ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.



Бріскін Ю.А.

Линець М.М.

Пітин М.П.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.

ВІДРОДЖЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ.

 

Лекція з навчальної дисципліни

„Олімпійський спорт”

 

 

 

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„31” серпня 2010 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін.


Зміст.

1.1 Передумови виникнення спорту Стародавньої Греції.

1.2 Спортивні споруди у Стародавній Греції.

1.3 Організація, проведення і програма Олімпійських ігор в Стародавній Греції.

1.4 Учасники Олімпійських ігор.

1.5 Переможці Олімпійських ігор та їх нагородження.

1.6 Підготовка атлетів до Олімпійських ігор в Стародавньої Греції.

1.7 Кризові явища у спорті Стародавньої Греції.

1.8 Олімпійські ігри Римської Греції і припинення Ігор.

1.9 Передумови відродження Олімпійських ігор сучасності.

1.10 П'єр де Кубертен і відродження Олімпійських ігор сучасності.

1.11 Конгрес 1894 року та його роль в олімпійському русі.

1.12 Утворення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) та його завдання.

1.13 Олімпійська атрибутика.

 

Організація, проведення і програма Олімпійських ігор в

Стародавній Греції

Зародження ОІ у Стародавній Греції пов'язують з ім'ям грецького героя Геракла, легендарного царя Пелопса, спартанського законодавця Лікурга і елінського царя Іфіта.

В одній з од стародавнього поета Піндара розповідається, що народження ОІ пов'язано з іменем Геракла. У 1253 р. до н.е. цар Еліди Авгій, який володів величезним стадом, дав доручення Гераклу очистити його величезний скотний двір від гною. Геракл погодився це зробити за один день, але за винагороду в одну десяту частину стада. Коли ж він це зробив (за рахунок підводу двох річок, які він пропустив через двір і вода все змила), цар Авгій не виконав обіцянки і не дав Гераклу нічого.

Через декілька років Геракл з військом прийшов до Еліди і розбив Авгія. А його самого убив. Після перемоги Геракл зібрав своє військо і всю багату здобич у міста Піси приніс у жертву олімпійським богам і заснував ОІ, які проводились з того часу на священній рівнині, обсадженій самим Гераклом оливами, присвяченими богині Афіні-Палладі.

Згідно з іншою легендою, засновником Ігор є Пелопс. У царя Еллади Еномая була красива дочка Гіпподамія. Цареві прирекли, що він загине від руки свого зятя. Кожному, хто сватався до дочки, Еномай пропонував змагатися в гонках на колісницях, обіцяючи в разі перемоги жениха віддати йому в дружини дочку. Якщо наречений програвав, то його чекала смерть від руки Еномая. Претендентом на серце Гіпподамії був і Пелопс, син малоазійського царя Танталу. Він прийняв умови Еномая, який дав йому можливість першим почати змагання на колісницях. Пелопс весь час був попереду. Але відстань невблаганно скорочувалася, бо в Еномая були найшвидші коні в Греції — дарунок бога війни Ареса. Еномай майже наздогнав Пелопса, який, обернувшись, побачив занесений для удару спис, але в цей час колісниця царя розпалася. Еномай загинув.

За іншою версією, перемога Пелопсу дісталася завдяки підтримці Посейдона, який, будучи заступником коней, дав йому непереможних тварин.

Пелопс же після весілля на згадку про свою перемогу вирішив започаткувати кожні чотири роки Олімпійське свято і проводити змагання. У програму Ігор включалися скачки коней, які проводилися на знак вдячності богам за те, що вони допомогли Пелопсу отримати перемогу. Гіпподамія також у зв'язку з цією подією організувала Ігри, в яких брали участь жінки. Після смерті Пелопса і Гіпподамії Ігри проводилися в Алтісі, довкола споруджених на їх честь монументів.

Є ще одна легенда (далеко не остання). В ті часи стародавні грецькі міста постійно ворогували між собою. Царю Еллади Іфіту після епідемії чуми оракули порадили утриматися від війн і зміцнювати зв'язки з еллінськими містами і кожен рік додавати до торжеств "Рік радості". Так нібито виникла ідея створення панеллінських торжеств і проведення ОІ. Оскільки Еллада ворогувала головним чином зі Спартою, яка знаходилась близько 350 км від них, Іфіт запропонував спартанському законодавцю Лікургу разом дотримуватись цієї поради.

Існує і багато інших відань і легенд, всі вони тісно пов'язані з героями старогрецької міфології і релігійними святами.

Деякі дослідники стверджують, що ОІ проводились на честь свята Урожаю. Тому переможці й нагороджувались оливковою гілкою. Час проведення Ігор – серпень-вересень ніби підтверджує цю версію. Існує й багато інших міфів і легенд і всі вони тісно пов'язані з героями стародавньої грецької міфології і релігійними святами.

Неможливо з достовірністю стверджувати, коли почали проводити спортивні ігри на честь богів і коли ці ігри набули загальноеллінського характеру. Датою початку ОІ Стародавньої Греції прийнято вважати 776 рік до н.е. Терміни проведення ОІ не порушувались навіть тоді, коли країна була втягнута у великі зовнішні війни.

У ІІІ ст. до н.е. афінський історик Тімей ввів систему відліку літ за "олімпіадами", тобто ввів в історіографію олімпійську еру. Дата будь-якої події визначалась за її місцем у чотирирічному олімпійському циклі. Вихідною точкою літочислення став рік проведення перших ОІ.

Серед дивовижних досягнень стародавньої цивілізації, пов'язаних з ОІ, слід назвати ексхірію – традицію, яка забороняла всім містам-державам проводити війни у період проведення ігор, коли найкращі спортсмени Стародавньої Греції мирно змагались в Олімпії. Період загального перемир'я в Елладі продовжувався близько трьох місяців – час необхідний для підготовки атлетів до Ігор і участі у змаганнях, дорогу в Олімпію і назад.

ОІ часів їх розквіту були масштабними грецькими форумами, роль і значення яких далеко виходили за спортивні рамки. Часто вони використовувались у якості арени для різноманітних політичних акцій. Наприклад, на ОІ був укладений 30-ти річний мир між Афінами і Спартой (V ст. до н.е.).

Були в стародавні часи й ті, хто був проти проведення спортивних ігор. Деякі філософи критикували однобокість фізичного виховання, що за їх думкою наносило шкоду всебічному розвитку особистості, особливо інтелектуальному. Деякі відомі люди Стародавньої Греції ревниво сприймали славу атлетів. Але популярність спорту і ОІ була дуже високою.

На перших 13 ОІ греки змагалися лише в бігу на один стадій, довжина якого, за сучасними мірками, складала 192,27 м. Цей вид бігу протягом півстоліття був єдиним змаганням на Олімпійському святі еллінів. Стартували бігуни зі спеціальних мармурових плит, в яких були зроблені поглиблення для пальців ніг.

На 14-й Олімпіаді (724 рік до н.е.) у програму додається біг на дві стадії. Починаючи з 15 ОІ впроваджується біг на довгі дистанції, довжина яких складала 8, а потім 10, 12, 24 стадій.

Програма ОІ 708 року до н.е. поповнилась пентатлоном, який складався з стрибків, бігу, метання диску, метання спису або дротика і боротьби. Стрибали греки у висоту і в довжину. А також з гантелями з олова. З 688 року до н.е. у програму входив і кулачний бій. Лише 8 років пізніше з'явилися добре знайомі героям Гомера змагання на колісницях, упряжених четвіркою коней. У середині VІІ ст. до н.е. у програму змагань був включений панкратіон – боротьба, в якій були дозволені будь які прийоми. У середині VІ віку до н.е. почали практикувати перегони воїнів у повному озброєнні, яке пізніше обмежили тільки щитом.

Змагання з плавання в програму ОІ не включались, хоча греки були чудовими плавцями, тому що фізична підготовка включала в себе і плавання.

В 632 р. до н.е. до участі в Олімпійських іграх допустили молодь, організувавши для них змагання з бігу і боротьби. В подальшому програма Ігор для молоді поповнилась і кулачним боєм. А у 200 р. до н.е. в програму Олімпійських ігор були включені змагання з панкратіону серед хлопчиків, і першим переможцем в таких змаганнях став Фадімос з Єгипту.

Навколо ОІ було немало конфліктів, які були викликані бажанням окремих міст взяти на себе контроль за їх організацією.

Під час святкування Олімпійських ігор зі всіх міст Греції люди приїжджали в долину Алфею, а широке гирло річки заповнювали кораблі, прибулі з різних грецьких колоній, розташованих в Італії, Галії, на Сіцілії, в Азії і Афрі. З цих кораблів сходили на берег і слідували в Олімпію посольства різних міст на чолі з відомими всій Елладі діячами. Раби вивантажували з корабельних трюмів багаточисельні піднесення і тварин, призначених в жертву, а також розкішні колісниці і коней, які повинні були приймати участь в кінних змаганнях.

Проведення Олімпійських ігор зазвичай супроводжувала дуже великий ярмарок, на якій торговці в дерев'яних бараках, розташованих вздовж доріг і на відкритих просторах, пропонували всім бажаючим безліч товарів. Під час Ігор не було нестачі і в розвагах. Глядачі брали участь в урочистих церемоніях, на яких відплачувалися почесті переможцям, а також спостерігали за жертвопринесеннями, відвідували храми, захоплюючись їх убранням, і розглядали багато чисельні пам'ятники і статуї, встановлені в Алтісі.

Навіть у важкі для старогрецьких міст-держав часи греки прагнули не порушувати традицію регулярного (раз в чотири роки) проведення Олімпійських ігор.

На Олімпійських іграх старогрецькі поети оспівували ці свята, атлетичні змагання і їх переможців у віршах і гімнах, а оратори — в своїх промовах. Починаючи з Ігор 84-ої Олімпіади, що відбулися в 444 р. до н.е., в Олімпії проводилися і конкурси мистецтв. Там звучали твори Архилоха, Піндара, Софокла, Симоніда, мудрі виступи оратора Демосфена, філософів Геракліта, Платона, Діогена та інших. Артисти, оратори, філософи прагнули брати участь в олімпійських "змаганнях розумів", а перемогу розглядали як вершину своєї творчості.

Основні види змагань, які включались у програми ОІ:

Біг –один із найбільш стародавніх видів змагань. Для занять бігом перш за все відбиралися юнаки, які займались полюванням або були пастухами, оскільки їх спосіб життя розвивав якості, необхідні для бігунів.

Заняття і змагання проводились на спеціальних майданчиках визначеної довжини, яка вимірювались в стадіях, щоб бігуни мали можливість розвинути швидкість, і достатньої ширини – для участі багатьох атлетів. Стадій мав довжину 192,27 м і стадієм почали називати й сам майданчик.

Лінії старту і фінішу позначалися борознами або чим-небудь іншим. Лише пізніше (приблизно IV в.до н.е.) ці лінії починають позначати мармуровими плитами і вони стають постійними. Стартові місця розділялися стовпчиками, до яких прикріплялися палиці, що піднімалися і опускалися. До їх кінців прив'язувалися мотузки, що тягнулися до стартера. По сигналу стартер різко опускав мотузки, палиці одночасно падали і атлети починали біг.

Місце кожного бігуна на старті визначалось жеребкуванням. По прямій пробігали один стадій, після повороту бігли у зворотному напрямку, і так всю змагальну дистанцію.

Існували різні види забігів: на 1 стадій, на 2 стадії, на 8—24 стадії, біг озброєних атлетів на 2-4 стадії. Вже в стародавній Олімпії існувала система жеребкування спортсменів. Вони спочатку брали участь у відбіркових турах, переможці яких виступали у фінальних забігах.

Перед змаганнями бігуни розташовувалися на арені і глашатай представляв публіці кожного з них. Відомих спортсменів, особливо переможців попередніх Олімпійських ігор або інших всегрецьких змагань, глядачі бурхливо вітали. Потім виносилася ваза Зевса, великий кубок з срібла, в якому знаходилися картки з деревини з різними буквами алфавіту. Спортсмени діставали картки і по команді глашатая займали місце на старті відповідно до букви.

Ефективність старту забезпечувалася мармуровими плитами з поглибленнями, розташованими уздовж лінії старту. У ці поглиблення спортсмен ставив ступні босих ніг і займав передстартове положення, багато в чому схоже на те, яке займають сучасні бігуни на довгі дистанції. Лінії бігу для кожного спортсмена визначалися розмежувальними стовпами, розташованими на лініях старту і фінішу, що допомагало атлетам вибрати правильний напрям бігу.

Для занять бігом перш за все відбиралися хлопці, які захоплювалися полюванням або були пастухами, оскільки їх спосіб життя розвивав якості, необхідні для бігунів. Проте розроблена система підготовки бігунів давала можливість займатися цим виглядом спорту і іншим хлопцям.

Метання диску –було видом змагань, який не мав безпосереднього зв'язку з військовою або трудовою практикою. Гомер згадує про змагання з метання диску, яке організував ще Ахілес на честь загиблого Патрокла. В подальшому метання диску стало одним із видів п'ятиборства. Диск виробляли з каменю, а потім зі свинцю або сплавів. Диски мали діаметр від 17 до 32 см, масу від 1,3 до 6,6 кг.

Особливістю техніки метання диску античних атлетів, на відміну від техніки сучасних дискоболів, була відсутність обертальних рухів тіла, які сприяли розвитку великої відцентрової сили. Кидок здійснювався після декількох пробних махових рухів, при стабільному положенні ніг, про що свідчать роботи художників і скульпторів того часу.

Стрибки у довжину – як і біг, були одним із найпростіших видів змагань. Як вид п'ятиборства змагання у стрибках розвивались у двох напрямках: 1) з використанням обтяжень (альтерів) вагою від 1,6 до 4,6 кг, які учасник змагань тримав в руках під час стрибка; 2) з використанням музичного супроводу (труби), атлет повинен був продемонструвати гармонію і ритмічність рухів.

Майданчик для розгону мав довжину близько 50 футів і завершувався поперечною балкою для розгону, за якою була яма для приземлення (довжиною 16 м), наповнена матеріалами, які використовувалися для набивки матраців і страхував атлетів від травм.

Метання спису –проводились змагання з двох видів метання спису: метання на відстань і метання у ціль. Метання спису на відстань проводилось частіше і було одним із видів п'ятиборства.

Спис був дерев'яним, завдовжки в зріст людини, загострений спереду, але легший, аніж спис воїна. На нього надівали залізний наконечник, щоб центр тяжіння зміщувався на передню частину, що помітно впливало на швидкість польоту і точність попадання в ціль. Для збільшення дальності польоту використовувалося спеціальне пристосування. До центральної частини держака закріплювалася шкіряна стрічка з петлею на кінці, в яку атлет вставляв вказівний і середній пальці, утримуючи держак трьома іншими пальцями.

Використання ременя істотно збільшувало амплітуду руху під час кидка і збільшувало дальність польоту списа.

Змагання зо метання спису найімовірніше проводилися на тому ж майданчику, на якому проводилися і змагання з бігу, а лінія старту на біговій доріжці служила відміткою, з якою повинне було здійснюватися метання.

Боротьба –входила у п'ятиборство, а також була окремим видом змагань. Змагання проводились з двох видів боротьби: 1) "стоячи", коли переможцем вважався борець, який поклав суперника на пісок тричі; 2) "нижня боротьба", яка велася до тих пір, поки один зі спортсменів тричі не прижимав суперника до землі, утримуючи його до вказівки суддів.

Поєдинки борців зазвичай проводилися в центрі стадіону, на спеціально відведеному майданчику, який обкопувався і поливався водою. Перед поєдинком атлети змащували свої тіла маслом для того, щоб їхні тіла були слизькими і незручними для проведення захоплень і прийомів суперником.

Порядок поєдинків визначався результатами жеребкування, яке проводилося приблизно по такій же схемі, як і при змаганнях в бігу.

Поєдинки були не обмежені в часі і могли проводитися до повного виснаження сил одного із суперників.

Кулачний бій найімовірніше в програму ОІ був введений у 688 р. до н.е. і одразу набув популярності. Вагові категорії були відсутні і всі учасники, не залежно від ваги, приймали участь в одній групі.

Перед поєдинком атлети намотували на руки шкіряні стрічки для фіксації променево-зап'ясткових суглобів і пальців. Такими стрічками користувалися до V ст. до н.е.

У IV ст до н.е. з'явилася "рукавичка", що являла собою заздалегідь згорнуті стрічки за формою кисті.

За часів Римської імперії (II ст. до н.е.) конструкція рукавички була змінена. Її укріплювали залізом і свинцем.

Залежно від того, якими рукавичками користувалися атлети, змінювалися техніка і стиль бою. Так, м'які рукавички вимагали гнучкості, спритності, хорошої техніки; при використанні рукавичок з обтяженнями основна увага приділялася захисту і силі ударів.

На відміну від сучасного боксу, в стародавньому кулачному бою не було обмеження тривалості поєдинку. Атлети билися до тих пір, поки один з них не втрачав свідомість або не визнавав своєї поразки, піднявши один або два пальці. Інколи суддя міг призначити короткочасний відпочинок.

Якщо суддя сумнівався у визначенні переможця, то він приймав рішення, згідно якого почергово наносилася серія ударів нерухомому супернику. Черговість нанесення таких ударів визначалась жеребкуванням. Атлет, який витримував серію ударів визнавався переможцем. Дуже часто подібні поєдинки мали летальне завершення.

Правилами кулачного бою заборонялося застосовувати прийоми боротьби, наносити удари нижче поясу, використовувати рукавиці, які виготовлені із свинячої шкіри, а також захищати голову бійця товстою шкірою

Пентатлон –(п'ятиборство) змагання, яке складалося з п'яти видів атлетики – стрибок, метання диску і спису, біг, боротьба.

Різноманітність видів змагань вимагала від п'ятиборця різнобічної фізичної підготовки і володіння технікою різних видів спорту, що досягалося лише тривалим і наполегливим тренуванням. Особливу популярність цьому вигляду спорту приносила його прикладна спрямованість, оскільки п'ятиборці в разі війни виявлялися найбільш майстерними бійцями.

До появи пентатлону в програмі Ігор Олімпіад всі види змагань, включені в п'ятиборство, були добре відомими і самостійними видами спорту.

До теперішнього часу історики ведуть дискусії про точну дату появи п'ятиборства в програмі Ігор Олімпіад. Найімовірніше він з'явився на Іграх 18-ої Олімпіади в 708 р. до н.е., а першим переможцем в цьому виді спорту став Лампіс з Лаконії.

Не вирішене до кінця і питання про перелік видів змагань, що складали програму пентатлону. Більшість дослідників погоджуються з думкою, згідно якої в програму пентатлону входили вказані вище п'ять видів змагань. Проте є автори, які стверджують, що в програмі не було змагань з метання спису, а були змагання в кулачному бою або в панкратіоні. Відповісти однозначно на це питання складно, оскільки багато відомостей є уривчастими і суперечливим. Відповісти однозначно на це питання складно, оскільки багато відомостей є уривчастими і суперечливими. Цілком імовірно, що на Олімпійських іграх програма включала одні види змагань, а при проведенні інших Ігор могли бути зміни.

Панкратіон –старогрецький вид спорту, який поєднував боротьбу і кулачний бій. В панкратіоні існували відповідні правила: атлети не вдягали рукавичок. Дозволялось використовувати усі прийоми, які застосовувались окремо як в боротьбі, так і в кулачному бої. Розрізняли два види панкратіону: 1) поєдинок атлетів стоячи; 2) продовження боротьби і після падіння атлетів на землю.

В програму Ігор панкратіон був вперше включений 648 р. до н.е.

Поєдинки в панкратіоні характеризувалися жорстокістю, дикістю і відсутністю естетики. Цьому сприяли і умови проведення боїв – на земляних майданчиках политих водою, що призводило до падіння суперників, які продовжували бій, качаючись в грязюці.

Ці риси панкратіону додавали йому специфічності, не характерної для інших видів спорту. Завдяки цьому панкратіон став привабливим для глядачів Стародавньої Греції в період її занепаду і кризи в останні три століття до н.е., а також для глядачів Римської Греції, духовний світ якох істотно відрізнявся від духовного світу класичного періоду.

Кінні перегони.Кінний спорт в Стародавній Греції був пристрастю вищих прошарків суспільства, обов'язковою частиною виховання їх молоді. Володіння породистими кіньми, розкішними колісницями було ареною суперництва грецької знаті. Звідси і особливий інтерес до різних видів кінних змагань, недоступних широким масам населення.

Елітарність кінного спорту визначалася і тим, що за перемогу в змаганнях нагороджувалися господарі коней і колісниць, а не наїзники і візники, яким, на відміну від інших видів спорту, відводилася технічна роль.

Змагання проводилися з двох видів програми. Однією складовою був біг коней (верхова їзда), а іншим — біг колісниць. Колісниця була низько розташованою платформою з двома колесами. Найбільшою популярністю користувалися два види колісниць – з двома кіньми (римська двоколісна колісниця) та з чотирма кіньми (квадрига).

Першими в програму ОІ (680 р. до н.е.) увійшли кінні змагання квадриг. Пізніше (648 р. до н.е.) програма розширилася і вже включала верхову їзду. Пізніше програма поповнилася і перегонами римських двоколісних колісниць.

Були в програмі ОІ і специфічні змагання: в них біг коней поєднувався з бігом вершників, які на останньому повороті повинні були зістрибнути і продовжити дистанцію бігом за своїми упряженими кіньми.

Серед всіх видів кінних змагань найбільшою популярністю користувалися змагання колісниць, результати яких були непередбачувані — через небезпеку, що підстерігала учасників. Це робило змагання захоплюючими, цікавими, видовищними і, природно, привабливими для глядачів. Перегони (верхова їзда) були менш популярними, оскільки вони рідко закінчувалися трагічно, а результати часто були передбаченими.

Коні на старті розставлялися згідно з жеребом. Для розміщення коней і наїзників використовувалися різні системи, які постійно удосконалювалися, для того, щоб забезпечити кращу організацію і відносно рівні можливості для тих, хто змагається.

Стрільба з луку. Як зброя лук мало цінувався стародавніми греками. І лише з IV ст. до н.е. стрільба з луку почала набувати популярності. Цьому сприяли і показові виступи воїнів, що регулярно проводилися. Надалі стрільбу з луку включали в систему фізичної і військової підготовки хлопців.

Фехтування.На відміну від сучасного фехтування, в Стародавній Греції застосовувалися важкі види зброї: спис, спада (короткий меч) та ін. Тому під час виступів атлети були вимушені для захисту від ударів одягатися в спеціальну форму: шлем, панцир і лати. Застосовувалися також щити різної форми (круглі, прямокутні).

Виступи факелоносців.У церемонії відкриття змагань брали участь атлети, що несуть факели. Об'єднані в групи, вони повинні були пробігти відстань від 800 до 2500 м, стежачи, щоб при цьому полум'я не згасло. Інколи такі виступи проводилися верхи на конях.

Гімнастика і рухливі ігри. У Стародавній Греції гімнастикою називалася система різних вправ, метою яких був фізичний розвиток і підготовка людини до всіляких видів діяльності. У системі цих вправ дуже часто використовували м'яч, виготовлений з тканини і шкіри. Так з'явилися рухливі ігри, що завоювали популярність у греків.

Плавання. Для плавальної підготовки використовувалися спеціально побудовані прямокутні ванни, наповнені водою (прототип сучасного басейну). При розкопках в Олімпії були виявлені два таких басейни. Один з них мав розміри: довжина — 4,19 м, ширина — 3,02 м і глибина — 1,39 м; інший — відповідно, 24 м, 16 м і 1,6 м. Можливо, менший басейн служив для відпрацювання рухів плавця, великий, — безпосередньо для плавання.

Великою популярністю у стародавніх греків користувалися змагання в "швидкості човнів" (веслування). Відомо, що до початку I ст до н.е. в змаганнях брали участь великі човни (галери) з великою кількістю веслярів. Надалі використовувалися менші човни, куди один за іншим сідали від 3 до 8 веслярів. Найбільшої популярності веслування як вигляд змагань отримала в Афінах.

Ігри перших 24 Олімпіад(684-116 рр. до н.е.) включали 6 видів змагань і проводились протягом одного дня. Починаючи з Ігор 25-ї олімпіади, в програму яких були включені перегони на колісницях, змагання почали проводитися протягом двох днів. Поступово кількість видів змагань була доведена до 20, а їх тривалість до 5 днів.

Перший день – день відкриття Олімпіади. Церемонія відкриття була простою, але величною. Чотири рази звучала труба і повідомлялося про початок змагань. Проводилась реєстрація і жеребкування учасників в різних видах спорту. Учасники змагань (а також тренери і судді) давали клятву Зевсу Олімпійському,що не допустять не чесних прийомів боротьби, будуть дотримуватися регламенту Олімпіади. Потім починався парад учасників, під час якого глашатай сповіщав глядачам деякі дані про спортсменів (ім’я, місцевість, з якої він прибув, чим займається та ін.).

В цей же день проводилися змагання трубачів і герольдів, які мали честь обслуговувати ОІ. Закінчувався перший день Олімпіади принесенням жертви богам.

В цей день виступали музиканти, письменники і поети, які в своїх творах оспівували ОІ і видатних олімпіоніків.

Другий день розпочинався урочистою церемонією. Після цього герольд оголошував змагання відкритими. В цей день першість виборювали лише юні атлети.

Першим видом був біг на стадій. Після серії попередніх забігів проводився фінальний. Наступними були змагання в боротьбі, кулачному бою і панкратіоні.

Третій день – великий день Олімпіади. Центральною спортивною подією були кінні змагання і пентатлон – найбільш престижні і популярні види.

Спершу проводилися кінні змагання, а в другій половині дня – змагання з дисциплін пентатлону.

Четвертий день починався з відвідування храму Зевса усіма учасниками ОІ. Програма змагань цього дня включала біг, боротьбу, кулачний бій і панкратіон.

П'ятий день як і перший починався з возвеличення богів. Переможці змагань збиралися біля храму з пальмовими гілками в руках. Після цього розпочиналася церемонія нагородження переможців. Герольд називав імена переможців і міста, з яких вони прибули. Найстарший зі суддів коронував олімпіоніків вінком.

Після закінчення церемонії розпочиналося святкування, яке тривало до пізньої ночі.

Програма ОІ не була стабільною і в різні періоди історії олімпійського руху у Стародавній Греції змінювалась не тільки кількість і види змагань, але і послідовність розподілу у днях.

За кілька місяців до початку змагань спеціальні посли – спондофори сповіщали керівників держав і областей про час проведення ОІ і робили оголошення про мир в Елладі. Учасники майбутніх змагань приїздили за місяць раніше для ознайомлення з місцевістю і продовженням підготовки.

Учасники Олімпійських ігор

Зародилися ОІ в той час, коли в Стародавній Греції влада належала аристократії, яка досконалість тіла і духу розглядала як свою спадкову приналежність. Тому із самого початку до участі в іграх не допускалися раби. Іноземці і люди, які не мали належних громадянських прав. Проте і пізніше, з встановленням в багатьох містах-державах демократичного режиму, ОІ продовжували зберігати елітарний характер. Однак все ж з часом, особливо в IV ст. до н. е., в Іграх почали приймати участь представники середніх і нижчих класів суспільства. З’явилися спортсмени із грекомовних районів, які не мали відношення до Стародавньої Греції. Після завоювання Греції римлянами, право участі в ОІ отримали і римляни. Першим переможцем-римляном був Геос, який отримав перемогу на Іграх 177-ої Олімпіади в 72 р. до н.е. На Іграх з’явилося багато спортсменів – вихідців з Малої Азії і Олександрії.

Учасники старогрецьких ОІ, в період їх найбільшого розквіту, розподілялися на групи, в кожній з яких визначалися переможці. В групі хлопців виступали атлети віком 14-17 років. 18-20 річні формували групу юнаків (безбородих). Атлети, які досягнули 20-річного віку приймали участь у змаганнях серед дорослих.

Поділ на вікові групи був дещо умовним, оскільки особливо талановиті атлети мали змогу приймати участь у змаганнях зі старшими атлетами.

Кожному, хто бажав прийняти участь в ОІ, необхідно було вказати своє суспільне становище і той вид змагань, в якому атлет прийматиме участь. Отримавши запрошення на ОІ, він повинен був протягом тривалого часу (як мінімум місяць) готуватися до них, піддаючись різноманітним випробуванням. І лише пройшовши усі випробування учасник проголошував клятву перед статуєю Зевса.

До участі в ОІ не допускалися ті, хто пролив кров і не поніс кару за неї. Не допускалися до змагань і ті, хто здійснив крадіжку в храмі.

Питання про допуск вирішували судді-еладонніки – їх рішення вважалося кінцевим.

ОІ були присвячені верховному богу – громовержцю Зевсу. Заміжнім жінкам, у відповідності до існуючих у Греції законів, заборонялось приймати участь в різноманітних святкуваннях на його честь. Тому гречанки не могли бути навіть у числі глядачів на ОІ. Лише одній жінці було дозволено спостерігати за видовищем – жриці богині Деметри, святилище якої також було розташоване в Олімпії. З часом почали допускати жінок до участі у перегонах на колісницях, проте, лише в якості власниць коней і колісниць. Першою жінкою, яка отримала право самостійно управляти колісницею була Кініска, дружина спартанського царя Агесилая, а в 288 р. до н.е. Белистиха із Македонії здобула перемогу в перегонах на колісницях.

Учасники змагань тренувались і виступали оголеними, хоча першопочатково на ОІ атлети змагались в набедреник пов’язках, а оголеність вважалася принизливою. Є кілька легенд про виникнення цієї традиції.

Щодо суддівської колегії Ігор, то спершу вона складалася з двох осіб. Цього було достатньо, оскільки програма включала лише один вид – біг на один стадій. Але в міру її розширення збільшувалась і кількість суддів. Так на 95-ій Олімпіаді (400 р. до н.е.) їх було вже 9. коли в 372 р. до н.е. Еліда була розподілена на 12 округів і кожен округ виділяв свого представника в суддівську колегію, суддів було вже 12. А коли, в подальшому, кількість округів зменшилася, відповідно і кількість суддів скоротилася до 8. в 348 р. до н.е. було вирішено обрати 10 суддів і це правило проіснувало до завершення стародавніх ОІ.

Еланодіки вирішували усі питання організації Ігор – відбирали і розподіляли учасників за віковими ознаками, організовували відбіркові і фінальні змагання, визначали переможців у різних видах змагань.

Існував визначений порядок проведення кожного виду змагань. Наприклад порядок проведення змагань в боротьбі визначався жеребкуванням.

При визначенні переможця в бігу, перегонах на колісницях, стрибках, метаннях труднощів не виникало, оскільки існували чіткі об’єктивні критерії. Проте, в кулачному бою, панкратіоні і боротьбі постійно виникали трудності, а правила визначення переможців постійно вдосконалювалися. Проте, в усіх випадках вони передбачали визначення яскравої переваги одного суперника над іншим.

В Стародавніх Іграх не враховувалися рекорди, оскільки не можливо було визначити точний час бігу і , відповідно, не можливо було порівняти результати.

Атлетів, які наносили своїм суперникам смертельні рани чи удари, судді виганяли зі стадіону і анульовували їх перемоги. Проте ці рішення не завжди сприймалися на батьківщині спортсменів і їх нерідко вшановували як переможців.

Олімпійська атрибутика

Олімпійський символ складається з п'яти кілець, що переплітаються, однакового розміру (олімпійські кільця), і використовуються окремо, в одному або в п’яти різних кольорах, а саме, зліва направо, - синє, жовте, чорне, зелене й червоне. Кільця переплітаються зліва направо; синє, чорне та червоне кільця розташовані в верхній частині, жовте та зелене кільця — в нижній частині, згідно графічного зображення. Олімпійський символ відображає діяльність Олімпійського руху та являє собою єдність п’яти континентів і зустріч атлетів з усього світу на Олімпійських іграх.

Олімпійський прапор має білу основу без кантів. В його центрі розташований олімпійський символ з п’яти кольорів.

Олімпійське гасло „Citius – Altius – Fortius” (швидше, вище, сильніше) відтворює послання олімпійського руху.

Олімпійська емблема є неподільною композицією, яка поєднує олімпійські кільця з іншим характерним елементом.

Олімпійським гімном є музичний твір під назвою „Олімпійський гімн” написаний Спіро Самара.

Олімпійським вогнем є вогонь, який запалюють в Олімпії під егідою МОК.

Олімпійським факелом є переносний факел або його модель, затверджені МОК, в якому горить олімпійський вогонь.

Олімпійський знак - це будь-яке візуальне або аудіо відтворення якої-небудь асоціації або зв'язку з Олімпійськими іграми, олімпійським рухом або його складовою частиною.

Питання до самоконтролю

1. Що спричинило виникнення спорту в Стародавній Греції?

2. Які особливості фізичного виховання в афінській системі освіти?

3. Які особливості фізичного виховання в спартанській системі освіти?

4. Спортивні споруди Стародавньої Греції.

5. Легенди пов’язані з проведенням ОІ.

6. Програма ОІ Стародавньої Греції її зміни.

7. Криза ОІ Стародавньої Греції.

8. Що спричинило занепад Олімпійських ігор Стародавньої Греції?

9. Історичні умови в суспільстві які сприяли налагодженню міжнародних зв’язків у 80-90 роках ХІХ століття?

10. Представники яких держав прийняли участь в першому конгресі по відродженню Олімпійських Ігор?

11. Яким чином виховання П’єра де Кубертена в родині вплинуло на його діяльність?

12. Хто з громадських діячів підтримував ідеї П’єра де Кубертена?

Література

Основна:

1. Олимпийский спорт: в 2т. / В. Н. Платонов, М. М. Булатова, С. Н. Бубка [и др.]; под. общ. ред. В. Н. Платонова. – К. : Олимп. л-ра, 2009. – Т.1. – 736. : ил. – Библиогр.: С.730-735.

2. Платонов В. Н. Олимпийский спорт: Учебник (в 2 кн.) / В. Н. Платонов, С. И. Гуськов С. И. – К : Олимпийская литература, 1994. – 496 с.

Додаткова:

1. Суник О.В. Від Олімпії до Москви. – К.: Здоров’я, 1980. – 200с.

2. Хавин В.Н. Все об олимпийских играх. - 2 изд. , доп. - М. :Физкультура и спорт, 1979. - 607 с.

3. Шанин Ю.В. Герои античных стадионов. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 141с.

4. Шанин Ю.В. Олимпийские игры и поэзия эллинов. – К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те., 1980. – 184с.

5. Шишигин М.В. Путь к Олимпу. – М.: Физкультура и спорт, 1967. – 496с.

Бріскін Ю.А.

Линець М.М.

Пітин М.П.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 1084; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.023 с.)