Заняття 9. Європейський парламент. Європейська комісія.

Місце Європейського парламенту в системі органів Союзу. Склад. Порядок обрання депутатів. Порядок роботи Європарламенту. Сесії і загальні парламентські процедури. Способи прийняття рішень. Повноваження Європарламенту. Особливості реалізації законодавчих, фінансових і контрольних повноважень Європарламенту. Повноваження Європарламенту по створенню органів і призначенню посадових осіб в ЄС і на міжнародній арені. Юридична і політична відповідальність Європарламенту і його членів. Депутатський імунітет. Місце Європейської комісії в системі органів Союзу. Склад Комісії і її реформа на сучасному етапі. Порядок формування Комісії. Повноваження Комісії. Право законодавчої ініціативи та особливості його реалізації в рамках ЄС. Делегування Комісії додаткових повноважень. Політична відповідальність Комісії.

 

Заняття 10. Судові органи ЄС. Контрольні органи. Консультативні органи. Фінансові установи.

Судова система Європейського Союзу: загальні принципи побудови. Суд Суд ЄС - головний судовий орган ЄС. Склад і порядок формування Суду ЄС. Особливості статусу генеральних адвокатів. Гарантії незалежності членів Суду ЄС. Пленум і палати Суду ЄС. Юрисдикція Суду ЄС. Справи прямої юрисдикції. Преюдиціальні запити національних судів.Правовий статус трибуналу. Юрисдикція трибуналу. Порядок оскарження рішень трибуналу. Спеціалізовані трибунали. Система контрольних органів Європейського Союзу, її розвиток на сучасному етапі. Європейська рахункова палата - орган фінансового контролю ЄС.Омбудсман Європейського Союзу. Причини введення посади Омбудсмана в Європейському Союзі. Повноваження Омбудсмана.

Причини і цілі створення консультативних органів Європейського Союзу, особливості їх правового статусу. Основні і допоміжні консультативні органи. Правове положення Економічного і соціального комітету і Комітету регіонів.

Система фінансових установ Європейського Союзу, її основні елементи. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ): місце в організаційному механізмі ЄС, правовий статус.

 

Заняття 11. Інститут основ правового положення людини і громадянина

Основи правового положення людини і громадянина - самостійний інститут у системі права Європейського Союзу, історія його формування. Джерела основ правового положення людини і громадянина в Європейському Союзі. Роль прецедентного права Суду ЄС. Інкорпорація в правову систему Європейського Союзу Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. Хартія Європейського Союзу про основні права 2000 р.: причини прийняття, порядок розробки, подальші перспективи. Структура і зміст Хартії. Система основ правового положення людини і громадянина: громадянство Союзу, принципи правового статусу особи, основні права і їх гарантії. Поняття принципів правового статусу особи. Способи закріплення принципів правового статусу особи в засновницьких договорах і інших джерелах права Європейського Союзу. Причини і цілі введення громадянства Союзу. Громадянство Європейського Союзу і громадянство держав-членів. Підстави набуття і припинення громадянства Союзу. Інститут громадянства Союзу на сучасному етапі, перспективи подальшого розвитку. Особливості побудови системи основних прав у Хартії Європейського Союзу 2000 р. Особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні і культурні права, гарантовані Європейським Союзом. Права людини і права громадянина (права, зарезервовані для громадян Союзу). Припустимі обмеження на здійснення основних прав і свобод. Основні обов'язки громадянина. Поняття і призначення гарантій прав і свобод, їх юридичне закріплення в актах Європейського Союзу. Класифікація гарантій. Інституціональні гарантії. Судовий захист прав і свобод. Позасудові механізми захисту прав і свобод Забезпечення прав підозрюваних, обвинувачуваних і підсудних у крімінальному процесі.

 

Заняття 12. Правовий режим внутрішнього ринку ЄС.

Поняття і основні етапи створення внутрішнього ринку Європейського Союзу. Принципи внутрішнього ринку Європейського Союзу. Вільний рух товарів. Вільний рух послуг. Вільний рух капіталів та платежів. Вільний рух осіб. Винятки з правил про вільний рух товарів, послуг, капіталів та осіб.

Індивідуальні завдання

До тем 1. Історичні передумови та основні етапи становлення Європейських Співтовариств.

Роль загальнотеоретичних, історичних і галузевих юридичних наук у вивченні права Європейського Союзу.

Концепція „Європа громадян”.

Взаємодія Європейського Союзу з Радою Європи, спільність задач і відмінність в методах і формах здійснення інтеграції в рамках двох об'єднань.

Європейська ідея: поняття, значення, еволюція. Концепції утворення політичного союзу в Європі в середні століття і новий час.

 

До теми 2. Основні етапи формування Європейських Співтовариств і Європейського Союзу.

Невдалі інтеграційні проекти:Європейське оборонне співтовариство і Європейське політичне співтовариство.

Інкорпорація Шенгенського права.

До тем 3. Правова природа Європейського Союзу. Цілі, цінності і загальні принципи функціонування Європейського Союзу.

Повноваження та компетенція Європейського Співтовариства. Додаткова компетенція ЄС.

Цілі і принципи діяльності Союзу, згідно установчих договорів.

Категорії компетенції Європейського Союзу відповідно до установчих договорів

Проблеми розширення компетенції Європейського Союзу на сучасному етапі. Основні напрями і правові форми розширення компетенції Союзу.

 

До тем 4. Система права Європейського Союзу. Принципи і джерела права Європейського Союзу.

Роль наднаціональних судових органів у розробці, визнанні і захисті основних принципів права.

Кодификація первинного права Європейського Союзу.

Декларація про ієрархії джерел права Союзу 1992 р.

 

До тем 6. Компетенція ЄС в сфері зовнішньополітичної діяльності і політики безпеки.

Правові основи спільної оборонної політики Європейського Союзу. Сили швидкого реагування Європейського Союзу: цілі і порядок створення, основні напрями використання.

Керівні органи і посадові особи Європолу, порядок їх формування (призначення), правовий статус. Відповідальність Європолу.

Відносини Євроюсту з іншими органами Союзу.

 

До тем 8. Організаційний механізм Європейського Союзу. Рада Європейського Союзу та Європейська Рада.

Особливості правового статусу органів Європейського Союзу, не віднесених до категорії «інститути».

Джерела права, якими регулюється статус органів Європейського Союзу: установчі договори, статути, внутрішні регламенти та ін.

Ніццький договір 2001 р. і реформа процедур діяльності Ради ЄС.

 

До теми 9. Європейський парламент. Європейська комісія.

Особливості реалізації законодавчих, фінансових і контрольних повноважень Європарламенту.

Повноваження Комісії у сфері виконавчої і законодавчої влади.

 

До теми 10. Судові органи ЄС. Контрольні органи. Консультативні органи. Фінансові установи.

Особливості процедури в Суді ЄС. Основні процесуальні стадії, їх цілі і зміст.

Підстави і процедура розгляду Омбудсманом справ по фактах «порушення порядку управління» інститутами і органами ЄС.

Правове положення структурних фондів ЄС (Європейський соціальний фонд, Фонд згуртування та ін.).

 

До теми 11. Інститут основ правового положення людини і громадянина: місце в системі права Європейського Союзу, джерела.

Система основ правового положення людини і громадянина: громадянство Союзу, принципи правового статусу особи, основні права і їх гарантії.

Особливості побудови системи основних прав у Хартії Європейського Союзу 2000 р.

 

До теми 14. Правові питання інтеграції Украіни до ЄС.

Правові взаємини між колишнім СРСР і Європейськими Співтовариствами.

Перспективи подальшого розвитку правового регулювання взаємин між Україною і Європейським Союзом.

 

Методи навчання

Використовувані методи навчання:

• за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні;

• за характером пізнавальної діяльності - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький;

• залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи студентів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

• класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація студента, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні.

Доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

I група методів: Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

• словесні методи - бесіда, лекція.

• наочні методи - ілюстрація, демонстрація

• практичні методи: аналіз навчальних кримінальних справ, моніторинг ЗМІ, практичні роботи, реферати учнів

• Індуктивні методи. Термін «індукція» походить від латинського іnductio - зведення, вид узагальнення, який пов'язаний із передбаченням спостережень та експериментів на основі даних досвіду. У практичній педагогіці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального, від конкретного до абстрактного,

• Дедуктивний метод активніше розвиває абстрактне мислення, сприяє засвоєнню навчального матеріалу на основі узагальнень.

• репродуктивні методи

• творчі, проблемно-пошукові методи

• Проблемний метод

• навчальна робота під керівництвом викладача;

• самостійна робота учнів поза контролем викладача.

IIгрупа методів: Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності

• роз’яснення мети навчального предмета;

• вимоги до вивчення предмета (орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні);

• заохочення та покарання в навчанні: оцінка студента за успіхи, усне схвалення та осуд педагога.

• створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу;

• пізнавальні рольові ігри, навчальні дискусії

III група методів: Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є:

• контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого студента, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

• навчальна - зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню та систематизації навчального матеріалу, удосконаленню підготовки студента;

• діагностично-коригуюча, що допомагає з’ясувати причини труднощів, які виникають під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та корегувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

• стимулюючо-мотиваційна, що визначає тему, таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність і сприяє змагальності, формує мотиви навчання;

• виховна, що передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю та самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, охайності тощо.

Ця система спирається на загальновживаний дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок, який базується на таких вимогах:

• систематичність обліку та контролю;

• всеохопленість (усебічність, повнота) обліку та контролю;

• диференційованість (за окремим предметом) та індивідуальність (за стилем і формами контролю);

• об’єктивність оцінювання;

• урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності викладача;

• єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу.

IV група методів: Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Бінарні - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле або два методи поєднуються в один.

словесні, наочні та практичні, об'єднавши їх за відповідними формами та визначивши чотири рівні їх застосування:

• на інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

• на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

• на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно- евристичного методу;

• на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Інтегровані (універсальні) - це поєднання трьох-п'яти методів у єдине ціле під час організації навчання.

 

 

Методи контролю

Поточний контроль проводиться з метою перевірки рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи, а також отримання оперативної інформації щодо якості засвоєння навчального матеріалу, керування навчальним процесом й вдосконалення методики проведення занять, а також стимулювання самостійної роботи студентів. Він здійснюється під час проведення практичних занять.

Бали за поточний контроль з дисципліни дорівнюють середньо-виведеній оцінці поточної успішності студента (тобто оцінка складається з оцінок, одержаних під час практичних занять, які додаються і діляться на кількісний показник оцінок).

Поточний контроль успішності студента оцінюється за п’ятибальною шкалою. Якщо студент жодного разу не відповідав на практичних заняттях та за відповідний поточний контроль не має ніякої оцінки, то на цій підставі він не може бути допущеним до складання іспитів та заліків.

Підсумковий контроль потрібен щодо визначення результатів навчання на певному кваліфікаційному рівні або на окремих його завершальних етапах (ступеня досягнення навчальної мети з дисципліни, групи дисциплін, або її розділам). Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студентів.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового іспиту, семестрового диференційованого заліку або семестрового заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою. Результати семестрового контролю фіксуються в екзаменаційній відомості та заліковій книжці студента.

Заліки є формою перевірки засвоєння студентами навчального матеріалу, виконання курсових робіт, програм практик. Заліки можуть встановлюватися з дисципліни в цілому, або за її розділами. Заліки проводяться усно або письмово.

Заліки приймаються викладачем, який проводить заняття в групі, або тим, хто читає лекції з даної дисципліни. Викладач, як правило, виставляє заліки студентам, ще до початку заліку за результатами поточного контролю.

Результати заліків оцінюються: «зараховано», «не зараховано». Згідно навчальних планів в НУ «ОЮА» захист курсової роботи й практики оцінюється заліком з диференційованою оцінкою. Задовільні оцінки заліків заносять у залікову відомість й залікові книжки студентів. Оцінки «не зараховано», «незадовільно» відмічають тільки у заліковій відомості.

Студент, який отримав при складанні заліку оцінку «не зараховано» або «незадовільно», має право повторно скласти залік з дозволу декана факультету (директора інституту) у встановленому порядку.

Якщо студент повторно не склав залік, він втретє складає залік перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача з кафедри, на якій викладається дисципліна, які призначуються завідувачем кафедрою.

У разі неявки студента на залік, у заліковій відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Студент, який не з’явився на залік без поважної причини, вважається невстигаючим й підлягає відрахуванню з академії або йому дозволяється скласти залік у порядку ліквідації академічної заборгованості.

Семестровий іспит - це форма підсумкового контролю засвоєння студентами теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Проведення семестрових іспитівмає мету перевірити й оцінити навчальну роботу студентів, рівень отриманих ними знань та вміння користуватися цими знаннями під час рішення практичних завдань. Іспити проводяться в період екзаменаційних сесій.

Студенти допускаються до семестрових іспитів за умов, що вони склали всі семестрові заліки з дисциплін, передбачених у поточному семестрі й захистили курсову роботу.

На семестровий іспит студент приходить з заліковою книжкою, яку пред’являє викладачу на початку іспиту.

Семестровий іспит приймається, як правило, лектором даного потоку. Форма проведення семестрового іспиту (усна чи письмова) визначається кафедрою й затверджується деканом факультету.

Результати семестрового іспиту оцінюються згідно з чотирибальною системою оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Задовільна оцінка заноситься у екзаменаційну відомість й в залікову книжку студента, а незадовільна - тільки у відомість. Екзаменаційні відомості складаються в одному екземплярі, підписуються деканом факультету; після складання іспитів остаточно оформлюються, одразу ж здаються до деканату та зберігаються там як документи строгої звітності до закінчення студентами академії, після чого вони здаються на зберігання до архіву як документи постійного зберігання.

Оцінка оголошуется студенту одразу ж після закінчення відповіді.

Студент, який отримав на семестровому іспиті оцінку «незадовільно», має право повторно скласти іспит з дозволу декана факультету у встановленому порядку.

Якщо студент повторно отримав оцінку «незадовільно» при складанні семестрового іспиту, за його бажанням він може бути допущений деканом факультету до складання семестрового іспиту у третій раз. Втретє студент складає семестровий іспит перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача на чолі з завідувачем кафедрою, на якій викладається дисципліна, які призначуються деканом факультету.

У разі неявки студента на семестровий іспит в екзаменаційній відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Викладач має право виставити студенту оцінку до початку семестрового іспиту за результатами його участі у практичних занять, конференціях або інших видах навчальних занять з даної дисципліни, але не нижче «добре». Для цього він на початку екзаменаційної сесії доповідає на засіданні кафедри про результати поточного контролю і на підставі цього виноситься рішення кафедри щодо того, хто з студентів може отримати семестровий іспит за результатами поточного контролю.

Державна атестація студентів проводиться після виконання ними всіх вимог навчальних планів й програм навчання. При проведенні державної атестації перевіряється відповідність рівня та якості підготовки студентів кваліфікаційним вимогам, ступінь засвоєння ними програм навчання. При цьому перевіряються як теоретичні знання, так й практичні навички випускників відповідно до отриманої спеціальності й кваліфікації. Державна атестація випускників складається з двох державних іспитів - з теорії держави та права та зі спеціальності й захисту кваліфікаційної (дипломної або магістерської) роботи.

Щодо проведення підсумкового державного іспиту із спеціальності, кафедра розробляє спеціальна програма, яка включає питання з програми навчання за профілюючими й другими дисциплінами відповідно до спеціальності та спеціалізації студентів. Порядок складання державних іспитів й захисту кваліфікаційних (дипломних або магістерських) робіт визначається «Навчальними планами НУ «ОЮА», розробленими на підставі навчальних планів Міністерства освіти і науки України.

10. Розподіл балів, які отримують студенти

Національна шкала

Контроль успішності й якості підготовки студентів, який поділяється на поточний та підсумковий, згідно діючий в НУ «ОЮА» системі оцінюється за п’ятибальною шкалою, не вважаючи на те, в якій формі цей контроль проводиться (усній чи письмовій).

На оцінку «відмінно» (5 балів) - заслуговує повна, правильна і точна відповідь студента, яка свідчить про те, що він володіє навчальним матеріалом, термінами, може чітко висловлювати свою думку, порівнювати, робити логічні висновки, що крім матеріалу, яким студент оволодів у процесі вивчення навчальної дисципліни, що окрім матеріалів підручнику, він використовував додаткові матеріали: нормативно-правові акти, монографічну та іншу літературу.

На оцінку «добре» (4 бали) - заслуговує повна і правильна відповідь, яка вказує на те, що студент взагалі володіє навчальним матеріалом, термінами, може висловити свою думку, зробити порівняльний аналіз, логічні висновки, але його знання, в основному, базуються на матеріалах підручнику або навчального посібнику.

На оцінку «задовільно» (3 бали) - заслуговує правильна, але неповна відповідь, яка свідчить про те, що студент вивчав матеріал, але не може логічно та повно висловити свою думку, з будь-яких умов не може зробити порівняльного аналізу, що знання його носять обмежений рамками підручнику матеріал.

На оцінку «незадовільно» (2 бали) - заслуговує відповідь, яка є неправильною та неповною, свідчить про те, що студент не розуміє значення термінів, не може ними апелювати.

На оцінку «незадовільно» (1 бал) - заслуговує відсутність відповіді студента на поставлене запитання, або відсутність без поважних причин самого студента під час проведення поточного або підсумкового контролів.

Для студентів, що займаються за кредитно-модульною системою, слід враховувати, що отримані згідно діючої в ОНЮА п’ятибальної шкали оцінювання знань студентів переводяться на європейську систему оцінювання (ЕСТS), яка має вигляд буквеної шкали.