Типи лінгвістичних словників і проблеми сучасної лексикографії

Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів.

Словник — це перелік слів або інших мовних одиниць, розташованих у певній послідовності.

Усі словники, незалежно від різновиду, містять у заголовку словникової статті слово (або словосполучення), яке називається реєстровим.

Принципи розташування словникових одиниць і характер інформації про них безпосередньо зумовлені типом і призначенням відповідної лексикографічної праці.

Словники, залежно від виконуваних ними практичних функцій можуть спиратись на такі принципи побудови словникової статті: алфавітний, частотний та смисловий.

1. Алфавітний Більшість словників мають пряме алфавітне розташування статей. У зворотних (інверсійних) словниках лексичні одиниці розташовані в алфавітному порядку за їхніми кінцевими літерами. Такі словники групують слова за морфемами — закінченнями» суфікса-лі, коренями, префіксами тощо.

2. Для структурування частотних словників пріоритетним е статистика вживання слів: вони розташовуються за спадом частотності. Такі словники корисні для швидкого та ефективного оволодіння іноземною мовою, наприклад: Частотний словник сучасної української художньої прози у 2 томах (К., 1981).

3. Смислове розміщення лексичних одиниць мають словники, які часто називають тезаурусами. У них слова розташовані не за формальним показником, а за семантичним: відповідно до спільності тематики.

Залежно від адресата словники поділяють на: академічні — це словники для фахівців, де інформація подана ґрунтовно, детально; та навчальні — зорієнтовані на навчальні (інформативні) потреби користувачів.

За функціональним призначенням усі словники поділяються на дві великі групи — енциклопедичні і лінгвістичні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів. Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні (перекладні).

Багатомовні лінгвістичні словники подають переклади слів та фразеологізмів з однієї мови на іншу. Вони активно використовуються переважно для опанування іноземної мови.

Найпоширенішими є двомовні, які у свою чергу поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські. Вони подають лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається (однозначне чи багатозначне), а також — особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

Серед перекладних словників варто назвати: академічний шеститомний “Українськоросійський словник” (К., 1953—1963), “Польсько-український, українсько-польський словник", 100 000 слів і словосполучень укладачів А. Малецької та 3. Ландов-ські (К., 2004), “Чесько-український словник” у 2 томах В. Русанівського (К., 1988—1989), “Великий англо-український словник” 112 000 слів та словосполучень, упорядник — М. Зубков (Харків, 2006) та багато інших.

Існують також різноманітні перекладні словники змішаного типу, які тлумачать лише певний тип або клас лексики. Наприклад: Кочерган “Словник російсько-українських міжмовних омонімів“ тощо.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XVст.», Т 1-2, 1977—1978).

У словниках мови окремих письменників зареєстровано слова, які використав митець у своїх творах; наведено значення кожної окремої лексеми; зафіксовано всі граматичні форми цього слова, а також — кількість та контекст його вживання. Така інформація дуже важлива для визначення елементів, які домінують у словниковому запасі письменника, тим самим формуючи його ідіостиль. Кожна стаття проілюстрована прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання у художньому мовленні. В українській лексикографічній практиці таких словників небагато: “Лексика “Енеїди" І.П. Котляревського: Покажчик слововживання” В.Ващенко (Харків, 1955), “Словник мови Т. Шевченка” у 2 томах, Словник мови творів Г. Квітки Основ'яненка” у 3 томах (Харків, 1978—1979).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словники неологізмів об’єднують слова, що нещодавно з’явилися в мові, тому належать до пасивного складу. Цей шар лексики дуже активно змінюється, через те і словники такого типу дуже швидко стають неактуальними. Мабуть, цим і зумовлена їхня майже цілковита відсутність в українській “паперовій” лексикографії (“Нове в українській лексиці: Словник-довідник” Д. Мазурик — Л., 2002), проте є кілька онлайн проектів, де пропонується фіксувати нові слова української лексики.

Словники правильності мови. Такі словники мають довідковий характер і містять найскладніші в уживанні слова та словосполучення. В них пояснюється написання й вимова лексем, словотворення, лаються граматична і стилістична характеристики, наводяться приклади можливої їх сполучуваності та керування.

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Підвидом орфоепічних є акцентологічні словники: “Словник наголосів української літературної мови" М. Погрібного (К., 1973). “Словник наголосів" С. Головащука (К., 2003) — містить понад 20 000 слів.

До підвиду граматичних словників правильності мови можна зарахувати словники труднощів, які подають складні випадки написання, вимови, наголошення слів, а також особливості слововживання, вибору граматичних форм.

Ономастичні словники служать для фіксації лексики, яка становить власні назви.

Фразеологічні словники вміщують цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). У цих словниках пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання у мовленні.

Граматичні словники (словотвірні та морфемні). У цих словниках слова членуються на морфеми, визначаються твірна основа та словотвірний афікс, за допомогою якого утворене слово.

Словники окремих лексичних груп. Словники синонімів, антонімів, омонімів та паронімів розкривають смислові і стилістичні зв’язки між словами, а також притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.