Крайове літописання (“малі літописи” (В.Шевчук))

Історіографія

 

 

Бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Серед освічених людей з”являється потреба записати основні моменти цих подій.

Відтворювали історичну пам”ять, несли і поширювали державницьку ідею свого часу.

Основні причини розквіту:

Ø ріст національної свідомості;

Ø денаціоналізаційний і політичний тиск з боку Росії.

Жанрові різновиди:

Ø хроніки;

Ø кронічки;

Ø реєстри;

Ø діаріуші[1];

Ø родинні літописи;

Ø “юрнали”;

Ø записники;

Ø синопсиси[2];

Ø звістки літописні.

Найзначніші історичні джерела ХVІІ-ХVІІІ ст:

Ø “Літопис або хроніка різних справ та подій Іоакима Єрлича (1673)” – польською мовою з польських позицій;

Ø “Хроніка з літописів стародавніх Феодосія Сафоновича (1672)” – історія усіх українських земель:

Ø “Поширений синопсис руський” (1681, 1682) Пантелеймона Кохановського – церковно-політична історія всього східного слов”янства;

Ø “Коротке описання Малоросії”;

Ø “Короткий літопис Малої Русі” В.Рубана;

Ø літопис Я.Лизогуба;

Ø “Історія русів”;

Ø Хмільницький літопис (1636-1650);

Ø Львівський літопис (1498-1649);

Ø Чернігівський літопис (1587-1750).

 

 

Крайове літописання (“малі літописи” (В.Шевчук))

Жанрова система:

Ø світські Ø монастирські Ø церковні Ø приватні

Літописи, хроніки, хронічки

Ø діаріуші

Ø генеалогічні оповідання;

Ø малі реєстрики;

Ø родинні хронічки;

Ø покрайні літописні записи на церковних книжках.

 

“Регіональний поділ” (досить умовний):

Ø загальноукраїнського ідейно-тематичного спрямування (Львівський, Чернігівський);

Ø краєво-всеукраїнського спрямування (Острозький, Ніжинський, Переяславський);

Ø більш локального спрямування (Хмільницький, Гукливський).

 

 

Козацькі літописи

Козацькі літописи – історіографічні композиції, складені з характеристик видатних діячів, описів важливих подій та епізодів, тлумачень певних періодів політичного життя (В.Крекотень).

Твори цієї групи майже нічого спільного з традиційним літописанням не мають.

М.Зеров

Літописні традиції Київської Русі + західноєвропейські джерела (польські, німецькі, французькі).

Особливості жанру:

ü багатопланова композиція;

ü характеристики історичних діячів;

ü описи подій;

ü окремі документи;

ü тлумачення окремих фактів історії України.

Джерала

Ø щоденники очевидців і учасників подій;

Ø літописні матеріали;

Ø грамоти;

Ø універсали;

Ø польські хроніки.

Влада козаків вимагала своєї ідеології, яка й була у художньо-публіцистичній формі викладена у козацьких літописах.

Тема: визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Героїчний шлях козацтва до перемоги.

Власне в козацьких літописах Самовидця, Грабянки, Величка, їх наступників і компіляторів… було б інтересно прослідити зміст тої легенди про Хмельниччину, що в значній мірі заслонила перед нами правдиву дійсність. З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу; аж у ХІХ віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів… Отся грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція більше літературна, аніж історична, була… головною заслугою козацьких літописців.

І.Франко

Компіляції козацького літописання – авторські літописи І-ІІ половини ХVІІІ ст., у яких письменники відтворили історію активного виходу на військово-політичну арену козацтва, його розвиток і занепад, опираючись на літописи Самовидця, Г.Граб”янки, праці польських, німецьких, французьких хроністів.

Твори М.Плиски, Я.Лизогуба, Г.Покаса, П.Симоновського, С.Лукомського, О.Безбородька, В.Рубана.

Літопис Самовидця

(назва дана П.Кулішем) (1648-1702).

 

Має світський, загальноукраїнський характер.

Винятковий серед козацького літописання щодо самобутності й оригінальності: містить повідомлення про події й явища, що не збереглися в інших документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками.

До середини ХІХ ст. – зберігався в списках без назви та імені автора.

Популярність обмежується І половиною ХVІІІ ст. (кілька списків), з ІІ половини ХVІІІ ст. витісняється літописом Граб”янки.

Вивчення

1840 – один із списків знайдений П.Кулішем: розшук нових списків, популяризація серед наукової громадськості. Перебував під великими враженням від літопису, який справив особливий вплив на формування історичних поглядів Куліша.

П.Куліш

1846 – заходами Куліша опублікований О.Бодянським у московських “Чтениях”. Бодянський додає до публікації примітки, зауваження, доповнення, з”ясовує різночитання, вміщує пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчик.

Короткі передмови О.Бодянського та П.Куліша.

1878 – Орест Левицький у Київській археографічній комісії готує нове видання. Робить спробу виявити справжній текст літопису, очистивши списки (їх 7: повні (4) і короткі (3)) від пізніших доповнень і нашарувань. Як наслідок, обмежує текст 1648-1702 роками.

Джерела

Писемних джерел не виявлено.

Написаний на основі власних спостережень, свідчень учасників подій, усних переказів, що стилізовані у своєрідну форму.

Зміст

Починається роздумами про тогочасне життя і причини, що спонукали український народ виступити на збройну боротьбу:

“Почато і причина війни Хмельницького єст єдино од ляхов на православіє гонєніє і козаком отмщеніє…”.

Подає картину життя українського народу напередодні війни, вказуючи на основні причини наростання народного невдоволення. На першому місці – релігійна, національна причини.

Соціальний момент зображає як вирішальний, ставить в центрі уваги.

Особливо актуалізований показ спустошення, грабунку, знищення матеріальних цінностей, утисків.

Особлива увага: ставлення шляхти до реєстрових козаків, їх утиски.

Суспільний ідеал

Ренесансний за своїм характером: це – спокій, заперечення міжусобиць.

Засуджує тих, хто розв”язує кровопролитні війни, спустошує землю, мордує невинних людей.

Багато місця відведено зображенню зруйнованих і спалених міст, козацьких міжусобиць, татарських нападів: “Правобережна Україна стала пуста” (1675).

Вивчення

1913 – М.Зеров, курсова робота “Літопис Г.Граб”янки як історичне джерело і літературна пам”ятка”: приходить до висновку, що цей твір є, по-перше, пам”яткою літературною та історико-культурною, а вже по-друге, - історичним джерелом. Основний аргумент на користь такої позиції: велика кількість фактичних помилок, що їх містить літопис.

Авторство

Григорій Іванович Граб”янка, навчався у КМА, володів польською, латинською, німецькою мовами.

З 1717 р. – гадяцький полковнй суддя, конфліктні стосунки з гадяцьким полковником Михайлом Милорадовичем.

Граб”янка постає перед нами як особистість дуже непересічна, наділена немалою часткою громадянської мужності, здатною кинути виклик безсоромному і сильному своєю відомістю царю сербину-полковнику Милорадовичу.

М.Зеров

1723 р. – участь у депутації Полуботка до Петра І, ув”язнення в Петропавлівській фортеці, звільнений у 1725 р. після смерті Петра І.

Його підпис стоїть на Коломацьких чолобитних (щодо виборів, а не призначення гетьмана).

Джерела

Компілятивний:

Ø Літопис Самовидця;

Ø Синопсис (1674);

Ø С.Твардовський “Война домова” (1681);

Ø В Кохановський “Польські аннали” (латиномовні) (1683, 1688, 1698).

 

У передмові сам називає історичні джерела твору, підкреслює, що нічого не вигадав, а зібрав матеріали з різних діаріушів, духовних та світських літописів, посилається на спогади очевидців.

Посилається на:

Ø польські джерела:

ü Мартин Кромер;

ü Мартин та Йоахим Бєльські;

ü Мацей Стрийський

ü Олександр Гваньїні.

Ø німецькі джерела:

ü Самуїл Пуфендорф;

ü Йоганн Гібнер.

 

Жанрова природа

Бароковий історичний роман (Ю.Луценко):

ü вірші, напівлегендарні перекази;

ü поєднання символічно-алегоричного зображення різних персонажів з історико-реалістичним;

ü контраст, натуралістичні подробиці, метафори.

 

Композиція

У формі “сказань” – розділи різні за розміром, кожен має власну композицію.

З 1664 р. – форма порічних записів, стислі, без описів і деталізації.

 

Передмова:

Визначає мету і причини написання: прагнення залишити для нащадків пам”ять про козаків та їх перемоги під проводом Б.Хмельницького.

Рухає автором не корисливе прагнення слави, а бажання принести користь народові та Україні: в умовах поступової втрати Україною автономії – нагадати про колишню козацьку славу (пізніше – з таких же міркувань користуватиметься історичним матеріалом Т.Шевченко).

 

І частина

Події від початків козацтва до народно-визвольної війни.

Початок – з”ясування етимології слова “козак” – від скіфського племені козар, вони – від першого сина Яфета Гомера (“Конституція” 1710р. П.Орлика: хозарська етногенеалогічна легенда (незалежний стан) Þ ідеологія козацтва, намагання утвердити національну окремішність).

Шість “сказаній”:

ü про панування татарів і литовців, поляків (причина втрати незалежності – небажання князів жити в мирі);

ü про гетьманів Шаха і Підкову;

ü причини повстання проти поляків;

ü про рід Хмельницького;

ü про гетьмана Тараса.

Негативне ставлення до польської шляхти і лихварів.

Основна причина визвольної війни: утиски шляхти і насильницьке запровадження церковної унії.

“Що є мучительство фараона поряд з тиранією поляків? Дітей в котлах варили, жінкам списами груди виривали і інші творили біди невимовні” ÞÞÞ “сотвори Бог ляхам відплату”.

 

ІІ частина

Найбільш розлога – основна.

Події про народно-визвольну війну.

Розкриваються причини війни.

Опис боїв: Жовті Води, Корсунь, Пилявці.

Картина життя всієї України.

Дипломатичні кроки Хмельницького: Росія, Туреччина, Кримське ханство.

 

ІІІ частина

Події, що відбулися на Україні після смерті Б.Хмельницького (до 1709).

“Сказання” про гетьманування Юрка Хмельницького, І.Виговського, І.Брюховецького.

Образна система

Основний критерій оцінки – ставлення історичної особи до Росії (сам автор – прихильник союзу України з Москвою).
Ідеалізоване втілення доброго начала	Василь Золотаренко Яким Сомко (найбільш ідеалізований після Хмельницького. Прославляє його опосередковано, через слова татарина, ката Сомка (щоб не бути звинуваченим в необ”єктивності і довести вірогідність подібного ставлення), кидає докір прихильниками Брюховецького); Іван Самойлович Дем”ян Многогрішний
Ідеалізоване втілення злого начала	Іван Виговський Іван Брюховецький Петро Дорошенко

 

Характеризує образи досить лаконічно, але яскраво.

Допускає певну невідповідність у змалюванні образів (відчутний вплив ПВЛ – феномен “літописної людини”): Виговський спочатку “муж мудр і в писанні майстерний”, а після смерті Хмельницького - “тать і віроломець”, “враг всеросійський”, “супостат і явний зрадник”.

Смерть окремих осіб (Виговського, Брюховецького) трактує, як Божу кару за вчинені злочини.

 

Літопис С.Величка

 

Літописом умовно названий першими видавцями (1848-18643рр – перше видання).

Охоплює події від 1648 до 1700рр.

Однак у тексті наявні натяки автора на те, що він описував і події до часів Хмельницького. Також текст дає підстави стверджувати, що оповідь не була закінчена 1700 роком, а продовжена далі: чимало згадок про події 1700-1725 рр., у ІІ томі – реєстр подій до 1723 року. Ці частини, можливо, були втрачені в рукописі.

 

Змалювання правдивої картини великих спустошень, яких зазнала Україна у козацьких війнах. Активно висловлює своє ставлення до людей та подій. Не лише висловлення скорботи, але й пошук причин трагедії.

 

Засуджує дії гетьманів, які дбали лише про власні інтереси, віддаючи Україну на пограбування шляхті і татарам.

Стає на захист інтересів усього козацтва, яке захищає демократичні вольності і права – пошук ідеальної суспільності: нею є Запорозька Січ – вільна республіка, а виразник авторських поглядів – Іван Сірко.

Дотримується загальнокозацької позиції, що дбала про інтереси всього стану.

Засуджує міжусобні війни.

Висловлює любов і симпатії до українського народу: “народ наш козако-руський, істинний, простодушний і правосердний”, “народ мужній і лицарський”.

На відміну від своїх попередників, говорить про суттєву роль народу в історичному процесі (у цьому близький до “Конституції” 1710 року П.Орлика).

Особа автора

Вивчення, видання

1840 – російський історик М.Погодін купує на аукціоні. О.Бодянський та М Максимович не знайшли коштів, щоб відкупити.

1848-1864 – у Київській археографічній комісії видається 4-ма томами (М.Погодін віддав рукопис).

І том – “Сказання про війну козацьку з поляками…”. Поділений на частини, а частини – на розділи.

Події від 1648 до 1657 рр.

У заголовку вказуються джерела, автор, його посада, місце і рік написання.

Має авторську передмову.

Джерела

Вперше в українській історіографії ставить питання про вірогідність джерельного матералу, яким користується.

 

Посилається на:

ü щоденник Окольського (1639);

ü “Війну домову” С.Твардовського (1681) – вплинула на спосіб викладу матеріалу: переважає художність, полемізує з Твардовським у оцінці особи Б.Хмельницького та подій загалом (пізніше Т.Шевченко у “Гайдамаках”: полеміка з польською та російською історіографією);

ü “Введение в историю европейскую” С.Пуффендорфа (1718) у російськомовному перекладі.

 

Знайомий з:

ü Хроніками Гвагніна і Кромера;

ü анонімноб польською книгою “Нужда з Бідою з Польщі йде”;

ü “Синопсисом”:

ü “Скарбницею” І.Галятовського (1676).

 

При викладі окремих фактів поправляє Твардовського та Пуффендорфа.

 

Композиція

Своєрідна збірка літературних творів різних авторів:

ü легенди, вірші, оповідання;

ü переробка ІVої частини поеми Т Тассо “Звільнений Єрусалим”;

ü запис дискусії І.Галятовського з єзуїтом Пекарським;

ü антологія віршів (І.Величковський).

Мета такого компілювання: “для забави охочому читачеві”, “для читацького задоволення”.

Величезна кількість документального матеріалу:

ü десятки урядових, офіційних і приватних листів (подаються повністю);

ü акти;

ü універсали;

ü грамоти;

ü дипломатичні документи;

ü топографічні описи;

ü реєстри.

Значна їх частина – авторський домисел. Мета: надання творові вірогіднішого вигляду.

Це не містифікація, а явище, зумовлене об”єктивною дійсністю: до рук літописця потрапило багато фальсифікатів, що стають популярними в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.ст.

У деяких місцях сам висловлює думку про сумнівну вірогідність документів.

“Передмова до чительника”

Викладає свої погляди на історію, завдання своєї праці, причини, що спонукали до написання твору.

Вважає, що книжне читання і знання рідної історії – то ліки від усякої туги і скорботи.

Докоряє своїм попередникам за “щуплі реєстрики”, за лаконізм у зображенні подій.

Причини написання: прагнення враженої спустошеною Україною людини знайти корені цього процесу.

 

Вказує на джерела свого літопису. Говорить, що в написаних джерелах, як і в усних переказах про війну Хмельницького, багато неточностей.

Стиль

Вільно оперує образами античної міфології.

Знає закони риторики, закони версифікації.

Розрізняє “гладкий” стиль від невправного.

 

 

Система образів

 

Оцінка гетьманів переважно негативна (за винятком Б.Хмельницького). У їх діяльності бачить потяг до корисливості, властолюбства, відсутність мислення “для загального добра”. Просторі характеристики гетьманів
Іван Виговський	Зображений з іронією (з турецького полону Хмельницький викупає його “за єдину шкапу”). Клятвовідступник – давав Хмельницькому клятву на вірну службу, а опісля зрадив його справу. Навів “на Україну велике зло, великий м”ятеж, кровопролиття і надзвичайне розорення”.
Юрко Хмельницький	Зображений негативно. Показує через опосередковані характеристики: Російський боярин Шереметьєв: ”прилічно би тому гетманишку еще гусе пасть, а не гетмановать”. Запорожці: “гвалтовник и разоритель отчизни нашей”. Автор осуджує за союз з турками, поляками, за вбивства безвинних, жорстокість і “пиху велику”. Боягуз: одержавши погрозливого листа із Запорожжя, починає труситися, як Каїн.
Іван Мазепа	Подає його біографію. Загалом – у негативному плані: зрада Росії. “Хитрий лис”. На противагу – співає дифірамби В.Кочубеєві (покровитель автора).
Іван Сірко	Улюблений герой, виразник авторських поглядів. Показує численні походи на турок і татар. Відвага, військові хитрощі. Поданий панегірик на смерть.
Основні засоби творення: дії і вчинки, риси характеру та моральні якості, авторські та опосередковані характеристики, портрети.

 

[1] Буквально – щоденний. Записи, зроблені однією особою про події власного чи загальнонародного життя (викладається у хронологічному порядку).

[2] Загальний огляд, зведення різноманітних поглядів з певного (в даному контексті - історичного) питання.

Історіографія

 

 

Бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Серед освічених людей з”являється потреба записати основні моменти цих подій.

Відтворювали історичну пам”ять, несли і поширювали державницьку ідею свого часу.

Основні причини розквіту:

Ø ріст національної свідомості;

Ø денаціоналізаційний і політичний тиск з боку Росії.

Жанрові різновиди:

Ø хроніки;

Ø кронічки;

Ø реєстри;

Ø діаріуші[1];

Ø родинні літописи;

Ø “юрнали”;

Ø записники;

Ø синопсиси[2];

Ø звістки літописні.

Найзначніші історичні джерела ХVІІ-ХVІІІ ст:

Ø “Літопис або хроніка різних справ та подій Іоакима Єрлича (1673)” – польською мовою з польських позицій;

Ø “Хроніка з літописів стародавніх Феодосія Сафоновича (1672)” – історія усіх українських земель:

Ø “Поширений синопсис руський” (1681, 1682) Пантелеймона Кохановського – церковно-політична історія всього східного слов”янства;

Ø “Коротке описання Малоросії”;

Ø “Короткий літопис Малої Русі” В.Рубана;

Ø літопис Я.Лизогуба;

Ø “Історія русів”;

Ø Хмільницький літопис (1636-1650);

Ø Львівський літопис (1498-1649);

Ø Чернігівський літопис (1587-1750).

 

 

Крайове літописання (“малі літописи” (В.Шевчук))

Жанрова система:

Ø світські Ø монастирські Ø церковні Ø приватні

Літописи, хроніки, хронічки

Ø діаріуші

Ø генеалогічні оповідання;

Ø малі реєстрики;

Ø родинні хронічки;

Ø покрайні літописні записи на церковних книжках.

 

“Регіональний поділ” (досить умовний):

Ø загальноукраїнського ідейно-тематичного спрямування (Львівський, Чернігівський);

Ø краєво-всеукраїнського спрямування (Острозький, Ніжинський, Переяславський);

Ø більш локального спрямування (Хмільницький, Гукливський).

 

 

Козацькі літописи