Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх подолання.

У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень80. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.

Однорідні члени речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять. Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні. У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) питання. Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чомусь збігаються або перехрещуються, У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові тематично не пов'язані поняття. Це можливо й доречно в художніх текстах.

Потребує особливої уваги сполучуванність слів. Неправильно побудовано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки - зробити; а цього в реченні не враховано.

З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій:

активна конструкція - це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком: Кожен метод знаходить свое втілення у певній системі конкретних дій дослідника;

зворотна конструкція - це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб'єктом, так і об'єктом: готуватися до екзамену, сперечатися з приводу походження української мови;

пасивна конструкція - це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом; пасивні конструкції обов'язково мають підмет. В українській мові функціонують три форми пасивного стану: 1) форми, утворені за допомоги постфікса -ся від дієслів недоконаного виду; 2) пасивні дієприкметники, утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного виду; 3) віддієприкметникові предикативні форми на-но,-то.

У центрі українського вислову завжди процес, а не предмет, тому логічний наголос у фразі найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій дієсловом. Зважаючи на це найхарактернішою стилістичною помилкою у фахових текстах є:

1. Надуживання віддієслівними іменниками на -нн (я). Віддієслівні іменники на -ння,-ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних іменників на -нн (я) доцільно вживати:

^ неозначену форму дієслів, напри клад: для прогнозування необхідно -щоб спрогнозувати; братися до виконання - братися виконувати:,

^ особові форми дієслова: при записуванні результатів дослідження виявилося - коли записували результати дослідження, виявімося;

^ дієприслівникові звороти: при досліджуванні цього питання вони забули найголовніше - досліджуючи це питання, вони забули найголовніше.

2. Уживання конструкцій з розщепленими присудками, що не є усталеними дісслієно-імєнниновими зворотами.

Найпоширенішою синтаксичною помилкою є надуживання реченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі. Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку - обтяжує речення зайвими словами. Українські мовознавці радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб - дієслово: вести випробовування - випробовувати; займатися аналізом - аналізувати; здійснювати гармонізацію - гармонізувати; давати оцінку - оцінювати.

3. Неправильне оформлення додатка та обставини. Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою

з двох віддієслівних іменників, перший з яких ведення /проведення, виконання, здійснення, забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно розщепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити: забезпечити проведення тестування - забезпечити тестування; під час виконання вимірювання - під час вимірювання.

4. Помилки вживання дієслівних форм на -но, -то.

Особливе місце серед безособових конструкцій посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об'єктом - прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; досліджено (що?) зразок. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Унаслідок походження, а також через те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладу іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте речення з дієслівною формою на -но,-то треба віднести до активних, оскільки вони не мають підмета й описують подію з об'єктом, що в реченні є додатком. Треба чітко розрізняти безпідметові конструкції з дієслівною формою на -но, -то й підметові конструкції з пасивним дієприкметником. Підкреслимо, що обидві конструкції не суперечать нормам української мови, але між ними є поняттєва відмінність

Є дві типові помилки вживання дієслівних форму форм на -но,-то. ^ Дієслівні форми на -но,-то не можна вживати, коли з логічних причин узагалі не може бути діяча.

У наукових і фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні.

Треба уникати не властивих українській мові дієприкметникових зворотів з додатком в орудному відмінку, який позначає діяча і відповідає на питання ким? Проте не є помилкою додаток в орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?

Типовою помилкою є поєднання в одній конструкції підрядної частини з дієприкметниковим зворотом: результати, які (що) одержані в лабораторії, можна використовувати. У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину: результати, одержані (що їх одержали, що їх одержано) в лабораторії, можна використовувати; одержані в лабораторії результати можна використовувати.

 

59. Коректурні знаки для виправлення текстових оригіналів.
1. Знаки заміни11
1.1. Замінити літеру чи знак іншими: знаком перекреслюють замінювану літеру, повторюють його на полі навпроти рядка із заміною і праворуч від знака пишуть потрібну літеру. Замінюючи велику літеру малою, поряд зі знаком заміни на полі пишуть справа замінювану літеру й над нею ставлять дві короткі рисочки. Замінюючи тире дефісом, поряд зі знаком на полі праворуч від нього ставлять дві рисочки, що позначають дефіс:
1.2. Замінити кілька літер, знаків, слів, цілий рядок іншими: знаком перекреслюють замінювані літери, слова, рядки; знак повторюють на полі й поряд справа пишуть потрібні літери й знаки:

2. Знаки вставлення
2.1. Вставити в слово пропущену літеру, літери, знаки та інші знаки заміни літери (знака): знаком перекреслюють літеру поряд із пропущеною чи пропущеними, знак повторяють на полі й поряд справа пишуть перекреслену літеру і пропущену (пропущені):
2.2. Вставити слово, словосполучення, речення, рядок: знак вставляють у міжслівний пробіл або між рядками, повторюють на полі й поряд справа пишуть вставлений текст:

3. Знаки видалення літер, складів, слів, рядків: використовують знаки заміни, до яких приєднують знак видалення, літеру, склади, слова, рядки, що треба видалити, перекреслюють знаком заміни і повторяють цей знак справа на полі; приєднують до нього справа внизу знак видалення:

4. Знак переставлення елементів набору
4.1. Поміняти місцями сусідні літери, склади, слова, рядки: однією дугою охоплюють один елемент, другою - інший. Переставити сусідні літери, склади, слова можна також за лопомоги знаків заміни:
4.2. Поміняти порядок кількох слів чи рядків: кожну частину знака ставлять над своїм словом чи біля свого рядка, на полі повторюють тільки знаки над словами згідно з їх номерами:
4.3. Переставити літеру, склад, слово, словосполучення, рядок, кілька рядків в інше місце (інший рядок): знаком охоплюють елемент, що переставляють, і ведуть лінію зі стрілкою до того місця, куди його слід переставити. Під час переходу зі сторінки на сторінку стрілку виводять на поле й поряд пишуть у кружечку На с. XXX, а на іншій сторінці малюють на полі кружечок зі словами всередині Зі с. XXX - і ведуть лінію зі стрілкою до потрібного місця: о О*.
4.4. Посунути елемент управо, вліво, вгору, вниз до потрібної межі: від елемента, який треба посунути, ведуть лінію зі стрілкою до тієї лінії, що вказує межу пересування, або елемент охоплюють дужкою з рисочками по краях, що вказують межу: І-Н Н- 3 г3 1 і. 1_Г А и.
4.5. Почати рядок із абзацного відступу: знак ставлять перед першим словом речення, яке слід почати абзацним відступом^ X.
4.7. З'єднати абзаци в один (набрати абзаци впідбір): лінію ведуть від кінця верхнього абзаца до початку наступного:

5. Знаки зміни, введення, вирівнювання, видалення пробілів
5.1. Розділити пробілом укупі набрані слова: знак ставлять між останньою та першою літерами слів, набраних укупі: УХ.
5.2. З'єднати в одне слово окремо набрані його частини: знак ставлять на пробілі між частинами слова, які слід набрати укупі: Т І.

6. Набрати шрифтом іншої гарнітури, некреслення, кегля: велйкі літери - малі літери;