П'явка медична hirudo medicinalis linnaeus, 1758

Таксономічна належність:Клас — П’явки (Hirudinea), ряд — Безхоботні п’явки (Arhynchobdellida). Природоохоронний статус виду: Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні: Зх. та Центральна Європа, Литва. Пн. обл. України. Чисельність i причини її зміни: В окремій водоймі популяція може досягати кількох тисяч особин. Причини зміни чисельності: масове виловлювання, забруднення і знищення водойм, меліоративні заходи. Особливості біології та наукове значення:: Ставки, водойми, що періодично пересихають, заплавні водойми, невеликі озера, річки з повільною течією. Існуванню виду сприяють наявність у водоймі жаб та відвідування його великими ссавцями (великою рогатою худобою та конями); відсутність ворогів — хижої великої псевдокінської п’явки Haemopis sanguisuga; наявність сприятливої для видкладання коконів узбережної смуги; достатнє прогрівання води. Морфологічні ознаки: Тіло сплющене, до переду звужується. Поверхя тіла вкрита маленькими сосочками. Забарвленя з характерним малюнком з оранжевих з нерівними краями та темних смужок. Черевна сторона тіла без темних плям. Довжина тіла — 100–150 см, максимальна — до 25 см. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Розмножується в неволі в напівпромислових умовах. Господарське та комерційне значення: Використовується в медицині: є джерелом цінного препарату — гірудину. Рис. 5.12. П’явка медична

 

ЙОРЖ НОСАР GYMNOCEPHALUS ACERINUS (GÜLDENSTÄDT, 1774)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Окуневі (Percidae). Один з 4-х видів роду у фауні України. Природоохоронний статус виду: Зникаючий. Ареал виду та його поширення в Україні: Басейни Дністра, Пд. Бугу, Дніпра, Дону, Кубані. В Україні ареал охоплює Середній Дністер, Дністровське водосховище, бас. Дніпра, Сів. Донець. Чисельність і причини її зміни:Трапляється поодиноко, у ряді річок зник. Причинами зазначеного стану є зникнення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів водойм, спричиненої гідротехнічним будівництвом; забруднення води і надмірний вилов. Особливості біології та наукове значення:: Річковий, придонний, осілий, зграйний, присмерково-нічний вид річок з швидкою течією, широкими піщаними чи кам’янистогальковими перекатами, що розміщені уздовж низьких, не крутих і не обривистих берегів. Дуже чутливий до вмісту кисню у воді. Статевої зрілості досягає у 3–4 роки. Плодючість до 20–30 тис. ікринок. Нерест порційний; перший відбувається за температури води 6-8°С на початку квітня, другий — у травні за температури води 12–14°С. Нереститься невеликими зграями. Ікру відкладає на перекатах з швидкою течією, на піщане чи кам’янисто-галькове дно. Ікра клейка. Дорослі особини живляться водяними комахами, личиками комарів та інших комах, червами, ракоподібними, молюсками, ікрою, мальками інших риб. Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, невисоке, стиснуте з боків. Спинний плавець складається з двох сполучених між собою частин. Хвостовий плавець з незначною виїмкою. Голова видовжена, клиноподібна. Рило видовжене. Рот невеликий, нижній, висувний. На щелепах велика кількість дрібних зубів. На задньому краї зябрових кришок слабкі, загострені шипи. Уздовж задніх та нижніх країв передкришок гострі шипи. Довжина тіла 20 см, маса — до 200 г. Тривалість життя 8–10 років. Верх тіла жовтавий, спина та боки з бурувато-зеленавим полиском, черево біловасте. На спині та боках тіла, а також на перетинках передньої колючої частини спинного плавця є чітко окреслені округлі чорні плями. Хвостовий плавець сіруватий, решта плавців світло-біловаті.режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до списків МСОП. Охороняється у Дніпровсько-Орільському та частково у Луганському ПЗ та у регіональних заказниках Донецький і Деркульський. Треба виявляти нові місця перебування і брати їх під державну охорону. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Через незначну чисельність промислового значення не має.

Рис. 5.13. Йорж Носомар.

Заходи щодо охорони природних ресурсів

Природа становить собою систему взаємопов'язаних екологічних підсистем, які охоплюють живу та неживу матерію і саму людину. Для людини природа виступає у різних якостях. По-перше, як натуральні умови її життя і діяльності; по-друге, як джерела і засоби виробництва матеріальних благ; по-третє, як об'єкт її господарської та культурної діяльності; по-четверте, як джерело і засіб морального виховання та естетичного задоволення. Належна реалізація цих зв'язків людини і природи багато в чому залежить від ефективної управлінської діяльності державних органів та їх посадових осіб.

Конституція України закріплює положення про те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Це право від імені Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13).

Відповідно до Конституції України визначення екологічної політики здійснюється Верховною Радою України, яка затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля, встановлює засади використання природних ресурсів.

Поняття використання і охорони природних ресурсів багато в чому взаємопов'язані, але було б невірним повністю ототожнювати їх. Використання природних ресурсів має за мету добування із природних ресурсів певних корисних як для суспільства в цілому (наприклад, господарських), так і для окремих індивідів (наприклад, оздоровчих) цілей. Метою охорони природних ресурсів є запобігання екологічно шкідливим наслідкам їх використання, збереження у першородному стані окремих компонентів довкілля, його екологічного балансу. Слід підкреслити особливе значення охорони природних ресурсів у контексті реалізації конституційного положення про право громадян на безпечне для їх життя і здоров'я довкілля(ст. 50).

У системі управління використанням і охороною природних ресурсів значні повноваження мають державні органи, діяльність яких спрямована на розв'язання широкого кола питань, — органи загальної компетенції. До них належать: Кабінет Міністрів України, уряд АРК, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою екологічної політики; забезпечує розробку державних республіканських і регіональних екологічних програм; координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій в питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, питань скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення платні та її максимальні розміри за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; керує зовнішніми зв'язками в питаннях охорони навколишнього природного середовища.

Управління використанням і охороною природних ресурсів на територіях відповідних адміністративно-територіальних одиниць здійснюють місцеві державні адміністрації. До їх повноважень, зокрема, належать: розробка і забезпечення використання затверджених законом програм раціонального використання земель, лісів, підвищення плодючості земель, що знаходяться у державній власності; розробка і забезпечення використання регіональних екологічних програм; здійснення заходів щодо відшкодування збитків, завданих порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами; організація роботи по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучення до цієї роботи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян та ін.

Безпосереднє управління використанням та охороною природних ресурсів здійснюють органи спеціальної компетенції. Такими є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких належить здійснення функцій по організації раціонального використання та охорони природних ресурсів — Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству України.

Міністерство екології та природних ресурсів України (далі — Мінекології України) посідає центральне місце в системі органів спеціальної компетенції в цій сфері (галузі). Мінекології України реалізує державну політику в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності. Воно утворене на базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету України з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру. Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив.

Мінекології України здійснює: державний контроль за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки; нормативно-правове регулювання відносно використання природних ресурсів, встановлення критеріїв та норм додержання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; облік ядерних матеріалів та контроль за їх збереженням, транспортуванням та використанням; організацію проведення державної екологічної експертизи; міжнародне співробітництво в питаннях екології, безпечного використання ядерної енергії та радіаційних технологій.

Виконуючи покладені на нього завдання, Мінекології України здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення ядерної та радіаційної безпеки; координує діяльність центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій в галузі охорони природного середовища; контролює та організує перевірки підприємств, установ, організацій відносно додержання нормативів та правил екологічної безпеки; встановлює відповідні норми і правила та ін.

На місцях органами Мінекології України є державні управління екологічної безпеки в областях, АРК, містах Києві та Севастополі, а також районні, міські та регіональні інспекції охорони навколишнього природного середовища.

Державний комітет лісового господарства України реалізує державну політику розвитку лісового господарства, здійснює управління лісовим фондом України з метою посилення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій лісу та високоефективного використання лісових ресурсів для забезпечення потреб у лісосировинній продукції, а також державний контроль за охороною, захистом та використанням лісів.

Державний комітет рибного господарства України, який входить до складу Міністерства аграрної політики України, є спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення рибного господарства. До його завдань належать формування концепції розвитку рибного господарства та збереження рибних ресурсів України, видача у межах своєї компетенції дозволів на промислове добування рибних запасів виключної (морської) економічної зони та риб, що живуть у водах, розміщених на території більш ніж однієї області України, а також інформування природокористувачів про ліміти використання рибних запасів, здійснення контролю за охороною рибних запасів.

Державну політику в сфері земельних відносин реалізує Державний комітет України по земельних ресурсах, завдання якого полягають у контролі за використанням і охороною земельних ресурсів та державному земельному нагляді. До його компетенції належать проведення моніторингу земель, землевпорядкування, а також розробка і реалізація державних та регіональних програм, пов'язаних з регулюванням земельних відносин, раціональним використанням і охороною земель.

Діяльність Державного комітету України по водному господарству спрямована на здійснення заходів щодо забезпечення раціонального використання водних ресурсів, поліпшення стану річок, водоймищ, прибережних зон морів, охорони річок, водоймищ, підземних вод від радіоактивного забруднення.

У зв'язку з ліквідацією Комітету України з питань геології та використання надр і передачею його функцій Мінекології України останнє здійснює державний моніторинг геологічного середовища та проведення еколого-геологічних досліджень, контролює повноту та якість геологічного вивчення надр, проводить облік розвіданих родовищ корисних копалин. Поряд з цим до його функцій належать видача спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, нагляд за підземними водами і оцінка їх ресурсів, контроль за додержанням екологічних вимог при проведенні геологорозвідувальних робіт.