Речові докази. Процесуальний порядок дослідження речових доказів у судовому засіданні.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Вони виступають у первинному вигляді і сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути встановлений за допомогою експертизи. Похідні речові докази застосовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхових властивостей первинних речових доказів. Отже, в речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти.

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам.

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи.

Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.

Належність і допустимість доказів.

Належність доказів визначається 4 групами обставин, що мають значення для справи: 1) фактами предмета доказування; 2) доказовими фактами; 3) процесуальними фактами, наприклад, тими, що впливають на виникнення права на пред'явлення позову, зупинення провадження у справі тощо; 4) фактами, що дають підстави для постановлення окремої ухвали у справі.

Належність доказів — правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Визначеність обставин, що підлягають встановленню для здійснення процесуальних дій, полегшує виокремлення належних доказів. Однак і для здійснення окремих процесуальних дій можуть бути передбачені оціночні категорії. Оціночний характер доказів викликає багато труднощів у процесі доказування і часто є підставою для скасування рішень судів у апеляційному або касаційному порядку.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Допустимість доказів має загальний та спеціальний характер.

Загальний характер допустимості означає, що у всіх справах повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом джерел і засобів доказування з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (дотримання процесуальної форми доказування). Відповідно, порушення цих вимог призводить до визнання доказів недопустимими.

Спеціальний характер допустимості — це правила, які приписують використання певних доказів для встановлення обставин справи або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість). Позитивна допустимість може бути передбачена у випадках, коли закон зобов'язує провести судово-психіатричну експертизу тощо. Докази, одержані з порушенням порядку, встановленого нормами матеріального та процесуального права, є недопустимими

Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в окремих стадіях цивільного процесу.

Оцінка доказів — невід'ємна частина судового доказування.Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінка доказів складається з визначення судом достовірності і достатності доказів.

Суб'єктами оцінки судових доказів є суд і особи, які беруть участь у справі. З урахуванням цього слід визнати правильною постановку питання про види оцінки доказів.

Залежно від суб'єкта доказової діяльності оцінка доказів може бути рекомендаційною і владною.

Оцінка доказів судом може бути попередньою, остаточною і контрольною. Попередню оцінку доказів здійснює суд (суддя) до виходу до нарадчої кімнати. Остаточна оцінка здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення по справі. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.

Визначення судом достовірності і достатності доказів складає сутність оцінки доказів у цивільній справі. Однак для правильного розуміння механізму оцінки доказів необхідно керуватися передбаченими законом положеннями оцінки доказів.

Перш за все судова оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суддів. Внутрішнє переконання — це заснований на доказах висновок суду про обставини справи. Положення про оцінку доказів за внутрішнім переконанням випливає з принципу здійснення правосуддя тільки судом,повноважень суду остаточно вирішувати питання про права й обов'язки сторін.

Далі, докази повинні бути оцінені судом всебічно, в повному обсязі і об'єктивно. Положення про повноту оцінки доказів означає, що суд повинен вивчити і використати докази в повному обсязі, який є достатнім для правильних висновків суду по суті справи. Положення про всебічність і об'єктивність розгляду/в судовому засіданні усіх обставин справи означає, що суд повинен взяти до уваги усі докази, які обґрунтовують як вимоги позиваг ча,так і заперечення відповідача.

Показання свідків. Процесуальний порядок допиту свідків. Оголошення показань свідків. Процесуальні права і обов’язки свідка.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Показання свідка - це один із найважливіших засобів доказування у цивільному процесі.

ДОПИТ СВІДКА У СУДІ

Кожний свідок має допитуватися окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від дачі показань.

У разі, якщо свідок має законні підстави відмовитися від дачі показань, суд приймає дану відмову шляхом постановлення ухвали.

Нововведенням ЦПК є те, що окрім повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань, свідок має бути приведений до присяги. Дана присяга зачитується вголос безпосередньо свідком та підписується ним. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи. Однак, якщо судом перед початком допиту свідка буде встановлено, що існують перешкоди для його допиту, то такий свідок до присяги не приводиться, а суд виносить ухвалу про відмову від дачі показань свідком.

Допит свідка розпочинається з пропозиції розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою ставить запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

Після закінчення допиту свідка особами, які беруть участь у справі, суд також може поставити запитання свідку, а також може з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб. При постановленні запитань свідку слід враховувати те, що запитання мають відповідати певним вимогам, оскільки головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати запитання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Слід звернути увагу, що суд може знімати запитання лише у випадку, коли сторони заявляють про необхідність їх зняття відповідно до даних підстав, а не за власною ініціативою. Це, зокрема, забезпечує принцип змагальності сторін. Однак, у частині того, що суд лише за заявою сторони повинен знімати запитання, які не стосуються предмета позову, законодавець не врахував, що ч. 2 ст. 160 ЦПК на головуючого покладено зобов'язання усувати із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи, зокрема і запитання, які не стосуються предмета спору.

Обставини, щодо яких дає показання свідок, повинні бути відомі йому особисто. У разі, якщо свідку відомі певні факти з певних джерел, то варто ставити запитання, з яких саме джерел свідок брав дану інформацію, оскільки показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, не мають доказової сили.

У разі виникнення необхідності свідок може бути допитаний повторно в тому самому чи в наступному засіданні. Ініціатором повторного виклику свідка можуть бути сторони, інші особи, які беруть участь у справі, сам суд, окрім того, свідок може бути допитаний повторно за його власною заявою. Те, що свідок при повторному допиті вже був присутній при допиті інших свідків та дослідженні доказів, не є перепоною для повторного допиту.

Необхідність допиту свідка може виникнути також під час дослідження інших доказів (речових, письмових). Щодо цих доказів ставити запитання свідкам можуть сторони, інші особи, які беруть участь у справі (експерти, спеціалісти) та суд.

У разі наявності розходжень у показаннях свідків, суд може допитати їх одночасно. Метою такого одночасного допиту свідків є з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Взагалі, ряд норм ЦПК передбачає виконання певних вимог, які спрямовані на унеможливлення отримання свідком відомостей про хід судового розгляду до того, як його допитають. Так, перед початком розгляду справи свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення (зазвичай таким приміщенням є ніщо інше, як коридор суду).

Кожний допитаний свідок має залишатися в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою всіх сторін. За наявності заперечення однієї із сторін, свідок не може залишити залу судового засідання. Все це викликано необхідністю уникнення спотворення показань свідків, оскільки знаючи окрім суті спору пояснення сторін, вислухавши їх запитання та пояснення, показання інших свідків, свідок може сформулювати свої показання таким чином, щоб позиція тієї сторони, яка викликала цього свідка, підтвердилась би за допомогою його показань. Саме з цією ж метою сформульовано положення про те, що вже допитані і ще не допитані свідки не повинні спілкуватися між собою.

У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 183 Цивільного процесуального кодексу України

1. Головуючий зобов'язаний оголосити в судовому засіданні показання свідків, що були одержані при виконанні судових доручень, забезпеченні доказів, допиті свідка за місцем його проживання або знаходження, якщо він не має змоги з поважних причин з'явитися в судове засідання, а також показання свідків, які були допитані судом в попередніх судових засіданнях при відкладенні розгляду справи.

Ці показання оголошуються після допиту свідків, які з'явилися. Потреба оголошення цих показань полягає в тому, що для обґрунтування судового рішення суд може використати лише ті показання свідків, які досліджувалися у судовому засіданні при участі осіб, які беруть участь у справі. Зазначені особи можуть давати пояснення відносно оголошених показань.⁷¹

Не можуть бути використані як показання свідків письмові пояснення громадян, у відповідних випадках вони приймаються судом як письмові докази.

Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СВІДКА

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідку надано право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від дачі показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Окрім того, відповідно до ч. З ст. 160 ЦПК у разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, зокрема у свідків щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Згідно зі ст. 181 ЦПК свідку також надано право при дачі показань, що пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, користуватися записами. Однак слід зважати, що ці записи мають подаватися на огляд судові та особам, які беруть участь у справі, і, окрім того, можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Згідно до ст. 52 ЦПК фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Членами сім'ї та близькими родичами визначено чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, над якою встановлено опіку чи піклування, члена сім'ї або близького родича цих осіб.

Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Зрозуміло, що якщо причинами відмови є наявність родинних стосунків, то на цьому пояснення, чому свідок не буде давати показань, закінчиться. Проте, якщо свідок відмовляється дати показання проти себе, він повинен роз'яснити суду, в чому полягають причини відмови і чому це є відомостями, що можуть свідчити проти самого свідка.

Викликаний свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Виклик свідка в суд може бути здійснений телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо свідок не буде виявлений за адресою, повідомленою суду, виклик можливо здійснити судовою повісткою за місцем роботи свідка.

У разі, якщо свідок не має можливості з'явитися до суду у визначений час, він повинен завчасно повідомити про це суд. Причому, цей обов'язок щодо повідомлення покладений саме на свідка, а не на сторону у справі.

Належним чином викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

. 37.Процесуальний порядок призначення експертизи. Підстави для обовязкового призначення експертизи. Проведення експертизи і висновок експерта. Процесуальний порядок дослідження висновку експерта в судовому засіданні.

Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення є необхідність застосування спеціальних знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Під спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, вважаються такі, що знаходяться за межами правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто тих, якими володіє вузьке коло фахівців. На вирішення експертизи не повинні ставитись питання права.
Необхідність проведення експертизи визначається виходячи з матеріалів конкретної справи, однак у ряді випадків законом встановлено обов’язок суду призначити експертизу. Так, відповідно до ст. 145 ЦПК експертиза повинна бути призначена, якщо заявлено відповідне клопотання обома сторонами, або хоча б однією у разі встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров’я, психічного стану особи, віку особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Призначення експертизи можливе в стадіях підготовки справи до розгляду і під час її розгляду у судовому засіданні. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім’я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи об’єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів (об’єкти експертного дослідження, предмети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, що стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення., що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 143 ЦПК).
При призначенні експертизи і визначенні кола питань, які необхідно поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При визначенні об’єктів та матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. У випадку ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
У висновку також зазначається обов’язково попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним. Для роз’яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до справи. (ст. 189 ЦПК)

Висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється за загальними правилами, за якими ніякий доказ не має наперед встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ст. 60 ЦПК).

Обов' язкове призначення експертизи
1. Призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;2) психічний стан особи;3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии