Симолизм давньоруського храму

Символика храмовой архитектуры непосредственно связана с символикой богослужебного чина, которая формировалась в VI-IX вв. одновременно со сложением чина Литургии в Византии. Именно тогда был выработан крестово-купольный тип храма, идеально соответствующий богослужебному чину и создающий архитектурными формами зрительные образы того, что провозглашается словом и священнодействиями богослужения.

Вместе с принятием христианства и всей полноты догматического вероучения Православия Русь в X в. восприняла от Византии и символическое толкование храма.

По учению Церкви весь видимый материальный мир является символическим отражением мира невидимого, духовного. Символика храма объясняет верующим сущность храма как начала будущего Царства Небесного, ставит перед ними образ этого Царства, пользуясь видимыми архитектурными формами и средствами живописной декорации для того, чтобы сделать доступным нашим чувствам образ невидимого, небесного, божественного.

Если первообраз - Царство Небесное - это область истины, правды и красоты, то подобные характеристики должны прилагаться и к архитектуре храма, претендующей на отображение небесного первообраза.

Архитектура не в состоянии адекватно воссоздать небесный первообраз хотя бы потому, что только некоторые святые люди при земной жизни были удостоены видения Небесного Царства, образ которого по их объяснениям не может быть выражен никакими словами. Для большинства людей это тайна, которая лишь слегка приоткрыта в Священном Писании и Церковном Предании.

Особливості конструктивного устрою давньоруського православного храму першої половини ХІст.

Кінець X — 30-і роки XI століття, коли під впливом візантійської будівельної техніки і архітектури зароджується і починає свій розвиток кам'яна монументальна архітектура. Це був час будівельної діяльності Володимира Великого у Києві та його сина Мстислава у Чернігові.30 — 50-і роки XI століття. Це був час будівництва Ярослава Мудрого. Розширюється територія міст, зводяться міцні укріплення, створюються ансамблі князівських центрів, будуються палаци, гридниці в Києві, Новгороді, Полоцьку, зводяться великі собори. Головною особливістю споруд стає об'ємнопросторовий центричний характер їх композицій і багатоповерхове завер Друга половина XI — початок XII століття, коли будуються храми, які найбільше відповідають потребам і канонам православної церкви та з'являються місцеві архітектурні школи. При всіх технічних і художніх особливостях, архітектура Київської Русі в ці часи мала вплив традицій середньовізантійської архітектури, так само як і інші країни Східної Європи. Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037 р). Споруджений грецькими майстрами на зразок Константинопольського собору Святої Софії. За типом це п'ятинефний, хрестово-купольний храм з хрещатим підкупольним простором та анфіладами бокових нефів. Собор увінчаний тринадцятьма банями. У другій половині XI ст. культове будівництво поширюється у багатьох давньоруських центрах. Засновуються монастирі, у яких будуються нові кам'яні храми. Це Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.), Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р .), Михайлівський собор Видубицького монастиря та інші.

Для давньоруської архітектури X—ХІ ст. були характерні деякі загальні риси, а саме: мішане мурування з каменю та цегли (плінфи), п’ятинефні хрестовокупольні плани храмів, багатокупольні завершення, башти із сходами на хори, відкриті галереї й вишукане прикрашення культових споруд фресками, мозаїками, різьбленням шиферних і мармурових плит. Давньоруські зодчі, виявляючи високий естетичний смак, швидко оволоділи архітектурними і будівельними прийомами візантійських майстрів та пристосували їх до місцевих умов.

З другої половини XI ст. на Русі починається створення і забудова монастирів. За часів Ярослава Мудрого у 1051 р. Антонієм з Любеча був заснований Печорський монастир. Великий князь дарував йому землю поблизу своєї літньої резиденції — Берестового. Саме тут у 1073—1078 рр. Святославом Ярославичем був споруджений головний храм монастиря — Успіння Богородиці, який започаткував новий напрям в архітектурі Київської Русі. Шестистовпний хрестовокупольний храм завершував один великий купол. Східна стіна мала три гранчасті апсиди