Матеріали та обладнання для вишивки

Матеріали та інструменти – важливі фактори, які зумовлюють художній рівень вишивки. Вражаюча геніальність народних вишивальниць – у їх глибокому розумінні матеріалу, вмінні використовувати, здавалося б, прості засоби для отримання сильних декоративних ефектів. Згідно призначення матеріали для вишивання поділяються на два види: матеріал, як основа, на якій вишивають (тканини, шкіра), і матеріал, яким вишивають (нитки рослинного, тваринного походження, металеві, бісер, корали, перли, лелітки).

Найпоширенішим матеріалом були льняні і конопляні полотна. Льняні – м’які, мають дрібнішу клітку, сірувато-охристі відтінки. Конопляні – тугіші, зеленувато-сірих відтінків.

Кожен тип тканин відігравав важливу роль – як поле для виділення вишивки, як один із важливих факторів її художнього вирішення. Поетапно в історичному аспектів ішов процес еволюції і відповідного використання матеріалу вишивки.

В усіх районах України поширеним було вишивання ручнопрядними нитками з овечої вовни. Для таких ниток підбирались найкращі волокна вовни чорного, білого, коричневого кольорів.

Льняні, конопляні, вовняні нитки домашнього виготовлення природного кольору, вибілені або пофарбовані, - основний, масово доступний матеріал для вишивання.

Вони забезпечували такий суттєвий фактор мистецтва вишивання, як гармонійне співвідношення фактури ручного виготовлення тканин і фактури вишитих узорів.

Для вишивання використовувались і вовняні нитки фабричного виготовлення. Локальні їх назви залежали від якості структури, кольору тощо. В районах Волині, Поділля, Бойківщини їх називали “волічка”, “лучка”, на Полтавщині – “лучок”, в південних областях – “гарус” та ін.

Побутувало на Україні і вишивання шовком, особливо в міському середовищі.

Матеріалом для вишивання були металеві золота і срібні нитки. Їх застосування у вишивці пов’язане з діяльністю мануфактурних виробництв. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток створювало можливість їх широкого використання у вишиванні. На Україні були засвоєні відомі техніки виготовлення золотих і срібних тягнутих ниток – тонесеньких дротянок та ниток, які називали “сканим” золотом. Це льняні або конопляні нитки, обкручені дуже тонким срібним або позолоченим дротиком.

Ці нитки, як згадувалось, “тянули” у Львові. Очевидно, при майстерні по виготовленню золотих тканин (1637), заснований у Львоі, були гаптані золотом і сріблом. На замовлення знаті, поміщицько-магнатських маєтків, церков і монастирів виготовлялись дорогі вироби, вишиті золотом і сріблом.

В різних районах виробились певні відмінності поєднання в одній вишивці золотих, срібних металевих ниток з іншими м’якими шовковими, вовняними, бавовняними нитками. В середині ХІХ ст. західноєвропейська мода на вишивку бісером спричинилась до поширення його і в народній вишивці. Різнокольоровими бісеринками доповнювали вишивки на уставках жіночих сорочок, головних стрічках. На Буковині вишивали і металевими тонкими пластинками – “лелітками” круглої, рідше – витягнутої овальної форми, з золотими або сріблястими відтінками.

Бісер, металеві пластинки, ґудзики, корали, стеклярус – матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані основному вишивальному матеріалу – ниткам, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.

Інструменти і приладдя. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п’яльці та стрічковий метр.

Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Тонкими голками вишивають на батисті, крепдешині, тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною – на лляних та бавовняних тканинах, великими – на грубій тканині, зокрема на вовні.

Вушко голки має бути овальним, із гладенькими краями. Голки зберігаються в сухому місці, щоб запобігти корозії.

Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий, і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі.

Ножиці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножиць: великі – для розкрою тканини; середніх розмірів – для обрізування кінцівок ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножиць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.

Виколка потрібна для утворення дірок у тканині при вишиванні солов’їних вічок, волового ока.

П’яльця. При вишиванні застосовують круглі та квадратні п’яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, гладдьових швів), але вони менш зручні, ніж круглі п’яльця і тому значно менш поширені. П’яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину кладуть більше кільце і затискують її між кільцями. Малюнок вишивки, що має вирізування, у п’яльцях перетягувати не можна, бо інакше зіб’ється сітка. В цьому випадку потрібно обов’язково щоразу виймати з них тканину і перекладати заново.

Технологічні особливості

Своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької області і Рухівський район Закарпаття.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхня власниця. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнями зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама верховинських вишивок, темно-вишнева – пистенських, ясно-червона – яворівських, зелено-голуба – села Річки.

У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитка кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають два різні відтінки. Святинські вишивки виконуються білим, прозорим шитвом, мережками “цирками” багатих рослинних візерунків.

На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння ввібрала в себе вишивка. Техніки її дуже складні й потребують великого хисту та копіткої праці. Найпоширенішою серед них є “низинка”. Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, під час її виконання стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивність колірної гами. Майстрині застосовують такі давні техніки, як “колення”, “кручення”, “позаголковий шов”. Рукави жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою дрібними “розетками”, “кочільцями”, ромбиками, або ж на них розміщують скісні різної ширини орнаментальні смуги.

Барвисто і з великим художнім смаком прикрашають на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Космаціький кептар щедро орнаментований квадратами коричневого сап’яну, густо вибитими металевими прикрасами – капселями; жаб’ївський - вишитий барвистими вовняними шнурками з переважанням зеленого; верховинський – по низу оздоблений широкою узористою смужкою з барвистих кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі сап’янові аплікації та вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкриваючи їх візерунками “аплікацій” на мотиви “рачки”, “кучері”, “зубці”.

Не можуть залишити байдужою людину кожухи, оздоблені вишивкою, місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не лише зміцнювала лінії швів, а й була яскравою декоративною прикрасою. Шви обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простому й лаконічність крою, вишивали “кучері”, “звізши”, “зубчики”, нашивали яскраві вовняні ґудзики, китиці.

Багатством вишивок відзначаються сорочки Вижницького і Путивльського районів. Нижня частина рукава в них покрита суцільним узором з незнаними просвітами, що органічно входять у загальну композицію узору. Малюнок вишивки на рукаві найчастіше розміщений скісними смугами або будується по скісній сітці, або в обох випадках складається з ромбоподібних фігур зі складною внутрішньою та зовнішньою розробками. На грудях ромбоподібні фігури повторюють малюнок рукава, але розташовані вздовж розрізу вільніше.

Для колориту вишивок нагірних сіл характерна дзвінка гама глибоких за тоном кольорів – чорного, червоного, жовтого, зеленого. Не широке опріччя зашивається смугами, що складаються з повторюваних геометричних мотивів, які чергуються з гладкими смугами, шитими сріблом або чорною шерстю.