Економічна політика Рональда Рейгана

США в 1950-60 – х роках

Після війни переведення американської економіки на мирні рейки не обійшлося без скорочення доходів населення, зростання безробіття і цін.

Політичне життя 50 - х років позначилося політикою маккартизму (за прізвищем сенатора Джозефа Маккарті). Вона була спрямована на придушення комуністичного руху в США і вимагала активістів комуністичного руху реєструвати в якості «підривних елементів». Відмова від реєстрації загрожувала тюремним ув’язненням або великими штрафами.

Головною внутрішньою проблемою 60 - х років залишалася расова дискримінація і злиденність чорношкірого населення. Через те негритянський рух набув характеру масової боротьби. Його очолював баптистський священник Мартін Лютер Кінг. Він заперечував насильницькі засоби боротьби, але не міг стримати в негритянських кварталах Нью-Йорка, Детройта та інших міст «чорні бунти». Вбивство Кінга у квітні 1968 р. породило нову хвилю «чорних бунтів». В підсумку расова дискримінація була заборонена законом і відійшла у минуле.

Головним досягненням американської науки і техніки стала висадка астронавта Нейла Армстронга на Місяць 20 липня 1969 р.

 

 

Економічна політика Рональда Рейгана

З 1981 по 1988 р. посаду президента США обіймав Рональд Рейган. Перш за все йому належало знайти рецепти подолання економічної кризи, яка відчувалася упродовж 70– х років. Його програма оздоровлення американської економіки передбачала:

- Скорочення податків;

- Скорочення державних витрат;

- Розширення свободи підприємництва;

- Зниження курсу долара відносно японської і західноєвропейських валют;

Така економічна політика отримала назву рейганоміки. Вона забезпечила:

- Економічне зростання;

- Розвиток високотехнологічних і енергозберігаючих технологій;

- Розвиток високотехнологічних галузей (електроніки, приладобудування, авіації, тощо);

- Підйом доходів і зайнятості населення;

Таким чином американська економіка подолала кризу, залишилася розвиненою, конкурентоздатною і найбільшою в світі.

 

План Маршалла.

В 1947 р., коли країни післявоєнної Європи лежали в руїнах, державний секретар США Джордж Маршалл запропонував їм економічну допомогу.

План Маршалла передбачав:

- надання урядових кредитів і субсидій на закупівлю американських товарів;

- заохочення приватних американських інвестицій;

Для отримання допомоги належало дотримуватися певних умов. Зокрема: не проводити націоналізацію; забезпечити свободу приватного підприємства; не залучати комуністів до складу уряду. Об’єкти для фінансування могли обирати самі європейці. СРСР такі умови визнав неприйнятими й заборонив своїм союзникам приєднуватися до плану Маршалла.

Відтак американську допомогу отримали 16 західноєвропейських країн. На їх потреби з 1948 по 1951 р. було спрямовано більше 13 мільярдів доларів, з яких 2,4 мільярда отримала Західна Німеччина.

Таким чином європейські країни швидко подолали післявоєнну руїну і стали на шлях економічного зростання. По сьогоднішній день план Маршалла залишається одним із найвидатніших досягнень американської зовнішньої політики.

 

 

Інтеграційні процеси в Європі.

Після ІІ світової війни втілювалися в життя ідеї європейського економічного співробітництва та інтеграції. Початково ці ідеї залежали від подолання суперечностей між Францією і Німеччиною, котрі в недалекому минулому спровокували дві світові війни. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднання сталеливарної і вугільної промисловості обох країн, щоб зробити неможливим таємне виробництво озброєнь. Відповідно до плану Шумана у квітні 1951 р. шість європейських країн, в тому числі Франція і Німеччина підписали Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі. В березні 1957 р. був підписаний Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (Спільного ринку).

Основні напрямки євроінтеграції:

- вільне переміщення товарів;

- вільне переміщення людей і капіталів;

- узгодження торгової політики щодо інших країн;

- узгодження економічної політики;

З 1973 р., коли до ЄС приєдналася Велика Британія, почалося розширення Європейського Співтовариства. На сьогоднішній день його членами є 27 країн. З 1992 р. ЄС отримало нову офіційну назву – Європейський Союз або Євросоюз.

Євроінтеграція і вступ в Євросоюз проголошено головною метою зовнішньої політики незалежної України. Однак хронічна неефективність державної влади і переслідування опозиції президентом Януковичем гальмують наближення України до Європи.

 

Зовнішня політика ВБ після Другої світової війни.

Велика Британія внесла вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, але вийшла з війни знесиленою і більше не могла стримувати розпад колоніальної імперії. Спочатку їй довелося визнати незалежність великих азіатських колоній – Бірми, Цейлону, Індії, Пакистану. Протягом 60 – х років стали незалежними Нігерія, Сомалі, Уганда та багато інших африканських колоній.

В таких умовах британський уряд докладав сил для того, щоб об’єднати колишні колонії у Британську Співдружність Націй, в рамках якої підтримувалися зв’язки на добровільній, взаємовигідній основі. Сьогодні Британську Співдружність Націй складають 49 держав і вона залишається пріоритетом англійської зовнішньої політики.

Інші напрямки зовнішньої політики Великої Британії:

- Союзницькі стосунки із США;

- Співробітництво в рамках НАТО;

- Євроінтеграція.

Таким чином Велика Британія була і залишається впливовим, авторитетним суб’єктом міжнародної політики.

 

 

Економічний розвиток Великої Британії в роки правління Маргарет Тетчер

Протягом перших післявоєнних десятиріч англійська економіка поступалася найближчим конкурентам. Вступати до європейського «Спільного ринку» довелося пізно і на невигідних умовах. Як наслідок упродовж 70 – х років Велика Британія потерпала від економічного застою і безробіття.

В таких умовах до влади прийшли консерватори. Їх програма оздоровлення економіки називалася «правильним підходом» і передбачала:

- Скорочення податків;

- Скорочення державних витрат;

- Приватизацію державного сектору економіки;

- Заохочення інвестицій у високотехнологічні виробництва і галузі;

З 1979 по 1990 р. ці заходи неухильно втілював в життя уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Реформи уряду Маргарет Тетчер забезпечили:

- Економічне зростання;

- Розвиток високотехнологічних виробництв і галузей;

- Підйом доходів і зайнятості населення;

Таким чином англійська економіка подолала застій. Велика Британія зберегла почесне місце серед розвинутих, процвітаючих держав світу, а Маргарет Тетчер увійшла до числа найвідоміших політиків ХХ століття.

 

IV Республіка у Франції.

З 1946 по 1958 р. у Франції існувала IV Республіка. Її уряди часто змінювалися, але подолали післявоєнні труднощі й створили умови для економічного зростання.

Основна проблема полягала в тому, що IV Республіка вела затяжні кровопролитні колоніальні війни. Зокрема в джунглях Індокитаю з 1945 по 1954 р. французька армія втратила військовослужбовців більше ніж на фронтах ІІ Світової війни. Тим не менше Франції довелося визнати незалежність В’єтнаму, Камбоджі і Лаосу. Наступна колоніальна війна розгорілася в Алжирі. Мільйон алжирських французів вимагав захисту від повстанців, але уряд коштів на продовження війни не мав. Стало відомо, що готується змова з метою повалення республіки і встановлення диктатури. В таких умовах парламент склав свої повноваження, повноту влади в свої руки отримав генерал Шарль де Голль.

Таким чином доба IV Республіки минулася.

 

V Республіка у Франції

Конституція V Республіки розширювала повноваження президента. З 1958 по 1969 р. пост президента займав Шарль де Голль. Головні напрямки його політики:

- Визнання незалежності колишніх колоній;

- Модернізація економіки;

- Створення французського ядерного арсеналу;

- Розрив стосунків з НАТО;

В травні 1968 р. звичне життя французів порушили студентські заворушення. Вони своєю чергою спровокували антиурядові демонстрації й багатомільйонний загальнонаціональний страйк. Їх учасники були невдоволені низькими зарплатами, високими цінами на навчання, загрозою безробіття. Щоб заспокоїти ситуацію владі довелося підвищити зарплату і провести позачергові парламентські вибори. Після цього нові реформи президента не знайшли підтримки населення і Шарль де Голль зрікся влади.

Отже в роки правління Шарля де Голля Франція втратила статус імперії, але зберегла почесне місце в групі найрозвинутіших і найвпливовіших держав світу.

 

Німецьке економічне диво

Першим канцлером ФРН став лідер християнсько-демократичного союзу Конрад Аденауер. Його уряду не залишалося нічого іншого як продовжити післявоєнне відновлення Німеччини та приєднатися до євроінтеграції.

 

На користь Німеччини грали такі фактори як план Маршалла, надлишок дешевої і дисциплінованої робочої сили і головне – політика уряду, спрямована на розвиток соціального ринкового господарства. Разом взяті вони забезпечили:

- Економічне зростання;

- Розвиток високотехнологічних виробництв і галузей;

- Підйом доходів і зайнятості населення;

- Збільшення державного золотого запасу (на початку 60 – х років він перевищив запаси Великої Британії і Франції разом взятих);

Економічний прорив Західної Німеччини з 1950 по 1960 рік виявився таким вражаючим, що його стали називати «німецьким економічним дивом». Автором «німецького економічного дива» був тогочасний міністр економіки Людвіг Ерхард.

 

Таким чином ФРН зайняла почесне місце в групі розвинених, процвітаючих країн світу.

 

Доба «Відлиги».

 

Період в історії СРСР, коли на чолі держави стояв Микита Хрущов, прийнято називати “ Відлигою ”.

 

Під час роботи ХХ з’їзду КПРС в лютому 1956 р. Хрущов озвучив доповідь, в якій навів приклади злочинних дій колишнього вождя і викрив культ особи Сталіна. Він започаткував політику десталінізації – тобто відмову від сталінських методів керівництва. ЇЇ головні напрямки:

 

- Припинення масових репресій;

- Звільнення і реабілітація незаконно репресованих;

- Реформування системи каральних органів;

- Публічна критика Сталіна, знищення його пам’ятників і топонімів;

 

Комуністичну партію України в роки “Відлиги” очолив Олексій Кириченко – перший українець на цій посаді.

 

Отже реформи Хрущова лібералізували політичне життя. Їх незавершеність виявлялася в тому, що вони жодним чином не зачіпали монополію КПРС на владу.

 

Економічні реформи Хрущова.

 

Намагаючись подолати недоліки сталінської адміністративно - командної економіки, Хрущов проводив економічні реформи. Зокрема:

 

- З метою вирішення продовольчої проблеми освоювалися цілинні землі Казахстану.

- З метою поліпшення справ у сільському господарстві підвищувалися закупівельні ціни на колгоспну продукцію, розгорталося масове вирощування кукурудзи, прискореними темпами розвивалась м'ясна і молочна галузі.

- Для покращення керівництва народним господарством створювалися територіальні органи управління – раднаргоспи;

- Для підвищення рівня життя підвищувались зарплати і пенсії, проводилася паспортизація сільського населення, розширювалося будівництво державного житла.

 

Головним досягненням радянської науки і техніки став політ Юрія Гагаріна в космос 12 квітня 1961 р.

 

Таким чином хрущовські реформи створили сприятливі умови для зростання сільського господарства і добробуту населення. Разом з тим вони були економічно необґрунтованими, втілювалися в життя безграмотно і хаотично.

 

 

Політика «Перебудови».

 

Політика «Перебудови» була проголошена квітневим 1985 р. пленумом ЦК КПРС з ініціативи нового лідера партії Михайла Горбачова. Її головні напрямки:

 

- Економічне прискорення і економічні реформи;

- Розвиток демократії і гласності;

- «нове мислення» у зовнішніх відносинах;

 

Горбачовське керівництво взялося за реформування економіки, не розуміючи як подолати наявні труднощі і забезпечити прискорення. Тому напрямки і зміст економічних реформ неодноразово змінювалися. В сукупності вони вели до:

 

- розширення самостійності державних підприємств, переведення їх на господарський розрахунок і самоокупність;

- легалізації недержавного сектору економіки і приватної власності;

- руйнування адміністративно - командної (планової) економіки;

 

Провал реформ визначили фактори їх стихійності, непослідовності і суперечливості.

 

Таким чином прискорення виявилося утопією. В реальному житті почалося падіння виробництва, інфляція та інші ознаки кризи.

 

 

Розпад СРСР.

Політичні реформи «Перебудови» офіційно започаткувала ХІХ партійна конференція в червні 1988 р. Вони позначилися політикою гласності, проведенням виборів на альтернативній основі, виникненням демократичної і антикомуністичної опозиції. Зрештою політичні реформи «Перебудови»:

 

- порушили монополію комуністів на владу;

- дозволили союзним республікам розширитивласний суверенітет;

- зробили неможливим існування СРСР у старому вигляді;

Михайло Горбачов ініціював так званий “новоогарьовський процес” – тобто розробку нового Союзного договору. Такий розвиток подій викликав невдоволення консерваторів з оточення Горбачова і спровокував їх на рішучі дії. 19 - 21 серпня 1991 р. вони здійснили спробу державного перевороту. Змовники оголосили, що Горбачов за станом здоров’я не може виконувати обов’язки президента, утворили «Государственный комитет по чрезвычайному положению» і ввели танкові підрозділи в Москву. Заколот не вдався, оскільки дії ГКЧП не знайшли широкої підтримки, але наштовхнувся на рішучий опір керівництва Російської Федерації на чолі з Борисом Єльциним та жителів Москви.Після придушення ГКЧП ряд союзних республік, серед яких і Україна, проголосили незалежність.

 

Розпад СРСР завершився 8 грудня 1991 р., коли керівники Росії, України і Білорусії підписали Біловезькі угоди. Вони зафіксували факт зникнення СРСР як геополітичної цілісності і утворення Союзу Незалежних Держав(СНД).

 

США в 1950-60 – х роках

Після війни переведення американської економіки на мирні рейки не обійшлося без скорочення доходів населення, зростання безробіття і цін.

Політичне життя 50 - х років позначилося політикою маккартизму (за прізвищем сенатора Джозефа Маккарті). Вона була спрямована на придушення комуністичного руху в США і вимагала активістів комуністичного руху реєструвати в якості «підривних елементів». Відмова від реєстрації загрожувала тюремним ув’язненням або великими штрафами.

Головною внутрішньою проблемою 60 - х років залишалася расова дискримінація і злиденність чорношкірого населення. Через те негритянський рух набув характеру масової боротьби. Його очолював баптистський священник Мартін Лютер Кінг. Він заперечував насильницькі засоби боротьби, але не міг стримати в негритянських кварталах Нью-Йорка, Детройта та інших міст «чорні бунти». Вбивство Кінга у квітні 1968 р. породило нову хвилю «чорних бунтів». В підсумку расова дискримінація була заборонена законом і відійшла у минуле.

Головним досягненням американської науки і техніки стала висадка астронавта Нейла Армстронга на Місяць 20 липня 1969 р.

 

 

Економічна політика Рональда Рейгана

З 1981 по 1988 р. посаду президента США обіймав Рональд Рейган. Перш за все йому належало знайти рецепти подолання економічної кризи, яка відчувалася упродовж 70– х років. Його програма оздоровлення американської економіки передбачала:

- Скорочення податків;

- Скорочення державних витрат;

- Розширення свободи підприємництва;

- Зниження курсу долара відносно японської і західноєвропейських валют;

Така економічна політика отримала назву рейганоміки. Вона забезпечила:

- Економічне зростання;

- Розвиток високотехнологічних і енергозберігаючих технологій;

- Розвиток високотехнологічних галузей (електроніки, приладобудування, авіації, тощо);

- Підйом доходів і зайнятості населення;

Таким чином американська економіка подолала кризу, залишилася розвиненою, конкурентоздатною і найбільшою в світі.

 

План Маршалла.

В 1947 р., коли країни післявоєнної Європи лежали в руїнах, державний секретар США Джордж Маршалл запропонував їм економічну допомогу.

План Маршалла передбачав:

- надання урядових кредитів і субсидій на закупівлю американських товарів;

- заохочення приватних американських інвестицій;

Для отримання допомоги належало дотримуватися певних умов. Зокрема: не проводити націоналізацію; забезпечити свободу приватного підприємства; не залучати комуністів до складу уряду. Об’єкти для фінансування могли обирати самі європейці. СРСР такі умови визнав неприйнятими й заборонив своїм союзникам приєднуватися до плану Маршалла.

Відтак американську допомогу отримали 16 західноєвропейських країн. На їх потреби з 1948 по 1951 р. було спрямовано більше 13 мільярдів доларів, з яких 2,4 мільярда отримала Західна Німеччина.

Таким чином європейські країни швидко подолали післявоєнну руїну і стали на шлях економічного зростання. По сьогоднішній день план Маршалла залишається одним із найвидатніших досягнень американської зовнішньої політики.