Привести і описати групи цілей(функцій), які притаманні регулюванню в митній галузі

Привести і описати групи цілей(функцій), які притаманні регулюванню в митній галузі

Аналіз чинного митного законодавства України та практики його застосування засвідчує, що норми цієї галузі мають дві групи цілей (функцій).

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: — стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.

 

Зміст державного керівництва соціально-культурним будівництвом

Можна визначити такий зміст державного керівництва соціально-культурним будівництвом в Україні: — правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної політики у цій сфері;

— створення системи центральних та місцевих органів управління конкретними галузями соціально-культурного будівництва, визначення їх структури й компетенції;

— вжиття організаційних та інших заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи;

— розгляд Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань щодо соціально-культурного будівництва, визначення пріоритетів державної політики в цій сфері в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільових комплексних програм;

створення системи соціальних гарантій та захисту прав громадян у конкретних галузях соціально-культурного будівництва;

— здійснення фінансування й матеріально-технічного забезпечення соціально-культурної сфери; виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної політики в конкретних галузях соціально-культурного будівництва, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ й організацій, об"єднань громадян, що функціонують у соціально-культурній сфері;

— (творення достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ широкого й різноманітного призначення з урахуванням специфіки того чи іншого регіону (економічної та соціальної структури, традицій, демографічного складу населення, особливостей географічного Й кліматичною характеру тощо);

— утворення спеціальних фондів.

 

Роль Верховної Ради у керівництві соціально-культурним будівництвом

Визначальну роль у керівництві соціально-культурним будівництвом відіграє Верховна Рада. Вона: — визначає відповідно до Конституції державну політику у сфері культури (ст. 4 Закону «Про освіту»), правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури (ст. 22 Основ законодавства України про культуру);

— визначає державну політику й здійснює законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури та спорту, а також здійснює контроль за реалізацією державної програми розвитку фізичної культури й спорту в Україні та за виконанням законодавства про фізичну культуру й спорт (ст. 27 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»);

— визначає державну політику щодо телебачення й радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального та правового захисту працівників цієї галузі (ст. 4 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»);

— визначає державну політику в галузі архівної справи (ст. 5 Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи»);

— формує основу державної політики охорони здоров’я шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров’я. Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров’я при Верховній Раді можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних спеціалістів у галузі охорони здоров’я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою (ст. 13 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

 

Діяльність Кабінету Міністрів у сфері культури

забезпечує проведення державної політики у сферах культури,
етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин,
охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і
функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на
всій території України; створює умови для вільного розвитку мов
корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню
національно-культурних потреб українців, які проживають за межами
України; забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення
матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку
охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та
рекреаційного господарства;

Що входить до компетенції Кабінету Міністрів у сфері науки та науково-технічної діяльності?

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади:

здійснює науково-технічну політику держави;

подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та її матеріально-технічного забезпечення;

забезпечує реалізацію загальнодержавних науково-технічних програм;

затверджує державні (міжвідомчі) науково-технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

 

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки України

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:
а) орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;
б) органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;
в) правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;
г) громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.
Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

13.

Функції державної служби:

- функція соціальної організації. Державна служба повинна бути зразком організації і чинити впорядковуючий вплив на інші інститути суспільства.

- функція соціальної комунікації. Державна служба це місце де налагоджується взаємодія та спілкування держави та громадянина,вивчається громадська думка. Через ці канали реалізується політика держави,враховуються місцеві регіональні особливості при її проведенні.

- функція соціальної інформації. В системі державної служби виникають зв’язки та відносини з приводу володіння інформацією та її використанням.

- функція контролю. Правильно здійснюваний контроль дозволяє забезпечити додержання конституційних положень та правових норм всіма державними органами, громадянськими інститутами та громадянами.

- Виховна функція. Вона закріплюється у свідомості громадян мир та злагоду,повагу до демократичних основ,гуманістичних цінностей суспільства.

Якості державних службовців

Соціальна компетенція неможлива без певних якостей державного службовця, які визначають характер і стиль у вирішенні суспільних проблем. Переважна більшість (70%) вважають, що головною якістю в роботі державного службовця є коректність і порядність. Кожен другий службовець вказав на такі необхідні якості як відданість справі (56.5%), об'єктивність (51.7%), вміння аналізувати (50.9%).
Порівняльна характеристика якостей державних службовців, отриманих в області та західноєвропейськими експертами, засвідчує про суттєву різницю наявних якостей службовців місцевих державних адміністрацій від європейських стандартів.

Найголовніші якості, якими повинен володіти держслужбовець:

Коректність, порядність,вміння аналізувати,об'єктивність,опірність до стресів,готовність брати участь у визначенні урядової політики,відданість справі,комунікабельність,

політична та соціальна ерудиція,творчий підхід.

 

Привести і описати групи цілей(функцій), які притаманні регулюванню в митній галузі

Аналіз чинного митного законодавства України та практики його застосування засвідчує, що норми цієї галузі мають дві групи цілей (функцій).

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: — стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.