Виникнення і основні положення соціально-інституціонального напрямку екон.думки

Виникнення і основні положення соціально-інституціонального напрямку екон.думки

Термін "інституціоналізм " запровадив у економічні дослідження У. Гамільтон у 1919 р., але цілісної течії тоді ще не існувало. Сутність інституціоналізму визначається як неекономічне, інституціональне трактування економічних явищ і процесів. У марксизмі, наприклад, структура суспільства виражена трьома поняттями: продуктивними силами, виробничими відносинами та надбудовою. Інституціоналісти на противагу цьому підходу запропонували триєдину соціальну структуру, що складається з матеріальної, інституціональної та ідеологічної основ. Інституціоналізм пройшов в еволюційному розвитку три періоди: виникнення інституціональних теорій у 20—30-ті роки XX ст., період затишшя — 40—50-ті роки і нове піднесення, яке почалося в 60-ті роки. Незважаючи на неоднорідність, представники цієї течії економічної думки мають спільні методологічні принципи: еволюційний характер теорії; - технологічний детермінізм;розширене трактування предмету політичної економії, застосування так званого міждисциплінарного підходу; Інституціоналізм б ув течією, яка протиставляла себе класичним та неокласичним поглядам і виступала з різкою критикою ортодоксії, а саме: проти теорії гедонізму (максимальної вигоди для себе), ідеології індивідуалізму (з теорією колективних дій та інститутів), статичного підходу (пошуку економічної рівноваги) за динамічний підхід (розгляд явищ в історичній послідовності), проти абстрактного методу аналізу. Інституціоналісти досліджували три групи проблем, тісно пов'язаних зі сферою державної політики: взаємовідносини праці та капіталу;взаємозв'язок монопольного сектора економіки з дрібним і середнім бізнесом;взаємодію приватних і суспільних інтересів.

Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери "індустрії" та "бізнесу". Під першою він розумів матеріальну форму капіталістичного виробництва, тобто безпосередньо виробництво, а під другою — керуючу силу виробництва, сферу обігу. Т. Веблен стверджував, що бізнес підпорядкував виробництво й індустрію власним фінансовим інтересам, а тому основною суперечністю сучасного йому світу він вважав невідповідність інтересів індустрії та бізнесу. Практичну орієнтацію на конкретні варіанти державного втручання мав інституціоналізм У. Мітчелла, який дістав назву емпіричного.,головними явищами економічного життя вважав гроші та грошовий обіг, а сучасну капіталістичну економіку — "грошову цивілізацію". Суттєвий внесок У. Мітчелл зробив у теорію економічних циклів, уперше висунувши ідею безкризового циклу, що складається з чотирьох фаз: депресії, пожвавлення, розквіту й рецесії. Післявоєнні інституціональні концепції, які сформувались у 60-х роках XX ст. в результаті спроб об'єднати політекономію й соціологію, поклали початок соціологічному (інституціонально-соціальному) напрямку. Представниками його є економісти американські Берні,Мінз,Фурастьє,Перру. Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер "вічних" законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обміну, споживання, формиорганізації ринку, моральні принципи, надавали вирішального значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам). На підставі відокремлення власності на капітал від його застосування виникла теорія "управлінської революції" (А. Берлі, Д. Бернхем). Велике значення має теорія "колективного капіталізму ", сформована Г. Мінзом. Вона складається з трьох основних елементів: "дифузії" власності, "революції в доходах" та "управлінської революції". Мінз активно

 

підтримував великий бізнес, оголошуючи корпорацію новим соціальним інститутом, який відображує суспільні інтереси, а не тільки дбає про зростання прибутків, і діє за критерієм соціальної відповідальності. Він запропонував власний практичний проект реформ (який передбачав державну регламентацію цін, дивідендів тощо), спрямований на об'єднання інтересів монополій з інтересами суспільства.

 

Особливості сучасного монетаризму. Теорія Мілтона Фрідмана.

Монетаризм являє собою один із найбільш впливових течій у сучасній екон.науці, яка належить до неокласичного напряму.Він розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового обігу і наслідки останнього для екон-ки.Монетаризм як новий напрямок екон.Думки звичайно протиставляли кейнсіанству,Фрідман відступив зі своїми новими ідеями у той період,коли пануюче становище в теорії екон-ці займали кейнсіанці

Щоб перекрити канали, які породжують інфляцію,монетаристи пропонують:

- Строго контролювати ріст грошового обігу,

- Проводити жорстку грошово-кредитну політику,

- Проводити стабільну фіскальну політику

- Забезпечити бюджетну рівновагу,

- Ліквідувати дефіцит держ.бюджету,тому що він є джерелом інфляції невиправданого втручання держ. в ринковий механізм.

- Використовувати у деяких випадках метод неочікуваного впливу на екон.ситуацію.

Головний принцип монетарної політики -досягнення стабільних темпів приросту грошової маси,що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити ріст в-ва і високу зайнятість.Прихильники монетаризму виходять з того,що єдиним джерелом інфляції служить ріст грошової маси,а нульова інфляція є безумовною і визначальною метою екон.політики.Основна мета монетаристів в галузі екон.політики-максимально скоротити видатки держави,тому що їх збільшення веде до утворення надлишку грошей,до інфляції.

Кількісна теорія грошей Фрідмана:стабільність руху маси грошей він розглядав як одну з найважливіших умов стабільності економіки в цілому.Він пропонував відмовитися від спроб використати грошово-кредитні заходи для впливу на реальні зміни у короткостроковому періоді і осн.метою цієї політики вважав забезпечення контролю за цінами.Новизна концепції держ.втручання в ек-ку полягає в обмеженні жорсткою грошовою політикою.Він вважав,що к-сть грошей відіграє важливу роль в екон.розвитку,оскільки «гроші всюди присутні і якщо порушити грошовий обіг,порушиться нормальне функт-ня господарського механізму»

Теорія перманентного доходу Фрідмана:

Фрідман виходив з того, що змінний дохід (У) і змінне споживання (с) складаються з перманентного і тимчасового компонентів У = Ур + Ут С = Ср + Ст

Перманентний дохід він визначає як такий дохід, який споживач очікує отримати протягом досить тривалого часу.його значення залежить від горизонту споживання індивіда, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання споживача, професії, освіти. Це дохід, який споживач очікує отримати протягом життя, враховуючи свій вік, освіту, моделі споживання. Ві вважає, що мотиви для створення нагромаджень полягають не лише в невизначеності, а при наявності повної визначеності заощадження виконують 2 ф-ї:

1. Вони вирівнюють потік доходів, роблячи споживання більш рівномірними. 2. Дають прибуток у вигляді % доходу. Фрідман розглядає попит на гроші за аналогією з попитом на інші блага, який залежить від основних факторів: величина сукупного капіталу; смаки споживачів, доходи від кожного виду вкладень капіталу.

2. За Фрідманом зміна норми % не впливає на динаміку грошової маси, а тому саме грошова політика у довго строк.періоді має безперечний пріоритет порівняно з іншими формами і методами держ. Регулювання.

 

.

Виникнення і основні положення соціально-інституціонального напрямку екон.думки

Термін "інституціоналізм " запровадив у економічні дослідження У. Гамільтон у 1919 р., але цілісної течії тоді ще не існувало. Сутність інституціоналізму визначається як неекономічне, інституціональне трактування економічних явищ і процесів. У марксизмі, наприклад, структура суспільства виражена трьома поняттями: продуктивними силами, виробничими відносинами та надбудовою. Інституціоналісти на противагу цьому підходу запропонували триєдину соціальну структуру, що складається з матеріальної, інституціональної та ідеологічної основ. Інституціоналізм пройшов в еволюційному розвитку три періоди: виникнення інституціональних теорій у 20—30-ті роки XX ст., період затишшя — 40—50-ті роки і нове піднесення, яке почалося в 60-ті роки. Незважаючи на неоднорідність, представники цієї течії економічної думки мають спільні методологічні принципи: еволюційний характер теорії; - технологічний детермінізм;розширене трактування предмету політичної економії, застосування так званого міждисциплінарного підходу; Інституціоналізм б ув течією, яка протиставляла себе класичним та неокласичним поглядам і виступала з різкою критикою ортодоксії, а саме: проти теорії гедонізму (максимальної вигоди для себе), ідеології індивідуалізму (з теорією колективних дій та інститутів), статичного підходу (пошуку економічної рівноваги) за динамічний підхід (розгляд явищ в історичній послідовності), проти абстрактного методу аналізу. Інституціоналісти досліджували три групи проблем, тісно пов'язаних зі сферою державної політики: взаємовідносини праці та капіталу;взаємозв'язок монопольного сектора економіки з дрібним і середнім бізнесом;взаємодію приватних і суспільних інтересів.

Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери "індустрії" та "бізнесу". Під першою він розумів матеріальну форму капіталістичного виробництва, тобто безпосередньо виробництво, а під другою — керуючу силу виробництва, сферу обігу. Т. Веблен стверджував, що бізнес підпорядкував виробництво й індустрію власним фінансовим інтересам, а тому основною суперечністю сучасного йому світу він вважав невідповідність інтересів індустрії та бізнесу. Практичну орієнтацію на конкретні варіанти державного втручання мав інституціоналізм У. Мітчелла, який дістав назву емпіричного.,головними явищами економічного життя вважав гроші та грошовий обіг, а сучасну капіталістичну економіку — "грошову цивілізацію". Суттєвий внесок У. Мітчелл зробив у теорію економічних циклів, уперше висунувши ідею безкризового циклу, що складається з чотирьох фаз: депресії, пожвавлення, розквіту й рецесії. Післявоєнні інституціональні концепції, які сформувались у 60-х роках XX ст. в результаті спроб об'єднати політекономію й соціологію, поклали початок соціологічному (інституціонально-соціальному) напрямку. Представниками його є економісти американські Берні,Мінз,Фурастьє,Перру. Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер "вічних" законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обміну, споживання, формиорганізації ринку, моральні принципи, надавали вирішального значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам). На підставі відокремлення власності на капітал від його застосування виникла теорія "управлінської революції" (А. Берлі, Д. Бернхем). Велике значення має теорія "колективного капіталізму ", сформована Г. Мінзом. Вона складається з трьох основних елементів: "дифузії" власності, "революції в доходах" та "управлінської революції". Мінз активно

 

підтримував великий бізнес, оголошуючи корпорацію новим соціальним інститутом, який відображує суспільні інтереси, а не тільки дбає про зростання прибутків, і діє за критерієм соціальної відповідальності. Він запропонував власний практичний проект реформ (який передбачав державну регламентацію цін, дивідендів тощо), спрямований на об'єднання інтересів монополій з інтересами суспільства.