Доба Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Доба Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.)



3-4 березня 1917 р. з представників політичних партій (УПСР, УСДРП, ТУП, УНП, УПСФ) та громадських організацій виникло національне громадсько-політичне об’єднання - Українська Центральна Рада, яку очолив М. Грушевський.

Український Національний Конгрес (6-8 квітня 1917 р), що представляв увесь український народ та національні меншини, що проживали в Україні, підтвердив повноваження УЦР, (яка на той час складалася з Великої ради, що працювала посесійно, і Малої ради (30 чол.), що працювала постійно) представляти інтереси України перед Тимчасовим урядом. Конгрес переобрав склад УЦР, куди ввійшли також представники національних меншин (150 членів) і остаточно визнав базовий принцип державотворення України – національно-територіальна автономія.

10 червня 1917 р. УЦР видала І Універсал, яким ЦР проголошувала:• Автономію України у складі Російської федерації.• Вищий орган влади в Україні - Центральну Раду. • Право України скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття своїх законів. Установчі збори мають бути обрані загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. • Необхідність створення скарбниці України. ЦР закликала населення:• Підтримати боротьбу ЦР за автономію України. • Створювати місцеві органи влади, підлеглі ЦР. • Організувати перерахування до 31 липня особливого податку для діяльності Центральної Ради і місцевих органів влади. Цей податок мав стати регулярним. ЦР висловила надію, що:• Національні меншості підтримають боротьбу за автономію України. • Всеросійські Установчі збори схвалять рішення ЦР щодо надання Україні автономії. ЦР засудила:• Позицію ТУ на переговорах з М. Грушевським і В. Винниченком. • Відмову ТУ заснувати посаду комісара у справах України.

• Діяльність всіх організацій і голів місцевої влади, які не підтримали політику ЦР.

ІІ Універсал (3 липня 1917 р): ЦР найвищій орган революційної демократії України, остаточно питання про статус України та межі її автономії мали бути визначені Всеросійськими Установчими Зборами; поки що територія автономії обмежувалася 5 губерніями, однак Генеральний Секретаріат (після затвердження Тимчасовим Урядом) було фактично визнано крайовим урядом цієї влади, відповідальний перед ЦР.

Отже, Україна отримала правовий статус окремого територіально-адміністративного комплексу зі своїми представницькими органами, а не повну автономію, як того прагнули українці.

4 серпня Тимчасовий уряд видав „Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”: 1) Генеральний секретаріат стає органом Тимчасового уряду, до якого входить не 9, а 7 секретарів, 4 з яких – з нацменшин; 2) ЦР позбавлялася законодавчих прав; 3) укр. територія – Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська.

ІІІ Універсал (7 листопада 1917) –проголошувалося створення Української народної республіки (у межах 9 губерній) у складі Російської федерації, скасування поміщицького землеволодіння, 8-годинний робочій день, встановлення державного контролю над виробництвом, демократичні права та свободи, скликання 9 січня Українських Установчих Зборів. УЦР заявила, що бажає мати федеративний зв’язок з небільшовицькою Росією.

3 грудня 1917 р. – Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до УЦР,у якому вимагалося від ЦР відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україні у козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків.

УЦР видала IV Універсал (11 січня 1918 р), яким проголошувалась незалежність України, передачу землі селянам, націоналізацію лісів, вод та підземних багатств, курс на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та встановлення державно-народного контролю над усіма банками, скликання Українських Установчих Зборів, на яких буде ухвалено Конституцію УНР.

З поваленням ЦР закінчився перший етап Української революції, позначений піднесенням і стрімким розвитком національно-визвольного руху, загостренням національних і соціальних проблем, спробою України відновити свою державність.

До сильних сторін української революції слід віднести відродження нації, її швидку політизацію, проголошення УНР. До слабких – відсутність необхідного політичного й державного досвіду в керівництві ЦР, та й українському народу бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності створення власної держави.

УКРАЇНСЬКА ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА П. СКОРОПАДСЬКОГО

(29 квітня – 14 грудня 1918 р.).

29 квітня 1918 р., на з’їзді вільних хліборобів П. Скоропадського було проголошено гетьманом.

Гетьман розпустив УЦР і проголосив замість УНР Українську Державу, де гетьман мав усю повноту влади.

Скоропадський активно взявся вирішувати економічно-фінансові проблеми, створювати українську армію, відновив козацтво як стан, створив досвідчений управлінський апарат, ліквідовувалися органі місцевого самоврядування, були заборонені ряд партій соціалістичного спрямування, будь-які збори, з’їзди, демонстрації, страйки. Але уряд Скоропадського спрямував свою політику на відновлення дореволюційних порядків (повертали землю поміщикам, встановили12-годинний робочий день тощо). Більшість державних діячів та верхівка суспільства були проросійськи налаштовані, сам гетьман проголосив майбутню федерацію з небільшовицькою Росією.

В культурній сфері: проводилася українізація освітніх закладів, відкривалися нові українські університети, гімназії, Академія Наук, Національна галерея мистецтв.

Гетьман підтримував дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Туреччиною, Болгарією, вислав дипломатичні місії до різних країн, встановив стосунки з Доном, Кубанню, Кримом, Радянською Росією.

Основні причини падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організаційної опозиції.

ДИРЕКТОРІЯ УНР (14 грудня 1918 р. – листопад 1920 р.).

14 грудня Скоропадський зрікся влади. 19 грудня 1918 р. Директорія зайняла Київ, було відновлено УНР. До неї входили В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андріївський, О. Макаренко.

Політичний курс Директорії: встановити в Україні національний варіант радянської влади; передати владу на місцях трудовим радам селян, робітників, інтелігенції; передати законодавчу владу в УНР Конгресу трудового народу (23-28 січня 1919 р) - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР з представників селян, робітників та трудової інтелігенції (були і представники ЗУНР – 36 представників з 400), що виконував функції передпарламенту об’єднаної України.

Але Директорія знову зволікала з проведенням соціальних перетворень, головне, в аграрній сфері, і втрачала підтримку, хоча спочатку була підтримувана широкими верствами населення. Соціально-економічні реформи: ліквідація приватної власності; вживання заходів по відновленню промисловості; введення робочого контролю на підприємствах, відновлення 8-годинного робочого дня; вживання заходів з надання допомоги безробітним; конфіскація поміщицьких земель, земельні наділи до 15 дес. не конфісковувалися, лишалося без змін дрібне селянське землеволодіння, термін та порядок розподілу землі не визначався.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Англія, Франція), з листопада 1918 р. вела переговори з Польщею, з Радянською Росією.

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування чисельної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утворити незалежну УНР.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 500; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.006 с.)