Використання прокурором репліки як полемічного прийому

Закон надає прокуророві право після проголошення промов усіма учасниками судових дебатів виступити з реплікою (ч.7ст. 364 КПК України).

Репліка — не обов'язкова частина судових дебатів. Вирішити, чи слід її брати, прокурор може лише після виступу всіх учасників судових дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реплікою, коли учасниками судових дебатів:

• висловлені помилкові твердження;

• неправильно тлумачаться норми права;

• перекручені фактичні обставини справи, які мають

суттєве значення;

• допущено грубу поведінку щодо учасників судового

розгляду;

• допущено домисли та принципово неправильні судження;

• явно перекручено позицію прокурора, громадського обвинувача, цивільного позивача;

• дано юридичне неправильну оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, — гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати на гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі нервозність, грубість, нетактовність. Прокурор готується до репліки під час виступів інших учасників судових дебатів. Але якщо прокурору необхідний додатковий час, він може просити суд зробити перерву для підготовки до репліки.

Відмінність спростування від доказу в риториці

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези — спростування, яке частіше використовується у дискусії або полеміці.

Спростуванням називається логічна операція установ­лення хибності або необґрунтованості положення, яке ви­сунуте як теза.

Поняття спростування — відносне поняття, тобто сама операція має смисл лише у відношенні процесу доказу, який відбувся, коли намічається дискусія між присутніми або відсутніми учасниками, з яких того, хто висунув тезу, на­зивають пропонентом, а супротивну сторону, яка виступає із спростуванням, — опонентом.

Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами.

Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних суджень називається доказом. Щоб володіти вмінням логічного доведення, треба знати структуру доказу і вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини: теза — положення, правильність якого треба обґрунтувати; основи доведення (аргументи) — судження, за допомогою яких доводиться теза. Істинність основ вже встановлена, і тому їх наводять як достатні підстави для доведення істинності тези;— форма доведення (демонстрація) — способи логічного зв'язку між тезою й аргументами.

Взаємодія прокурора і аудиторії під час виступу. (другой инфы нет)

Взаємодія з аудиторією — це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається обопільною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення.
Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є, як ми підкреслювали, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв аудиторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над аудиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань.
Метою оратора, смислом його діяльності є перетворення знання в переконання.

Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.
Другий етап розуміння пов’язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводитися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з інтелектуальної точки зору в усвідомленні аудиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на основі існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляється навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні записати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву.
Про всі ці нюанси оратор має пам’ятати, відчувати їх і відповідно до цього будувати психологічну лінію поведінки.

Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох складників: перш за все від майстерності самого виступу — його змістовності (це і науково-теоретична глибина, і практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей аудиторії.

Підготовка прокурора до промови у судових дебатах

Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів:

– вивчення фактичних обставин справи;

– збирання доказових матеріалів;

– аналіз доказових матеріалів;

– систематизація матеріалів;

– письмова підготовка промови.

Важливо досконало знати матеріали справи, вільно ними

оперувати. Починати збирання матеріалів доказової бази, яка буде використана у промові, необхідно під час досудового і судового провадження, зробивши при цьому виписки, якими можна буде скористатися як під час судового розгляду (для постановки питань учасникам судового процесу), так і під час судових дебатів. Аналіз матеріалів справи, як правило, носить попередній характер. А тому прокурор повинен:

– по-перше, відокремити достовірно встановлені факти від сумнівних.

Усе «сумнівне» підлягає перевірці;

– по-друге, не задовольнятися готовими фактами, в яких відсутній

внутрішній зв’язок подій;

– по-третє, кожен факт чи обставину аналізувати з позиції протилежної

сторони (захисту, підсудного тощо).

 

Готуючись до промови, прокурор повинен з’ясувати для себе три

питання:

– що трапилося і чому трапилося?

– що потрібно довести суддям?

– чим можна вплинути на їхнє рішення?

 

 

Характерні риси судової полеміки

Полеміка гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація,протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього,полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою захистити, обстоятисвою точку зору і спростувати думку опонента. Один ізпринципів ведення полеміки є чесність і принциповість ведення полеміки.Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предметаспору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні йістинні положення опонента і вміти критикувати їх. Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці.Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб'єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоніемоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом. Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей ісуперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій.