Коломийський педагогічний коледж 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Коломийський педагогічний коледж



Міністерство освіти України

Коломийський педагогічний коледж

Прикарпатського університету ім.Василя Стефаника

Відділ: образотворчого мистецтва.

Дипломна кваліфікаційна

робота з декоративно-прикладного

мистецтва.

Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення.

Студентки 4-01 курсу

Тетяни Костюк

Керівник: Марія Романюк

Консультант: Романна Костюк

Коломия - 2000

Зміст

Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення

Вступ

Розділ І.

1.1. Історія розвитку

1.2. Територіальні особливості

1.3. Орнамент та композиція, структура Гуцульщини.

Розділ ІІ.

2.1. Матеріали та обладнання.

2.2. Технологічні вимоги (фотографія)??

Розділ ІІІ.

Методика і послідовність виконання виробу

Розділ ІV.

Методика викладання ДУМ.

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Ступ

Українське народне мистецтво і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти.

Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах - домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на подальшому розвиткові художніх промислів, основа яких - традиційна художня рукотворність.

У художньому прогресі людства проходить два зустрічних процеси. Перший іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва - це постійних процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно пов'язане з життям народу, було тільки народним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пізнання, відображення та творення дійсності, виховання й грунтування людей мав важливе занчення для майбутнього розвитку художньої культури.

Вид мистецтва - це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя: як вона пізнає, відображає.

Народ у своїй художній творчості відображає історичну практику пізнання та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад і побут. У народній творчості виявлений складний світ людських почуттів і переживань, відбиті палка любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії людини в краще майбутнє.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов'ян (метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхню оригінальну, високохудожню творчість засвідчують збережені пам'ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.

У Київській Русі переважали домашні ремесла, пов'язані із сільським господарством, вони відігравали роль допоміжного заняття. Селяни самі виготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб.

Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка і т.ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей.

Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби із бісеру, витинання з паперу. Їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини ХІХ ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово "ремісник" за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчомму підходу до праці.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Українське народне декоративне мистецтво - унікальне явище національної культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, її духовне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності, енергію, виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного мистецтва закономірно входить в коло проблем національної культури.

У житті українського народу - праці, побуту, моралі, психології та ін. - народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яке засвідчує невмирущі, життєствердні сили.

Народне декоративне мистецтво - це багатий, справедливий гармонійний світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної, живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні надбання, художній геній української нації.

Розділ І.

Історія розвитку.

У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина - вишивка.

Вишивка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнськиї рук.

"І в дорогу далеку ти мене

на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя,

на долю дала".

Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.

Вишивка - поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якому узори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки і припущення дослідників.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його розвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту.

Дововижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрнообрядового призначення.

Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнення художньої культури українського народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпатттям і Півдня України. У кожному із них - свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки.

Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.

Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організовано школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах.

Пам'ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометричними мотивами.

Уже в цей період два напрями вишивання - орнаментальний і сюжетний - перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразості. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явище вишивального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу.

Вишивки ХVІІ- ХVІІІ ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та обрядового призначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення не тільки на речах світського, а й церковного вжитку. Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до підвищеної декоративності та розкоші середніх і заможніх кіл населення.

Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів волині, півночі рівненської, житомирської і Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному із цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту. Вишивка північних районів Волині подібна на вишивки, поширені на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування мотивів - "звізд", "рож". Такі широкі вишиті смуги розміщуються на традиційно визначних частинах одягу, рушниках, скатертинах.

У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічного обрамування.

Вишивка білими натками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, "шеляжок"??, "гречечка" тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Точністю виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і рослинні мотиви.

На Київщині особливо популярними були техніки поверхнього вишивання - затягування, набирання, ??????тва, низь, хрестик, шпанівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала вишивка білими натками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.

Давню загальнослов'янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивки гуцулів, бойків, лемків.

Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленим живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

Вишивка Бойківщини - своєрідне локальне художнє явище в українському вишивальному мистецтві. Основне призначення - декорування одягу впливало на її художні особливості.

У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні , стала одним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в кожному селі, а в містах - у дворянському, купецьому, міщанському середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Яланець на Поділлі та ін. У цих майстернях виготовляли одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблі для власних потреб і на продаж. Українські майстрині брали участь у всесвітніх виставках народного мистецтва, їхні твори експортували.

Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

Найвідомішими є майстрині в селах: Рішетипівка?? на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Кути на Івано-Франківщині, а також у містах : Києві, Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки є зосередженням високої майстерності і художнього смаку.

 

Територіальні особливості

 

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену гаму. З того, як вишито доріжку, серветку, легко можна дізнатися, з якого села їх власниця.

Вишивка - поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, ??? та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовними каміннями, лелітками.

Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

Давню загальнослов'янську традицію має вишивка на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, лемків та бойків.

1.Вишивка центральної Гуцульщини - поліхромна, з певними акцентами в окремих центрах. Так, у вишивці сіл Яворів, Річки, Брустурів домінують блакитний і зелений колір. Синьо-фіолетова гама характерна для буковинської вишивки, а синьо-зелена - для Закарпатської Гуцульщини.

2. Багатство, високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки зумовлені її численними типами. Славиться вишивка Верховини, Косова, Ворохти, Яремче та їхніх околицях.

3. Своєрідні вишивки села Яворів та його присілків. На початку ХХ ст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20 зразків яворівських вишивок для уставок, виконаних у 90-х роках минулого століття вовняними нитками та хрестиком. Орнамент геометричний; основні мотиви: ромб, квадрат, прямокутник, трикутник. Це типові, масово поширені візерунки. Кожна майстриня, досконало опанувавши традиційні прийоми композиційних вирішень, вносила індивідуальну манеру в характер виконання вишивок. Значним внеском у розвиток художніх традицій яворівської вишивки кінця ХІХ - початку ХХ ст. є творчість відомої вишивальниці К.Ю.Карпанюк.

4. Як своєрідне локальне явище гуцульського мистецтва відома вишивка с.Космач з присілками. Тут, як і інших районах Гуцульщини, вишивкою декорували перемітки, сорочки, сердаки, червоні гарячі та ??обгортки для ніг - понучі тощо. Серед розмаїття вишивок виділяються вишивки чоловічих та жіночих сорочок. Домінують вишивки уставок на рукавах жіночих сорочок. Їм підпорядковані вузенькі стрічки, розміщені на швах і дудах.

Складний геометричний зміст космацької вишивок. На початку ХХ ст. майстрині використовували в одному візерунку, крім червоних, чорних, зелених та інших кольорів, по чотири відтінки жовтих і оранжових ниток. Два основні кольори домінують і надають вишивці золотистого , сонячного відблиску, святковості.

5. Давніш осередком декоративної вишивки є місто Коломия. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини - один з мистецько-культурних закладів Івано-Франківської обл. зберігає кращі зразки народної творчості.

Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленням живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

 

Розділ ІІ.

Матеріали та обладнання.

Вишиванням на Україні займалися в основному жінки. Воно було одним із улюблених занять. Довгі осінні та зимові вечори дівчата вишивали, часто супроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважали ту дівчину, яка не навчилась вишивати змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала собі кілька десятків.

Жіночий одяг оздоблювали надзвичайно гарно. У барвистій сорочці, яскравій ?????, одзобленій карсетці дівчина виглядала немовби букет живих квітів.

Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають свої особисті традиції вишивання: перевагу дають тому чи іншому кольору, узору, техніці вишивання. Традиції вишивки завжди бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до дочки.

За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах завжди можна визначити місце виготовлення вишивки.

Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначенням вишивальні матеріали поділяються на два типи: 1) основа, на якій вишивають, - вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше - тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, ба?бан. шовк, шкірі та ін.; 2) матеріал, котрим вишивають : ручно-прядені лляні, конопляні вовняні; нитки фабричного виготовлення - запал, біль, кумач, волічка, гарус, з сукна вовняні нитки "коцик", шкури, шовк. Металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки - лелітки, гудзики, сап'янові стрічки тощо. Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Так, на зміну ручнопрядним приходили нитки фабричного виготовлення. Для конкретних компонентів одягу та інтер'єрних тканин використовували інші матеріали.

Природні, фізичні, структурно-еластичні властивості, кольорові відтінки, характер взаємодії цих двох видів матеріалів визначають художню якість вишивки. Колективна мудрість народу полягає у мистецькому хисті згармонізування різних видів матеріалів, найважливішого виявлення їхньої краси у двомірній площині і продуманій пропорційності вишиваних візерунків і пробілів тканини для підсилення емоційних акцентів орнаменту, колориту.

Для вишивання необхідні такі інструменти та матеріали: голки, нитки, тканина, ножниці, наперсток. Використовують також - п'яльця, ниткопротягувач. При підготвоці до вишивання потрібний копіювальний папір, калька, олівець, сантиметрова стрічка, шпильки.

Голки. Для вишивання краще мати набір спеціальних вишивальних голок. Такі голки мають збільшене вушко, в яке легко затягувати нитку. Це дуже зручно, адже під час роботи доводиться часто змінювати нитку. До того ж затягнута в таке вушко нитка менша перетирається під час вишивання. У наборі є голки різної товщини. Підбирають голку відповідно до тканини і нитки. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Занадто товста голка, проколюючи тканину, залишатиме на ній отвори.

Тонкими голками вишивають на марнізеті, батисті, крепдешині і тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною - на лляних та бавовняних тканинах; товстими - на грубій тканині, зокрема на вовні.

Нитки. Для вишивання використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні, ???????. Найчастіше використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні.

Найчастіше вишивають нитками "муліне". Муліне краще зберігати в косах. Кожний моток розрізають в одному місці і сплітають пасмами між собою. При такому зберіганні із коси можна витягувати будь-яку кількість ниток. Якщо ж після вишивання залишалася частина невикористаної нитки, то її намотують у поперек коси і пізніше використовують.

Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі. Спочатку при використанні наперстка відчувається певна незручність у руках пальців, але з часом це відчуття минає. З товстою тканиною рекомендується працювати тільки з наперстком.

Ножниці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножниць - для розкрою тканини; середніх розмірів - для обрізування кінців ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножниць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.

Технологічні особливості

За ними вишитий виріб повинен відповідати затвердженому еталонному зразку, тобто бути виконаним акуратно і технічно правильно, з гармонійним поєднанням кольорів.

У вишитих виробах не повинно бути вузлів, кінців, петель з ниток, великих переходів вишивальної нитки з виворітного боку, стягування тканин голкою. Не повинно бути також довишивання елемента узору ниткою іншого кольору, недовишитих елементів малюнка. Невідповідності тканини вишивальній нитці і навпаки, неоднакових малюнків вишивки на куток коміра в чоловічих сорочках "гуцулка", "чумачка", "українка" та в жіночих блузках з коміром, деформацій узору внаслідок неправильного рахунку ниток.

Краї скатертини, серветок, рушників, панно тощо повинні мати рубець підгину однакової ширини. Обробляють їх на машині або вручну ажурним швом зигзаг, ретязем, плахтовим?? швом, гладдю тощо. Для всіх виробів ширина плахтового шва 0,5 см, ширина внутрішнього підгину 0,3... 0,4 см. На 1 см машинної строчки повинно бути 5-6 стібків, 3-5 ажурних стібків (мережки), 2,5 - 3,0 тамбурних.

Усі вишиті вироби потрібно обробляти крохмальним розчином і прасувати.

Розділ ІІІ.

Тема: Оздоблення серветки.

Мета: Навчити дітей вишивати хрестиком рослинні і геометричні орнаменти. Закріпити знання про властивості ниток і призначення текстильних матеріалів. Удосконалювати навички користуватися ножницями, голками, наперстком, п'яльцями.

Матеріали та обладнання: Голка, наперстки, кольорові нитки, ножниці, канва, папір у клітку, таблиці правил безпечної праці і санітарно-гігієнічних вимог, готові вироби (серветки).

Тип уроку: комбінований.

Ід уроку

І. Організаційна частина

І. Перевірка наявності необхідних матеріалів та інструментів. Чергові на перерві під керівництвом учителя розкладають на робочих місцях учнів матеріали, інструменти, приладдя.

- Діти, перевірте, чи в кожного з вас на парті є тканина для вишивання, ножниці, голки, папір, олівець, кольорові нитки.

- Як потрібно правильно розкласти інструменти на робочому місці?

- Так, ножниці з правого боку, перед вами тканина, подушечка із голкою, папір та олівець.

V. Самостійна робота.

- А тепер виконуємо тренувальну вправу за нашою попередньою розміткою, прошиваємо один рядю. Учитель виконує декілька стібків і демонструє їх учням, звертає увагу на стібки, які утворилися на зворотньому боці.

- А тепер продовжуємо рядок. Діти вишивають на папері в клітку за попередньою розміткою.

- А тепер кінець нитки закріпіть на зворотньому боці, зробіть петлю в яку просуньте голку і таким чином затягніть її. Акуратно відріжте нитку ножницями. Зараз переходимо до головного завдання - вишивання серветки.

Вишивати можна на спеціальній тканині (канві) або панамі. Коли ви подивитесь на заготовлені вами орнаменти, то помітите, що вони повторюються. Та частина узору, яка повторюється, називається рапортом.

- А зараз ми приступаємо до роботи. Починаємо вишивати червоними нитками частину орнаменту. Тепер візьміть голку, заправте в неї нитку і починайте вишивати.

VІ. Підсумок уроку.

- До яких швів відноситься хрестик, якими ви вишивали орнамент?

- Які ви знаєте орнаменти?

- Що таке рапорт узору?

- Яку частину орнаменту ми маємо вишивати на наступному уроці?

Чергові збирають інструменти і приладдя, вони залишаються в класі, а всі прибирають свої робочі місця.

- Урок закінчився. Подумайте вдома, як оздобити край вашої серветки.

?? малюнок ??

Висновки

Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник, чи сорочка, чи серветка.

Так, у нашій місцевості кольори ниток відповідають кольорам природи. Це зелений, жовтий, червоний, чорний. А узори переважають строго геометричної форми.

Коломийський район є столицею гуцульської вишивки. Багато майстринь за свої роботи здобули звання Народного Майстра України. Їх вишивки демонструють по усьому світу на найпрестижніших виставках. У кожній домівці можна знайти вишивку, яка є справжнім витвором мистецтва.

 

Міністерство освіти України

Коломийський педагогічний коледж





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 106; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.01 с.)