Мистецтво – засіб творення особистості

У 50-х роках ХХ ст. ще не відомий світові як визначний педагог наш співвітчизник В.О. Сухомлинський, відповідаючи тим, хто суспільний прогрес вбачав в освоєнні космосу, в успіхах електроніки та кібернетики, в «Листах до сина» пророче сказав: «Якщо не поліпшиться виховання. Ми наплачемося з математикою, електронікою і космосом… Найголовніший засіб самовиховання душі – краса. Краса в широкому розумінні – і мистецтво, і музика, і сердечні відносини з людьми». Це застереження не було почуте вчасно. Тому проблеми духовного розвитку людини сьогодні, по суті, стали обов’язковою умовою виживання суспільства. Усі наші сучасні біди мають, як правило, одну причину – дефіцити культури і моральності, дефіцит доброти і милосердя, краси людських стосунків. Розвиток людини – надзвичайно складний процес, в якому беруть участь багато факторів. Серед них помітну роль відіграє і художня культура – специфічна сфера діяльності, яка повинна зайняти належне місце у різних сферах суспільного виробництва. Ця важлива обставина привертає до себе увагу науковців і практиків у різних країнах планети – від Західної Європи до Північної Америки й Азії, організовуються спеціальні експерименти. Один з них полягав у тому, що група адміністраторів упродовж десяти місяців звільнялася від професійної діяльності і навчалась за обширною гуманітарною програмою, в якій перевага надавалась спілкуванню з мистецтвом – читанню книг, відвідуванню театрів, музеїв, виставок, концертів. І виявилось, що після всього цього не лише зросла їхня професійна активність, але вирішення ними професійних завдань набуло окреслень самостійності, нестандартності, творчості.

Подібні експерименти все частіше зумовлюють перехід до практичного використання можливостей мистецтва у справі підвищення потенцій працюючих. У США стали практикувати «курси креативності», на яких керівники й спеціалісти навчаються творчого вирішення різноманітних виробничих проблем. На них широко використовується мистецтво, яке активно розвиває ініціативу й творчі здібності.

У Франції в спеціальних центрах для керівників високого рангу організовується стажування, на яких значна частина занять відводиться художній культурі, тут вчать розуміти музику, живопис, архітектуру. Виявлено, що в результаті стажування його учасники набувають навичок відчуття смаку до добре зробленої роботи, гармонійних професійних відносин.

Естетичне почуття прекрасного, піднесеного стає основним стимулятором діяльності людини. Моральна краса робить людину привабливою для інших людей. Здатною впливати на думку й поведінку. Краса праці облагороджує й полегшує сам процес трудової діяльності. Краса праці облагороджує і полегшує сам процес трудової діяльності. Краса громадянської поведінки стимулює суспільно значущі вчинки (За І. Зязюном та Г. Сагач).

 

Прочитайте текст. Поясніть, який вплив справляє сміх на людину. Які існують різновиди сміху? Висловіть власні роздуми з теми.

Сміх

…Сміх – радість! Я відчула це дуже на вечорі гумору. Читали вірші популярного сатирика. Грубувато. Але в дусі народних традицій. Спостерігала, як поволі в залі створювався заряд (психозаряд) сміху, акумулювався, громадився, перехлюпував через край. Дуже реальний енергопроцес.

Навіть мізерні, гидкі людці, сколихнуті сміхом, відчувають доторк радості. Але істоти, тотожні радості, сміються щасливо, а істоти, ворожі радості, – істерично трясуться. Це – пароксизми сміху. Та в будь-якому випадку сміх є оновлення, оздоровлення. Можна радити хворим більше сміятися, більше прагнути радості, уникати печалі, песимізму, гнітючих думок…

Жаль, але треба визнати, що більшість сучасних гумористичних творів – лушпиння. Так – гигикання! Хочеться олімпійського сміху, гомеричного реготу. Який трясе небо й переплавлює плоть! Такий сміх, котрий воскрешає з мертвих!

Знайшла в міфах прадавньої Індії чудовий твір. Там розповідається, як Вішну втілився на Землі вепром, щоб змагатися з драконами. Перемігши потвор, верховний бог одружився з дикою свинею і, наплодивши поросят, розкошував дружною сім’єю, рохкаючи в болоті. На небі сполошилися: чому Вішну не повертається? Послали вісників, вимагали: вернися на небесний трон.

Вішну-вепр завжди відповідав: «Дайте мені спокій. Мені гарно з моїми поросятами. Не хочу знати якогось неба».

Тоді на Землю зійшов сам Шива. Ударив тризубцем у бік Вішну-вепра. Дух бога вийшов з поверженого тіла, поглянув на труп кабана, в якому був поселений, засміявся і піднявся в небо…

Чудово! Тільки індуси так іронічно можуть трактувати найвищі духовні проблеми. Цей міф стверджує, що лише погляд сміху, радісний погляд самооновлення. Погляд парадоксу може спонукати. Змусити інерційну структуру самоліквідуватися. Навіть божественна сила, замкнена у якійсь узгодженій, обмеженій структурі, самозберігається і самовихваляється. Отож, щоб її творчі сили могли само розкритися, рушити до іншого вияву, потрібен потужний сміх. Необхідно збагнути абсурдність того, що є, і потребу того, що визріло. Сміх дає вибір радості. Мені здається, що хворий, який гумористично ставиться до своєї недуги, який може сміятися, – уже на шляху одужання, зцілення…

Можна згадати, що кати й мучителі всіх часів були дуже пісними, печальними й злобними людьми. Страх і сміх – несумісні!

…Прочитала цікаві легенди про Січ. В тих оповідях славетне козацьке побратимство визначається як вияв стихії сміху-радості. То був історичний феномен радості буття, його динамічної веселої сили. Тим і велике це явище – щирим віковим сміхом. Старий характерник говорить козакові, який сумує за своєю дівчиною, захопленою в полон татарами:

– Допустивши до серця сум, ти сієш в ньому слабість! Сміх – то сила. А печаль – пече! Якщо ти в бій ідеш із злом, для помсти, щоб вдовольнити свою ненависть, – то й сам загинеш! А підеш для радості, щоб визволяти друзів і сміятися смерті в лице, – тоді вона тебе обмине, бо як же можна знищити козака, котрий сміється в бою? Сміх –то насамперед життя! Хто вічно сміється – той вічно живущий…(З роману «Вогнесміх» О. Бердника).

 

Прочитайте текст. Поясніть, про які моральні категорії йдеться у тексті. Висловіть свої міркування з приводу порушеної теми.

 

Крихкі подарунки

Якось до одного села примандрував і залишився там жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу, часто дарував їм подарунки, але вони були надто крихкими. Хоч як намагалися діти бути обережними, їх нові іграшки швидко ламалися. Діти засмучувалися й гірко плакали. Минав час, і чоловік знову дарував їм іграшки, які були ще тендітнішими… Одного разу батьки не витримали, прийшли до нього і спитали:

– Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони стараються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть.

На це мудрець відповів:

– Мине небагато років, і хтось подарує їм своє серце. Можливо, це навчить їх поводитися з цим неоцінним даром хоч трохи обережніше (З газети).

 

Прочитайте текст. З’ясуйте моральні імперативи, доповніть свої міркування прикладами.

 

Важливіше – корінь

Поблизу річки в одному лісі росли дерева, які всі свої сили витрачали на те, щоб бути високими, мати прегарні квіти та густу крону. На корінь же в них сили бракувало, та це їх не дуже турбувало, адже важливішими, на їх гадку, були висота й краса… Між тими деревами ріс невеликий лавр, який усю свою енергію витрачав на те, щоб зміцнити свій корінь. Усі сміялися над ним, бо він не мав ні квіток, ні тої величі та краси, які були в інших дерев.

«Лавре! Для чого ти витрачаєш стільки сили на корінь? Подивися на нас. Які ми високі та гарні порівняно з тобою», – запитували дерева-красені.

Та одного разу здійнялася страшна буря і всі високі дерева попадали, бо мали слабкий корінь. А лавр залишився цілим і неушкодженим, тільки кілька листочків утратив.

У тяжкі моменти нас тримає не наша зовнішність, а те, що приховано в нашому «корені» – в серці, … там … у душі …(З газети).

 

Прочитайте текст. Які моральні цінності є домінантними для особистості?

Одна година твого часу

Один чоловік повернувся пізно з роботи, як завжди втомлений і затурканий, і побачив, що в дверях його чекає п’ятирічний син.

– Тату, можна в тебе дещо запитати?

– Звісно. Що сталося?

– Тату. А скільки ти отримуєш грошей?

– Це не твоє діло! – обурився батько. – Навіщо це тобі?

– Просто хочу знати. Будь ласка, скажи-но, скільки ти отримуєш за годину?

– Ну, взагалі-то 500. А що?

– Тату … – син подивився на нього дуже серйозними очима. – Тату, ти можеш позичити мені 300?

– Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на якусь безглузду іграшку? – закричав батько. – Гайда до себе в кімнату і лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, втомлююся до нестями, а ти себе так нерозумно поводиш.

Малюк тихо пішов до своєї кімнати і зачинив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і сердитися на сина: «Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей».

Але з часом він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: «Може, йому справді щось дуже важливе потрібно купити. Та Бог із ними, з трьома сотнями, адже він ще жодного разу в мене не просив грошей».

Коли чоловік увійшов до кімнати сина, той уже був у ліжку.

– Ти не спиш, синку? – запитав він.

– Ні, тату. Просто лежу, – відповів хлопчик.

– Пробач, що я на тебе накричав, – мовив батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.

– Ой, татку, дякую! – радісно вигукнув він.

Потім хлопчик з-під подушки дістав ще кілька м’ятих купюр. Батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розгнівався. А малюк склав усі гроші разом й ретельно перерахував, а тоді знову подивився на батька.

– Навіщо ти просив грошей, якщо вони в тебе вже є? – пробурмотів той.

– Тому що в мене було замало. Але тепер мені досить, – відповів хлопчик. – Тату, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами…(З газети).