Українська козацька державна.

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини,Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій —Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. Від 1654 року перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII - початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії. 1667 року за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

Гетьманщина наприкінці ХVІІ – ХVІІІ ст.

1687 року у наслідку Коломацького перевороту Самойловича було скинуто, а новим гетьманом козацької держави було обрано Івана Мазепу. Після обрання він підписав з московським урядом Коломацькі статті, які сильно урізали автономію Гетьманщини.

За часів головування Мазепи на території Лівобережжя громадянські війни були припинені. Тут сформувалися норми суспільного устрою, які визначали політичне обличчя козацького краю впродовж усього 18 століття. Зусиллями Мазепи була встановлена нова форма поміщицького землеволодіння, запроваджено панщину, елементикріпацтва та розпочато денаціоналізацію козацької верхівки. Курс гетьманського уряду на повернення до політично-соціального устрою, що передував Хмельниччині, був непопулярним серед населення. Обурення також викликала лояльність Мазепи до Москви. Українці мусили збройно і господарчо підтримувати московський похід на Крим1689 року, а також антитурецькі азово-дніпровські війни Петра І в 1695–1699 роках. 1692 року гетьман придушив антигетьманський переворот Петра Іваненка, організований за підтримки татар.

1699 — Повстання Палія

1704 — Похід Мазепи на Правобережжя

1708 — Союз з Швецією → розкол старшини.

1709 — Батуринська трагедія, Битва під Полтавою

1710 — Конституція Пилипа Орлика

Запорозька Січ та Українська козацька держава в міжнародних відносинах ХVІ–ХVІІІ ст.

Багаторічне функціонування Запорозької Січі стало підготовчим етапом формування Української козацької держави. Там отримали перший досвід державотворення Богдан Хмельницький та його найближчі соратники, там була утворена основа майбутньої армії, саме Запорозька Січ дала державі перших воєначальників, адміністраторів, дипломатів.

Уже з першого року національно-визвольної війни Україна мала всі необхідні державні ознаки: територію, органи публічної влади, політико-адміністративний устрій, армію, суд, систему оподаткування, міжнародне визнання. Основним завданням козацької держави початково була боротьба проти Польщі за національне та релігійне визволення українського народу. Тому на першому етапі існування держави інтереси усіх верств українського суспільства співпадали. Після звільнення більшості української території від польських феодалів їх місце зайняли українські поміщики. З’явилися протиріччя між ними та широкими селянськими масами, і все відчутніше почала виявлятись інша притаманна державі функція – тримати в покорі маси феодально-залежних селян і міських низів.

Утворення та діяльність Центральної Ради.

Періодизація діяльності Центральної Ради:
1. Становлення УЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України в складі Росії (березень — початок червня 1917 p.).
2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом (кінець червня — початок жовтня 1917 p.).
3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом (жовтень 1917 р. — січень 1918 p.).
4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.).

19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація (більше 100 тис. учасників), у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 квітня 1917 р. в Києві відбув ся Український національний конгрес, у роботі якого брали участь делегати від губернії! України, українських громадських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини. У цей час Центральна Рада складалася з 822 місць, близько чверті з них належало російським, єврейським, польським та іншим неукраїнським партіям. На конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. Це був перший крок відродження нації на шляху державності. Керівництво ЦР почало роботу по створенню підлеглих їй місцевих органів влади — українських рад (губернських, міських, повітових). Таким чином, в Україні створився трикутник політичних сил. Важливим рішенням конгресу була пропозиція, щоб кордони між автономними республіками в Новій Росії визначалися на основі етнографічного принципу.

Українська держава гетьмана П.Скоропадського.

Мета гетьманського перевороту:

1. Зупинити процес паралічу влади, котрий все стрімкіше набирав ходи (влада Центральної Ради обмежувалася лише Києвом та околицями).

2. Не допустити дезорганізації та деградації суспільства, що неминуче вело до суспільної катастрофи.

3. Покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо приватної власності тощо.

4. Утворити державну владу, здатну "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці" (П. Скоропадський).

Якщо узагальнити сили, на які спирався гетьманат П. Скоропадського, то можна виділити:

1. Всі ті, хто мав приватну власність, кому було що втрачати (поміщики, буржуазія, заможне селянство та інші).

2. Вільне козацтво.

3. Проросійські імперські сили, що вбачали в режимі П. Скоропадського надії на відродження "єдиної і неділимої російської імперії".

4. Старе чиновництво, здебільшого зрусифіковане, яке прагнуло стабільності та повернення звичних норм життя тощо.

Таким чином, якщо Центральна Рада спиралася в своїй діяльності на ліві сили (в її складі були в основному партії соціалістичного спрямування), то гетьманат П. Скоропадського базувався на підтримці правих сил. Ідеологічна платформа тих сил, які привели ло влади П. Скоропадського, була викладена в "Грамоті до всього українського народу", підписаній 29 квітня. Прерогативи його влади були розписані в "Законі про тимчасовий державний устрій", оприлюдненому також 29 квітня 1918 р.:

1. Гетьман призначав отамана (голову Ради Міністрів).

2. Затверджував і скасовував склад уряду.

3. Виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах.

4. Був верховним воєначальником.

5.Оголошував амністію, а також воєнний чи надзвичайний стан.

Вищенаведене свідчить, що суттю державного режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну, тобто було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої, так і виконавчої, в руки однієї особи – гетьмана П. Скоропадського.

Отже, Гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації".