І частина – історична (1648-1672): має характер літописних мемуарів, історичний стиль викладу переважає над літописним.

Події викладаються в логічно-причинновій послідовності, мають форму завершених і пов”язаних між собою історичних оповідань.

Мають окремі заголовки.

У викладі історичної інформації інколи забігає наперед описуваних подій, згадуючи про події, що відбулися наступного року: 1648 р. – згадка про королюванння М.Вишневецького, що був обраний королем у 1669 р.; 1667 р. – повідомлення про страту С.Разіна, що сталася у 1671р.

Допускає неточності, робить фактичні хронологічні помилки.

ІІ частина – літописна (1672 - 1702).

Не має заголовків і логічно-причиннової форми викладу, завершених оповідань.

Основний стрижень: хронологія, роки, в які вміщуються інколи незавершені історичні події й факти, або ж одна, переважно велика, історична подія розчленовується на дві.

Розповідна форма викладу відсутня. Події, явища, факти добираються, незважаючи на важливість і їх першорядність: поряд з важливими – дрібні.

Характерна риса: наявність побутових явищ і фактів.

Відсутні хронологічні помилки.

Набуває форми щоденника історичних подій і явищ.

 

 

Літопис Граб”янки

Найпопулярніший серед козацьких літописів протягом усього ХVІІІ ст. (понад 50 списків).

Показана історія козацтва від найдавніших часів до 1709 р. (обрання гетьманом І.Скоропадського).

Подає не документальні факти, а літературно опрацьовану історію, бо хоче зробити її доступною для широкого загалу.

Замість правдивої історії – гіпергероїзована історія (один із чинників розвитку національної самосвідомості).

Доводить лояльність козацької старшини до царського уряду, підкреслює заслуги козацтва у спільних з російським військом походах (раніше про це йшлося у “Віршах…” К.Саковича, пізніше – у “Розмові Великоросії з Малоросією” С.Дівовича). Це спроба нагадати про особливі права козацтва.

 

Автор - виразник інтересів козацької старшини, що обстоює автономію України в спілці з Москвою.

 

Вміло примиряє свій український патріотизм з цілком лояльним ставленням до Москви і московського царя.

М.Зеров

Вивчення

1913 – М.Зеров, курсова робота “Літопис Г.Граб”янки як історичне джерело і літературна пам”ятка”: приходить до висновку, що цей твір є, по-перше, пам”яткою літературною та історико-культурною, а вже по-друге, - історичним джерелом. Основний аргумент на користь такої позиції: велика кількість фактичних помилок, що їх містить літопис.

Авторство

Григорій Іванович Граб”янка, навчався у КМА, володів польською, латинською, німецькою мовами.

З 1717 р. – гадяцький полковнй суддя, конфліктні стосунки з гадяцьким полковником Михайлом Милорадовичем.

Граб”янка постає перед нами як особистість дуже непересічна, наділена немалою часткою громадянської мужності, здатною кинути виклик безсоромному і сильному своєю відомістю царю сербину-полковнику Милорадовичу.

М.Зеров

1723 р. – участь у депутації Полуботка до Петра І, ув”язнення в Петропавлівській фортеці, звільнений у 1725 р. після смерті Петра І.

Його підпис стоїть на Коломацьких чолобитних (щодо виборів, а не призначення гетьмана).

Джерела

Компілятивний:

Ø Літопис Самовидця;

Ø Синопсис (1674);

Ø С.Твардовський “Война домова” (1681);

Ø В Кохановський “Польські аннали” (латиномовні) (1683, 1688, 1698).

 

У передмові сам називає історичні джерела твору, підкреслює, що нічого не вигадав, а зібрав матеріали з різних діаріушів, духовних та світських літописів, посилається на спогади очевидців.

Посилається на:

Ø польські джерела:

ü Мартин Кромер;

ü Мартин та Йоахим Бєльські;

ü Мацей Стрийський

ü Олександр Гваньїні.

Ø німецькі джерела:

ü Самуїл Пуфендорф;

ü Йоганн Гібнер.

 

Жанрова природа

Бароковий історичний роман (Ю.Луценко):

ü вірші, напівлегендарні перекази;

ü поєднання символічно-алегоричного зображення різних персонажів з історико-реалістичним;

ü контраст, натуралістичні подробиці, метафори.

 

Композиція

У формі “сказань” – розділи різні за розміром, кожен має власну композицію.

З 1664 р. – форма порічних записів, стислі, без описів і деталізації.

 

Передмова:

Визначає мету і причини написання: прагнення залишити для нащадків пам”ять про козаків та їх перемоги під проводом Б.Хмельницького.

Рухає автором не корисливе прагнення слави, а бажання принести користь народові та Україні: в умовах поступової втрати Україною автономії – нагадати про колишню козацьку славу (пізніше – з таких же міркувань користуватиметься історичним матеріалом Т.Шевченко).

 

І частина

Події від початків козацтва до народно-визвольної війни.

Початок – з”ясування етимології слова “козак” – від скіфського племені козар, вони – від першого сина Яфета Гомера (“Конституція” 1710р. П.Орлика: хозарська етногенеалогічна легенда (незалежний стан) Þ ідеологія козацтва, намагання утвердити національну окремішність).

Шість “сказаній”:

ü про панування татарів і литовців, поляків (причина втрати незалежності – небажання князів жити в мирі);

ü про гетьманів Шаха і Підкову;

ü причини повстання проти поляків;

ü про рід Хмельницького;

ü про гетьмана Тараса.

Негативне ставлення до польської шляхти і лихварів.

Основна причина визвольної війни: утиски шляхти і насильницьке запровадження церковної унії.

“Що є мучительство фараона поряд з тиранією поляків? Дітей в котлах варили, жінкам списами груди виривали і інші творили біди невимовні” ÞÞÞ “сотвори Бог ляхам відплату”.

 

ІІ частина

Найбільш розлога – основна.

Події про народно-визвольну війну.

Розкриваються причини війни.

Опис боїв: Жовті Води, Корсунь, Пилявці.

Картина життя всієї України.

Дипломатичні кроки Хмельницького: Росія, Туреччина, Кримське ханство.

 

ІІІ частина

Події, що відбулися на Україні після смерті Б.Хмельницького (до 1709).

“Сказання” про гетьманування Юрка Хмельницького, І.Виговського, І.Брюховецького.

Образна система

Основний критерій оцінки – ставлення історичної особи до Росії (сам автор – прихильник союзу України з Москвою).
Ідеалізоване втілення доброго начала	Василь Золотаренко Яким Сомко (найбільш ідеалізований після Хмельницького. Прославляє його опосередковано, через слова татарина, ката Сомка (щоб не бути звинуваченим в необ”єктивності і довести вірогідність подібного ставлення), кидає докір прихильниками Брюховецького); Іван Самойлович Дем”ян Многогрішний
Ідеалізоване втілення злого начала	Іван Виговський Іван Брюховецький Петро Дорошенко

 

Характеризує образи досить лаконічно, але яскраво.

Допускає певну невідповідність у змалюванні образів (відчутний вплив ПВЛ – феномен “літописної людини”): Виговський спочатку “муж мудр і в писанні майстерний”, а після смерті Хмельницького - “тать і віроломець”, “враг всеросійський”, “супостат і явний зрадник”.

Смерть окремих осіб (Виговського, Брюховецького) трактує, як Божу кару за вчинені злочини.

 

Літопис С.Величка

 

Літописом умовно названий першими видавцями (1848-18643рр – перше видання).

Охоплює події від 1648 до 1700рр.

Однак у тексті наявні натяки автора на те, що він описував і події до часів Хмельницького. Також текст дає підстави стверджувати, що оповідь не була закінчена 1700 роком, а продовжена далі: чимало згадок про події 1700-1725 рр., у ІІ томі – реєстр подій до 1723 року. Ці частини, можливо, були втрачені в рукописі.

 

Змалювання правдивої картини великих спустошень, яких зазнала Україна у козацьких війнах. Активно висловлює своє ставлення до людей та подій. Не лише висловлення скорботи, але й пошук причин трагедії.

 

Засуджує дії гетьманів, які дбали лише про власні інтереси, віддаючи Україну на пограбування шляхті і татарам.

Стає на захист інтересів усього козацтва, яке захищає демократичні вольності і права – пошук ідеальної суспільності: нею є Запорозька Січ – вільна республіка, а виразник авторських поглядів – Іван Сірко.

Дотримується загальнокозацької позиції, що дбала про інтереси всього стану.

Засуджує міжусобні війни.

Висловлює любов і симпатії до українського народу: “народ наш козако-руський, істинний, простодушний і правосердний”, “народ мужній і лицарський”.

На відміну від своїх попередників, говорить про суттєву роль народу в історичному процесі (у цьому близький до “Конституції” 1710 року П.Орлика).

Особа автора