Дівчинка 2. Пора відправлятися в далекі мандри. Наші маленькі друзі, сідайте разом із героями казки на золотий кораблик — і в дорогу, до великого квіткового королівства.

Дівчинка 3. сонце в мандрівку нас закликає, про дорогу веселу оповідає. Ідіть, мої любі, під ноги дивіться, травам і квітам ніжно поклоніться.

Дівчинка 4. Несіть же їм ласку у кожній долонці. Разом з промінням веселого сонця. Хай же мандрівка казкою стане, Про неї розкажете татові й мамі.

(Звучить музика).

Казкар (сідає на килимок і розказує казку).

Було це так давно, що я вже ледве пам'ятаю. Дуже далеко, на вершині гори, розкинулось Квіткове королівство, яким правив сам король. Жив він з єдиною дочкою-принцесою, яка бавилась зі своїми друзями-квіточками й слухала поради доброї Феї.

(Звучить музика).

(Тихенько відкриваються штори: на сцені квіти в зимовій сплячці. У глибині сцени — трон, на якому спить король і принцеса. Почувши музику, вона прокидається).

Принцеса. І сонечко так високо, і пташки співають, а я ще й досі сплю. Подивлюсь на своїх друзів, чи не проснулись часом вони. мої дорогі!

Бідні мої квітоньки зовсім зав’яли. Ой, лишенько: і татко ще спить. Татку, татусю, прокидайся!

К о р о л ь. Ой як не хочеться вставати. Такі солодкі сни сняться.

Принцеса. Татку! Вчора ввечері квіти були такі красиві, а тепер опустили голівки! Чому це? Що з ними сталось?

Король. знаєш, що? Квіти були вночі на балу, ось тому вони і опустили свої голівки.

Принцеса. Але ж квіти не танцюють!

Король. Танцюють! Вночі, коли навколо темно і ми всі спимо, вони так весело танцюють, що просто дивина!

(Звучить музика, виходить добра Фея).

Фея. Добрий день, любі король і принцеса! Скільки тут квітів! Тільки вони всі сплять. Усіх не злічите ніяк. Стільки їх довкола!

(Паличкою торкається до кожної квіточки, вони прокидаються.

Танцюють)

Король із принцесою йдуть на авансцену).

Принцеса. Яка це радість знову бути разом зі своїми друзями-квіточками. Правда, татусю?

Король. Звичайно, моє серденько.

Принцеса. Я хочу про щось тебе попросити. Тільки ти спочатку дай слово, що не відмовиш мені.

Король. Звичайно, моя крихітко! Невже ти думаєш, що я своїй єдиній донечці можу відмовити.

Принцеса. Я дуже хотіла б влаштувати великий квітковий бал і запросити багато гостей. Ти згоден?

Король. Так, але я ще й вирішив зробити тобі сюрприз: запросив до нас на бал чарівного принца з іншого королівства.

Принцеса. Невже? Я тебе сильно-сильно люблю. Ти в мене найкращий і найдобріший. Татку, а який той принц? Гарний?

К о р о л ь. Не лише гарний, а й чарівний!

(Зміна декорацій).

Казкар. Не за пущами густими, не за горами крутими, зовсім близько звідсіля, де барвінок в'ється, чарівна лежить земля — Королівством зветься. О 12 годині там почався великий королівський квітковий бал.

(Сцена відкривається. Звучить музика. Усі танцюють "Польку", а збоку підглядає зла Фея. Після танцю квіти і придворні виходять. Звучить музика, і на сцені появляється зла Фея, яка танцює).

Фея. Я є така, як є, я дикий витвір ночі.

Покликання моє — брехати людям в очі.

Я мати — брехунам, я — бабуся брехунятам.

Брешу я тут і там, невтомна і завзята!

Нема для мене меж, я купа зла і скверни.

Зі мною світ пройдеш, але назад не вернеш.

(Ховається за штору. Входять розбійники).

Розбійник 1.

Нас навіть сіяти не треба. Ми просто скрізь, ми, як і ви.

Лиш ви пнетеся до неба, а наш девіз — лютуй, дави!

Розбійник 2.

Пали! Кради! Бреши! Обманюй!

І намовляй, і обмовляй.

Знущайся! Скривджуй, переманюй,

Ламай, мордуй, коли, стріляй!

Зла Фея. З'явились ви якраз на час. Тсс! Без гармидеру і крику.

Я посвятити хочу вас у таємницю превелику.

У Квітковому королівстві, де проходить бал, принцеса вихваляється своєю красою. Але ж справжня краса — це-я. Якомога скоріше викрадіть її, щоб не побачила вона чарівного принца, за якого я збираюсь вийти заміж.

Він буде мій! А її приведіть до мене, де вона навіки засне мертвим сном. А на вас чекає велика винагорода!

Розбійники. Ми готові, наша повелителько!

(Сцена закривається).

Казкар. А в королівстві продовжується бал. Веселяться всі, хто тут живе. Навіть сам король.

Грає музика, бал. Принцеса вибігає на авансцену й виглядає, чи не їде принц. А тим часом розбійники, які були неподалік, схопили принцесу й тікають. На сцені появляється зла Фея, яка заморожує всіх).

Казкар. Усе було б добре, якби не клята чарівниця — зла Фея, яка довго мудрувала над тим, як викрасти принцесу. Дочекавшись слушного моменту, коли всі квіти проснулись від довгої сплячки і в честь цього принцеса Влаштувала квітковий бал, лиха Фея, змовившись із розбійниками, викрадає єдину королівську дочку, а всіх придворних з квіточками заморожує.

(Появляється добра Фея).

Добра Фея. Ой лишенько! А де ж принцеса? Жоржинка? ЇЇ викрали!!! Який жах!

Король. Доню, донечко моя єдина! Куди ж понесли тебе ті злі лиходії? Як тепер мені без тебе жити?

Наказую сумну звістку рознести по всій країні.

Хто розшукає та визволить мою Жоржинку, той буде правити Квітковим королівством, за того видам свою дочку.

Король Півоній.

(Завіса закривається.

Казкар.І на квітковий край опустився сум і страх. Усе довкола, стало сіре, мов печаль! У країні -— сум і жаль! Щойно барви вигравали, світу радість дарували. Де в країні чарівній радості хоч зерно? Хто красу поверне їй? Хто їй барви поверне?

(Входить принц).

Принц. Одержавши запрошення на бал, швидко зібравшись, я відправився в дорогу, але тут зустрів гінця, який розносив сумну звістку про викрадення чарівної принцеси. Не гаючи часу, я подався на розшук. А може з вас хтось підкаже, куди податися мені? До кого звернутися?

Хто Допоможи мені в біді великій.

Лілія. Я прийшла із глибин. Я цвіту до пори…

Як дитя я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви –

Я навчу тебе сонце любити!

Як цінуєш красу, я тобі принесу

Срібні води і пісню, юначе,

А загубиш мене – і пригорнеться сум,

І душа твоя гірко заплаче.

Я самітня така. Не гойдай сповиток…

Наді мною лиш неба хустина.

А як ніч без зірок, так вода без квіток,

І ріка – не ріка, а пустиня.

Я із казки прийшла.

Я цвіту до пори…

Як дитя. я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви.

Я навчу тебе сонце любити.

Проинц: Лілія, ти не бачила, куди понесли розбішїики чарівну принцесу?

Лілія: Мені цього не знати. Але ти не засмучуйся. Запитай у ромашки, може вона знає....

Ромашка. Вони не вражають красою,

Ростуть у полях, на лугах,

З голівок їм, вмитих росою,

П’є воду комаха і птах.

Чому ж ми так ніжно торкаєм

Їх білі легкі пелюстки

І посмішка тепла блукає,

І тулимо їх до щоки.

Ромашки - це перше кохання,

Що квітне на грудях землі,

Це ніжне зітхання і часті прощання,

Юначі найперші жалі.

Так люди, здається, звичайні,

Розкриються раптом у повній красі.

Не зовнішність в них примічаєм –

Тонкі переливи душі.

Проинц: Ромашка, ти бачила, куди понесли розбішїики чарівну принцесу?

Ромашка: Мені цього не знати. Але ти не засмучуйся. Біля старої скелі є криниця, яка знає всі таємниці.

П р и н ц. Дякую тобі, добра Ромашка!

(Принц вирушає до криниці й зникає в лісі. Звучить музика. На сцену виходять розбійники, сідають).

Розбійник 1. Ох і намучились ми! Вередливе попалось 'дівчисько. Але нічого. Ось-ось повинна підійти наша повелителька, яка принесе нам велику винагороду. Ох і заживемо ми тоді.

Розбійник 2. Як їсти хочеться, аж скелі гриземо! Уже всіх кажанів подушили й насмажили!

Троянда .. Я – Троянда, цариця квітів. Я знайшла собі прилисток у давньому Ірані, країні персів. Зі слів одного поета до Аллаха одного разу з’явились всі діти Флори з проханням призначити нового володаря замість сонливого лотоса, котрий був дивовижно гарний, але забував про свої обов’язки правителя. Тоді Аллах призначив правителькою білу непорочну троянду з гострими шипами, що оберігають її. Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис її до грудей… Але гострі шипи вп’ялись йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного і зросила пелюстки дивовижної квітки. Ось чому безліч зовнішніх пелюсток зберігають рожевий відтінок.

Розбійник: Яка дивовижно гарна квітка!!! Давай візьмемо її і подаруємо нашій повелительці Злій феї!

(хапають троянду)

Р о з б і й н й к 3. Ой трояндо, відпусти всіх нас ти з миром. Більше не будем нічого поганого робити ніколи!

Троянда. Ні, злочинна ти личина.

Претяжка твоя провина -

Не мине тобі дарма!

На ганьбу, на осуд люду

Одведу всіх вас до суду,

Жде давно вже вас тюрма.

Троянда виводить розбійників. - Принц підходить до кринички. Заглядає всередину).