I. Мотивація навчальної діяльності

I. Мотивація навчальної діяльності

1. Кого, на вашу думку, можна вважати молодим?

2. Що означає «громадянське повноліття»?

Проблеми, що хвилюють старшокласників Вашого віку

1. Отримати цікаву професію.

2. Проблеми з власними грошима.

3. Фінансові проблеми сім'ї.

4. Стосунки з батьками.

5. Стосунки між батьками.

6. Відносини з однолітками.

7. Конфлікти з педагогами.

8. Проблеми із засвоєнням навчального матеріалу.

9. Проблема вільного часу.

10. Особисте життя.

11. Здоров' я членів сім' ї.

12. Відсутність модного одягу.

13. Майбутнє.

Робота зі схемами

Основні ознаки молодіжної субкультури

· Виклик цінностям дорослих та експерименти з власним способом життя

· Входження до різних груп однолітків

· Своєрідні смаки, особливо в одязі, музиці

· Це, швидше, культура дозвілля, ніж роботи

 

 

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ГРУП МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

 

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона проявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс	Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо вище за себе
Готи	Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі люди. Захоплення цією субкультурою — це спосіб накопичити енергію. А їх вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру	Занепокоєння викликають сатаністи. їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані
Скінхеди	Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого»
Панки	Плюси виділити неможливо	Там, де з'являються панки, — бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю
Растамани	Досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...»	По суті, їх Заняття — це неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у соціальному житті
Фріки	Не виявляють негативного ставлення ні до чого	Власне їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом...
Граффітери	Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально розвинені люди стають ро-льовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства

 

Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв' язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд:

· виклик суспільству, протест;

· виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї;

· небажання бути як усі;

· бажання затвердитися в новому середовищі;

· привернути до себе увагу;

· нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

· копіювання західних структур, течій, культури;

· релігійні ідейні переконання;

· данина моді;

· відсутність мети в житті;

· вплив кримінальних структур, хуліганство;

· вікові захоплення.

III. Підсумок ЗАНЯТТЯ

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, що має дві складові: власне створену молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культуру попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер. Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним.

Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контр-культуру». Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців. Джерелом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійснилася мрія дисидентів, хіпарів, неформалів... Настала цілковита свобода і безкарність, що переросла в безлад. Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на молодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започаткувати нову хвилю відродження національної культури України.

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію на тему «Сучасна молодіжна субкультура”

Література: Губерський Л.В. Людина і світ. — К.,2001.

 

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 2

Адекватно оценивайте себя

Без адекватной самооценки нельзя познать самого себя и избежать внутриличностных конф­ликтов. Но не только заниженная, но и завышенная оценки своих способностей и возможностей препятствуют установлению гармо­нических отношений с окружающими и тем самым способствуют возникновению внутриличностных конфликтов.

Но самое главное состоит в том, что неадекватная самооценка, неправильный образ своего «Я» препятствуют реализации и само­актуализации личности. Человек, который неправильно оценивает себя, будет постоянно «натыкаться» на непонимание со стороны дру­гих. Ему будет казаться, что его не понимают, тогда как в действи­тельности он не понимает сам себя. Поэтому тот, кто лучше знает себя, скорее найдет и свое место в жизни.

От самооценки зависят и отношение личности к своим успехам и недостаткам, ее самокритичность. Поэтому она прямо влияет на эффективность деятельности и на развитие личности. Можно пред­ставить человека, полагающего, что он обладает большими способ­ностями по математике, но занявшего одно из последних мест на олимпиаде по этому предмету. В этой ситуации, во-первых, не из­бежать внутриличностного конфликта, стресса, а, во-вторых, это может породить полное разочарование в своих способностях и на­всегда отбить охоту заниматься этим видом деятельности.

Сформулируйте смыслообразующие жизненные ценности

Это те ценности, ради которых стоит жить (а может, даже и умереть), ценности, ут­верждению которых человек посвящает свою жизнь и которые он рассматривает как призвание. А. Маслоу назвал их «бытийными цен­ностями.

Отсутствие таких основополагающих ценностей делает человека несвободным и нестабильным, подверженным ситуативным и вре­менным влияниям. Без таких ценностей, как показал В. Франкл, лич­ность не может развиваться нормально. У человека возникает состоя­ние «экзистенциального вакуума» и скуки, а его поведение часто становится девиантным (алкоголизм, преступность, наркомания). Все это приводит к возникновению различного рода внутриличностных конфликтов, неврозов, а порой и суицидальному поведению.

Используйте свой жизненный опыт

Цель этой сложной и кропотливой работы — делать выводы на будущее, чтобы выражение «хотелось, как лучше, а получилось, как всегда» не имело к вам никакого отношения.

Будьте оптимистом, ориентируйтесь на успех

Механизм возникновения внутриличностного конфликта у людей, ориентирующихся на неудачу, заключается в том, что они

выбирают либо непомерно завышенный, либо сильно заниженный уро­вень требований. Для них типичны спады активности, отступления. Тот. кто ставит перед собой завышенные цели, обрекает себя на постоянную борьбу с неудачами.

Между тем люди, которые ориентируются на успех, как прави­ло, руководствуются реальной оценкой своих шансов на достиже­ние цели и поэтому ставят перед собой выполнимые, задачи.

Будьте принципиальны

Принципиаль­ная требовательность к себе не только в большом, но и в «малом» — надежный противовес появлению внутренних трений.

 

Будьте уверены в себе

• Уверенный в себе человек не стремится самоутвердиться за счет других, унижая других. Он старается стать лучше, чем он есть сам, а не стать лучше других всегда и во всем, как это делает невротик.

• Не поддавайтесь давлению поведенческих стереотипов, не сдерживайте свою активность.

• Думайте «своей» головой, хотя, конечно, не стоит пренебрегать дельны­ми советами и других.

• Знайте, что у вас имеется много способностей и сил, достаточных для выполнения тех задач, которые вы перед собой поставили. Есть способ­ности. о которых человек даже не подозревает, и которые обнаружива­ются лишь в конкретном опыте жизни.

• Доверяйте больше самому себе, не разрушайте свое собственное «Я», постоянно и во всем прислушиваясь к мнению других.

• Не забывайте, нет ничего для вас более худшего, чем отказываться от самого себя, жить чужой жизнью, чужими идеями и смыслами. Вы — это Вы, и никто другой никогда вас не заменит. Отбросьте установку «Я такой, какой вам нужен» и руководствуйтесь принципом «Я такой, какой Я есть». Уже одно это осознание своей самоценности укрепит вашу уверенность в себе.

Призыв к необходимости быть уверенным в себе не означает, конечно, что человек не должен сомневаться ни в чем или не подхо­дить критически к своему прошлому опыту. Это означает то, что если, проанализировав свои силы, вы пришли к выводу, что способ­ны выполнить какую-либо задачу, то смело беритесь за дело.

Соблюдайте этические нормы и правила общения

Нравственно зрелый человек, утверждающий своим поведени­ем высокие этические нормы, никогда не окажется в ситуации, за которую ему придется переживать, испытывать чувство вины и уг­рызения совести.

Другие способы предупреждения внутриличностных конфликтов

1) Не стремитесь «объять необъятное», не бе­ритесь за все дела сразу.

2) Не копите проблем

3) Учитесь властвовать собой, контролировать и корректировать свое поведение и чувства. Умейте вовремя «взять себя в руки» и подчинить себе ситуацию.

4) Замечайте реакцию окружающих на ваше поведение и отдельные поступки

5) Старайтесь быть искренним не только по отношению к себе, но и к другим.

6) Ведите здоровый образ жизни. Укрепляйте свою душу и тело. Таковы необходимые способы и условия предупреждения внутрилич­ностных конфликтов. Их соблюдение и использование могут помочь избежать многих внутренних потрясений, срывов и стрессов. Но что делать, если внутриличностный конфликт все же произошел? В этом случае необходимо принять меры к его своевременному разрешению.

Способы разрешения внутриличностных конфликтов

Разрешение конфликта носит позитивный характер и приводит к развитию личности, к ее самосовершенствованию.

Прежде всего следует отметить, что всякий внутриличностный конфликт всегда индивидуален, носит личностный характер. По­этому его разрешение зависит от таких факторов личности, как возраст, пол, характер, темперамент, социальное положение, ценно­сти и др.

Типичные принципы и способы разрешения внутриличностных конфликтов:

1. Адекватно оцените ситуацию.

2. Осознайте экзистенциальный смысл конфликта. Проанализируйте сте­пень важности его для вас. оцените с точки зрения места и роли в вашей жизни его последствия. Может статься, причину, вызвавшую конфликт, сразу же следует отодвинуть на задний план в системе ваших ценностей или забыть вовсе.

3. Локализуйте причину конфликта.

4.Проявите смелость б анализе причин внутриличностного конфликта. Умейте посмотреть правде в глаза, даже если она вам и не очень приятна. Отбросьте все смягчающие обстоятельства и безжалостно рассмотрите причину вашего беспокойства.

5. «Выпустите пар». Дайте выход накопившемуся гневу, эмоциям или тревоге. Для этого можно использовать как физические упражнения. так и творческие занятия. Сходите в кино, театр, возьмите любимую книжку.

6. Измените условия и / или стиль своей работы. Это следует сделать в том случае, если внутриличностный конфликт возникает постоянно из-за неблагоприятных условий деятельности.

7. Подумайте над возможностью снижения уровня ваших притязаний, Может быть, ваши способности и/или возможности не соответствуют вашим устремлениям и запросам.

8. Умейте прощать. Причем не только других, но и себя.

9. Плачьте на здоровье. Американский биохимик У. Фрей, специально занимавшийся исследованием слез, обнаружил, что в том случае, когда они вызваны негативными эмоциями, в их состав входит веще­ство, действующее подобно морфию и обладающее успокаивающи­ми свойствами. По его мнению, слезы являются защитной реакцией на стресс. Плач со слезами служит сигналом для головного мозга ослабить эмоциональное напряжение.

Література: Губерський Л.В. Людина і світ. — К.,2001.

Буртовая Е.В. Конфликтология. Учебное пособие. – М., 2005

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 4

Вивчення нового матеріалу

Типи суспільства.

1. «Аграрне суспільство».

2. «Індустріальне суспільство».

3. «Постіндустріальне суспільство».

4. «Інформаційне суспільство».

Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства — це історично визначена сукупність відносно стійких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії.

Структуровані нерівності між різними групами людей (стратами) соціологи називають стратифікацією. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу в суспільстві: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Німецький соціолог, історик та економіст М.Вебер запропонував тривимірну концепцію стратифікації:

1) на класи (за економічним критерієм);

2) на статуси (за престижем);

3) на партії (за владою).

 

Суспільство можна розглядати як таке, що складається зі «страт» (прошарків) у певній ієрархії: з привілейованими верствами на вершині й непривілейованими біля основи. Соціальна стратифікація — це диференціація суспільства иа соціальні верстви й класи за ієрархічним принципом. Критеріями стратифікації є: прибуток, влада, престиж.

 

Соціальна структура суспільства в Україні
Критерії	Вищий клас	Середній клас	Нижчий клас (робітничий клас)
Представники	Великі промисловці, вищі управлінці: президенти компаній, директори й члени правління корпорацій, політичні лідери, видатні вчені, діячі мистецтва і культури та ін.	Власники малого бізнесу, магазинів, невеличких фірм, контор тощо, висококваліфіковані спеціалісти: програмісти, фінансисти, спеціалісти з реклами тощо	Висококваліфіковані й малоквалі-фіковані робітники з низьким рівнем оплати праці
Чисельний склад	5 % населення	33,8 % населення	61,2% населення

Питання:

· З якими інститутами громадського суспільства ви стикаєтеся в повсякденному житті?

· На якій підставі ви вважаєте, що ці або інші інститути належать до громадянського суспільства?

· Яким чином, на ваш погляд, громадянське суспільство може здійснювати контроль за діяльністю держави?

 

Розглядаючи соціально-класову модель українського суспільства на перший план виходить процес загальної поляризації соціуму, тобто постійне збільшення прірви між невеликою заможною, елітарною частиною населення і основною масою громадян, матеріальний рівень забезпеченості якого, а також ступінь владних повноважень і володіння владою в країні, просто неможливо порівняти із попереднім соціальним прошарком. Виникли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, тощо). Змінився статус і раніше існуючих груп. Особливо різко погіршився стан працівників висококваліфікованої розумової і фізичної праці, середні верстви внаслідок зубожіння перемістилися у нижчий клас. Соціальна структура сучасного українського суспільства характеризується крайньою соціальною неврівноваже-ністю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Українське суспільство знаходиться у стані перетворень та загальної кризи. Спостерігається різка поляризованість основних прошарків населення, причому більша частина громадян знаходиться у тяжкому матеріальному положенні. Негативні економічні процеси лише загострюють цей стан речей. Людина, що має вищу освіту не має гарантій на забезпечення відповідною роботою і доходом, спостерігається криза самоідентифікації українців щодо їхнього положення у суспільстві. Основу нашого соціуму становить робітничий або нижчий клас. Проте українське суспільство, що перебуває у стані структурних перетворень, важко розглядати з об’єктивних позицій багатофакторності.

Підсумок заняття

1. Що таке соціальна структура суспільства?

2. Розповісти про соціальну структуру сучасного суспільства.

Література: Губерський Л.В. Людина і світ. — К.,2001.

 

 

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 5.

Класифікація фундаментальних прав і свобод людини.Права людини в історії людства.

 

Мета: пояснити значення й актуальність документів з прав людини для забезпечення захисту прав і свобод особистості; формувати поважне ставлення студентів до прав і свобод людини; закріпити знання про правовий статус особистості в Україні; сформувати правову компетентність щодо захисту основних прав і свобод особистості, закріплених у документах з прав людини; формувати громадянську позицію; створити умови для соціалізації особистості.

Тип ЗАНЯТТЯ: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення ЗАНЯТТЯ: самостійне вивчення.

Вивчення нового матеріалу

Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку — визнання рівності усіх людей перед законом. Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Ґроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бен-там утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття. Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу. Американська Декларація незалежності 1776 р. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 р. виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свобо ди людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі документи США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зразком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини. Цю ідею пестували, відстоювали, збагачували, поглиблювали, боролися за її реальне втілення в життя видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, О. Кістяківський та ін. Вже в проекті Конституції П. Орлика (1710 р.) декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей», відновлення «усілякого природного права і рівності». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу трудящої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід'ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування.

Процесу розвитку ідеї прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Кількісні зміни знання про права людини (їх множення, уточнення і конкретизація, збільшення обсягу та ін.) відбуваються в цілому з позицій і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни ідеї прав людини пов'язані з переходом від попереднього до нового поняття права. Нове поняття права означає концептуальний підхід до вивчення, розуміння, тлумачення як держави і права, так і вже накопичених теоретичних знань про них. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини — це насамперед історія нових понять права і тих нових юридичних теорій, які формуються на основі цих понять (юридико-позитивістська, соціологічна, марксистсько-ленінська, сучасна теорія природного права та ін.).

У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася новими фарбами завдяки підняттю ЇЇ на конституційний рівень. Правда, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на теорії природного права. Багато з них створювалися на основі юридико-позитивістського підходу до розуміння права, що призводило до ототожнення права і закону, або на основі марксистсько-ленінської теорії (СРСР), відповідно до якої права людини «даруються» державою. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії. В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав. Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими, соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту. І це зрозуміло. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні. Це — право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, — Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.
Деякі вчені відносять до першого покоління прав людини Велику хартію вільностей (1215), де, зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління прав людини можна віднести й Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.) — юридичний пам'ятник литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство (Велика хартія вільностей, Литовські Статути та ін.) будувалося відповідно до феодально-ієрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян. Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн.

Друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 р.; Італійська Республіка, 2 грудня 1947 р.), у внесених доповненнях і поправках у старих конституціях. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948р. і особливо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.). Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напряму створення співтовариства правових держав. Між двома першими і третім поколінням права людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних права не повинна обмежувати права і свободи людини.

Підсумок ЗАНЯТТЯ

Питання для закріплення матеріалу:

1. Скільки поколінь прав людини Ви знаєте?

2. В чому їх особливості?

3. Які правові документи України Ви знаєте?

Література: Губерський Л.В. Людина і світ. — К.,2001.

 

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 6

Поняття громади. Територіальне громадське та місцеве самоврядування. Участь громадян в управлінні суспільством

Мета: розкрити структуру й діяльність органів місцевого самоврядування; навчити учнів розрізняти повноваження центральної та місцевої влади, органів місцевого самоврядування, оцінювати рівень відповідності діяльності органів влади основним завданням місцевого самоврядування й ознакам демократії.

Тип ЗАНЯТТЯ: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення ЗАНЯТТЯ: самостійне вивчення.

V. Підсумок ЗАНЯТТЯ

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Знайти і записати у вигляді плану чи схеми таку інформацію:

3. Як організоване місцеве самоврядування у вашому населеному пункті?

4. Як називається його глава? Хто зараз очолює органи самоврядування (назвіть конкретне ім'я).

5. Які органи самоврядування створено?

6. Чи є на вашій вулиці, у будинку, у школі органи самоврядування?

Література: Губерський Л.В. Людина і світ. — К.,2001.

 

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 7- 8.

 

Телевидение

Телепродукция - это "товар" сродни духовному наркотику. Человек современного городского общества зависим от телевидения. То есть, гипнотизирующее воздействие таково, что человек частично утрачивает свободу воли и проводит у экрана гораздо больше времени, чем того требуют его потребности в информации и развлечении.

Пещерные люди ХХ века

Самую сильную метафору, объясняющую роль ТВ в наше время, время видеократии, создал в IV веке до н.э. Платон. В седьмой книге своего труда "Республика" он изложил удивительно поэтическую и богатую аллегорию. Вот она, в кратком и бедном изложении: В пещере, куда не проникает свет, находятся прикованные цепями люди. Они в этом плену давно, с детства. За спиной у них, на возвышении, горитогонь. Между ними и огнем - каменная стена, на которой, как в кукольном театре, шарлатаны двигают сделанные из дерева и камня фигурки людей, зверей, вещей. Двигают и говорят текст, и их слова эхом, в искаженном виде разносятся по пещере. Прикованные так, что могут смотреть только вперед перед собой, пленники видят огромные тени от фигурок на стене пещеры. Они уже забыли, как выглядит мир, свет на воле, и уверены, что эти тени на стене, это эхо и есть настоящий мир вещей и людей. Они живут в этом мире.

И вот, один из них ухитряется освободиться от цепей и карабкается наверх, к выходу. Дневной свет ослепляет его, причиняет ему тяжелые страдания. Затем, мало-помалу он осваивается и с удивлением всматривается в реальный мир, в звезды и солнце. Стремясь помочь товарищам, рассказать им об этом мире, он спускается обратно в пещер

Далее Платон рассуждает о том, как может произойти их встреча Пробравшись к товарищам, беглец хочет рассказать им о мире, но в темноте он теперь ничего не видит, еле различает мелькающие на стене тени. Вот, рассуждают пленники - этот безумец покинул пещеру и ослеп, потерял рассудок. И когда он начинает убеждать их освободиться от цепей и подняться на свет, они убивают его как опасного помешанного.

Если же, освоившись в темноте, он рассказывает им о том, как выглядит реальный мир, они слушают его с удивлением и не верят, ибо его мир совершенно не похож на то, что они много лет видят своими глазами и слышат своими ушами. Если же, в лучшем случае, они следуют за ним к выходу, ушибаясь о камни, то клянут его, а взглянув на солнце, стремятся назад, к привычным и понятным теням, которые им кажутся несравненно более реальными, чем мир наверху, который они не могут разглядеть при режущем глаза свете.

Платона мучило это свойство человеческой натуры - предпочитать яркому свету истины и сложности реального мира фантастичес