Зародження та розвиток кількості теорії грошей.

Пропозиція грошей.

Пропозиція грошей – це бажання екон суб. позичити певну частину своїх грош. коштів заради отримання доходу. Чинники: 1. норма обов. резервування – це частина банк. коштів, яка згідно з чинним зак-вом має зберіг у формі готівки кб у нбу(норма зм – пропозиція зб) 2. облікова ставка нбу – уе ціна за рефінансування(забезпеч нбу кб дод. резервами на кред основі) ставка зб-проп зм. 3. ринкова %ставказб-пропоззб 4. тінізація підприємн діяльностізб-пропоз зм 5. багатсво екон суб зб – проп зм. 6. стан довіри до банків зб. пропоз зб.

Грош система

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.
До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання. Валютний курс — вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

12. Типи грош сис-м, еволюція

Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

— грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

— грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

— грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

— грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

— саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

— регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи)

13.Інфляція

Перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів. Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

14.Форми інфляції
Інфляція може набувати різноманітних форм Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого. Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік.

До методів стабілізації грошового обігу належать:

1. Дефляція (нуліфікація) – зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей та зниження, стримування загального (середнього) рівня цін. – процес протилежний інфляції. 2. Девальвація – 1) зменшення металевого (золотого) вмісту грошової одиниці; 2) підвищення курсу паперових знаків стосовно вмісту металу (золота) іноземних валют; 3) зменшення встановленої вартості валют за умови законодавчого регулювання. – зниження курсу національної валюти, її знецінення щодо іноземних на певний відсоток. 3. Ревальвація – підвищення раніше встановленої вартості валюти. – протилежна девальвації; - підвищення курсу національної валюти. 4. Деномінація – заміна номінальної вартості грошових знаків у певному співвідношенні на нові більші грошові одиниці з одночасним перерахунком цін, зарплати, тарифів відповідно. – спрощує і здешевлює всі грошові операції.

15. Валютні системи
Валютна система — це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Розрізняють світову, національну, регіональну валютні системи. Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків. її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації. Регіональна валютна система — договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. її елементи:

— регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

— спеціальний режим регулювання валютних курсів;

— спільні валютні фонди;

— регіональні валютно-розрахункові установи.
Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

16. Поняття валюти, її конвертованість
Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.
Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:

— повна або часткова;— зовнішня або внутрішня;— за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.
Повна конвертованість валюти — це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень. Часткова конвертованість — обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями. Внутрішня конвертованість — вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон. Зовнішня конвертованість — вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:

— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);

— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

2. Залежно від режиму використання:

— конвертована валюта (повно або частково);

— неконвертована.

3. Залежно від сфери і мети використання:

— валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

— валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

— валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

17. Валютна політика: регулювання, контроль.
Валютна політика — це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки. Стратегічними завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економічного зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни).
Валю́тне регулюва́ння — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютний контроль — це система контролю уряду за обміном іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та її обмінного курсу на інші валюти. Валютному контролю в Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов’язання про декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.
Економічні інструменти включають:

1. Девальвацію валюти, що передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого - для підвищення конкурентноздатності та покращення торгівельних позицій країни на світовому ринку.

2. Ревальвацію валюти, яка протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту та припливу інвестицій.

3. Валютну інтервенцію, яка являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмінного курсу.

Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей — один із напрямів у західній економічній думці, який виник в ХVІ—ХVІІ ст. Теорія виникла з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу. Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Характерною ознакою Кількісної теорії є положення про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси. Теорія набула найбільшо розповсюдження у XVIII–XIX ст. Представники: І.Фішер, Д.Юм, Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк.

Швидкість обігу грошей і рівняння обміну

формула Фішера

V=P*Y/M{\displaystyle V=P*Y/M}

Р — рівень цін

V-сукупний обсяг національного виробництва

М-середня маса грошей

Пропозиція грошей.

Пропозиція грошей – це бажання екон суб. позичити певну частину своїх грош. коштів заради отримання доходу. Чинники: 1. норма обов. резервування – це частина банк. коштів, яка згідно з чинним зак-вом має зберіг у формі готівки кб у нбу(норма зм – пропозиція зб) 2. облікова ставка нбу – уе ціна за рефінансування(забезпеч нбу кб дод. резервами на кред основі) ставка зб-проп зм. 3. ринкова %ставказб-пропоззб 4. тінізація підприємн діяльностізб-пропоз зм 5. багатсво екон суб зб – проп зм. 6. стан довіри до банків зб. пропоз зб.

Грош система

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.
До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання. Валютний курс — вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

12. Типи грош сис-м, еволюція

Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

— грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

— грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

— грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

— грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

— саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

— регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи)

13.Інфляція

Перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів. Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

14.Форми інфляції
Інфляція може набувати різноманітних форм Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого. Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік.

До методів стабілізації грошового обігу належать:

1. Дефляція (нуліфікація) – зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей та зниження, стримування загального (середнього) рівня цін. – процес протилежний інфляції. 2. Девальвація – 1) зменшення металевого (золотого) вмісту грошової одиниці; 2) підвищення курсу паперових знаків стосовно вмісту металу (золота) іноземних валют; 3) зменшення встановленої вартості валют за умови законодавчого регулювання. – зниження курсу національної валюти, її знецінення щодо іноземних на певний відсоток. 3. Ревальвація – підвищення раніше встановленої вартості валюти. – протилежна девальвації; - підвищення курсу національної валюти. 4. Деномінація – заміна номінальної вартості грошових знаків у певному співвідношенні на нові більші грошові одиниці з одночасним перерахунком цін, зарплати, тарифів відповідно. – спрощує і здешевлює всі грошові операції.

15. Валютні системи
Валютна система — це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Розрізняють світову, національну, регіональну валютні системи. Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків. її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації. Регіональна валютна система — договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. її елементи:

— регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

— спеціальний режим регулювання валютних курсів;

— спільні валютні фонди;

— регіональні валютно-розрахункові установи.
Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

16. Поняття валюти, її конвертованість
Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.
Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:

— повна або часткова;— зовнішня або внутрішня;— за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.
Повна конвертованість валюти — це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень. Часткова конвертованість — обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями. Внутрішня конвертованість — вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон. Зовнішня конвертованість — вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:

— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);

— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

2. Залежно від режиму використання:

— конвертована валюта (повно або частково);

— неконвертована.

3. Залежно від сфери і мети використання:

— валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

— валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

— валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

17. Валютна політика: регулювання, контроль.
Валютна політика — це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки. Стратегічними завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економічного зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни).
Валю́тне регулюва́ння — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютний контроль — це система контролю уряду за обміном іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та її обмінного курсу на інші валюти. Валютному контролю в Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов’язання про декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.
Економічні інструменти включають:

1. Девальвацію валюти, що передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого - для підвищення конкурентноздатності та покращення торгівельних позицій країни на світовому ринку.

2. Ревальвацію валюти, яка протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту та припливу інвестицій.

3. Валютну інтервенцію, яка являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмінного курсу.

Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей — один із напрямів у західній економічній думці, який виник в ХVІ—ХVІІ ст. Теорія виникла з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу. Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Характерною ознакою Кількісної теорії є положення про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси. Теорія набула найбільшо розповсюдження у XVIII–XIX ст. Представники: І.Фішер, Д.Юм, Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк.

Швидкість обігу грошей і рівняння обміну

формула Фішера

V=P*Y/M{\displaystyle V=P*Y/M}

Р — рівень цін

V-сукупний обсяг національного виробництва

М-середня маса грошей

Зародження та розвиток кількості теорії грошей.

Кількісна теорія грошей виникла на основі класичної теорії, найвідоміший представник якої А. Сміт. Він вніс найбільший вклад у розуміння категорій споживача і мінова вартість. Завдяки С економічна теорія збагатилася тезою, що основою мінової вартості є субстанція вартості, Ця теза - основа для формування К. Марксом тези про двоїстість праці в товарі. Д. Рікардо продовжив теорію Сміта і перший підійшов до розуміння категорій абстрактна і суспільна праця.

Найбільша заслуга класиків - завдяки їм була закріплена версія щодо товарного походження грошей, а також остаточно сформульовано зв”язок між трудовою теорією вартості і розвитком грошей.Класики мали активний вплив на економічну думку до 19ст.

НТП і НТР обумовили появу концепції, яка трактувала суть грошей як технічний засіб. Основна теза - легкість зміни грошей та існування можливості без будь-яких ускладнень відмінити гроші.

Поява кількісної теорії пов”язана з класичною теорією. Незважаючи на спрощений погляд Сміта і Рікардо, ця теорія вважалась найбільш оригінальною в 19 ст. Рікардо формулював свої постулати на прикладі фінансової кризи в Англії в 18-19ст. Після відміни обіну фунтів на золото, англійська економіка ввійшла в стан авторефлексії. Рікардо вважав, що відкриття нових родовищ золота може подовжити термін обігу золотих монет. Тому, поява паперових 12. грошей і закріплення їх в обігу необхідно пояснювати як нестачу золото в обігу.

Класична теорія внесла своєрідний вклад в розвиток сучасного розуміння сутності грошей. Але її постулати трансформувалися з врахуванням особливостей грошового обігу вищих стадій. Кількісна теорія пояснбє зміну вартості грошей і рівень цін зміною кількості грошей в обігу. Тобто, всі економічні зміни можуть ініціювати збільшення або зменшення грошової маси.

Зародження кількісної теорії - в 16ст, але її розквіт - в 19ст. Основна подія в грошовій теорії 16ст. - розвінчання ідей меркантилізму.Але кількісна теорія в тих умовах не могла бути затверджена як основна, бо домінували ін. ідеї.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?