Післявоєнна відбудова в СРСР

Післявоєнна відбудова в СРСР являла собою вкрай складне і масштабне завдання. Проводилася вона без зовнішньої допомоги, більше того – радянське керівництво зобов’язалося допомагати країнам, яким нав’язало комуністичні режими.

Особливість четвертої відбудовчої п’ятирічки 1946-50 років полягала в тому, що:

- Важка і оборонна промисловість в першу чергу відновлювалися, забезпечувалися коштами і робочою силою;

- Легка промисловість отримувала меншу частину коштів і відновлювалася повільніше;

- Колективне сільське господарство фінансувалося за залишковим принципом;

- Максимальна мобілізація робочої сили досягалася шляхом збереження кримінальної відповідальності за порушення трудової дисципліни;

- Господарське освоєння крайньої Півночі і Сибіру велося головним чином рабською працею мільйонів зека.

Таким чином на початку 50 – х років післявоєнна руїна в основному була подолана, промислове виробництво піднялося до довоєнного рівня. Темним боком такої відбудови виявилося відставання сільського господарства, голод і бідність значної частини населення.

 

 

Суспільно-політичне життя в СРСР у 1945 - 53 роках

Під час ІІ світової війни сталінський режим здобув славу переможця, знайшов нових прихильників і піднявся на вершину своєї могутності.

Після перемоги Сталін не збирався відмовлятися від насильства як засобу керівництва державою й продовжував політику масових репресій. Її основні напрямки:

- Проти звинувачених у зрадництві народів:кримських татар, чеченців, інгушів та інших;

- Проти учасників антирадянського опору в Прибалтиці і на Західній Україні;

- Проти колишніх військовополонених і «остарбайтерів»;

- Проти діячів культури і науки (так звана ждановщина і лисенківщина);

В таких умовах величезний вплив на життя справляли каральні органи НКВД - МГБ та їх керівник Лаврентій Берія. Продовжував розростатися ГУЛАГ.

5 березня 1953 р. помер Сталін. Після цього розгорілася гостра, але прихована боротьба за владу. Вона закінчилася тим, що:

- Лаврентій Берія був звинувачений у зраді й розстріляний без суду та слідства;

- Новим лідером партії і держави став Микита Хрущов;

Отже доба «Сталінщини» залишилася в минулому.

 

Доба «Відлиги».

 

Період в історії СРСР, коли на чолі держави стояв Микита Хрущов, прийнято називати “ Відлигою ”.

 

Під час роботи ХХ з’їзду КПРС в лютому 1956 р. Хрущов озвучив доповідь, в якій навів приклади злочинних дій колишнього вождя і викрив культ особи Сталіна. Він започаткував політику десталінізації – тобто відмову від сталінських методів керівництва. ЇЇ головні напрямки:

 

- Припинення масових репресій;

- Звільнення і реабілітація незаконно репресованих;

- Реформування системи каральних органів;

- Публічна критика Сталіна, знищення його пам’ятників і топонімів;

 

Комуністичну партію України в роки “Відлиги” очолив Олексій Кириченко – перший українець на цій посаді.

 

Отже реформи Хрущова лібералізували політичне життя. Їх незавершеність виявлялася в тому, що вони жодним чином не зачіпали монополію КПРС на владу.

 

Економічні реформи Хрущова.

 

Намагаючись подолати недоліки сталінської адміністративно - командної економіки, Хрущов проводив економічні реформи. Зокрема:

 

- З метою вирішення продовольчої проблеми освоювалися цілинні землі Казахстану.

- З метою поліпшення справ у сільському господарстві підвищувалися закупівельні ціни на колгоспну продукцію, розгорталося масове вирощування кукурудзи, прискореними темпами розвивалась м'ясна і молочна галузі.

- Для покращення керівництва народним господарством створювалися територіальні органи управління – раднаргоспи;

- Для підвищення рівня життя підвищувались зарплати і пенсії, проводилася паспортизація сільського населення, розширювалося будівництво державного житла.

 

Головним досягненням радянської науки і техніки став політ Юрія Гагаріна в космос 12 квітня 1961 р.

 

Таким чином хрущовські реформи створили сприятливі умови для зростання сільського господарства і добробуту населення. Разом з тим вони були економічно необґрунтованими, втілювалися в життя безграмотно і хаотично.

 

 

Консервативний поворот доби «Застою».

 

Доба «Відлиги» перервалася, коли Хрущова власні соратники звинуватили у волюнтаризмі і відсторонили від влади. Новим лідером партії і держави став Леонід Брежнєв.

 

Посаду Першого секретаря Центрального Комітету КПУ займав Петро Шелест, згодом його змінив Володимир Щербицький. Слідуючи за розробленою в Москві генеральною лінією партії, вони проводили консервативний поворот у всіх сферах життя. Виявлявся він тим, що:

 

- Згорталася десталінізація;

- Поновлювалися політичні репресії;

- Зміцнювалася цензура та ідеологічний диктат;

- Розширювалася партійно - державна номенклатура та її всевладдя;

- Уповільнювалися ротації на всіх щаблях влади;

 

Консервативний поворот 1964 – 85 рр. забезпечив очікувану стабільність, але закрив шлях для оновлення радянської політичної і економічної системи. Ці роки увійшли в історію СРСР як доба «Застою».

 

 

Економічний розвиток в добу «Застою».

 

Восьма п’ятирічка (1966 – 70 рр.) вирізнялася тим, що уряд СРСР на чолі з Олексієм Косигіним проводив економічну реформу. Основні напрямки реформи: розширення самостійності державних підприємств; оцінка їх роботи за показниками прибутковості; створення системи матеріального стимулювання працівників.

 

Позитивний вплив косигінської реформи позначився зростанням промислового виробництва. Зокрема Україна за підсумками восьмої п’ятирічки наростила обсяги промислового виробництва на 50%. Однак косигінська реформа означала впровадження ринкових елементів в адміністративно- командну економіку, а ця ідея не користувалася підтримкою вищого партійного керівництва. Як наслідок в наступні роки:

 

- реформування економіки зупинилося;

- темпи економічного зростання уповільнилися;

- відставання від розвинутих країн світу поглиблювалося;

 

Таким чином сприятливі умови для модернізації було втрачено, радянська адміністративно – командна економіка сповзала у кризу.

 

 

Розвиток сільського господарства в 1964 – 85 роках.

 

Хрущову вдалося оздоровили стан справ на селі. Тим не менше після його відставки сільське господарство потребувало модернізації. З цією метою держава збільшувала капіталовкладення в аграрний сектор, які використовувалися на масштабні програми електрифікації, механізації, хімізації, меліорації. Однак в процесі модернізації не вдалося подолати такі недоліки колгоспної системи, як технології з великими затратами ручної праці; відстала інфраструктура переробки і збереження продукції, безгосподарність.

 

Отже в добу «Застою» колективне сільське господарство збільшувало виробництво якісної і дешевої продукції і загалом піднялося на якісно новий рівень. Проблемою залишалося те, що воно ніяк не могло задовольнити попит населення на продовольство і зупинити відтік сільського населення в міста.

 

Політика «Перебудови».

 

Політика «Перебудови» була проголошена квітневим 1985 р. пленумом ЦК КПРС з ініціативи нового лідера партії Михайла Горбачова. Її головні напрямки:

 

- Економічне прискорення і економічні реформи;

- Розвиток демократії і гласності;

- «нове мислення» у зовнішніх відносинах;

 

Горбачовське керівництво взялося за реформування економіки, не розуміючи як подолати наявні труднощі і забезпечити прискорення. Тому напрямки і зміст економічних реформ неодноразово змінювалися. В сукупності вони вели до:

 

- розширення самостійності державних підприємств, переведення їх на господарський розрахунок і самоокупність;

- легалізації недержавного сектору економіки і приватної власності;

- руйнування адміністративно - командної (планової) економіки;

 

Провал реформ визначили фактори їх стихійності, непослідовності і суперечливості.

 

Таким чином прискорення виявилося утопією. В реальному житті почалося падіння виробництва, інфляція та інші ознаки кризи.

 

 

Розпад СРСР.

Політичні реформи «Перебудови» офіційно започаткувала ХІХ партійна конференція в червні 1988 р. Вони позначилися політикою гласності, проведенням виборів на альтернативній основі, виникненням демократичної і антикомуністичної опозиції. Зрештою політичні реформи «Перебудови»:

 

- порушили монополію комуністів на владу;

- дозволили союзним республікам розширитивласний суверенітет;

- зробили неможливим існування СРСР у старому вигляді;

Михайло Горбачов ініціював так званий “новоогарьовський процес” – тобто розробку нового Союзного договору. Такий розвиток подій викликав невдоволення консерваторів з оточення Горбачова і спровокував їх на рішучі дії. 19 - 21 серпня 1991 р. вони здійснили спробу державного перевороту. Змовники оголосили, що Горбачов за станом здоров’я не може виконувати обов’язки президента, утворили «Государственный комитет по чрезвычайному положению» і ввели танкові підрозділи в Москву. Заколот не вдався, оскільки дії ГКЧП не знайшли широкої підтримки, але наштовхнувся на рішучий опір керівництва Російської Федерації на чолі з Борисом Єльциним та жителів Москви.Після придушення ГКЧП ряд союзних республік, серед яких і Україна, проголосили незалежність.

 

Розпад СРСР завершився 8 грудня 1991 р., коли керівники Росії, України і Білорусії підписали Біловезькі угоди. Вони зафіксували факт зникнення СРСР як геополітичної цілісності і утворення Союзу Незалежних Держав(СНД).