Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктогра­фічні школи (від гр. рісіох - писаний фарбою, мальований і §гатта - пишу; мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексіки. У той час там проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних до­слідженнях цей період називають культурою майя.

За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу:

Ассірії, Вавилоні, Єгипті, Китаю, Індії. Саме у цих країнах зрос­тала роль міст, розвивались ремесла, торгівля, складався апарат державної влади. Поступово виникли писемність, початки мате­матики, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довго­тривалого й планомірного навчання.

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання не­величких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласни­цька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період І з'являються два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали іє­рогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці вла­штовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчан­ня сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволо­діння магією, чаклунством, народною медициною, а також нави­чками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями володіли жреці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволо­діння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру. Однак потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у ІІІ-му тисячоліт­ті шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх держав­них чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом "Л/о-/", етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуван­ням колісницею. Загалом, навчалися у школах понад 15 років. Лише біля 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3-4 тисячі зна­ків).

З часом у країні виник нечуваний культ писемності, ієроглі­фа, культ конфуціанських освічених моралістів-начотчиків, вче-них-чнновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівни­цтво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія разом узяті.

Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперу­вати висловлюваннями мудреців і, як взірець, уміння писати тво­ри, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість старода­вніх - такою була програма навчання в китайській школі; держа­вній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.

ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досяг­ла в державах древньої Греції й стародавнього Рішу, які виник­ли на торгових шляхах між країнами Середземномор'я і Сходу.

Економічний і культурний розвиток рабовласницьких міст-держав давньої Греції розпочинається у УІ-ІУ ст. до н.е. В цей час високого розвитку досягла філософія, в надрах якої заклада­лись основи різних спеціальних галузей знань; утворилось декі­лька систем виховання підростаючого покоління.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовлас­ницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами вихо­вання були Спартанська та Афінська.

С парта займала південно-східну частину півострова Пело­поннесу, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, тех­ніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом. У Спарті на 9 тис. родин рабовласни­ків (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів, які часто повс­тавали. Це завжди непокоїло володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей стійких та загар­тованих спартіатів-воїнів, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирос­тити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток - воїте-лт.нипь-амазонок. які б мало в чому поступалися чоловікам. Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони бра­ли участь у криптіях (нічних облавах на рабів), коли загін моло­дих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за містом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях - змаган­нях. Їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18-20 років об'єднувались у групи ефе бів.

Афінська система виховання залишила слід в історії педа­гогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне ба­гатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме в Афінах виникла Ідея гармонійного розвитку особис­тості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існу­вала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних грома­дян.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки. Особливості економічного ста­новища і політичного життя населення знайшли своє відобра­ження у системі виховання дітей і молоді. Афінська система ви­ховання, як і спартанська, також здійснювалась в інтересах ра­бовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводи­ли весь час у жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне -займатися рукоділлям. Після шлюбу в становищі дівчат практи­чно нічого не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова "дидаско" - навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували напам'ять лі­тери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх у склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (сти­лем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. В школах кіфа-ристів (музики) учням, крім елементарної грамоти, надавали літературну освіту і естетичне виховання.

Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно: спочатку в школі граматистів, а потім -кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14-16 років на­вчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політич­них і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палес­трі займалися найбільш відомі громадяни держави.

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали філософію, по­літику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керу­ванні державою.

Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби в гру­пах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь у громадських святах і театра­льних виставах.

Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась ідея "калока-гатії" (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст виховання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної до­сконалості в їх єдності). Крім того, найздібніші юнаки продов­жували своє навчання ще майже 10 років в академії (започатко­вана Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був кла-| совий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до1 фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і Їх виховання відбувалось у праці нарівні з доросли-Ц ми.

ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Афінська система

Мета виховання: різнобіч­ний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст:

0-7 р. - сімейне вихован­ня;

7-13 р. - мусична школа:

школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);

школа кефариста (літера­турно-музичне виховання);

13-18 р. - гімназійні шко­ли: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (рито­рика, гімнастика, музика);

18-20 р,-ефебія Традиційні цінності поліс­ного виховання:

єдність, рівність перед за­коном, ідеал героїчного і без­корисного служіння рідному ____ місту.

 

Спартанська система

Мета виховання:

підготовка мужніх, дисциплі­нованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:

0-7 р. - сімейне виховання;

7-18 р. агелли (військові заго­ни);

18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання:

володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз­виток кмітливості, вміння висло­влювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз­виток почуття краси тіла. Методи виховання:

особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.