Осмислення й розуміння учнями навчального матеріалу (логічне (смислове) й механічне запам’ятовування)

Саме способи запам'ятовування частіше за все виявляються найбільш слабкою ланкою пам'яті, тому педагогу необхідно звертати увагу на формування логічного (смислового) запам'ятовування, бо саме воно забезпечує найбільшу ефективність мнемічної діяльності. Етапами логічного запам’ятовування є: 1) усвідомлення мети запам’ятовування; 2) розуміння його сенсу; 3) аналіз матеріалу; 4) визначення найважливіших думок; 5) узагальнення; 6) запам’ятовування узагальнених думок.

Способи запам'ятовування навчального матеріалу. Залежно від складності матеріалу потрібно використовувати різні способи запам'ятовування (розподілений і концентрований). Заучування частинами має перевагу за великої складності матеріалу.

Творча активність учня сприяє кращому запам'ятовуванню навчального матеріалу.

Тема 3. МИСЛЕННЯ

Мислення – це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням, психічний процес узагальненого та опосередкованого відображення предметів і явищ в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Мислення є вищим пізнавальним процесом.

Психолого-педагогічні умови розвитку мислення школярів:

1. Урахування вікових особливостей мислення школярів

Особливості розвитку мислення підлітків: у підлітків поглиблюється зміст мислення, удосконалюються його засоби, формуються розгорнені міркування і умовиводи, а з недостатньо усвідомлених і мимовільних вони стають довільними і свідомо регульованими.

Мислення старшокласників характеризується домінуванням теоретичного (словесно-логічного, абстрактного) типу мислення, спроможністю займатися теоретичними міркуваннями і самоаналізом; пошуком теоретичних пояснень явищ дійсності.

2. Сприяння повноцінному розвитку універсальних складових мислення передбачає досягнення:

– високого рівня сформованості елементарних розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, виділення істотного тощо;

– високого рівня активності, розкутості та плюралістичності мис­лення, що виявляється в продукуванні великої кількості різних гіпотез, настанові на множинність варіантів розв’язання, висуванні нестандартних ідей і гнучкості переходів від однієї до іншої;

– високого рівня організованості й цілеспрямованості мислення, щовиявляється в чіткій орієнтації на виділення істотного в явищах, використанні узагальнених схем аналізу явища, усвідом­ленні власних способів мислення і контролі над ними.

3. Урахування причин порушення продуктивності мислення

Мисленнєва діяльність не завжди виявляється високоорганізованою і продуктивною. Нерідко не вдається знайти розв'язок задачі, дійти до нього прямим шля­хом. Причинами цього можуть бути:

– невідповідне, неточне бачення ситуації. Часто людині перешкоджає відсутність бачення, розуміння основних передумов досягнення результату.

– спокуса швидкого об'єднання аспектів, проблем.

– суб'єктивні труднощі і проблеми. Це насамперед сильні переживання, які суттєво погіршують здатність людини спокійно думати, унаслідок чого предмети та їх властивості сприймають у зміненому значенні.

– домінування у процесі розв'язування задачі «Я» людини, неконтрольоване прагнення завжди мати рацію.

Забезпечення демократичного стилю виховання дитини як загальна умова формування пізнавальних інтересів і інтелектуальних почуттів.

4. Урахування зони найближчого розвитку. Педагог має фіксувативідстань між рівнем актуально­го (самостійний успіх дитини) і потенційного розвитку (успіх дитини за допомогою дорослого).

Методи й прийоми активізації розумової діяльності учнів середніх й старших класів:

1. Використання проблемних ситуацій задля підвищення умотивованості й цілеспрямованості мислення.

2. Використання самостійної роботи учнів на заняттях є поширеним прийомом активізації розумової діяльності.

3. Використання наочності й ілюстративності.

4. Використанняпереваг понятійного мислення.

5. Використання завдань високого рівня складності.

6. Використання евристичної бесіди задля збагачення нових знань особистісними сенсами і цінностями.

7. Використання прийому порівняння.

8. Використання прийому переформування – погляд на проблему по-новому, наприклад, конкретизувати, спростити, знайти часткове розв’язання, використати аналогію тощо.

9. Постановка на уроці чітких цілей, що відображують головний зміст уроку.

10. Поєднання засвоюваного матеріалу із життєвим досвідом учнів, із навколишньою дійсністю.

11. Використання підсвідомості.

Тема 4. УЯВА

Уява – пізнавальний процес відображення майбутнього шляхом створення нових образів на основі переробки образів сприйняття, мислення й уявлень, отриманих у попередньому досвіді. За допомогою уяви створюються образи, що ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності.

Умови виховання й активізація уяви школярів:

1. Урахування внутрішніх закономірностей розвитку уяви.

2. Використання різних видів продуктивної діяльності на різних вікових етапах.

У молодшому шкільному віці активізації уяви сприяють різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Протягом молодшого шкільного віку уявлювані образи стають більш точними і чіткими, узагальненими та яскравими; виникнення образів пов’язується не лише з конкретним предметом, картинкою, а з опорою на слово. З’являється вимогливість до створених образів, прагнення максимальної схожості з реальними об'єктами.

У підлітковому віці продовжується збагачення життєвого досвіду, розширення знань основ наук. Це призводять до зміни не лише змісту образів уяви, а й способів їхнього утворення. Образи уяви підлітка ґрунтуються на реальності.

У старшокласника образи уяви виникають під впливом завдань, які ставляться змістом навчальної діяльності та життя. Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласни­ків досконалішої репродуктивної уяви, і водночас у них розвивається творча уява (образна, технічна та наукова), що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрішнього світу, розвитком здатності заглиблюватися в себе, у світ своїх переживань і психічних станів. Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними і дієвими. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій.

Завдання наставників:

– удосконалення теоретичного мислення, переходів думки від конкретного до абстрактного, що зумовлює розвиток творчої наукової уяви;

– допомога у співвідне­сенні образів уяви, особливо мрій, з реальністю та влас­ними можливостями юнаків;

– сприяння посиленню самоконтролю за роботою уяви, більшої критичності до витворів своєї уяви, орієнтації у співвідношенні гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого.

– розширення домінантності пізнавальної мотивації, сфери інтересів, потреб, світогляду особистості, що наповнюють її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Виявити емпатію може лише людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

3. Збагачення психічного життя школярів, залучення їх до багатопланової й різноманітної діяльності, 4. Заохочення допитливості школярів, 5. Оволодіння процесами створення образів уяви 6. Співтворчість учнів і творчої особистості вихователя, 7. Використання різних цікавих вправ для розвитку уяви.

Тема 5. УВАГА

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Увага є організацією психічної діяльності школяра. Основні функції уваги сприяють відбору значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів. Увага обмежує певну кількість інформації, яка надходить через різні канали до мозку, свідомості; створює необхідні передумови для прийому найбільш актуальної інформації, виконує функцію фільтра інформації.

Увага затримує об'єкт у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості. Завдяки увазі відбувається збереження діяльності школярів протягом певного часу.

Результати навчання залежать від сили і тривалості уваги учня,розвитку властивостей та видів уваги.

Уважність особистості –це складне утворення, що визначається спрямова­ністю особистості, системою її ціннісних орієнтацій (Т. Лисянська).

Стани уважності: 1) справжня уважність: готовність працювати протягом уроку, наявність відповідної робочої пози, міміки тощо; 2) хибна неуважність: зовнішні ознаки до праці виявлені слабко, що стосується більше меланхоліків, флегматиків; у сангвініків, холериків спостерігається вищий рівень активності; 3) дійсна неуважність: відсутність належної готовності до уро­ку, постійне відволікання від навчального процесу; 4) хибна уважність: невідповідність зовнішньої форми уваги ро­бочому стану (ліньки думати, відсутність усвідомленого розу­міння значущості навчального процесу тощо).

Загальні умови організації (виховання) уваги школярів:

– чітка постановка цілей, мети і завдань уроку, поетапне структурування поурочних завдань на внутрішньо самостійні частини. Планування розумного обсягу завдань, з якими учень здатен упоратися самостійно. При дуже великому обсязі роботи увага стає нестійкою внаслідок одноманітності, монотонності або ж втоми, а при недостатньому обсязі виникає неповне завантаження учнів, з'являються паузи, учні починають відволікатися;

– належна мотивація у вивченні предмету або завдання. Щоб пояснити – треба зацікавити; щоб змусити діяти – треба підготувати до дії; щоб повідомити щось нове – треба викликати очікування нового (Л.С. Виготський);

– послідовність, доступність, чіткість, лаконічність пояснень;

Урахування вікових особливостей розвитку уваги

Особливості розвитку уваги підлітків: розвиток уваги сповнений суперечностей: з одного боку, формується стійка увага, з іншого – маса вражень, переживань, висока активність та імпульсивність призводить до нестійкості уваги; увага стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю та саморегуляції; вміння свідомо спрямовувати увагу на певні об'єкти, тривалий час на них зосереджуватись (40-45 хв.), спостерігається уважне ставлення до інших людей. Фізіологічні зміни підлітків супроводжуються підвищеною втомлюваністю і дратівливістю, у деяких випадках призводять до зниження характеристик уваги.

Особливості розвитку уваги старшокласників: довільна увага досягає досить високого рівня розвитку, зростає роль післядовільної уваги; на дуже високому рівні розвитку знаходяться обсяг уваги, здатність тривалий час зберігати її інтенсивність і переключатися з одного предмета на іншій; спостерігається здатність досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку.

 

Тема 6. Негативні емоційні стани

Для адекватного педагогічного спілкування й ефективного керування навчальною діяльністю вчителеві важливо розуміти переживання дітей, уміти оцінювати ступінь їхнього емоційного напруження, диференціювати позитивні і негативні вияви психічних станів учнів.

Негативні емоційні стани школярів варіюються у досить широкому діапазоні відтінків. Це можуть бути: загальна тривожність у школі, пов'язана із різними формами включення дитини в життя школи; переживання соціального стресу на тлі соціальних контактів учня (насамперед, з однолітками); фрустрація потреби в досягненні успіху, високого результату; страх не відповідати очікуванням навколишніх, орієнтація на значимість інших в оцінці своїх результатів, вчинків й думок, тривога з приводу оцінок, очікування негативних оцінок; страх самовираження, переживання ситуацій, пов’язаних з необхідністю саморозкриття, демонстрацією своїх можливостей; переживання тривоги, страх у ситуації перевірки знань (особливо – публічної) досягнень, здатностей; низька фізіологічна опірність стресу, що знижують адаптацію дитини до ситуацій тривожного характеру та підвищують імовірність неадекватного, деструктивного реагування на ці фактори середовища; проблеми і страхи у взаєминах з учителями, загальний негативний емоційний клімат, який знижує успішність навчання дитини.

. Афект (від лат. – душевне хвилювання, пристрасть) – це емоція, що відрізняється бурхливим протіканням, яскраво вираженими поведінковими реакціями й вегетативними симптомами.

Різке зниження само­оцінки викликає афективний (емоційний) зрив навіть у врівноважених учнів. Виникає афект неадекватності.

Афект неадекватності – це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності і виявля­ється в тому, що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його. Діти у стані афекту неадекватності виявляють підвищену образ­ливість, недовір'я, підозрілість, агресивну поведінку, негативізм.