Походження і розвиток граматичних категорій іменника.

Походження і розвиток граматичних категорій іменника.

КАТЕГОРІЯ РОДУ староукр ім об’єднувала три граматичні значення: чол, жін, сер родів. Розрізненню ім за родами передувало розрізнення їх за основами, або детермінативами. Іменники одного і того ж граматичного роду могли відмінюватися за різними зразками і, навпаки, іменники різних родів – за одним зразком. Розрізнення спочатку з’яв у ім. – назвах діяча, а згодом пошир. на іншіім. КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА староукр ім об’єднувала три граматичні значення – однину, множину, двоїну. Основне значення цієї категорії полягало у вираженні кількості позначуваних осіб, предметів, явищ. Форма однини вказувала на їх одиничність; форма множини – на подільну й необмежену кількість; форма двоїни – на обмежену кількість і вживалася тоді, коли мова йшла про два або парні предмети. Двоїна характеризувалася особливими відмінковими формами, яких було лише три: перша – спільна для називного, знахідного і кличного відмінків; друга – для родового і місцевого; третя – для давального й орудного. Початок занепаду двоїни припадає на кінець XII – початок XIII ст. Протиставлення форм однини/множини в історії сучасної української мови є наслідком не лише розвитку староукраїнських форм однини і множини, але й руйнування категорії двоїни. КАТЕГОРІЯ ІСТОТ-НЕІСТОТ з усіх індоєвр мов відома лише в слов. Мовах.У праслов мові назив відмінок (суб’єкт) і знах відмінок (об’єкт) розрізнялися за допомогою закінчень: *stŏlŏs, *dŏmŭs, *kŏstĭs (НВ) *stŏlŏn *dŏmŭn *kŏstĭn (ЗН В). Після втрати кінцевого приголосного (унаслідок дії закону відкритого складу) форми Н і ЗН відмінків однини ім чол роду *ŏ-, *jŏ-, *ĭ-, ŭ-основ не диференціювалися. Виникли труднощі щодо розмежування суб’єкта та об’єкта дії (наприклад, отьць любить сынъ). Граматична форма ЗН В при позначенні назв істот почала поступово витіснятися формою родового відмінка, а при позначенні назв неістот знахідний відмінок залишався аналогічною формою до називного. У XIV ст. категорія істот охоплюєі множину, де приблизно до XIII ст. в іменниках чоловічого роду повністю стираються диференційні ознаки між називним і знахідним відмінками. Спочатку цей процес охопив іменники чоловічого роду, що позначали осіб, а згодом ііменники, які позначали будь-які живіістоти. КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА староукрім об’єднувала сім граматичних значень: називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого, кличного. Специфічна граматична форма для вираження граматичного значення кличного відмінка використовувалася при звертаннях в однинііменників чоловічого і жіночого роду (стhно, жено, боже, отче). У множині та двоїні для вираження граматичного значення кличного відмінка використовувалася аналогічна до називного відмінка форма. Грам кат відмінка спільнослов мови заклала основи сучасної відмінкової парадигми. Загалом основи морфолог. структури ім, що виникли у праіндоєвроп. та праслов. періоди, значною мірою були збереженіі після розпаду спільносл мови. У сис-мі грамат категорій відбувалися повільні зміни: витвор категорія роду, що об'єднує три значення; зникла двоїна; зневиразнилися страрі основи, що сприяло створенню нової сис-ми відмінювання.

2.Основні тенденції витворення системи відмінкових флексій іменників 1 відміни.

Сучасну І відміну сформували іменники колишніх ā (вода), jā (земля), ĭ (кость), ū (тыкы), *r(пригол) - основ (дъчи). Вона об'єднує ім. Жін, чол, і спільного родівБ які у НВ мають закінч. –а(я). Склалася першою. Поділ сучасних ім 1 відм на групи зумовлююються диференціацією ще в староукр мові твердої (*ā, *ŏ), і м’якої (*jā,*jŏ) систем відмін в тих типах, на ґрунті яких і сформувалися вказані відміни. Мішана нгрупа виділилася внаслідок ствердіння шиплячих. ОДНИНАНе всі ім набули закіндчення а(я) (хар для ā jā) РВ спостеріг вирівнювання закінчень до *ā *jā основ – усі ім. старого типу відмінювання мають –и (старости). Ім м'як групи та кол ім на ĭ мають –і (землі) Кол іменники на ū спочатку увібрали флексію РВ ĭ-основ, яка перейшла в –и (букви) ДВ. Всі ім мають –і (долоні, церкві), етимологічне для ім твердого типу колишн. ā-основи. У ім м'якоїгрупи з'яв у 14 ст за аналогією на місці старого –и. Чергув приголосних у ДВ і МВ(г-з,к-ц,х-с') перед –і вібув у наслідок 2 палаталізації(свекруха-свекрусі)

ЗНАХ в має старі закінчення у(ю) від ā *jā основ, які пошир. на всі ім ОВ тверда гр – ою(сестрою), м'яка і мішана –ею (мишею), що пох з старої 1 вім. У діалектах можливі зміни (галичина – водом) МВ –і, пох з ім ā *jā основ, пошир. на всі ім. КЛ –збереж старих зак –о, -е(є), що пошир на ім, що перейшли до відміни пізніше (дочко).З часом з'в пестливе закінч –ю (мамусю), перейшло із ім кл. Відм 2 відміни (ū-основ) МНОЖИНАНВ всі ім тверда група –и (гори), м'яка –і (землі) (хар для ā jā) РВ найчастіше нульове закінчення (шкіл), пох з дав 1 відміни РВ (слугъ). Рідше –ів (пох з РВ множ на ū)(старостів) та –ей(мишей), що засвоєне з ĭ-основ У ДВ. МВ ОВ закінчення старої 1 відм: ДВ ам(ям). МВ (ах ях) ОВ (ами, ями) ЗН В ім-назви речей,явищ, процесів, понять збер зак НВ; ім-назви осіб та істот пізно почали засвоювати закінчення ідентичні РВ

Основні тенденції витворення системи відмінкових флексій іменників 2 відміни.

Сучасну ІІ відміну (ім ч.р. на –о та нульовим зак, с.р. на –о –е -я) сформували іменники колишніх *ŏ*jŏ (столъ)-найб кількість, *ŭ (сынъ), ч.р.*ĭ (лось), с.р*es (небо), ч.р *en (кремень). Поділ сучасних ім 2 відм на групи зумовлююються диференціацією ще в староукр мові твердої (*ā, *ŏ), і м’якої (*jā,*jŏ) систем відмін в тих типах, на ґрунті яких і сформувалися вказані відміни. Мішана нгрупа виділилася внаслідок ствердіння шиплячих. ОДНИНАНВ ім ч.р. на –о та нульовим зак, с.р.на –о –е –я РВ функціонував з різними флексіями, вибір яких був зумовлений основами. СЕР р: закінчення –а(я), історичне для ŏ jŏ-основ; для основ на приг стало властивим з14 ст. ЧОЛ р вибір обумовлений семантикою: -а(я) для назв живих істот і точно окресленні явища, поняття (воза). –у,ю (істор належало іменникам ŭ-основ) для ім, що вказ на збірність, речовину масу, абстрактні поняття тощо (ладану) ДВ Раніше ім ЧР мали закінчення –у (братоу ŏ jŏ-осн);-ови,еви(мирови ŭ-осн), -и (камени ĭ, n-осн)У СУМ для чр -ови,еви, паралельно функц флексія –у(ю), але значно рідше ЗНАХ у ім чр збігався з НВ. У СУМ ім на познач істот збігаються з РВ, неістот – з НВ. Збіг з РВ почався у дописемний період (фіксується в Остромировому євангелії) ОВ закінчення -ом(ем) виникло з –ьмь, -ъмь, які були характерні для всіх ім сучасної 2відміни. Тільки ім сер р типу знання мають –ям, яке замінило –єм, за аналогією у НВ, РВ та ін цих слів. МВ має різні закінчення, які не завжди є продовженням давніх. Так, ім сер р мають -і та –у, -ові на познач істот. –і етимолог для ім колишніх ŏ основ була засвоєна jŏ-основами. -і, -ові були засвоєні під впливом ŭ основ. Новим закінченням МВ чол роду є –ові, еві(єві) зафіксоване у 12 ст, спочатку в ім-назвах істот, а потім і у інших ім чр КЛ у ч.р –у(ю) та –е. Давні пам'ятки фіксують строкатіший набір флексій (в ĭ-осн -и)Лише в слові господи залиш –и під впливом конфесійних текстів МНОЖИНА Вібулися значні зміни, які хоч і зазнали значного впливу ім ā jā-осн, свідчать про вплив ū та ĭ-основ. НВ ім ЧР твердої група –и, м'яка і міш –і (землі) (хар для ā jā). Для сер р –а(я).,хоча очі, плечі через вплив двоїни Раніше були більш різноманітні (-и для ŏ jŏ-осн та ін). Старі форми НВ множини чол р зникли, лише ім друзі є прямим продовженням давньоукр дроузи, усі інші форми НВ є колишньою формою ЗН відм множини. РВ нульове закінчення, –ів(їв),–ей(мишей), що засвоєна з ĭ-основ. Всі закінчення є рефлексіями закінчень давньоукр ім чол і сер роду, але більшість з них не зберегла своїх істор закінчень РВ множини, а засвоїла форми,характеррні для інших типів відмінювання. Форми ДВ є новими, виникли за аналогією ДВ ā jā-осн ЗНАХ більшість ім зберігла давні форми (ім сер роду та чол на позначення неістот. Ім чр на познач істот із 14 ст змінили старі форми знах множини на родовий множини ОВ давні форми майже не збереглися, старі –и,-ы були витіснені до ер 17 ст новими –ами,ями (істор дляā jā-осн). Частина ім засвоїла закінчення під впливом і̆-основ – тому існують паралельні форми: крильми і крилами. Одиничні ім зберегли флексії двоїни (очима, плечима тощо) МВ – зміни подібні до ДВ,ОР множини (витіснення старих закінчень флесіями ОВ множини ā jā-осн)

 

 

Походження і розвиток граматичних категорій іменника.

КАТЕГОРІЯ РОДУ староукр ім об’єднувала три граматичні значення: чол, жін, сер родів. Розрізненню ім за родами передувало розрізнення їх за основами, або детермінативами. Іменники одного і того ж граматичного роду могли відмінюватися за різними зразками і, навпаки, іменники різних родів – за одним зразком. Розрізнення спочатку з’яв у ім. – назвах діяча, а згодом пошир. на іншіім. КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА староукр ім об’єднувала три граматичні значення – однину, множину, двоїну. Основне значення цієї категорії полягало у вираженні кількості позначуваних осіб, предметів, явищ. Форма однини вказувала на їх одиничність; форма множини – на подільну й необмежену кількість; форма двоїни – на обмежену кількість і вживалася тоді, коли мова йшла про два або парні предмети. Двоїна характеризувалася особливими відмінковими формами, яких було лише три: перша – спільна для називного, знахідного і кличного відмінків; друга – для родового і місцевого; третя – для давального й орудного. Початок занепаду двоїни припадає на кінець XII – початок XIII ст. Протиставлення форм однини/множини в історії сучасної української мови є наслідком не лише розвитку староукраїнських форм однини і множини, але й руйнування категорії двоїни. КАТЕГОРІЯ ІСТОТ-НЕІСТОТ з усіх індоєвр мов відома лише в слов. Мовах.У праслов мові назив відмінок (суб’єкт) і знах відмінок (об’єкт) розрізнялися за допомогою закінчень: *stŏlŏs, *dŏmŭs, *kŏstĭs (НВ) *stŏlŏn *dŏmŭn *kŏstĭn (ЗН В). Після втрати кінцевого приголосного (унаслідок дії закону відкритого складу) форми Н і ЗН відмінків однини ім чол роду *ŏ-, *jŏ-, *ĭ-, ŭ-основ не диференціювалися. Виникли труднощі щодо розмежування суб’єкта та об’єкта дії (наприклад, отьць любить сынъ). Граматична форма ЗН В при позначенні назв істот почала поступово витіснятися формою родового відмінка, а при позначенні назв неістот знахідний відмінок залишався аналогічною формою до називного. У XIV ст. категорія істот охоплюєі множину, де приблизно до XIII ст. в іменниках чоловічого роду повністю стираються диференційні ознаки між називним і знахідним відмінками. Спочатку цей процес охопив іменники чоловічого роду, що позначали осіб, а згодом ііменники, які позначали будь-які живіістоти. КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА староукрім об’єднувала сім граматичних значень: називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого, кличного. Специфічна граматична форма для вираження граматичного значення кличного відмінка використовувалася при звертаннях в однинііменників чоловічого і жіночого роду (стhно, жено, боже, отче). У множині та двоїні для вираження граматичного значення кличного відмінка використовувалася аналогічна до називного відмінка форма. Грам кат відмінка спільнослов мови заклала основи сучасної відмінкової парадигми. Загалом основи морфолог. структури ім, що виникли у праіндоєвроп. та праслов. періоди, значною мірою були збереженіі після розпаду спільносл мови. У сис-мі грамат категорій відбувалися повільні зміни: витвор категорія роду, що об'єднує три значення; зникла двоїна; зневиразнилися страрі основи, що сприяло створенню нової сис-ми відмінювання.

2.Основні тенденції витворення системи відмінкових флексій іменників 1 відміни.

Сучасну І відміну сформували іменники колишніх ā (вода), jā (земля), ĭ (кость), ū (тыкы), *r(пригол) - основ (дъчи). Вона об'єднує ім. Жін, чол, і спільного родівБ які у НВ мають закінч. –а(я). Склалася першою. Поділ сучасних ім 1 відм на групи зумовлююються диференціацією ще в староукр мові твердої (*ā, *ŏ), і м’якої (*jā,*jŏ) систем відмін в тих типах, на ґрунті яких і сформувалися вказані відміни. Мішана нгрупа виділилася внаслідок ствердіння шиплячих. ОДНИНАНе всі ім набули закіндчення а(я) (хар для ā jā) РВ спостеріг вирівнювання закінчень до *ā *jā основ – усі ім. старого типу відмінювання мають –и (старости). Ім м'як групи та кол ім на ĭ мають –і (землі) Кол іменники на ū спочатку увібрали флексію РВ ĭ-основ, яка перейшла в –и (букви) ДВ. Всі ім мають –і (долоні, церкві), етимологічне для ім твердого типу колишн. ā-основи. У ім м'якоїгрупи з'яв у 14 ст за аналогією на місці старого –и. Чергув приголосних у ДВ і МВ(г-з,к-ц,х-с') перед –і вібув у наслідок 2 палаталізації(свекруха-свекрусі)

ЗНАХ в має старі закінчення у(ю) від ā *jā основ, які пошир. на всі ім ОВ тверда гр – ою(сестрою), м'яка і мішана –ею (мишею), що пох з старої 1 вім. У діалектах можливі зміни (галичина – водом) МВ –і, пох з ім ā *jā основ, пошир. на всі ім. КЛ –збереж старих зак –о, -е(є), що пошир на ім, що перейшли до відміни пізніше (дочко).З часом з'в пестливе закінч –ю (мамусю), перейшло із ім кл. Відм 2 відміни (ū-основ) МНОЖИНАНВ всі ім тверда група –и (гори), м'яка –і (землі) (хар для ā jā) РВ найчастіше нульове закінчення (шкіл), пох з дав 1 відміни РВ (слугъ). Рідше –ів (пох з РВ множ на ū)(старостів) та –ей(мишей), що засвоєне з ĭ-основ У ДВ. МВ ОВ закінчення старої 1 відм: ДВ ам(ям). МВ (ах ях) ОВ (ами, ями) ЗН В ім-назви речей,явищ, процесів, понять збер зак НВ; ім-назви осіб та істот пізно почали засвоювати закінчення ідентичні РВ