Принципи кредитування - основні, вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу.

Сучасний банк - це установа, якій притаманна сукупність фінансових технологій і послуг, спрямованих на якнайкраще обслуговування та задоволення потреб клієнтів стосовно залучення і розміщення фінансових ресурсів на умовах поверненості, платності і терміновості. Ці технологи постійно розвиваються завдяки численним функціям банків і банківських професій.

Узагальнені схеми організації комерційного банку, стандартної та вдосконаленої приведено на рисунках 15.2 та 15.3 відповідно.

Розглянемо функції банку, які проявляються в процедурі видачі позики клієнту (рис. 15.4). Ця процедура виявляє 8 різноманітних функцій банку. Навіть якщо виявлені зв'язки і комбінації між функціями і визначають суть банківських операцій, більш важливим є детальний аналіз окремих функцій. Серед них:

1. Кредитна політика, що розробляється генеральними менеджерами.

2. Рівень відсоткової кредитної ставки, що обґрунтовується і встановлюється фінансовим відділом, а також комерційна політика, яка розробляється відділом маркетингу.

3. Вивчення можливості надання кредитів з боку філій.

4. Аналіз надійності позичальника відділом кредитного ризику.

5. Реєстрація кредиту і обробка у відділі бухгалтерського обліку.

6. Підписання контракту і переведення кредиту на рахунок клієнта. 1. Комп'ютеризована обробка позик.

8. Облік платежів.

 

Виявлені функції банку в цьому разі можна класифікувати за чотирма головними аспектами (рис. 15.5):

- Розвиток - аспект, пов'язаний з розширенням форм обслуговування клієнтів, його мета — розвиток банківського бізнесу.

- Логістика - організаційний аспект функціонування, службовий стосовно інших аспектів.

— Стратегічний аспект — передбачає розвиток банку в економічному середовищі з врахуванням його трансформації в майбутньому, охарактеризує методи прийняття рішень, що стосуються управління фінансовими ресурсами в умовах, що змінюються.

— Політика щодо філій — цей аспект має справу з обґрунтуванням необхідності тих чи інших банківських професій, з врахуванням необхідності наближення послуг банку до клієнтів.

Основною функцією комерційних банків як фінансових посередників є мобілізація наявних вільних коштів і перенаправлення їх через кредитні інструменти в різні галузі національної економіки, тобто здійснення кредитного посередництва.

 

Залежно від кола здійснюваних операцій банки поділяються на:

- універсальні;

- спеціалізовані

Універсальні банки здійснюють всі, або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване "пакетне" обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги (рис. 15.7).

Універсальні банки надають широкий спектр послуг своїм клієнтам: здійснюють залучення вкладів, видачу позик, касово-розрахункове обслуговування, надають консультаційні послуги. Дуже важливим фактором успішної банківської діяльності є встановлення достатнього рівня довіри між банком і його вкладниками. Кризові фінансово-економічні явища виникають, перш за все, при зникненні довіри до діяльності банківських установ. Механізм таких явищ можна пояснити наступним чином.

 

Як відомо, існує макроекономічна залежність між добутком обсягу грошової маси і швидкості її обертання, з одного боку, та обсягом суспільного виробництва, яке представляється як добуток усередненої ціни на товар на кількість вироблених товарів, з іншого боку:

При виникненні недовіри, клієнти прагнуть забрати свої кошти з банківських установ, вони утримують свої кошти "під подушкою", це призводить до зменшення швидкості обертання грошової маси, до виникнення явища "відсутності грошей" у суб'єктів господарювання, які співпрацюють з банками, і зменшення обсягу суспільного виробництва. Звичайно центральний банк може здійснити емісію і підтримати значення добутку М • V на попередньому рівні, але така тактика загрожує виникненням і розвитком інфляційних процесів.

Спеціалізовані банки - це банки, які мають понад 50 % однотипних активів і зосереджуються на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій або обслуговують обмежене коло клієнтів (рис. 15.8).

Функціональна спеціалізація комерційних банків є найбільш вираженою, оскільки принципово впливає на характер їх діяльності, визначає специфічні особливості формування активів і пасивів установи, а також специфіку організації роботи з споживачами фінансових послуг.

Інвестиційні банки - це спеціалізовані кредитні установи, що залучають довготерміновий позиковий капітал і надають його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку капіталів.

 

Інноваційні банки - це різновид комерційних банківських установ, що спеціалізуються на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розробок, починаючи від проектування чи створення дослідного зразка до масового впровадження. Кредитування такими банками забезпечується шляхом придбання відповідних акції, а також розміщення облігаційних позик. Діяльність інноваційних банків характеризується високим ступенем ризиковості і прибутковості здійснюваних операцій.

Облікові банки - це кредитні установи, що історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових позикових операцій (у середньому 3-6 міс), головним чином - на обліку комерційних векселів.

Ощадні банки - це комерційні установи, які спеціалізуються на обслуговуванні населення, залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. Основна функція ощадного банку - прийом вкладів від населення, ефективна організація ощадної справи, забезпечення впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування, обслуговування населення, надання інших послуг. Гарантом виконання зобов'язань по операціям цих банків виступає держава.

Іпотечні банки - це фінансові установи, що спеціалізується на наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю. Особливістю таких банків є наявність служб, які у разі неплатоспроможності клієнта оцінюють та продають нерухоме майно, отримане в заставу.

8.Принципи кредитування.

Необхідність та сутність грошей

Суть грошового ринку

У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і водночас її механізмом виступає ринок. У найбільш загальному визначенні він є всією сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу.

Ринок — це складна система, що складається з багатьох взаємопов’язаних між собою елементів, які й утворюють його структуру. Ця структура охоплює як свої елементи ринок товарів, ринок послуг, ринок робочої сили та інші складові частини. Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів виділяють і фінансовий ринок.

З погляду сутності фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару— грошей. Саме вони виступають на цьому ринку його об’єктом. Що ж стосується суб’єктів фінансового ринку, то на ньому діють усі суб’єкти ринку. Але серед цих суб’єктів слід виділити, з одного боку, домашні господарства (населення), а з іншого — фірми. Перші — це головний власник тимчасово вільних коштів. Саме в них знаходиться основне джерело кредитних ресурсів. Що ж стосується фірм, то вони виступають переважно в іпостасі позичальників, бо саме їм необхідні гроші і перш за все для здійснення інвестиційної діяльності.

Особливістю фінансового ринку є й те, що на фінансовому ринку надзвичайно велику роль відіграють посередники. Саме вони забезпечують рух грошей і операції купівлі-продажу. Якщо на товарному ринку операції купівлі-продажу товару часто здійснюються між безпосереднім товаровиробником і споживачем, то на фінансовому ринку це скоріше виняток, ніж правило. Посередники, які діють на цьому ринку, акумулюють тимчасово вільні кошти населення і господарюючих суб’єктів і надають їх на певних умовах в користування тим, хто має потребу в цих коштах. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. ін.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, що складається у процесі руху грошей. Таке визначення цього ринку розкриває його суть. У більш вузькому розумінні фінансовий ринок — це сукупність фінансово-кредитних інститутів, які опосередковують рух грошей від їх власників до позичальників, і в зворотному напрямку. Головна функція фінансового ринку в тому, щоб акумулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх на певних умовах тим, хто має в них потребу.

Фінансовий ринок має досить складну структуру. Вона визначається двома основними обставинами: по-перше, особливістю тих фінансових інструментів, які складають об’єкт купівлі-продажу, і по-друге, термінами, з якими пов’язано тимчасове відчуження вартості, представленої в грошах. З огляду на це структуру фінансового ринку можна зобразити так (схема 1):

СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Ринок капіталів і ринок грошей відрізняються між собою. Ринок грошей — це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції. Тут представлене майже всі інструменти фінансового ринку, але переважно це, власне, гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта). Що ж стосується інших інструментів, то вони, як правило, представлені короткостроковими цінними паперами (наприклад векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Що стосується економічних відносин, які складаються на ринку грошей між його суб’єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об’єкта, відносно якого і виникають ці відносини. Вони пов’язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпорядження ними на певний термін. Вартість, яку уособлюють у собі гроші, переміщується від кредитора до позичальника, а останній за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і виступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід. Особливості грошового ринку проявляються також у термінах (короткострокові кредити), у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів і т. ін.

Ринок капіталів — це та частина фінансового ринку, де здійснюються середньо- і довгострокові кредитні операції. Об’єктом цих операцій виступають як гроші, так і цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати тощо). Поряд з банківською системою як дуже важливий фінансовий посередник виступають небанківські кредитні установи, або, як їх ще називають, парабанки. На відміну від грошового ринку, у банківській системі і особливо в системі парабанків є свої особливості оформлення кредитних відносин.

Між ринком грошей і ринком капіталів існує тісний взаємозв’язок. Він забезпечується не тільки переважною єдністю того об’єкта, який є предметом купівлі-продажу на цих ринках, а й тим, що часто одні й ті ж самі суб’єкти (наприклад комерційні банки) виступають і як суб’єкти грошового ринку, і як суб’єкти ринку капіталів. Єдність цих двох структурних елементів фінансового ринку проявляється ще й у тому, що деякі операції одночасно охоплюють і один, і другий ринок. Так, наприклад, часто короткостроковий кредит береться для того, щоб на гроші, отримані таким шляхом, придбати акції або облігації на ринку капіталів.

В Україні фінансовий ринок знаходиться в стані становлення. І якщо товарний ринок у Радянському Союзі все ж існував, то фінансового не було зовсім, тому першим завданням у напрямку розбудови цього ринку стало формування того правового поля, в межах якого він повинен функціонувати. У цьому напрямку зроблено досить багато. Прийнято закони про банки, про інвестиційні та страхові компанії, про регулювання ринку цінних паперів і багато інших нормативних актів. Це і є основною запорукою подальшого розвитку фінансового ринку.

Але констатуючи певні досягнення в становленні фінансового ринку України, треба зазначити, що за перші 14 років існування нашої держави, ми ще не змогли створити повноцінний ринок грошей і капіталів. І якщо ринок грошей у цілому вже функціонує і відіграє помітну роль у розвитку суспільного виробництва, то ринок капіталів знаходиться ще на стадії первинного розвитку. Особливо важко відбувається становлення ринку цінних паперів. Глибока криза, яка мала місце в нашій економіці майже 10 років, відсутність традицій обігу цінних паперів у нашій державі в період її перебування у складі СРСР, низький рівень ринкової культури населення та багато інших чинників стали суттєвою перепоною на шляху швидкого становлення цього ринку. Але підйом в економіці, який почався з 2000 p., і досить помітне зростання уваги як населення, так і господарюючих суб’єктів до операцій на ринку цінних паперів і ринку капіталів виступають надійною запорукою того, що в нашій державі цей сегмент фінансового ринку в недалекому майбутньому стане потужним і відіграватиме суттєву роль у розвитку ринкової економіки нашої держави.

Як ринок грошей, так і ринок капіталів, у свою чергу, складаються з певних елементів. До складу грошового ринку належать: обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

Обліковий ринок — це ринок, на якому позичальник (господарюючий суб’єкт або банк) отримує гроші, обліковуючи свої короткострокові цінні папери, наприклад комерційні векселі. Унаслідок значного поширення короткострокових грошових зобов’язань (комерційні та казначейські векселі, бони тощо) операції на цьому ринку дуже поширені.

Проте в Україні комерційні векселі не стали ще дуже поширеним інструментом, і тому цей ринок поки що знаходиться в стадії формування. Але в цілому, з огляду на розвиток ринкової економіки в нашій країні, цей ринок має великі перспективи.

Міжбанківський ринок — це ринок, на якому суб’єктами виступають банки, а суть операцій зводиться до того, що одні банки розміщують свої тимчасово вільні кошти, а інші їх отримують на умовах платності, терміновості і повернення, тобто один банк надає іншому короткостроковий кредит. Найчастіше це здійснюється у вигляді міжбанківських депозитів. Необхідність таких запозичень часто викликана потребою в дотриманні якихось нормативів центрального банку. Наприклад, в Україні серед інших нормативів це може бути норма обов’язкових резервів. Поширеною причиною таких кредитів часто стає й необхідність певного регулювання балансу банку. Ці кредити, як правило, короткострокові (від двох днів до року) і коштують для позичальника досить дорого. Зазначена причина пояснює той факт, що кошти, залучені банком на міжбанківському ринку, рідко використовуються для кредитування господарюючих суб’єктів.

Валютний ринок — це ринок, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції. Необхідність існування такого сектору грошового ринку пов’язана перш за все з тією обставиною, що єдиного платіжного засобу для всіх країн не існує. Тому розрахунки за міжнародними торговельними операціями здійснюються або у валюті країни-експортера, або в конвертованій валюті. Це робить необхідним операції на валютному ринку, де валюта купується і продається як на момент виникнення попиту-пропозиції на неї (касові угоди), так і через певний термін (строкові угоди).

Необхідність формування й розвитку валютного ринку в Україні не викликає сумнівів. І для його створення необхідно запровадити низку заходів, пов’язаних як із самою організацією торгівлі валютою, так і з організацією його інституціональної структури.

Ринок капіталів включає два основних елементи: ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок середньо- і довгострокових кредитів — це ринок, де фірми й установи запозичають кошти, як правило, необхідні для розширення виробництва, його модернізації, оновлення продукції і т. ін. Іншими словами, це ринок, який забезпечує інвестиційну діяльність. Для кожної країни він має стратегічне значення і якщо на цьому ринку зменшується довгострокове кредитування (або воно характеризується невеликим зростанням), то це означає послаблення інвестиційної діяльності в державі, що неодмінно призводить до певних негативних наслідків у функціонуванні суспільного виробництва.

В Україні цей ринок існує, але одна з головних проблем посилення його ролі в суспільному відтворенні — це зменшення відсотка за середньо- і довгострокові кредити. Вирішення цієї проблеми вимагає розвитку банківської системи і постійного вдосконалення тих відносин, які складаються між господарюючими суб’єктами і установами, що надають такі кредити.

Ринок цінних паперів. Цей ринок характеризується тим, що головним об’єктом купівлі-продажу на ньому виступають цінні папери. Саме через їх купівлю інвестор кредитує позичальника (емітента) своїми коштами. На цьому ринку дуже багато особливостей як у формі надання інвестором кредиту, так і в його загальній організації. Так, наприклад, гроші, вкладені в придбання акції, як правило, не можна повернути назад шляхом зворотного продажу придбаних акцій їх емітенту. Акції можна продати тільки іншим покупцям на так званому вторинному ринку цінних паперів. Є тут і певні особливості в отриманні кредитором відсотка. Якщо в комерційному банку власник внеску отримує чітко фіксований відсоток, то дохід на акцію (дивіденд) може бути дуже великим (у більшості випадків він не фіксується у своїх розмірах), або, за певних умов, може бути малим і взагалі бути відсутнім. Є на цьому ринку і багато особливостей, пов’язаних з емісією цінних паперів, організацією їх руху, контролем держави за роботою ринку цінних паперів і т. ін.

У розвинених країнах ринок цінних паперів відіграє надзвичайно велику роль. Саме за його допомогою відбувається міжгалузевий перелив капіталу, здійснюється швидка концентрація останнього, забезпечуються механізми структурних змін в економіці. Цей ринок дуже чутливий не тільки до змін у самому суспільному виробництві, але й до змін тих зовнішніх чинників (політичні, міжнародні і т. п.), які так чи інакше впливають на економічний процес окремої країни, або їх певної сукупності. Саме цим пояснюється постійна увага, яку економісти приділяють ринку цінних паперів узагалі і перш за все його найбільш важливій частині — фондовому ринку. Зміна ситуації на фондовому ринку часто виступає барометром стану економіки країни, а якщо певна зміна стану фондового ринку здійснюється на великих фондових біржах (Нью-Йорк, Лондон, Токіо), то це може бути сигналом до певних змін в економіці багатьох країн, наприклад фінансова криза в нашій державі восени 1998 р. Тоді вона розпочалась в Азіатському регіоні, перекинулась на Росію, а звідти перейшла в Україну. Правда, через невисокий рівень розвитку ринку цінних паперів у нашій державі і невеликий ступінь інтегрованості нашої економіки у світову, наслідки цієї кризи були відносно мало руйнівними, а саму кризу було досить швидко подолано.

Фінансовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку і перш за все на гроші. Саме це робить необхідним вивчення таких важливих категорій цього ринку, як попит та пропозиція грошей.

14.Форми та види кредиту.
Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми є комерційний кредит.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві є кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов’язанням – векселем. Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб’єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування. Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами. Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки країни. У колишньому СРСР до кредитної реформи 1930–1932 рр. велике значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит мав підпорядковане значення і здебільшого опосередкованих, непрямий характер (видавався під заставу векселів). Після кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим. Зараз в Україні з переходом до ринкової економіки комерційний кредит дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. В залежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:
- по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, що сплачується через комерційний банк. Як правило, об’єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;
-по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;
-по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит є найбільш розповсюдженою формою кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам. Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб’єктами на рахунки або депозити. Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід’ємним атрибутом банківського кредиту є платність.

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов’язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі.

Вид кредиту – це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об’єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо). За строками користування кредити поділяються на: • строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);
• до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
• прострочені кредити – це кредити, строк погашення яких встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені кредити – це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення – незабезпеченими, або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія, або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

Гарантія, або поручительство – це зобов’язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійне зобов’язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту). Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах. Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни. Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). При цій формі забезпечення кредиту оформлення здійснюється індосуванням документів, названих вище, їх власниками на користь банка-кредитора. Обов’язковою умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.

Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси. В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об’єкти, товари довготривалого використання (для індивідуальних позичальників).

Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.

У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб – корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний, або на корінні).
За методами надання розрізняють кредити:
– надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;
– відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;
– гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:
- надані одним банком;
-консорціумні, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
-паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України “Про порядок кредитування” в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту.

15.Види валюти та її характеристика.

Валюта — це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.
Види валют
Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:
§ національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);
§ іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;
§ колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).
Залежно від режиму використання:
§ конвертована валюта (повно або частково);
§ неконвертована.
Залежно від сфери і мети використання:
§ валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;
§ валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;
§ валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.
Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торгівельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.
Міжнародна резервна валюта — це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Типовою міжнародною торговою і, водночас, резервною валютою є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюються за його допомогою).

Валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері (рис. 13.1.1.).

Рис. 13. 1.1. Схема валютних відносин

Учасники валютних відносин:

- держави;

- міжнародні організації;

- юридичні особи;

- фізичні особи.

Валютні курси та конвертованість валют. Механізм забезпечення конвертованості валюти.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій вартісна категорія, що притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.

Чинники від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;

- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;

- різниця процентних ставок у різних країнах;

- ступінь довіри до валют на світових платіжних ринках;

- міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міжнародний авторитет.

Види валютних курсів:

- офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки;