількість якісних вітчизняних підручників з сучасної психодіагностики. 5 - це практика видання у відкритій пресі і поширення фірмами-виробниками. Три ймовірні напрямки змін: 1 - потрібно розглянути зміни, пов'язані з науковим розумінням генетичної природи відповідей-реакцій, які даються піддослідними, що проходять діагностичне тестування. Від правильного розуміння цієї природи залежить ступінь відповідності цих відповідей-реакцій дійсності. 2 тенденція наблизитися до повного визначення тієї найважливішої сторони людського мислення, яка знаходить своє вираження у здатності вирішуватьзадачі, нерідко мають велике життєве значення для індивіда. 3 – (головний)у ньому справа йде про зміст психологічних тестів, а за тими відповідями, які дають випробовувані, які виконують ці тести, виводиться висновок про особливості психіки кожної з них.

Психодіагностика як теоретична та прикладна дисципліна: предмет, задачі, місце в системі наукового знання.

Психодіагностика розглядає закономірності винесення валідних і надійних діагностичних суджень, правила «діагностичних умовиводів», за допомогою яких здійснюється перехід від ознак певного психічного стану або процесу до констатації наявності і виразності цих психологічних «змінних». Предмет - опис конкретної людини в термінах загальної генералізованої психологічної моделі особистості отриманої в ході цілеспрямованої оцінки індивідуальних особливостей психологічної регуляції діяльності і поведінки обстежуваного. Завдання: науково-дослідні(методологічні, включають фундаментальні принципи, визначення предмета, категоріальну базу, загальну теорію методу; теоретичні, включають розробку теорії і побудова зазначених вище трьох груп моделей; експериментальні.); науково-практичні (інформаційні пов'язані з визначенням параметрів психодіагностичної моделі відповідної психологічної структури; технологічні, що включають питання аналізу оцінки, конструювання психодіагностичного методу).

Структура психодіагностики.

Психодіагностику утворюють чотири нерозривно пов'язаних компонента: Семіотичний -містить опис діагностичних ознак нормального стану об'єкта психодіагностики і відхилень від нього. Технічний -дається характеристика методів і засобів обстеження об'єкта діагностики, формулюються принципи розробки та використання психодіагностичних методик. Деонтологически - пов'язаний з питаннями взаємини діагноста з обстежуваних, комплексом етичних правил, якими повинен керуватися психолог-практик. Логічний -характеризується діагностичне мислення практичного психолога, процес постановки психологічного діагнозу, тобто процес розпізнавання за зовнішніми ознаками внутрішнього стану об'єкта психодіагностики шляхом перевірки гіпотез.

Професійно-етичні аспекти психодіагностики.

Ряд принципів: Принцип відповідальності: відповідальність психолога-діагноста за збереження психічного і фізичного здоров’я, емоційно-соматичного комфорту. Компетентності: психодіагностичне обстеження виконується завжди кваліфікованими психологами, які мають базову вищу психологічну освіту. К онфіденційності. нерозголошення результатів без персональної згоди на це тієї особи, по відношенню до якого проводилася психодіагностика. Наукової обгрунтованості методика вимагає того, щоб вона, як мінімум була валідной і надійною, тобто давала такі результати, яким можна цілком довіряти. Нанесення шкоди результати психодіагностики ні в якому разі не можна використовувати на шкоду тій людині, яка піддається обстеженню.О б’єктивності висновки повинні бути науково обгрунтованими, тобто витікали з результатів тестування, проведеного за допомогою валідних і надійних методик, і не визначалися і ніяк не залежали від суб’єктивних установок тих, хто проводить тестування або користується його підсумками. Е фективності пропонованих рекомендацій рекомендації обов’язково повинні бути корисними для тієї людини, якій даються. Комплексної діагностики –поєднання різний методичних прийомів при діагностиці одного і того ж психічного властивості, а також поєднань методик, спрямованих на родинні психічні властивості, для підвищення валідності діагностичного висновку.

Протокол психодіагностичного обстеження. Складові протоколу.

Каждый протокол должен быть оформлен на отдельном листе полноформатной писчей бумаги (желательно в клеточку) и содержать исчерпывающую информацию, позволяющую проверить правильность подсчета и интерпретации показателей:.

1. Каждый протокол содержит шкалу, включающую указания на:

§ название методики

§ фамилию экспериментатора

§ псевдоним испытуемого

§ пол испытуемого

§ возраст испытуемого

§ образование и будущую специальность испытуемого

§ дату проведения обследования

§ номер теста (в случае ретеста)

2. В рабочей части протокола содержатся:

§ информация об ответах на каждый пункт составного теста

§ рисуночная продукция психографических методик и т.п.

В случае стандартных бланков ответный лист в практикуме выполняется в строгом соответствии с принятым стандартом (для обработки по ключам-трафаретам).

3. Подсчет баллов (числовые значения подсчитанных баллов):

§ перевод в стандартную шкалу

§ профильные изображения (график попыток) и т.п.

4. На обороте протокола (или на подклеенной второй части листа) делается первичная интерпретация показателей – первоначально без отнесения с результатами остальных методик.

 

Джерела виникнення і розвитку психодіагностики.

Психодіагностика як науково-практична дисципліна сформувалася на прикінці XIX - на початку XX ст. її джерелами були експериментальна психологія, психофізика, психофізіологія, психометрія, психотехніка, яка вивчає проблеми практичної діяльності людей у прикладному аспекті. Її витоки заглиблені у давній історії, свідчення про що збереглися до наших часів.В середині 1930 років в Гарвардському університеті ведуть дослідження Морган і Г.Мюррей. В цих дослідженнях було вперше виявлено, що принцип проекції може використовуватись як основна побудова діагностичної процедури.В період (1940) тривало збільшення кількості діагностичних методик. Уявлення діагностичних методик про кількість психологічних тестів 1940 року дає журнал психічних вимірів, виданий Буросом,1950-і роки ознаменовані розвитком нового типу особистісних тестів.

Виділяють найважливіші джерела виникнення і розвитку психодіагностики:
1)Експерементальна психологія (оскільки експеримент є основою психодіагностичних методик)

2)Дифренційна психологія(без уявлень про індивідуально-психологічні особливості, які вивчає диференціальна психологія, неможливо було виникнення психодіагностики як науки про методи їх вимірювання)
3)Тестологія
4)Прикладна психологія(це застосування знань,принципів методів у різних галузях психології,а отже тісно пов’язане з психодіагностикою)
Ключовим поняттям у психодіагностиці є поняття «розпізнавання»,у контексті ПД- це пізнавальний процес,який здійснюється за допомогою виділення чогось одиничного із загального.