Високий рівень навчальних знань

- Як Ви вважаєте, чи могли Британія та Франція не допустити розв’язання Другої світової війни?

- Як Ви гадаєте, чому лейбористи знаходячись при владі, не розпочали побудову соціалізму в країні?

- Які факти та події повоєнної історії Франції свідчать про наявність в країні правової держави та громадянського суспільства?

 

Домашнє завдання:

- повторити матеріал лекції;

- опрацювати рекомендовану літературу по темі;

- виконати практичну роботу: «Порівняльний аналіз особливостей розвитку США, Великобританії та Франції на основних етапах повоєнного розвитку».

План заняття

Дисципліна: «Всесвітня історія.»

 

Тема: “ Німеччина в 20-30 роки.»

 

Мета заняття:

- навчальна: - розглянути основні етапи розвитку країни в повоєнний період, особливості її становища на кожному етапі, фактори, які вплинули на перебіг внутрішньої та зовнішньої політики, а також причини встановлення нацистського режимів.

розвиваюча: - сприяти формуванню у студентів навичок: історичного мислення, зіставлення; аналізу та узагальнення історичного матеріалу;

виховна: - виховувати у студентів почуття патріотизму, толерантності, поваги до історичного минулого своєї держави.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Методи проведення заняття: словесні (лекція, бесіда);

наочні (карта; таблиці).

Методичне забезпечення: - конспект лекції;

- карта «Міжнародні відносини в 1924-1939 роках.»

- тестові завдання.

Література

1.Всесвітня історія: 1914 – 1938 рр.: навчальний посібник для 10 кл.

середньої загальноосвітньої школи / авт.- упорядник Я.М.Бердичевський.- К.: А.С.К., 2000

 

2.Всемирная история: учебное пособие для 10 кл. сред. общеобраз. школы / авт.: Я.М.Бердичевский, Т.В.Ладыченко.- Запорожье: Премьер,2002

 

3.Всесвітня історія: навчальний посібник / Б.М.Гончар, М.Ю.Козицький, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко.- К.: «Знання»,2001

 

4.Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Марковой.- М.: ЮНИТИ, 2000

 

5.Всесвітня історія: Навч. посіб./ Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2001

 

6.Пивовар С.Ф., Слюсаренко А.Г., Стельмах С.П. Всесвітня історія. Новітній період. 1900 – 1997 рр. – К.: «Академія», 1998

 

7.Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939 рр.: підручник для 10кл. загальноосв. навч. закладу.- К.: Ґенеза, 2003

 

8.Щедріна І.Е. Всесвітня історія у схемах і таблицях. 10 – 11 кл.: навч. посібник. – Х.: Видавнича група «Академія», 2001

 

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

 

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

 

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Назвіть головні умови договорів, укладених в повоєнний період, які торкались інтересів Німеччини;

- Які основні протиріччя таїли в собі укладені договори, передусім Версальський?

- Як Перша світова війна вплинула на становище країни?

- Чому, на Вашу думку, в Німеччині відбулась революція на завершальному етапі війни?

- Назвіть головні етапи міжвоєнної періодизації та їхні головні характерні риси.

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1. Німеччина в повоєнний період.

2. Становище країни в період Веймарської республіки.

3. Встановлення фашистської диктатури. Німеччина на шляху до світової війни.

5.1 Перша світова війна супроводжувалася не лише перемогами і поразками на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними втратами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини.

Тяжке економічне становище, утома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні настрої. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12— 14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майстерень, системою державного регулювання економіки, монопольним контролем за розподілом військових замовлень.

Дві революції в Росії справили безпосередній вплив на німецький народ. Посилення революційних настроїв, усвідомлення антинародного характеру війни, братання на російсько-німецькому фронті спонукали німецьких солдат і матросів виступати проти війни і тих сил, які її розв'язали.

Під впливом революційних подій посилилась криза в соціал - демократичній партії Німеччини (СДПН). Ще в 1917 р. центристи покинули партію і створили окрему Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН) на чолі з Карлом Каутським.

Правлячі кола країни напередодні поразки провели деяку урядову реорганізацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. З в'язниць були звільнені лідер лівих соціал-демократів Карл Лібкнехт та інші політичні в'язні. З допомогою реформ уряд намагався запобігти революційному вибуху.

Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (група "Спартак") висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демократичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції. Тим часом військове командування 28 жовтня віддало наказ воєнним морякам вступити в бій з англійським флотом і прорвати блокаду німецьких портів. У відповідь на це рішення в м. Кіль повстали воєнні моряки. Одночасно з ними робітники міста проголосили загальний страйк. Створена повсталими моряками і робітниками Рада робітничих і матроських депутатів стала органом влади в місті. Революційний рух охопив Гамбург, Бремен, Мюнхен та інші міста країни.

9 листопада розпочався загальний страйк солдатів і робітників у Берліні, що переріс у повстання. Повсталі захопили важливі стратегічні пункти столиці. Кайзер Вільгельм II втік, монархія була повалена. 10 листопада праві лідери соціал-демократії і центристи, які мали перевагу у керівництві більшості рад, проголосили "вільну німецьку республіку" і сформували уряд на чолі з Ф. Ебертом. Ліві соціал-демократи на чолі з Лібкнехтом вимагали проголосити країну соціалістичною республікою, передати владу в руки Рад і виключити зі складу уряду представників буржуазії. Проте "спартаківці" не мали значного впливу серед мас.

У результаті революції розпочався процес реорганізації і перебудови політичних партій: виникли Німецька національна народна партія, Демократична партія, Християнсько-демократична народна партія та ін.

Профспілки добилися підписання угоди з підприємцями, згідно з якою узаконювалися профспілки, створювалися фабзавкоми, запроваджувався 8-годинний робочий день.

Загальнонімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. прийняв рішення про проведення виборів до Національних зборів. Після передачі їм верховної влади в країні повинна була призупинитись діяльність рад.

Проти такого розвитку подій рішуче виступили ліві радикальні сили соціал-демократії, які реорганізували свою групу "Спартак" у "Союз Спар-так" і розпочали підготовку до створення комуністичної партії. Відбувся Установчий з'їзд Комуністичної партії Німеччини (КПН). Програма КПН проголошувала завдання здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату. Молода компартія виступила за бойкот виборів до Національних зборів, відмовилася від роботи у профспілках, вважаючи їх реформістськими. Тим часом у країні спалахнула гостра боротьба радикальних, центристських і реакційних сил. Були придушені революційні виступи робітників у ряді міст, заарештовані та убиті вожді компартії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Компартія перейшла на нелегальне становище.

Вибори до Національних зборів не дали переваги жодній політичній партії. На цьому революція практично завершилася.

Проте революційний рух тривав. У квітні 1919 р. праві та незалежні соціал-демократи проголосили в Баварії соціалістичну республіку. Новий уряд, очолюваний комуністами, розпочав націоналізацію банків, встановив систему розподілу продовольства, створив Червону армію. Разом з тим уряд не конфісковував землі поміщиків, залишив фабрично-заводські комітети, обрані ще до революції. Радикальні дії радянської влади в Баварії викликали протидію з боку центральної влади, і 1 травня радянську республіку в Баварії було повалено.

 

5.2 У липні 1919 р. Національні збори Німеччини схвалили Веймарську конституцію, згідно з якою країна проголошувалася президентською республікою. Законодавча влада належала рейхстагу і ландтагам 18 земель. Вибори в рейхстаг проходили раз в чотири роки на основі загального виборчого права, яке надавалося чоловікам і жінкам з 20 років. Конституція гарантувала недоторканність приватної власності, проголошувала громадянські свободи. Нова конституція була значним кроком вперед порівняно з довоєнною конституцією Німеччини.

Президент — голова СДПН Фрідріх Еберт — одержав широкі права. Він призначав уряд, представляв країну на міжнародній арені, був верховним командувачем збройними силами, мав право на розпуск парламенту.

Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію (1919 р.), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору не була залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризької конференції обмежили їх обговорення в уряді і Рейхстазі коротким терміном (2 тижні). У разі не підписання договору союзники погрожували ввести свої війська на територію Німеччини. 28 червня німецька делегація поставила підпис під Версальським мирним договором. Німеччина була змушена поступитися територіями на користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15 років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини "польським коридором", втрачала всі заморські колонії, віддавала Ельзас і Лотарингію Франції, повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії. Західна частина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. чоловік, заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. На Німеччину покладалася одностороння вина за розв'язання світової війни і на неї накладалися великі репарації для відшкодування воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд. золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.

1920 р. після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і Радянською Росією.

Протягом 1919—1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності. Зокрема, активізувалися право радикальні сили: в березні 1920 року «Вільні корпуси» на чолі з В. Каппом («капповський путч») намагалися захопити владу в країні, а Капп на деякий час навіть був призначений канцлером, лише об’єднання прихильників демократії і підтримка ними частини армії змусили Каппа подати у відставку.

Паралельно активізувалися ліворадикальні сили: в 1923 р. комуністи Гамбурга підняли повстання. яке було придушене.

Восени 1923 р. свою спробу прийти до влади здійснили нацисти (націонал – соціалістична робоча партія, утворена в 1919 р.) очолювані Адольфом Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г. Герінгом, намагаючись вчинити переворот у Баварії, відомий як «пивний путч». Цей виступ штурмовиків був розігнаний поліцією. Гітлер потрапив за грати.

Незначне економічне піднесення в другій половині 20-х рр. було наслідком того, що Німеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд. марок згідно з планами Дауеса та Юнга. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) стабілізувалася і політична ситуація в країні. Він користувався значним авторитетом як в армії (колишній генерал) так і серед більшості населення, яке втомилося від нестабільності в країні.

 

У Німеччині економічна криза 1929—1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50 %, реальна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

1930 р. відбулися вибори до Рейхстагу. На них Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) уперше заявила про себе як загальнонімецька політична сила, вона зібрала 6,5 млн. голосів (18,3% - в порівнянні з виборами 1928 року, коли НСДАП набрала лише 2,6% голосів). На виборах у липні 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн. голосів (37,4%).

1932р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінденбург, А.Гітлер, що також висував свою кандидатуру, вибори програв. Уряд сформував Ф. фон Папен.

Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці". У листопаді1932 р. відбулися нові вибори до Рейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн. голосів, СДПН – майже 7 млн., а кількість голосів за НСДАП дещо скоротилася (11,7 млн. 33,1%). Комуністи спільно з соціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли один одному тим самим розчистили шлях партії Гітлера до влади.

 

5.3 В січні 1933р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіх міністерств і відомств усувалися не члени нацистської партії. Було прийнято закон "Про забезпечення єдності партії та держави". 1933 р. Гітлер ліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична партія. Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцігському судовому процесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив "добровільно розпуститися" усі буржуазно-ліберальні та консервативні партії. Така ж доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецький трудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП, молодіжні організації "Гітлерюгенд", Союз німецьких дівчат "Юнгфольк", що виховували молодь на засадах фашистської ідеології.

У серпні 1934 р. помер президент Гінденбург. Того ж дня, спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, Гітлер проголосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройними силами. Так було завершено формування нацистського режиму.

Протягом 1933—1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" монополістичного типу з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. На чолі стояла Генеральна рада німецького господарства. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям (розвиток машинобудування, будівництво автодоріг, каналів, оборонних споруд тощо), що дозволило також скоротити безробіття; впроваджувалась карткова система розподілу товарів.

Були вжиті заходи щодо одержавлення сільського господарства. Був створений Державний продовольчий фронт, який контролював виробництво, ринки збуту та ціни на сільськогосподарську продукцію. Також був прийнятий закон «Про спадкове сільське господарство» (створювалися сімейні ферми, селянам заборонялось залишати землю, продавати та розподіляти між спадкоємцями; право володіти землею мали лише «чистокровні арійці»).

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян — свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування. Невід’ємною рисою нацистської диктатури стали масові репресії, що стало державною політикою. Понад 200 тис. противників режиму загинули від тортур, або були розстріляні, понад 450 тис. чол. були заарештовані, загалом репресовано близько 3 млн. чол.

 

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору.

На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй.

У країні були наявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація ("люфтваффе"), запроваджено загальну військову повинність, військові частини увійшли на територію демілітаризованої Рейнської зони.

Все це було порушенням Версальського договору, але не зустріло опору з боку Англії й Франції.

Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету добитися змінений кордонів для входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці. Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувся аншлюс — приєднання її до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, де переважно жили німці. Проте Чехословаччина мала боєздатну армію і договори про співробітництво з Францією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремлення Судет з допомогою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія й Франція пішли на це.

Підписана в 1938 р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословаччину передати Судети Німеччині, фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію і Моравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія й Франція, намагаючись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що у разі нападу на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнародні відносини різко загострилися.

1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну (реально — проти СРСР). 1937 р. до них приєдналася Італія. Особливо інтенсивно розвивалися німецько-італійські відносини. Німеччина та Італія домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах, уклали договір про військовий союз.

Німеччина перетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Це стало підвалинами початку нової війни.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: