Наведемо основні поняття, що стосуються безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.

Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Потенційно небезпечний об'єкт — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, перероблюються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

Залежно від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізняють такі надзвичайні ситуації:

- техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

- природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів або надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

- соціально-політичного характеру — пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

- воєнного характеру — пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру

За даними ООН, у багатьох країнах світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків, що становлять приблизно 2-4 % валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. В Україні щорічні витрати лише на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % загального обсягу виробленого ВВП.

Щорічно в Україні відбувається близько 140-150 техногенних аварій і катастроф регіонального і державного рівня. Орієнтовна структура надзвичайних ситуацій техногенного характеру має такий вигляд: аварії з викидами СДОР — 4 %, пожежі й вибухи — 19,5 %, транспортні аварії— 17,7 %, аварії на системах життєзабезпечення — 17,3 %, аварії на радіаційних об'єктах — 8,4 %, аварії на комунальних системах та очисних спорудах — 17,3 %, надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів — 15,8 %. Експертне встановлено, що щорічні народногосподарські втрати від аварій становлять 140-150 млн грн.

Аварії і катастрофи на транспорті

Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовища. Щорічно в Україні транспортом загального користування перевозиться понад 900 млн вантажів (у тому числі небезпечних) і понад 3,0 млрд пасажирів.

На залізничний транспорт припадає близько половини вантажних перевезень, на автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14%, авіаційний — 10%. Зношення основних фондів залізничного транспорту є основною причиною аварій і катастроф. Особливу тривогу викликає критичний стан під'їзних залізничних колій, якими транспортуються СДОР, пожежо- та вибухонебезпечні речовини.

На автомобільному транспорті щодня відбувається 95-100 ДТП, в яких гине 18-20 і травмується понад 100 пасажирів. Тільки в Києві в 1999 р. зареєстровано 2641 ДТП, в яких загинуло 216 осіб і травмовано 2874 осіб. Автотранспорт є джерелом істотного забруднення атмосферного повітря, особливо у великих містах.

Техногенні пожежі й вибухи

Наявність в Україні розвиненої промисловості, її надмірна концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої і надвеликої потужності, розвинена мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість об'єктів енергетики та використання у виробництві великої кількості небезпечних речовин — усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища. Майже третина всіх промислових об'єктів становлять підприємства, пов'язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухо- і вогненебезпечних речовин.

В Україні діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.

Переважна більшість таких об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях України, де сконцентровано хімічні, наф­то- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-. аміако-проводів, експлуатуються газові, нафтові та вугільні родовища.

Загалом ризик виникнення надзвичайної ситуації, пов'язаної з технологічними процесами, існує на будь-якому підприємстві і в будь-якій державі. В Україні наявне значне зношення основних виробничих фондів, аварійний стан споруд, інженерних і транспортних комунікацій.

 

Ящук.

Організація життєзабезпечення населення в умовах НС - це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я і працездатності людей.

 

Цей комплекс включає:

 

управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

 

захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

 

забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

 

захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

 

житлове забезпечення і працевлаштування;

 

комунально-побутове обслуговування;

 

медичне обслуговування;

 

навчання населення методам захисту і діям в умовах НС;

 

розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

 

санітарну обробку;

 

знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

 

підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

 

забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

 

заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

 

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення НС.

 

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності в НС передусім повинно бути проведено оповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

 

Оповіщення населення здійснюється всіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

 

Евакуація - це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

 

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

 

Тема

 

Питання 1

1. Ри́зик — можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки або Ризик — атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності.

Теорія ризику представляє собою розділ теорії ймовірностей, присвячений прийняттю рішень в умовах імовірнісної невизначеності. В основі даної теорії лежать поняття ризику, міри та ціни ризику, відносини індивідуума до ризику.

Аналіз ризику - основа для вирішення проблем безпеки населення і навколишнього середовища.

Питання 2. Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки певного виду діяльності для конкретного індивідуума. Колективний ризик - це травмування чи загибель двох і більше осіб від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Питання 3. Для кращого розуміння сутності ризиків треба дослідити їх класифікацію на основі істотних класифікаційних ознак.

Ризики можна поділити за критеріями сфери суспільних відносин:

- економічні;

- соціальні;

- політичні (пов’язані з протиправними діями, з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав по відношенню до суверенної держави або її громадян);

- військові.

За обсягом економічних суб’єктів ризики можна виділити:

- індивідуальні;

- універсальні.

Щодо природи виникнення ризики поділяються на:

- об’єктивні (виражають шкідливий вплив не контролюючих сил природи та інших випадковостей на об’єкт страхування, а також не залежать від волі та свідомості людини.);

- суб’єктивні (засновані на запереченні або ігноруванні об’єктивного підходу до дійсності, та пов’язані з недостатнім пізнанням навколишнього світу в об’єктивній реальності і залежать від волі та свідомості людини.).

За ступенем правомірності ризики бувають:

- виправданні (правомірні);

- невиправдані.

За характером ризики розрізняють на:

- статичні;

- динамічні.

За сферою виникнення ризики поділяють на:

- зовнішні;

- внутрішні.

За масштабом ризики бувають:

- локальні;

- галузеві;

- регіональні;

- національні;

- міжнародні.

За видами підприємництва ризики поділяються на:

- виробничі;

- фінансові;

- комерційні;

- юридичні;

- інвестиційні;

- інноваційні;

- страхові;

- технічні (виявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин або зброї у технології виробництва і мають універсальний характер, прийняття їх на страхування пов’язане з певними проблемами);

- маркетингові;

- транспортні (поділяються на КАСКО (пов’язанні з страхуванням самих транспортних засобів) та КАРГО (виникають при страхуванні вантажу який перевозиться));

- спеціальні (супутні перевезенню особливо цінних вантажів і можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика).

За джерелом виникнення ризики бувають пов’язанні з:

- інформаційним забезпеченням;

- господарською діяльністю;

- непередбаченістю поведінки партнерів.

За організаційним середовищем ризики виникають:

- організаційні;

- економічні;

- моральні.

За джерелом небезпеки ризики відносять до:

- персональних (нещасний випадок, хвороба, смерть);

- кримінальних (пов’язані з цілеспрямованим впливом на людину в процесі присвоєння матеріальних благ);

- непереборні сили природи (пожежі, погодні умови, землетруси, повені).

В зарубіжній практиці широко застосовується класифікація ризиків за якою вони розділяються на:

- матеріальні (може бути виміряний у вартісному виразі) та нематеріальні;

- чисті (передбачають, або не сприятливий результат, або той стан який спостерігався до події, що мала місце) та спекулятивні (передбачають можливість виграшу і не приймаються на страхування);

- фундаментальні (виникають з причин які непідвладні, ані окремій людині, ані групі людей, але суттєво на них впливають) та специфічні (пов’язані з окремими особами та цілком придатні для страхування).

За можливістю страхування ризики поділяють на ті:

- що страхуються (складають обсяг страхової відповідальності страховика);

- що не страхуються.

Питання 4. За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.(Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу­ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.)

 

Питання 5

У зв’язку із входом постанови Кабінету Міністрів України №1324 від 14 листопада 2007р. „Про затвердження Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки” визначені нові терміни планових перевірок суб’єктів господарювання (далі - підприємства) та обґрунтовано їх критерії на базі розподілення ступеня ризику їх господарської діяльності. А саме:

 

порогової маси небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин;

категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинків і приміщень;

важливості для національної безпеки країни та забезпечення життєдіяльності населення;

кількості людей, що постійно або тимчасово можуть перебувати одночасно на об’єкті;

поверховості або висоті будівель;

розташування споруд під землею;

наявності культурних, історичних, духовних та інформаційних цінностей;

рівня складності ліквідації можливої пожежі та її наслідків;

кількісної міри пожежної небезпеки, що враховує ймовірність настання негативних соціальних, екологічних та матеріальних наслідків від провадження господарської діяльності та можливих розмірів втрат від виникнення ймовірної пожежі.

Категорії вибухопожежної та пожежної небезпеки визначаються згідно з ОНТП 24-86, порогова маса небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин – згідно з постановою КМУ №956 від 11липня 2002р. „Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки”, потенційно небезпечні об’єкти – згідно з постановою КМУ №1288 від 29 серпня 2002р. „Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів”.

Відповідно до зазначених вище критеріїв підприємства незалежно від форми власності та видів господарської діяльності можуть належати до одного з трьох ступенів ризику:
з високим, середнім та незначним.

До підприємств з високим ступенем прийнятного ризику належать суб’єкти, у сфері управління (власності, володіння, користування) яких перебувають:

 

потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки;

промислові та складські будівлі (споруди), які належать до категорій А або Б за вибухопожежною небезпекою незалежно від площі, та промислові і складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею 5002 кв. метрів та більше;

підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджений постановою КМУ №1734 від 23 рудня 2004р.;

об’єкти з масовим перебуванням людей, зокрема аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали республіканського та обласного значення, станції метрополітенів;

висотні будинки(з умовною висотою понад 47 метрів);

підземні споруди різного призначення;

пам’ятки архітектури та історії, музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв’язку, телерадіоцентри, банківські установи державного та обласного значення;

тваринницькі або птахівницькі комплекси з утриманням більш як 1000 голів тварин або більш як 100тис.голів птиці;

об’єкти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, перепланування, розширення і технічного переоснащення.

До підприємства із середнім ступенем прийнятого ризику належать:

 

промислові та складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею менш як 5002 метрів;

об’єкти тваринництва або птахівництва з утриманням менш як 1000 голів тварин або менш як 100тис.голів птиці, сільськогосподарські та фермерські господарства, до виконання робіт в яких залучаються наймані працівники;

об’єкти з постійним або тимчасовим перебуванням у них менш як 50 осіб, зокрема об’єкти торгівлі, громадського харчування, підприємства побутового обслуговування (крім малих архітектурних форм);

будинки науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій;

музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв’язку, телерадіоцентри районного та місцевого значення, філії районних представництв банків;

будівлі підвищеної поверховості (з умовною висотою від 26,5 метрів до 47 метрів включно);

багатоповерхові гаражі та гаражі в цокольних та підвальних приміщеннях будинків різного призначення.

До підприємств з незначним ступенем прийнятного ризику належать:

 

державні, відомчі та кооперативні житлові будинки (крім будинків підвищеної поверховості та висотності;

дачні, садівницькі та гаражні кооперативи(крім багатоповерхових та підземних);

невеликі одноповерхові пересувні споруди, які не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарні споруди, які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і за зовнішнім контуром мають площу до 302 метрів, що виготовляються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів;

інші суб’єкти господарювання, які не увійшли до суб’єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Питання 6

Ризик – це частота реалізації небезпек технічного, хімічного,

біологічного та іншого об'єкта природного чи антропогенного характеру

(В. Маршалл).

 

Серед багатьох визначень цієї характеристики небезпеки найбільш уживаним

є наступне: ризик (R) – це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.

 

У розглянутому випадку кількісна оцінка небезпеки – це відношення

числа тих чи інших несприятливих наслідків при реалізації небезпеки до

їхнього можливого числа за визначений період:

 

R = N/n,

(1.1)

 

де N – загальна кількість осіб, які можуть постраждати при реалізації

небезпеки; n – кількість осіб, які постраждали при реалізації

небезпеки.

 

При аналізі ступеня небезпеки розрізняють індивідуальний і соціальний

ризик.

Індивідуальний ризик характеризує ступінь реалізації конкретної

небезпеки для окремого індивідуума.

 

Соціальний ризик – ступінь реалізації конкретної небезпеки для

соціальної групи населення. Таким чином, можна зробити висновок, що

соціальний ризик – це залежність між частотою реалізації небезпек і

числом потерпілих при цьому людей.

В даний час виділяються

такі основні методологічні підходи до оцінки ступеня ризику:

 

Інженерний? який ґрунтується на статистиці, розрахунку частоти

реалізації небезпеки, ймовірносному аналізу безпеки, побудові «дерева

небезпеки».

 

Моделювання? який заснований на побудові моделей впливу негативних

факторів, що виникають при реалізації небезпеки, на біосферу, індивід,

соціальні, професійні групи, і т.п.

 

Експертний? коли імовірність реалізації конкретної небезпеки, тобто

оцінка ступеня ризику визначається на основі опитування фахівців?

експертів.

 

Соціологічний? який ґрунтується на опитуванні населення.

Питання 7

в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння

витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження

ризику.

 

Традиційний підхід до забезпечення безпеки виробничих процесів базується

на принципі забезпечення 100 % безпеки. Як показує практика, така

концепція неадекватна законам, що відбуваються в техносфері. Вимога

абсолютної безпеки, яка є ідеальною з позицій гуманності, може

обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити абсолютну безпеку

(нульовий ризик) у діючих системах неможливо.

 

Виходячи з цього, фахівці з теорії безпеки життєдіяльності та розробники

антропогенних систем відкинули концепцію абсолютної безпеки, і прийняли

реальну концепцію прийнятного (припустимого) ризику. Суть цієї концепції

полягає в забезпеченні ризику такого рівня небезпеки, який сприймає

суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик сполучає у собі

технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і представляє

компроміс між показником рівня безпеки і можливістю його досягнення.

Необхідність уведення «прийнятного ризику» зв'язана, в основному, з

економічними витратами, спрямованими на підвищення безпеки антропогенних

систем. Затрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки можна завдати

шкоди соціальній сфері, наприклад, знизити виплати постраждалим на

виробництві в результаті нещасних випадків, скоротити витрати на медичну

допомогу і т. ін.

 

Таким чином, в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння

витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження

ризику.

 

Таким чином, оцінка небезпеки тієї чи іншої системи через показник

ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки

техносфери. На додаток до технічних, організаційних, адміністративних

методів, що використовуються при рішенні задачі зниження ризику,

застосовуються також економічні методи керування ризиком – страхування,

грошова компенсація збитку, платежі за ризик і т.д. При цьому,

наприклад, фахівці ряду країн вважають за доцільне в законодавчому

порядку ввести квоти за ризик.

Питання 8

 

Останнім етапом методології аналізу ризику є інформування про

ризик. Iнформування про ризик - це прав и розповсюдження

результатів визначення ступеня ризику для здоров'я людини і рішень

щодо його контролю.

На їх основі органи санепідслужби спільно з адміністративними

органами, з огляду на пріоритетність як окремих джерел

забруднення, так і провідних чинників, які формують найбільш

високий і небезпечний рівень ризику для здоров'я населення та

стану навколишнього природного середовища, розробляють комплекс

профілактичних заходів і черговість їх впровадження.

Цей аспект є принципово новим і відрізняє концепцію ризику

від попередніх концепцій, що використовувались при оцінці

небезпеки впливу шкідливих факторів оточуючого середовища на

населення.

Інформування про ризик. Інформування громадськості про можливий ризик, який містять у собі проблеми, що виникають, набуває все більшого значення в процесі управління проблемами. За своєю суттю інформування про ризик – це прав и збирання науково обгрунтованих даних, пов’язаних з небезпекою для здоров’я людей і довкілля, а також доведення цих даних до відома широкої громадськості у зрозумілій та зваженій формі.

Останнім часом фахівцями розроблені моделі інформування про ризик, які виходять із загального посилання, що «перцепція (сприйняття) – це реальність», тобто вони базуються на концепції, яка вже давно стала органічною частиною методологічних підвалин паблік рілейшнз. Справді, інформування про ризик (прав и комунікації з приводу ризику) та паблік рілейшнз як дисципліни мають багато спільного. Процес комунікації з питань ризику, так само як і паблік рілейшнз, має справу з станом високоемоційного людського сприйняття. Зокрема, коли йдеться про екологічні проблеми, їх супроводжують почуття страху, збентеження, розчарування та роздратування, полум’я яких може бути збите лише за допомогою авторитетної інформації про дані проблеми. Важливо пам’ятати, що вчасне поширення вивіреної інформації про ризик, який несуть з собою ті або інші проблеми, вже є важливим засобом зняття емоційної напруги, управління прав из розгортання проблеми.

Але нерідко трапляється й так, коли збурення емоцій може викликати не тільки відсутність інформації, але й нерозуміння висновків науки про певний істотний ризик соціального змісту. Тому постійне і наполегливе інформування необхідне і для просвіти населення, і для приглушення емоційної напруги. Перше і найголовніше правило реагування на усвідомлений громадськістю ризик можна було б сформулювати так: «стався до прав из усією відповідальністю».

 

Тема

Питання 1

Природні небезпеки – це природні явища, які мають надзвичайний характер (стихійні лиха), порушують нормальну життєдіяльність населення, спричиняють загибель людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей. Це вулкани, землетруси, посухи, селеві потоки, повені, буревії, снігові лавини, зсуви, обвали, смерчі, масові торф’яні та лісові пожежі, снігові замети, довгочасні заливні дощі, сильні стійкі морози, а також епідемії, епізоотії, масове розповсюдження шкідників лісового і сільського господарства.

Деякі стихійні лиха (пожежі, обвали, зсуви і т.і.) можуть виникнути в результаті дій людини, але наслідки їх завжди є результатом дії сил природи.

Для кожного стихійного лиха характерна наявність властивих йому уражаючих факторів, що несприятливо діють на здоров’я людини.

Найбільших збитків завдають повені (40%), буревії (20%), землетруси і посухи (по 15%). Близько 10% загальної шкоди припадає на інші види стихійних лих.

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. Людство залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

 

Найбільш серйозні збитки з усіх стихійних лих спричиняють:

 

повені - 40%, тропічні циклони - 20%, землетруси та посухи - по 15%.

 

Стихійні лиха - це природні явища, які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

 

За місцем реалізації стихійні лиха поділяють на:

літосферні - тектонічні (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі);

гідросферні - топологічні (повені, снігові лавини, шторми);

атмосферні - метеорологічні (урагани, зливи, ожеледі, блискавки).

Питання 2

Літосферні стихійні лиха

Вулкани є найнебезпечнішими для життєдіяльності людства. Вони виникають на стиках тектонічних плит (платформ), де внаслідок тертя і зсуву між плитами з надзвичайною силою виривається рідка порода – магма. На Землі є близько 20 таких платформ і біля 600 активних вулканів.

Землетруси – це сильні коливання земної кори внаслідок переміщення і зіткнення тектонічних плит. При цьому в осередку землетрусу виникають сейсмічні хвилі (пружні коливанняземної кори), які слабшають в напрямку від епіцентру (на поверхні Землі) до периферії. Сейсмічно небезпечними є молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди.

Вторинними вражаючими факторами землетрусів можуть бути пожежі, затоплення водою значних територій суші, радіоактивне, хімічне забруднення місцевості та інші фактори.

Основними характеристиками землетрусу є:

глибина осередку (від 10 до 30 км);

магнітуда і інтенсивність енергії на поверхні землі.

Магнітуда землетрусу – умовна величина, яка характеризує загальну енергію пружних коливань, викликаних землетрусами або вибухами і пропорційна логарифму енергії землетрусу. За шкалою Ріхтера магнітуда землетрусу (М) змінюється від 0 до 9. Збільшення її на 1 означає десятикратне зростання амплітуди коливань в грунті і збільшення енергії землетрусу в 30 разів. Тривалість поштовхів переважно складає кілька секунд.

Інтенсивність енергії на поверхні Землі (сила землетрусу) вимірюється в балах і залежить від глибини осередку, відстані від глибини осередку, магнітуди, відстані від епіцентру землетрусу, геологічного складу грунтів і інших факторів. Для вимірювання інтенсивності енергії землетрусів на поверхні землі в нашій країні прийнята 12-бальна міжнародна шкала MSK-64. Для кожного балу MSK-64 встановлені свої ознаки для визначення сили землетрусів.

Найсильніший землетрус в Україні стався у Криму в 1927 році в Ялті силою 6-8 балів.

Правила безпеки під час землетрусу:

Основний засіб захисту – не впадати в паніку.Важливо зберігати спокій. Якщо можна встигнути покинути будинок в перші 15-20 с, то це треба зробити. Далі небезпечно вибігати на вулицю, варто перечекати поштовх в якомога безпечнішому місці.

В багатоповерховому будинку безпечніше перечекати поштовх, не поспішати до ліфтів чи сходових майданчиків – вони обвалюються найчастіше.В будинку слід відключити газ, електрику.

В приміщенні слід зайняти безпечне місце: це кути кімнат біля дверей, капітальні стіни, під балками каркасу, під несучими колонами. Небезпечні місця – зовнішні стіни і вікна, важкі високі предмети у кімнаті.

Після припинення поштовхів слід вийти на вулицю у безпечне місце, щоб уникнути падіння уламків. Перебуваючи в машині, слід загальмувати подалі від викоких будинків чи естакад.

Зсуви – це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу внаслідок порушення рівноваги. Виникають на схилах під кутом більше 20 град. в будь-яку пору року. Основна причина зсувів – ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичні поштовхи, нерозумна господарська діяльність людини.

Швидкість повільних зміщень порід становить декілька сантиметрів на рік, середніх – декілька метрів на годину або добу, швидких – десятки кілометрів на годину і більше. Тільки швидкі зсуви можуть стати причиною катастроф з людськими жертвами.

Осередки зсувів в Україні зафіксовані на правобережжі Дніпра, Чорноморському узбережжі, Закарпатті та Чернівецькій області.

Селі – це паводки з великою кількістю грунту, каміння, уламків гірських порід (до 75% об’єму потоку). Виникають в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, танення снігів, зсувів, проривів гірських озер, землетрусів. Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії, Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, але й в раптовому їх виникненні. У Карпатах найчастіше утворюються водокам’яні селеві потоки порівняно невеликої потужності (сили). Швидкість клину селевого потоку становить, як правило, 2,5-4,0 м/с, але при прориві заторів може досягати 8-10 м/с і більше.

 

Питання 3

Гідросферні стихійні лиха

Повені – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб і гребель. Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Суттєво збільшує збитки від повеней вирубка лісів, які утримують воду на схилах гір. Катастрофічні повені на Закарпатті в 1988-89 роках стали найбільшими надзвичайними ситуаціями в Україні після Чорнобиля.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на узбережжі Чорного та Азовського морів.

Правила безпеки під час повені:

Отримавши попередження про затоплення, слід негайно перейти на височину, попередньо вимкнувши газ, воду, електроенергію.

При повільній повені слід перенести майно в безпечне місце – на горища, дахи будівель.

При стрімкій повені слід залишити місце затоплення, скориставшись човном, катером, колодою, бочкою, автомробільною камерою.

Опинившись у воді, скинути важкий одяг, скористатись плавзасобами і чекати допомоги.

Снігові лавини - це зміщення снігових мас під дією гравітації на схилах гір, коли сили зчеплення шарів снігу переходять певну межу. Виникають від перевантаження схилу через значні опади снігу (особливо під час відлиги).

В Україні снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Питання 4

Атмосферні стихійні лиха

Буревії (рос. урагани) – це вітри великої сили з швидкістю понад 32 м/с (близько 120 км/год). Сила вітрів визначається 12- бальною шкалою Бофорта, за якою вітри силою понад 9 балів (більше 20 м/с) називаються штормом. Шторм та буревій руйнує будівлі, лінії електропостачання, зриває дахи з будівель, ламає та вириває з корінням дерева, перекидає автомобілі, пошкоджує транспортні комунікації і мости, ламає і вириває з корінням дерева. При поширенні над морем викликає величезні хвилі висотою 10-12 м, пошкоджує причали і кораблі.

Смерчі – утворення величезних вихорів, що переміщаються з швидкістю до 450 км/год. Виникають при зіткнення великих повітряних мас різної температури і вологості. Смерч спричиняє пожежі, нищення будівель, руйнування технічних об’єктів.

Смерчі трапляються в Україні, в Азовському та Чорному морях.

Правила безпеки під час буревію:

- Отримавши попередження, щільно зачинити вікна, двері.

- З дахів і балконів забрати речі, що можуть травмувати людей.

- В будівлях триматись подалі від вікон. Найбезпечніші місця: підвали, сховища, метро, внутрішні кімнати перших поверхів будинків.

- На відкритій місцевості слід заховатись у западині, яру, канаві (щільно притиснутись до землі).

Питання 5