Фактори, що впливають на запам'ятовування й збереження навчального матеріалу

Тема 1. СПРИЙМАННЯ

Для ефективного засвоєння навчального матеріалу необхідна організація сприйняття, інакше воно здійснюється стихійно й кожен учень сприймає насамперед те, що його особисто цікавить.

Умови забезпечення ефективності сприйняття:

1.Пред'явлення оптимального обсягу інформації. Занадто великийобсяг

інформації розсіює увагу учня, створює напруженість через те, що можливості аналізаторів й відділів мозку, що переробляють інформацію, обмежені. Учні будуть намагатися сприйняти всю інформацію, а це призведе до поквапливості, нечіткого усвідомлення й поганого запам'ятовування матеріалу. Школярам потрібен деякий час, щоб підготуватися до сприйняття слів учителя (своєрідний латентний період логічного сприйняття). Перші слова пояснень педагогом нового матеріалу, якщо не вжити спеціальних заходів залучення уваги слухачів, часто виявляються марними: коли вчитель вже почав говорити, учні ще тільки налаштовуються на сприйняття.

2. Урахування індивідуальнихвідмінностей у сприйманні. Виділяють такі типи відмінностей сприйняття, а саме: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний, емоційний, описовий, пояснювальний, об'єктивний, суб'єктивний.

Синтетичний тип сприйняття. Учням цього типу властива схильність до узагальненого відображення явищ, визначення основної суті того, що сприймається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Аналітичний тип сприйняття. Учні скрупульозно вникають в усі подробиці навіть тоді, коли це не потрібно, намагають­ся вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці.

Аналітико-синтетичний тип сприйняття. Учні однаковою мі­рою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтверди­ти, прагнучи до аналізу й синтезу.

Емоційний тип сприйняття. Предметне відображення побаченого й почутого учні підмінюють зайвою увагою до своїх переживань, викликаних тим чи іншим явищем.

3. Урахування вікових особливостей сприйняття

Завдання розвитку сприймання підлітків:

– інтелектуалізація процесів сприймання, зв’язок з розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації;

– збільшення цілеспрямованості сенсорних і перцептивних дій;

– формування здатності до більш складного аналізу й синтезу сприйманих об'єктів;

– удосконалення планомірності, всебічності, послідовності, активності, контрольованості процесу сприйняття;

– поглиблення повноти і точності сприймань, вдосконалення спостереження;

– підвищення рівня складності сприймання простору, часу, тексту, картин, музики.

Завдання розвитку сприймання старшокласників:

– перетворення сприймання на складний інтелектуальний процес;

– удосконалення здатності у пізнаваних об'єктах помічати істотні ознаки і тим самим точніше їх відображати;

– активізація осмисленого узагальнення дійсності;

– удосконалення самоспостереження (інтроспекції) за своїми діями, актами поведінки, переживаннями.

Організація спостереження івиховання спостережливості

Завдання педагога щодо формування спостережливості у школярів як риси особистості:

– навчання школярів ор­ганізованому, цілеспрямованому, планомірному сприйняттю предметів або явищ дійсності;

– ознайомлення з вимогами до проведення спостережень: перед спостереженням школяр повинен чітко сформулювати його мету, скласти план;;

– розвиток спостережливості як особистісної властивості, тобто здатності помічати в предметах і явищах малопо­мітні деталі й озна­ки, раптові факти, спроможності робити висновки й відкриття типу

– розвиток здатності до спостережен­ня у процесі активної діяльності шляхом накопичення відповідних знань, спеціальних прийомів;

– створення умови для вияву спостережливості в результаті розумової активності, коли учень намагається пізнати, вивчити об'єкт з власної ініціативи;

– забезпечення систематичним вправлянням в спостереженні, удосконалення культури спостереження.

Тема 2. ПАМ’ЯТЬ

Запам’ятовування, збереження, відтворення досвіду називається пам’яттю.

Фактори, що впливають на запам'ятовування й збереження навчального матеріалу

Педагогові при організації заняття потрібно враховувати ряд об'єктивних й суб'єктивних факторів, що впливають на ефективність запам'ятовування й збереження навчального матеріалу.

Фактори, що впливають на запам'ятовування й збереження навчального матеріалу: об'єктивні (способи роботи з матеріалом, новизна, місце, обсяг, зрозумілість, методи навчання) й суб'єктивні (інтерес, установка, тип запам'ятовування (механічне, логічне);

Чим більш складні змістовні й різноманітні способи роботи з матеріалом ми застосовуємо, тим більш точним й міцним виявляється запам’ятовування. А поверхневі й одноманітні способи забезпечують невисокий рівень запам’ятовування.

Новизна матеріалу, внаслідок більшого до нього інтересу школярів, прискорює запам'ятовування. Впливає також й контрастність елементів, що заучуються.

Співвіднесення нового з уже відомим. Запам'ятовування буде успішніше, якщо нова інформація міститиме відсотків 30 вже відомого. Пояснення складного нового матеріалу необхідно починати із звернення до вже відомого, можливо, до ретельного аналізу старого положення.

Місце матеріалу, що заучується – на початку, всередині або наприкінці – теж має значення для швидкості заучування.

Обсяг матеріалу, що запам'ятовується (кількість букв, цифр, фігур і т.п.) повинен бути пропорційним числу спроб запам'ятовування.

Складність (зрозумілість) матеріалу впливає на запам'ятовування: чим складніше за структурою навчальний матеріал, тим важче він запам'ятовується.

Форма пред'явлення й характер матеріалу. Наочно-образний матеріал запам'ятовується краще словесного. Особлива роль у запам’ятовуванні належить наочним образам, «картинкам», що корисно малювати у своїй уяві, читаючи описувані в тексті події.

Ставлення учнів до матеріалу істотно впливає на заучування. Погана пам'ять пояснюється нерідко тим, що в учня відсутній інтерес до предмета навчання.

Розуміння школярами значимості знань, установка учня на тривалість запам'ятовування. Настанова «запам'ятати надовго» спричиняє більш складну розумову діяльність порі­вняно з тим, якщо така настанова відсутня.

Природність умов запам'ятовування Перервані дії запам'ятовуються краще, ніж закінчені (ця закономірність має назву «ефект Зейгарник»). Пояснюється це тим, що виконане завдання стирає з пам'яті мотиваційну установку, котра стає вже непотрібною, у той час як при перериванні завдання мотиваційна установка залишається, тому що потреба досягнення мети виявилася незадоволеною.

Осмислення й розуміння учнями навчального матеріалу (логічне (смислове) й механічне запам’ятовування)

Саме способи запам'ятовування частіше за все виявляються найбільш слабкою ланкою пам'яті, тому педагогу необхідно звертати увагу на формування логічного (смислового) запам'ятовування, бо саме воно забезпечує найбільшу ефективність мнемічної діяльності. Етапами логічного запам’ятовування є: 1) усвідомлення мети запам’ятовування; 2) розуміння його сенсу; 3) аналіз матеріалу; 4) визначення найважливіших думок; 5) узагальнення; 6) запам’ятовування узагальнених думок.

Способи запам'ятовування навчального матеріалу. Залежно від складності матеріалу потрібно використовувати різні способи запам'ятовування (розподілений і концентрований). Заучування частинами має перевагу за великої складності матеріалу.

Творча активність учня сприяє кращому запам'ятовуванню навчального матеріалу.

Тема 3. МИСЛЕННЯ

Мислення – це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням, психічний процес узагальненого та опосередкованого відображення предметів і явищ в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Мислення є вищим пізнавальним процесом.

Психолого-педагогічні умови розвитку мислення школярів:

1. Урахування вікових особливостей мислення школярів

Особливості розвитку мислення підлітків: у підлітків поглиблюється зміст мислення, удосконалюються його засоби, формуються розгорнені міркування і умовиводи, а з недостатньо усвідомлених і мимовільних вони стають довільними і свідомо регульованими.

Мислення старшокласників характеризується домінуванням теоретичного (словесно-логічного, абстрактного) типу мислення, спроможністю займатися теоретичними міркуваннями і самоаналізом; пошуком теоретичних пояснень явищ дійсності.

2. Сприяння повноцінному розвитку універсальних складових мислення передбачає досягнення:

– високого рівня сформованості елементарних розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, виділення істотного тощо;

– високого рівня активності, розкутості та плюралістичності мис­лення, що виявляється в продукуванні великої кількості різних гіпотез, настанові на множинність варіантів розв’язання, висуванні нестандартних ідей і гнучкості переходів від однієї до іншої;

– високого рівня організованості й цілеспрямованості мислення, щовиявляється в чіткій орієнтації на виділення істотного в явищах, використанні узагальнених схем аналізу явища, усвідом­ленні власних способів мислення і контролі над ними.

3. Урахування причин порушення продуктивності мислення

Мисленнєва діяльність не завжди виявляється високоорганізованою і продуктивною. Нерідко не вдається знайти розв'язок задачі, дійти до нього прямим шля­хом. Причинами цього можуть бути:

– невідповідне, неточне бачення ситуації. Часто людині перешкоджає відсутність бачення, розуміння основних передумов досягнення результату.

– спокуса швидкого об'єднання аспектів, проблем.

– суб'єктивні труднощі і проблеми. Це насамперед сильні переживання, які суттєво погіршують здатність людини спокійно думати, унаслідок чого предмети та їх властивості сприймають у зміненому значенні.

– домінування у процесі розв'язування задачі «Я» людини, неконтрольоване прагнення завжди мати рацію.

Забезпечення демократичного стилю виховання дитини як загальна умова формування пізнавальних інтересів і інтелектуальних почуттів.

4. Урахування зони найближчого розвитку. Педагог має фіксувативідстань між рівнем актуально­го (самостійний успіх дитини) і потенційного розвитку (успіх дитини за допомогою дорослого).

Методи й прийоми активізації розумової діяльності учнів середніх й старших класів:

1. Використання проблемних ситуацій задля підвищення умотивованості й цілеспрямованості мислення.

2. Використання самостійної роботи учнів на заняттях є поширеним прийомом активізації розумової діяльності.

3. Використання наочності й ілюстративності.

4. Використанняпереваг понятійного мислення.

5. Використання завдань високого рівня складності.

6. Використання евристичної бесіди задля збагачення нових знань особистісними сенсами і цінностями.

7. Використання прийому порівняння.

8. Використання прийому переформування – погляд на проблему по-новому, наприклад, конкретизувати, спростити, знайти часткове розв’язання, використати аналогію тощо.

9. Постановка на уроці чітких цілей, що відображують головний зміст уроку.

10. Поєднання засвоюваного матеріалу із життєвим досвідом учнів, із навколишньою дійсністю.

11. Використання підсвідомості.

Тема 4. УЯВА

Уява – пізнавальний процес відображення майбутнього шляхом створення нових образів на основі переробки образів сприйняття, мислення й уявлень, отриманих у попередньому досвіді. За допомогою уяви створюються образи, що ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності.

Умови виховання й активізація уяви школярів:

1. Урахування внутрішніх закономірностей розвитку уяви.

2. Використання різних видів продуктивної діяльності на різних вікових етапах.

У молодшому шкільному віці активізації уяви сприяють різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Протягом молодшого шкільного віку уявлювані образи стають більш точними і чіткими, узагальненими та яскравими; виникнення образів пов’язується не лише з конкретним предметом, картинкою, а з опорою на слово. З’являється вимогливість до створених образів, прагнення максимальної схожості з реальними об'єктами.

У підлітковому віці продовжується збагачення життєвого досвіду, розширення знань основ наук. Це призводять до зміни не лише змісту образів уяви, а й способів їхнього утворення. Образи уяви підлітка ґрунтуються на реальності.

У старшокласника образи уяви виникають під впливом завдань, які ставляться змістом навчальної діяльності та життя. Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласни­ків досконалішої репродуктивної уяви, і водночас у них розвивається творча уява (образна, технічна та наукова), що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрішнього світу, розвитком здатності заглиблюватися в себе, у світ своїх переживань і психічних станів. Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними і дієвими. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій.

Завдання наставників:

– удосконалення теоретичного мислення, переходів думки від конкретного до абстрактного, що зумовлює розвиток творчої наукової уяви;

– допомога у співвідне­сенні образів уяви, особливо мрій, з реальністю та влас­ними можливостями юнаків;

– сприяння посиленню самоконтролю за роботою уяви, більшої критичності до витворів своєї уяви, орієнтації у співвідношенні гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого.

– розширення домінантності пізнавальної мотивації, сфери інтересів, потреб, світогляду особистості, що наповнюють її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Виявити емпатію може лише людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

3. Збагачення психічного життя школярів, залучення їх до багатопланової й різноманітної діяльності, 4. Заохочення допитливості школярів, 5. Оволодіння процесами створення образів уяви 6. Співтворчість учнів і творчої особистості вихователя, 7. Використання різних цікавих вправ для розвитку уяви.

Тема 5. УВАГА

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Увага є організацією психічної діяльності школяра. Основні функції уваги сприяють відбору значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів. Увага обмежує певну кількість інформації, яка надходить через різні канали до мозку, свідомості; створює необхідні передумови для прийому найбільш актуальної інформації, виконує функцію фільтра інформації.

Увага затримує об'єкт у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості. Завдяки увазі відбувається збереження діяльності школярів протягом певного часу.

Результати навчання залежать від сили і тривалості уваги учня,розвитку властивостей та видів уваги.

Уважність особистості –це складне утворення, що визначається спрямова­ністю особистості, системою її ціннісних орієнтацій (Т. Лисянська).

Стани уважності: 1) справжня уважність: готовність працювати протягом уроку, наявність відповідної робочої пози, міміки тощо; 2) хибна неуважність: зовнішні ознаки до праці виявлені слабко, що стосується більше меланхоліків, флегматиків; у сангвініків, холериків спостерігається вищий рівень активності; 3) дійсна неуважність: відсутність належної готовності до уро­ку, постійне відволікання від навчального процесу; 4) хибна уважність: невідповідність зовнішньої форми уваги ро­бочому стану (ліньки думати, відсутність усвідомленого розу­міння значущості навчального процесу тощо).

Загальні умови організації (виховання) уваги школярів:

– чітка постановка цілей, мети і завдань уроку, поетапне структурування поурочних завдань на внутрішньо самостійні частини. Планування розумного обсягу завдань, з якими учень здатен упоратися самостійно. При дуже великому обсязі роботи увага стає нестійкою внаслідок одноманітності, монотонності або ж втоми, а при недостатньому обсязі виникає неповне завантаження учнів, з'являються паузи, учні починають відволікатися;

– належна мотивація у вивченні предмету або завдання. Щоб пояснити – треба зацікавити; щоб змусити діяти – треба підготувати до дії; щоб повідомити щось нове – треба викликати очікування нового (Л.С. Виготський);

– послідовність, доступність, чіткість, лаконічність пояснень;

Урахування вікових особливостей розвитку уваги

Особливості розвитку уваги підлітків: розвиток уваги сповнений суперечностей: з одного боку, формується стійка увага, з іншого – маса вражень, переживань, висока активність та імпульсивність призводить до нестійкості уваги; увага стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю та саморегуляції; вміння свідомо спрямовувати увагу на певні об'єкти, тривалий час на них зосереджуватись (40-45 хв.), спостерігається уважне ставлення до інших людей. Фізіологічні зміни підлітків супроводжуються підвищеною втомлюваністю і дратівливістю, у деяких випадках призводять до зниження характеристик уваги.

Особливості розвитку уваги старшокласників: довільна увага досягає досить високого рівня розвитку, зростає роль післядовільної уваги; на дуже високому рівні розвитку знаходяться обсяг уваги, здатність тривалий час зберігати її інтенсивність і переключатися з одного предмета на іншій; спостерігається здатність досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку.

 

Тема 6. Негативні емоційні стани

Для адекватного педагогічного спілкування й ефективного керування навчальною діяльністю вчителеві важливо розуміти переживання дітей, уміти оцінювати ступінь їхнього емоційного напруження, диференціювати позитивні і негативні вияви психічних станів учнів.

Негативні емоційні стани школярів варіюються у досить широкому діапазоні відтінків. Це можуть бути: загальна тривожність у школі, пов'язана із різними формами включення дитини в життя школи; переживання соціального стресу на тлі соціальних контактів учня (насамперед, з однолітками); фрустрація потреби в досягненні успіху, високого результату; страх не відповідати очікуванням навколишніх, орієнтація на значимість інших в оцінці своїх результатів, вчинків й думок, тривога з приводу оцінок, очікування негативних оцінок; страх самовираження, переживання ситуацій, пов’язаних з необхідністю саморозкриття, демонстрацією своїх можливостей; переживання тривоги, страх у ситуації перевірки знань (особливо – публічної) досягнень, здатностей; низька фізіологічна опірність стресу, що знижують адаптацію дитини до ситуацій тривожного характеру та підвищують імовірність неадекватного, деструктивного реагування на ці фактори середовища; проблеми і страхи у взаєминах з учителями, загальний негативний емоційний клімат, який знижує успішність навчання дитини.

. Афект (від лат. – душевне хвилювання, пристрасть) – це емоція, що відрізняється бурхливим протіканням, яскраво вираженими поведінковими реакціями й вегетативними симптомами.

Різке зниження само­оцінки викликає афективний (емоційний) зрив навіть у врівноважених учнів. Виникає афект неадекватності.

Афект неадекватності – це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності і виявля­ється в тому, що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його. Діти у стані афекту неадекватності виявляють підвищену образ­ливість, недовір'я, підозрілість, агресивну поведінку, негативізм.

Тема 7. воля

Воля – це здатність людини досягати поставленої мети в умовах подолання перешкод; свідомо контролювати своюповедінку, вчинки; активно керувати своїми діями; мобілізуватисилидля досягнення мети (О.В. Скрипченко)

Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Тема 8. Особистість

Особистість – відносно пізній продукт су­спільно-історичного й онтогенетичного розвитку. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі спілкування й спільної діяльності з іншими особистостями.Основним у характеристиці осо­бистості є її суспільна сутність.

Особливості особистісного зростанняпідлітка: поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка; виникнення особливого комплексу потреб, який виражається в прагненні вийти за межі школи і прилучитися до життя і діяльності дорослих; кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу дорослих;зростає прагнення підлітка бути самостійним, яке зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом і змінами в організмі, зумовленими його дозріванням; у зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і нега­тивне.

Особливості особистісного зростаннястаршокласників: у цьому віцівідбувається відкриття для себе власного внутрішнього світу,формування нової якості особистості, усвідомлення себе як неповторної особистості, з влас­ними думками, переживаннями, почуттями, поглядами та оцінками; формується особистісна ідентичність, почуття індивідуальної самототожності та цілісності; здійснюється перехід від пошуку себе до практичної самореалізації;спостерігається зміна значущості навчання, вияв свідомого позитивного ставлення до навчання; формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню старшокласниками свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, праг­нення зрозуміти своє призначення;високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості, до форм її організації та саморегулювання;змінюється рівень домагань: домагання стають стійкішими, формується вміння правильно ставитись до переживань «успіху» чи «невдачі»; посилюється адекватність впливу на рівень домагань.

Основні фактори особистісного розвитку школярів

Основні фактори, що впливають на особистісне зростання: 1) включення індивіда у процес діяльності; 2) включення індивіда у процес спілкування;

3) співвідношення виховання і самовиховання у процесі становлення особистості;

4) співвідношення фізіологічного або вродженого і суспільних умов середовища;

5) особистісне зростання залежить від того, якою мірою дитина долучається до системи ду­ховних цінностей, наскільки зміцнюється її духовний потенціал.

Тема 9. Самооцінка

Самооцінка – це та цінність, значущість, якої надає собі ін­дивід загалом та окремим рисам своєї особистості, діяльності, по­ведінки. Самооцінка індивіда утворює складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (рівень само­поваги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові, що характе­ризують ставлення до окремих аспектів своєї особистості.

Етапи формування самооцінки пов'язують із потребою дитини у спілкуванні. Виділяють чотири етапи: потреба в увазі з боку дорослих, потреба у співробітництві з ними, потреба в повазі з їхнього боку, потреба у взаєморозумінні.

Самооцінка може диференціюватися за рівнем (висока, середня, низька); за співвідне­сенням із реальними успіхами (адекватна і неадекватна – завищена або занижена); за особливістю функціонування (конфліктна, безконфліктна.

Основні види самооцінки за ступенем адекватності:

а) завищена самооцінка.

б) занижена самооцінка.

в) правильна (адекватна) самооцінка.

Рівень домагань особистості – це бажаний рівень самооцінки, що виявляється в складності цілей, які індивід ставить перед собою.

Тема 10. Темперамент

Темперамент (від лат. temperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) – це сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, які виявляються в динаміці психічних реакцій – їх темпі, швидкості, ритмі, силі, амплітуді, інтенсивності, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи.

Тема 12. здібностІ

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, синтез індивідуально-типологічних властивостей, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності – навчанні, праці, грі, розумовій діяльності, тобто забезпечують відносну легкість оволодіння знаннями, навичками, уміннями й ефективність у різних видах діяльності. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, літературні, зображальні, спортивні, творчі – це здіб­ності до певного виду діяльності, для виконання якої необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Вони ґрунтуються на відповідних задатках, потребують систематичних і наполегливих вправ, що зумовлюють їх розвиток.

Тема 1. СПРИЙМАННЯ

Для ефективного засвоєння навчального матеріалу необхідна організація сприйняття, інакше воно здійснюється стихійно й кожен учень сприймає насамперед те, що його особисто цікавить.

Умови забезпечення ефективності сприйняття:

1.Пред'явлення оптимального обсягу інформації. Занадто великийобсяг

інформації розсіює увагу учня, створює напруженість через те, що можливості аналізаторів й відділів мозку, що переробляють інформацію, обмежені. Учні будуть намагатися сприйняти всю інформацію, а це призведе до поквапливості, нечіткого усвідомлення й поганого запам'ятовування матеріалу. Школярам потрібен деякий час, щоб підготуватися до сприйняття слів учителя (своєрідний латентний період логічного сприйняття). Перші слова пояснень педагогом нового матеріалу, якщо не вжити спеціальних заходів залучення уваги слухачів, часто виявляються марними: коли вчитель вже почав говорити, учні ще тільки налаштовуються на сприйняття.

2. Урахування індивідуальнихвідмінностей у сприйманні. Виділяють такі типи відмінностей сприйняття, а саме: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний, емоційний, описовий, пояснювальний, об'єктивний, суб'єктивний.

Синтетичний тип сприйняття. Учням цього типу властива схильність до узагальненого відображення явищ, визначення основної суті того, що сприймається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Аналітичний тип сприйняття. Учні скрупульозно вникають в усі подробиці навіть тоді, коли це не потрібно, намагають­ся вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці.

Аналітико-синтетичний тип сприйняття. Учні однаковою мі­рою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтверди­ти, прагнучи до аналізу й синтезу.

Емоційний тип сприйняття. Предметне відображення побаченого й почутого учні підмінюють зайвою увагою до своїх переживань, викликаних тим чи іншим явищем.

3. Урахування вікових особливостей сприйняття

Завдання розвитку сприймання підлітків:

– інтелектуалізація процесів сприймання, зв’язок з розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації;

– збільшення цілеспрямованості сенсорних і перцептивних дій;

– формування здатності до більш складного аналізу й синтезу сприйманих об'єктів;

– удосконалення планомірності, всебічності, послідовності, активності, контрольованості процесу сприйняття;

– поглиблення повноти і точності сприймань, вдосконалення спостереження;

– підвищення рівня складності сприймання простору, часу, тексту, картин, музики.

Завдання розвитку сприймання старшокласників:

– перетворення сприймання на складний інтелектуальний процес;

– удосконалення здатності у пізнаваних об'єктах помічати істотні ознаки і тим самим точніше їх відображати;

– активізація осмисленого узагальнення дійсності;

– удосконалення самоспостереження (інтроспекції) за своїми діями, актами поведінки, переживаннями.

Організація спостереження івиховання спостережливості

Завдання педагога щодо формування спостережливості у школярів як риси особистості:

– навчання школярів ор­ганізованому, цілеспрямованому, планомірному сприйняттю предметів або явищ дійсності;

– ознайомлення з вимогами до проведення спостережень: перед спостереженням школяр повинен чітко сформулювати його мету, скласти план;;

– розвиток спостережливості як особистісної властивості, тобто здатності помічати в предметах і явищах малопо­мітні деталі й озна­ки, раптові факти, спроможності робити висновки й відкриття типу

– розвиток здатності до спостережен­ня у процесі активної діяльності шляхом накопичення відповідних знань, спеціальних прийомів;

– створення умови для вияву спостережливості в результаті розумової активності, коли учень намагається пізнати, вивчити об'єкт з власної ініціативи;

– забезпечення систематичним вправлянням в спостереженні, удосконалення культури спостереження.

Тема 2. ПАМ’ЯТЬ

Запам’ятовування, збереження, відтворення досвіду називається пам’яттю.

Фактори, що впливають на запам'ятовування й збереження навчального матеріалу

Педагогові при організації заняття потрібно враховувати ряд об'єктивних й суб'єктивних факторів, що впливають на ефективність запам'ятовування й збереження навчального матеріалу.

Фактори, що впливають на запам'ятовування й збереження навчального матеріалу: об'єктивні (способи роботи з матеріалом, новизна, місце, обсяг, зрозумілість, методи навчання) й суб'єктивні (інтерес, установка, тип запам'ятовування (механічне, логічне);

Чим більш складні змістовні й різноманітні способи роботи з матеріалом ми застосовуємо, тим більш точним й міцним виявляється запам’ятовування. А поверхневі й одноманітні способи забезпечують невисокий рівень запам’ятовування.

Новизна матеріалу, внаслідок більшого до нього інтересу школярів, прискорює запам'ятовування. Впливає також й контрастність елементів, що заучуються.

Співвіднесення нового з уже відомим. Запам'ятовування буде успішніше, якщо нова інформація міститиме відсотків 30 вже відомого. Пояснення складного нового матеріалу необхідно починати із звернення до вже відомого, можливо, до ретельного аналізу старого положення.

Місце матеріалу, що заучується – на початку, всередині або наприкінці – теж має значення для швидкості заучування.

Обсяг матеріалу, що запам'ятовується (кількість букв, цифр, фігур і т.п.) повинен бути пропорційним числу спроб запам'ятовування.

Складність (зрозумілість) матеріалу впливає на запам'ятовування: чим складніше за структурою навчальний матеріал, тим важче він запам'ятовується.

Форма пред'явлення й характер матеріалу. Наочно-образний матеріал запам'ятовується краще словесного. Особлива роль у запам’ятовуванні належить наочним образам, «картинкам», що корисно малювати у своїй уяві, читаючи описувані в тексті події.

Ставлення учнів до матеріалу істотно впливає на заучування. Погана пам'ять пояснюється нерідко тим, що в учня відсутній інтерес до предмета навчання.

Розуміння школярами значимості знань, установка учня на тривалість запам'ятовування. Настанова «запам'ятати надовго» спричиняє більш складну розумову діяльність порі­вняно з тим, якщо така настанова відсутня.

Природність умов запам'ятовування Перервані дії запам'ятовуються краще, ніж закінчені (ця закономірність має назву «ефект Зейгарник»). Пояснюється це тим, що виконане завдання стирає з пам'яті мотиваційну установку, котра стає вже непотрібною, у той час як при перериванні завдання мотиваційна установка залишається, тому що потреба досягнення мети виявилася незадоволеною.