Перспективи використання акціонерних угод в Україні

 

Використання акціонерних угод в Україні, попри відсутність ґрунтовного регулювання, налічує понад 20 років. За класичними ознаками таких угод вони (1) опосередковують відносини між носіями індивідуально корпоративних інтересів (засновників та учасників/господарських товариств) і (2) визначають особливості вирішення складних питань в діяльності господарського товариства, які не можуть успішно вирішуватися лише на підставі чинного нормативно-правове регулювання (щодо обов’язкової участі в загальних зборах; щодо вирішення патових ситуацій – якщо голоси учасників/акціонерів розділилися порівну, в результаті чого неможливо прийняти рішення з певного питання; щодо обов’язкового володіння засновниками певної частини акцій/часток в статутному капіталі протягом визначеного терміну тощо).

Хоча термін «акціонерна угода» чи «угода акціонерів/учасників господарського товариства» чинним законодавством України досі не використовується, проте до категорії таких угод можна віднести, наприклад, угоди засновників відкритого акціонерного товариства, які, відповідно до ст.. Закону «Про господарські товариства» [8, ч. 1 ст. 30] мали бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного капіталу АТ і строком не менше двох років.

До акціонерних угод можна віднести договори про злиття, приєднання господарських товариств, що належать до категорії товариств однієї особи (подібний договір з боку сторін договору підписується відповідним єдиним акціонером/учасником) та персональних товариств (повного та командитного), оскільки учасники першого та повні учасники другого безпосередньо ведуть справи товариства, а відтак – вирішують і питання його реорганізації, укладаючи відповідні договори.

Використання на практиці договорів акціонерів/учасників господарського товариства з інших питань (щодо порядку управління товариством, використання його прибутку тощо) доволі критично оцінюється судовими органами [9; 10] і у разі виникнення спору – існує значна ймовірність визнання його недійсними через порушення встановлених законом та статутом товариства вимог.

Закріплена ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства» новела щодо можливості закріплення статутом товариства права акціонерів на укладення між ними договору, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання) теоретично розширює можливість укладення таких угод на практиці, проте навряд чи є такою, що забезпечує ґрунтовність правового регулювання зазначених відносин, а відтак – створює небезпеку визнання зазначених договорів недійсними, що має місце на практиці [3].

Позиція Вищого господарського суду України щодо подібних угод досить критична. Так, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14 [9, п. 6.4]), можливість врегулювання угодою акціонерів питань корпоративного управління обумовлюється значними застереженнями: такі угоди можуть застосовуватися лише у випадках, прямо передбачених актами законодавства України, і не повинні: (1) змінювати норми закону та статуту товариства, (2) обмежувати права інших акціонерів (учасників); (3) встановлювати: (а) особливий порядок голосування на загальних зборах, який передбачає обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином, обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах тощо, (б) особливий порядок прийняття рішення та голосування в інших органах товариства (правління, рада директорів, спостережна рада); (в) обов'язки членів органів товариства (правління, ради директорів, спостережної ради) про особливий порядок голосування на засіданнях відповідного органу; (г) обов'язок акціонерів забезпечити явку й голосування членів відповідних органів товариства певним чином; (ґ) особливий порядок формування виконавчого органу товариства (в тому числі одноосібного), а також спостережної ради; у разі недотримання зазначених умов угоди акціонерів можуть бути визнані недійсними. Подібне ставлення до угод акціонерів і Верховного Суду України (див. п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 [10]): відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління мають регулюватися виключно законами (в т.ч. спеціальними) та іншими нормативно-правовими актами України.

Отже, для ефективного застосування акціонерних угод на практиці (і без значного ризику щодо визнання їх недійсними) необхідно врегулювати на рівні закону низки питань, зокрема щодо: поняття, видів, сторін, змісту, порядку укладення таких угод, наслідків для АТ, пов’язані з наявністю подібної угоди тощо.

 

Поняття та ознаки акціонерної угоди відповідно до зарубіжного законодавства: РФ, США, Швейцарії.

 

Новизна для вітчизняної юриспруденції угод акціонерів та лаконізм відповідних положень Закону «Про акціонерні товариства», спонукає звернутися до досить багатого та різноманітного (з точки зору використання таких угод) досвіду іноземних країн.

Досвід Російської Федерації

Відповідно до Закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» [11, ст.. 32-1; 12, с. 152-156] акціонерною угодою визнається договір про здійснення прав, засвідчених акціями та/або про особливості здійснення прав на акції, для якої притаманні такі ознаки:

· сторони договору: акціонери товариства;

· форма акціонерного договору: повна письмова (тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами);

· зміст угоди: зобов’язання сторін про здійснення певним способом прав, що засвідчуються акціями, та/або права на акції та (або) про утримання від здійснення зазначених прав, включаючи й зобов’язання сторін (1) голосувати певним чином на загальних зборах акціонерів, (2) узгоджувати варіант голосування з іншими акціонерами, (3) набувати або відчужувати акції за заздалегідь визначеною ціною та/або у разі настання певних обставин, утримуватися від відчужування акцій до настання певних обставин, а також (4) щодо здійснення інших дій, пов’язаних з управлінням товариством, з його діяльністю, реорганізацією та ліквідацією (ч. 1 ст. 32-1);

· встановлені Законом (а) обмеження (ч. 2 ст. 32-1): предметом акціонерної угоди не можуть бути зобов’язання її сторони голосувати відповідно до вказівок органів управління товариства, щодо акцій якого укладено таку угоду; вимоги, в т. ч. (б) щодо укладення акціонерної угоди стосовно всіх акцій, що належать її сторонам (ч. 3 ст. 32-1); (в) щодо обов’язковості угоди лише для її сторін (ч. 4 ст. 32-1) з відповідними наслідками (договір, укладений стороною акціонерної угоди всупереч останній, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони акціонерної угоди лише у випадках, якщо буде доведено, що друга сторона за договором знала або заздалегідь повинна була знати про обмеження, встановлені акціонерною угодою; проте порушення акціонерної угоди не може бути підставою для визнання недійсними рішень органів товариства);

· обмеження (вимоги), пов’язані з впливом на акціонерне товариство з боку сторони за акціонерною угодою: особа, яка набула відповідно до такої угоди право визначати порядок голосування на загальних зборах акціонерів за акціями товариства, випуск емісійних цінних паперів якого супроводжувався реєстрацією їх проспекту, зобов’язана протягом встановленого строку (п’яти днів з моменту виникнення відповідного обов’язку) повідомити товариство про таке набуття акцій, у разі якщо в результаті цього зазначена особа самостійно або разом зі своїми афілійованими особами безпосередньо або опосередковано отримує можливість розпоряджатися більш ніж 5, 10, 15, 20, 25, 30, 50 чи 75 відсотками голосів щодо розміщених простих акцій товариства; таке повідомлення повинне містити відомості про: повне фірмове найменування товариства; ім’я чи найменування зазначеної особи; дату укладення та дату набуття чинності акціонерною угодою, або про дати прийняття рішення про внесені зміни до акціонерної угоди та дати набуття чинності відповідними змінами, або про дату припинення дії акціонерної угоди; строк дії акціонерної угоди; кількість простих акцій, що належать сторонам акціонерної угоди на дату її укладення; кількість простих акцій товариства, що надають зазначеній особі можливість розпоряджатися голосами на загальних зборах акціонерів, на дату виникнення обов’язку направити таке повідомлення; дату виникнення обов’язку направити таке повідомлення (ч. 5 ст. 32-1);

· особливі правила визначення кількості голосів на загальних зборах, відповідно до яких особа, зобов’язана направити вищезгадане повідомлення, і особи, яким дана особа відповідно до укладеної акціонерної угоди вправі давати обов’язкові для виконання вказівки про порядок голосування на загальних зборах акціонерів, до дати направлення згаданого повідомлення мають право голосу тільки за акціями, кількість яких не перевищує кількості акцій, що належали даній особі до виникнення у неї обов’язку направити таке повідомлення; при цьому всі акції, які належать даній особі та зазначеним нею особам, враховуються при визначенні кворуму загальних зборів акціонерів (ч. 6 ст. 32-1);

· способи забезпечення виконання акціонерних угод та відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань має передбачатися в угоді;

· забезпечення судового захисту прав сторін, що ґрунтуються на акціонерній угоди, в тому числі щодо вимоги відшкодування завданих порушенням договірних зобов’язань збитків, стягнення неустойки (пені, штрафу), виплати компенсації (твердої грошової суми чи суми, розмір якої визначається відповідно до порядку, встановленого зазначеною угодою) або застосування інших заходів відповідальності у зв’язку з порушенням акціонерної угоди (ч. 7 ст. 32-1).

Отже, російський законодавець в спеціальному законі [11] врегулював основні аспекти акціонерної угоди, а в Концепції розвитку цивільного законодавства Російської Федерації, схваленій відповідною Радою при Президенті РФ 07.10.2009 р. [13, с. 60-61], визнано доцільним у ЦК РФ встановити загальні правила про можливість укладення учасниками господарських товариств подібних угод з такими характеристиками: (1) предмет угоди: погодження голосування учасниками з певних питань, у тому числі щодо кандидатур в органи управління корпорації; права або обов’язки продажу чи викупу одним учасником часток іншого учасника або переважне право її купівлі; заборона на передачу акцій (часток) третім особам; обов’язок передавати іншим учасникам угоди дивіденди чи інші виплати, отримані у зв’язку з правом участі в корпорації; (2) обмеження щодо застосування таких угод у формі заборони: (а) змінювати корпоративну структуру, порядок прийняття рішень та інші корпоративні правила, встановлені з розрахунку на третіх осіб, які не є учасниками такої угоди; (б) порушувати вимоги законодавства, у тому числі антимонопольного, публічні інтереси, природу відносин, а також бути підставою для визнання недійсними рішень органів господарського товариства.

За законодавством США

Спеціальні положення про угоди акціонерів містяться і в Модельному законі США «Про підприємницьку корпорацію» [14], відповідно до ст. 7.32 якого угода між власниками акцій:

— є чинною для акціонерів та корпорації навіть за умови, якщо вона несумісна з одним чи кількома положеннями цього Закону, що: (1) усуває раду директорів або обмежує правомочність ради; (2) дозволяє або здійснює дистрибуцію пропорційно чи непропорційно до власності на акції відповідно до встановлених у ст. 6.40 обмежень; (3) визначає, хто буде директорами або посадовими особами корпорації, термін їхньої праці, спосіб, в який їх має бути обрано чи увільнено; (4) визначає процедуру голосування та розподіл повноважень при голосуванні як окремо власниками акцій, так і поміж ними або всередині цих груп; (5) визначає умови будь-якої угоди про передачу або використання майна або про надання послуг між, з одного боку, корпорацією і, з другого боку, акціонером, директором, посадовою особою, працівником корпорації або поміж ними; (6) передає одному чи декільком власникам акцій або іншим особам всі або частину повноважень для здійснення корпоративних прав або для керівництва бізнесовою діяльністю та справами корпорації, включаючи й розв’язання будь-яких питань, з яких директори і власники акцій не дійшли згоди; (7) передбачає ліквідацію корпорації на вимогу одного чи декількох власників акцій або через якусь особливу подію, чи непередбачені обставини; (8) встановлює інший спосіб здійснення прав корпорації, керівництва комерційною діяльністю і справами корпорації, налагодження стосунків між власниками акцій, директорами і корпорацією або між будь-ким з них і не суперечить правовим нормам;

— має бути укладена (1) шляхом схвалення всіма особами, які були власниками акцій на час її укладення, з відповідною фіксацією у статуті чи внутрішньому регламенті корпорації, або (2) у формі письмової угоди, яка підписується всіма особами, які були власниками акцій на час її укладення, і має бути доведена до відома корпорації;

— повинна містити умову про внесення до неї поправок лише за одностайної згоди всіх осіб, які є власниками акцій на час внесення поправок, якщо в угоді не визначено інше;

— є чинною протягом 10 років, якщо в угоді не передбачено інше;

— потенційні акціонери мають бути повідомлені про існування такої угоди способом, передбаченим законом (п. «е» ст. 7.32);

— угода втрачає чинність, у разі якщо акції корпорації потрапляють до списку на національній біржі цінних паперів або якщо їх регулярно продають на ринку, який підтримують один чи більше членів асоціації цінних паперів чи її філій (про що має бути прийнята поправка до статуту чи внутрішнього регламенту загальними зборами чи радою директорів);

— у разі якщо положення угоди обмежують повноваження директорів, то вони мають бути пропорційно звільнені від відповідальності, яка перекладається на осіб, яким передано ці повноваження;

— існування чи виконання зазначеної угоди не може бути підставою для встановлення особистої відповідальності за дії і борги корпорації для власника акцій, навіть якщо угода розуміється корпорацією як товариство (просте товариство) або призводить до неспроможності дотримати усіх корпоративних формальностей, які звичайно застосовують до питань, що підлягають даній угоди;

— засновники або підписчики на акції можуть виступати як власники акцій щодо угоди (як її сторони), якщо до підписання угоди акції не було продано.

Отже, варіанту акціонерної угоди відповідно до вищезгаданого Модельного закону США притаманний більший рівень свободи (щодо визначення сторін договору, його змісту), врівноважений забезпеченням публічності відомостей про наявність в корпорації такої угоди, ніж її російському аналогу. Слід, однак, зазначити, що, крім закону, джерелом права в США є так звані судові прецеденти, узагальненням яких можуть бути й зразки угод акціонерів з найбільш поширеними (звичайними) умовами [15].