Причини розповсюдження умисних вбивств, вчинених на замовлення

Проаналізувавши судову практику щодо умисних вбивств на замовлення, можна виділити деякі причини їх вчинення.

По-перше, це пов’язується з розвитком ринкової економіки, приватної власності та інших чинників, що сприяють конкуренції як в бізнесі, так і в політичній діяльності. Тому, значна частина вбивств на замовлення пов’язується саме з процесом перерозподілу власності, збереженням чи завоюванням впливу у тій чи іншій сфері виробництва, торгівлі, послуг тощо та з великою приватизацією. До цих процесів залучені такі великі кошти, що вбивство конкурента, навіть, якщо на нього буде витрачено астрономічні суми, може виявитися найдешевшим і найефективнішим засобом досягнення мети.

По-друге, за швидким розвитком ринкової економіки, приватної власності та бізнесу не поспіває законодавча база. В результаті, підприємець змушений порушувати закон, оскільки відчуває повну беззахисність та не розраховує на допомогу з боку держави. Він звертається за захистом до організованих злочинних груп і, як наслідок, бере участь у незаконних операціях. В подальшому підприємець виявляється тісно пов’язаним з кримінальним середовищем і вже не може вести бізнес без врахування вимог чи інтересів організованої злочинності. Звичайно, члени організованих злочинних груп не звертаються за вирішенням суперечок та конфліктів до міліції, суду, прокуратури, а вирішують свої труднощі насильницьким шляхом, в тому числі, замовляючи вбивства певним особам. Одна лише проблема: якщо підприємець легальний, то за деякі порушення він може бути покараний, наприклад, штрафними санкціями, а для тіньового підприємця, який пов’язаний з організованою злочинністю, порушення «правил» може коштувати йому життя.

По-третє, маючи на увазі причини розповсюдження замовних вбивств, викладених у попередньому абзаці, не можна не звернути увагу на появу та поширення саме організованих злочинних груп, які вирішують свої проблеми вчиненням такого роду злочину. Статистика показує, що 55 % вбивств на замовлення вчинено саме злочинними групами [1, с. 19]. Вбивства виконуються, як правило, на високопрофесійному рівні.

По-четверте, розкриття замовних вбивств відзначається великою складністю, внаслідок чого значна частина виконавців залишається безкарними, що сприяє вчиненню злочину знову і знову.

І по-п’яте, вбивства на замовлення, як правило, ретельно маскуються, тобто є латентними, що теж сприяє поширенню злочину.

Отже, проаналізувавши п’ять основних причин розповсюдження умисних вбивств, вчинених на замовлення, можна виділити деякі кроки, які, на мою думку, обов’язково необхідно зробити для подолання негативної тенденції:

1) необхідно удосконалювати нашу законодавчу базу, щоб підприємцям було вигідно і спокійно працювати тільки легально;

2) необхідно продовжувати реформувати нашу судову та правоохоронну систему, щоб усім громадянам України було вигідно вирішувати свої проблеми, в тому числі, економічні, саме законним способом. Рішення таких органів повинні бути справедливими та неупередженими;

3) слід віддати належне тим слідчим, які розкривають заплутані і резонансі замовні вбивства, але це відбувається вкрай рідко. Тому, маючи на увазі всю складність і сучасний рівень скоєння такого злочину, необхідно забезпечити досудове слідство достатньою та глибокою теоретичною, науковою і методологічною базою, яка буде сприяти швидкому розкриттю цих злочинів, і нагадувати злочинцям про невідворотність покарання.

 

Висновки до розділу 1

 

В розділі 1 викладена загальна характеристика умисного вбивства, вчиненого на замовлення, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. Узагальнюючи цей матеріал, можна зробити деякі висновки.

Замовні вбивства постійно нас супроводжують з самої ранньої історії людства. Цей вид злочину не обійшов і нашу країну, ще починаючи з Київської Русі. Сучасна історія нашої держави показує, що умисні вбивства, вчинені на замовлення були дуже розповсюдженим злочином в середині 90-х років. А починаючи з 1998 року, їх кількість почала поступово зменшуватися, що з одного боку є позитивом, але з іншого замовні вбивства стали більш професійними і небезпечними. До того ж, на моє глибоке переконання, неможливо тішитися цією, на перший погляд позитивною статистикою, коли йде мова про позбавлення життя окремої людини. Тому, з поміж інших причин, умисне вбивство, вчинене на замовлення й вважаться особливо тяжким злочином.

Стислу загальну характеристику умисного вбивства, вчиненого на замовлення дає п. 15 постанови ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи». Вона слугувала науковою основою, яка допомогла виділити поняття даного виду злочину, його сутність та основні спонукальні мотиви вчинення.

Матеріал, викладений у розділі 1, показує, що для ефективної боротьби з умисними вбивствами, вчиненими на замовлення, необхідно мати достатню та ґрунтовну теоретичну, наукову і методологічну базу, яка в першу чергу повинна спиратися на кримінально-правовій характеристиці цього виду злочину.

Тому, у наступному розділі курсової роботи буде даватися характеристика кожного елементу такого злочину, як умисне вбивство, вчинене на замовлення, та, яка передбачена відповідальність за якого скоєння.

 

РОЗДІЛ 2

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

УМИСНОГО ВБИВСТВА, ВЧИНЕНОГО НА ЗАМОВЛЕННЯ

2.1. Склад злочину: поняття та його елементи (стисла характеристика)

 

Основою кримінально-правової характеристики будь-якого злочину є його склад та покарання за вчинення.

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак, що визначають учинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. У нормах Загальної частини містяться тільки ті ознаки складу, що притаманні всім злочинам чи багатьом з них. Вони в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини ККУ, утворюють склад окремого виду злочину. Склад злочину – це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії.

Елементами складу злочину є: об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона.

Ознаки складу злочину поділяються на: обов’язкові (ознаки, притаманні будь-якому складу злочину) та факультативні (ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль) – час, місце, обстановка, спосіб учинення злочину, мотив, мета та ознаки спеціального суб’єкта злочину.

Можна навести наступну класифікацію видів складів злочинів:

а) за ступенем суспільної небезпечності:

1) простий – містить основні ознаки злочину і не містить пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин;

2) склад злочину з пом’якшуючими обставинами;

3) склад злочину з кваліфікуючими обставинами;

4) склад злочину з особливо обтяжуючими обставинами;

б) за характером структури складів:

1) простий – містить ознаки одного суспільно небезпечного діяння, яке посягає на один об’єкт;

2) складний – законодавчу конструкцію ускладнено якими-небудь обставинами (склади з двома об’єктами, двома діями, двома формами вини, різними наслідками);

в) за особливостями конструкції:

1) з формальним складом – не включають суспільно небезпечні наслідки як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони;

2) з матеріальним складом – обов’язкові суспільно небезпечні наслідки;

3) з усіченим складом – момент закінчення злочину самим злочином переноситься на стадію готування або на стадію замаху [18, с. 85-94].

Розгляд складу такого злочину, як умисне вбивство, вчинене на замовлення, буде проводитися з урахуванням саме цих головних положень.

 

Об’єкт злочину

 

Об’єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певну шкоду, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [18, с. 97].

Об’єкт умисного вбивства, вчиненого на замовлення, ідентичний об’єкту некваліфікованого вбивства. Родовим об’єктом умисного вбивства є сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення життя людини. А безпосереднім об’єктом є саме життя людини.

В теорії національного кримінального права початком життя слід вважати початок фізіологічних пологів. Але, думки багатьох вчених стосовно даного питання різняться між собою: одні стверджують, що початком життя необхідно називати момент запліднення, інші дотримуються думки, що початком життя людини є її народження, тобто повне відокремлення від організму матері; треті говорять, що життя людини бере початок з моменту визнання плоду життєздатним.

Прихильниками того, що життя починається з моменту зачаття, є в першу чергу церква. Серед науковців такої ж точки зору притримується О. Рогова. Вона стверджує, що внутрішньоутробний період розвитку людської істоти є необхідним та невід’ємним етапом і слугує передумовою існування особи після народження. А тому, внутрішньоутробний період життя людини має бути захищений правом так само, як і життя людини після народження на будь-якій його стадії [19].

Р. Стефанчук вважає початком життя людини момент її народження, тобто повне відокремлення організму живо народженого плода від організму матері [20, с. 38-43]. Ряд інших вчених, таких, як Л. Остапенко [21, с. 105-108], О. Домбровська [22, с. 37-41], розширюють часові межі людського життя і схиляються до загальновизнаної теорії кримінального права, що початковим моментом життя слід називати початок фізіологічних пологів матері.

На мою думку, ця теорія потребує удосконалення чи додаткового обґрунтування. Наприклад, в ст. 6 Закону України (ЗУ) «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 закріплюється, що кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я [23]. Під поняттям живонародження, відповідно до Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 29.03.2006 № 179, слід розуміти вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того чи перерізана пуповина і чи відшарувалася плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як, серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м’язів [24]. М.Й. Коржанський справедливо звертає увагу на те, що мова йде якраз про момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, з’являється нове життя, яке повинно охоронятися кримінальним законом [19].

Сьогодні медицина чітко визначає момент, з якого плід варто називати дитиною. Так, пологи, які відбулися у період з 22-го повного тижня вагітності, називаються не «викиднем», а «передчасними пологами». Отже, 22 тижні вагітності є певною умовною лінією, після якої плід набуває статусу народженої чи ще ненародженої дитини [24]. Крім того, відповідно до наказу МОЗ України від 20.07.2006 № 508, була затверджена Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, якою суворо заборонено переривати вагітність після 22 тижнів за будь-яких умов і ситуацій [25].

Таким чином, я вважаю за необхідне розширити поняття початку життя людини для його кримінально-правової охорони. Моментом початку життя, слід визнати момент, з якого плід життєздатний, а це – 22 повних тижні вагітності матері.

Також, для поняття умисного вбивства, вчиненого на замовлення, важливим є визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть щодо трупу, кваліфікуються тільки як замах на вбивство. Кінцевим моментом життя людини є біологічна смерть. Згідно ст. 15 ЗУ «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» особа вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку людини – це повне і незворотне припинення його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від біологічної смерті слід відрізняти клінічну смерть – такий стан організму, при якому хоча і відбувається припинення дихання і зупинка роботи серця, але життєздатність організму зберігається і людина може бути повернута до нормально життя. Розвиток медицини надав можливість поновлювати дихання і роботу серця навіть через тривалий час. Тому, протиправне посягання, що призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній в кінцевому результаті залишився живим, за відповідних умов розглядається як замах на вбивство або як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження [1, c. 11].

Розглядаючи питання об’єкту умисного вбивства, вчиненого на замовлення, не можна обійти увагою особу потерпілого, хоча він не може бути ні об’єктом, ні предметом злочину. М.В. Костенко виділяє 14 категорій потерпілих: 1) особи, які займаються нелегальним або крупним бізнесом; 2) представники злочинного середовища; 3) політики; 4) посадові особи державних органів влади; 5) журналісти; 6) працівники правоохоронних органів та суду; 7) спортсмени; 8) особи, які конфліктують у сімейних, подружніх або любовних стосунках; 9) родичі; 10) кредитори; 11) особи, які володіють інформацією, що компрометує замовника вбивства; 12) вимагачі або шантажисти; 13) особи, які випадково опинилися поруч із потерпілим у момент учинення вбивства; 14) посередники, виконавці вбивства [26].

Отже, підсумовуючи цей підрозділ, можна зробити наступні висновки:

- родовим об’єктом умисного вбивства, вчиненого на замовлення є сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення життя людини. А безпосереднім об’єктом - життя людини;

- за загально визнаною теорією початком моменту життя людини є початок фізіологічних пологів, що, на мою думку, слід переглянути, а кінцевим моментом життя людини є її біологічна смерть.

 

Об’єктивна сторону злочину

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину [18, с. 111]. В даному підрозділі будуть розглянуті ці обов’язкові та факультативні ознаки щодо умисного вбивства, вчиненого на замовлення.

Об’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого на замовлення, виражається в тому, що вбивця позбавляє життя людини за замовленням особи, яка пообіцяла виконавцю вчинити чи не вчиняти певні дії матеріального або нематеріального характеру.

Замовне вбивство - це злочин з матеріальним складом, оскільки необхідно встановити діяння, наслідок і причинний зв’язок між ними.

Суспільно небезпечне діяння умисного вбивства на замовлення може бути вчинене, як дією, так і бездіяльністю. Частіше замовне вбивство вчиняється шляхом активної поведінки злочинця, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів людини. Необхідною умовою кваліфікації замовного вбивства шляхом бездіяльності є наявність у винного обов’язку турбуватися про потерпілого та можливості не допустити настання його смерті. Наприклад, медичний працівник з метою позбавити життя потерпілого не виконує покладені на нього професійні обов’язки щодо лікування хворого [1, с. 11, 12].

Дії замовника і виконавця тісно пов’язані між собою. Проте з об’єктивної сторони вони суттєво відрізняються. Замовник, якщо він не є співвиконавцем вбивства, сам не позбавляє потерпілого життя, об’єктивної сторони злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, не виконує. Він вчиняє дії, які спонукають виконавця до вчинення вбивства. Замовник може бути або підбурювачем або організатором вбивства. І його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 та п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, а за наявності підстав, і за іншими пунктами цієї статті (п. 6 – виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, п. 12 – вбивство було замовлено групі осіб). Якщо ж замовник вбивства був співвиконавцем злочину, його дії належить кваліфікувати за п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 ККУ [6, с. 377, 788]. Дії виконавця замовного вбивства належить кваліфікувати за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, а за наявності додаткових обставин, зазначених у ст. 115 ККУ, і за відповідними пунктами цієї статті.

Для підтвердження даної кваліфікації наведу один приклад із судової практики. У травні 1999 року Ч. познайомилася із З., з яким стала про­живати в його квартирі. У жовтні 1999 року З. був засуджений до позбавлення волі і відбував покарання у виправній колонії. У Ч. виник умисел на заволодіння квартирою З. З цією метою 17.12.1999 Ч. шляхом обману одержала чистий аркуш паперу з підписом З., надрукувала текст довіреності та завірила її, підробивши підпис в. о. начальника слідчого ізолятора. 26.09.2000 Ч. з цією довіреністю продала квартиру З. за 3000 доларів США. Дізнавшись, що З. 10.09.2001 звільняється з місць по­збавлення волі, Ч. вирішила організувати його вбивство. На цю пропозицію погодилися С. і Н. Діючи спільно, за попередньою змовою групою осіб, на замовлення Ч., з корисливих мотивів, 10.09.2001 вони приїхали у виправну колонію. Зустрівши З., С. і Н. повідомили, що відвезуть його додому. Під час руху автомобіля С. дав З. випити спиртне з розбавленим снодійним, внаслідок чого той заснув. С. ножем завдав З. два удари в шию. Від отриманих тілесних ушкоджень смерть потерпілого настала на місці події. Потім С., з метою приховання слідів злочину, зняв із трупа одяг та взуття, разом з Н. з місця події зникли, спаливши зазначені предмети. У цей самий день Ч. передала С. та Н. 400 доларів США. Вироком апеляційного суду Донецької області засуджено: Ч. за ч. 3 ст. 27 – п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 190; ч. ч. 1, 3 ст. 358 ККУ на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна; С. і Н. за п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 ККУ на 14 і 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна [27].

Друга обов’язкова ознака об’єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого на замовлення, – це суспільно небезпечні наслідки злочину. Таким наслідком є спричинення біологічної смерті потерпілому.

Третя обов’язкова ознака об’єктивної сторони замовного вбивства - причинний зв’язок між діянням виконавця злочину та настанням смерті потерпілого. При встановленні такого зв’язку необхідно мати на увазі наступні моменти:

- діяння суб’єкта злочину може бути визнане причиною смерті тільки в тому випадку, якщо в момент вчинення злочину воно було необхідною умовою її настання;

- діяння в момент його вчинення повинне створювати реальну можливість настання смерті;

- при замовному вбивстві дії, які здійснюються до настання смерті, розтягнуті в часі. Контакт виконавця і замовника завжди віддалений від часу скоєння злочину. Така особливість викликає деякі труднощі при встановленні причинного зв’язку між діями замовника і смертю потерпілого. А якщо існує посередник, встановлення причинного зв’язку ускладнюється ще більше.

Що стосується таких факультативних ознак об’єктивної сторони, як місце, час, обстановка, спосіб, а також засоби вчинення злочину, то їх хотілося б розглянути об’єднавши в такі групи: 1) дії з організації замовного вбивства; 2) дії, спрямовані на вчинення злочину; 3) дії, спрямовані на приховування фактів вчинення замовного вбивства. Одночасно з розглядом цих дій, буде викладене питання стадій злочину.

Дії з організації замовного вбивства стосуються такої стадії злочину, як готування до нього. Підготовчий період можна поділити на декілька етапів.

Перший етап – формування в особи наміру на позбавлення життя потерпілого.

Другий етап – пошук посередника чи безпосереднього виконавця злочину. Ця умова є обов’язковою і може займати досить тривалий проміжок часу.

Третій етап – виконавець з’ясовує значимість майбутньої жертви, проводить спостереження за нею, вивчає її спосіб життя, розпорядок, звички, з’ясовує умови та форми охорони (якщо така є), встановлює наявність, місце знаходження та номер транспортного засобу. На даному етапі також відбувається: підшукування, приготування або виготовлення знаряддя для вчинення злочину; попереднє ознайомлення з місцем скоєння злочину; усунення перешкод для його вчинення; попередня підготовка місця приховування трупа, інших слідів злочину або переховування самого злочинця; підшукування співучасників злочину.

Четвертий етап – здійснення активних дій, які спрямовані на виманювання жертви з місця перебування або заманювання до конкретного місця, проникнення виконавців до помешкання жертви, доведення її до безпорадного стану, організація засідки чи переслідування [1, с. 32-38].

Як видно, вже на стадії підготовки до вчинення умисного вбивства на замовлення, дії виконавців часто мають злочинний характер. Невдале підбурювання, незаконне позбавлення волі або викрадення людини та незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами нерідко є необхідною складовою замовного вбивства. Тому, якщо дії, вчинені особою при готуванні до одного злочину, містять одночасно ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини ККУ, і за інший закінчений злочин [18, с. 200, 233].

Друга група факультативних ознак об’єктивної сторони – вчинення умисного вбивства на замовлення. Для будь-якого злочину це кульмінаційна стадія. Саме вона повинна буди основою для вірної кваліфікації дій злочинця.

Способи вчинення умисного вбивства на замовлення можуть бути різними: застосування вогнепальної зброї, отруйних або вибухових речовин; ведення прицільного вогню; нанесення ножових ударів в життєво важливі органи; створення умов, що призвели б до трагічного наслідку; удари ногами і руками або будь-яким іншим предметом, а також асфіксія дихальних шляхів.

Для вчинення замовного вбивства здебільшого використовують такі знаряддя: вогнепальна або холодна зброя; вибухові пристрої; транспортні засоби (наїзд чи приведення автомашини жертви в несправний стан, що призвело б до дорожньо-транспортної пригоди) тощо.

Місцем вчинення замовних вбивств може бути: місце постійного мешкання або відпочинку потерпілого, місце знаходження автотранспорту жертви, шлях повернення додому за звичним маршрутом тощо.

Характерним для замовних вбивств є те, що місце вчинення злочину дуже тісно пов’язане з часом його вчинення. Наприклад, вихід на роботу та повернення з неї є найбільш прогнозованим для злочинця часом, в який можна очікувати на появу майбутньої жертви злочину. Це дозволяє виконавцю недовго перебувати у місці очікування та залишатися непоміченим. Отже, найбільш ймовірний час вчинення замовного вбивства – від 6 до 10 години, а також з 18 до 22 години [1, с. 29, 37, 40].

Характеризуючи об’єктивну сторону умисного вбивства, вчиненого на замовлення, слід звернути увагу на третю групу факультативних ознак об’єктивної сторони – дії, спрямовані на приховування фактів вчинення замовного вбивства. Можна навести три способи приховування.

Перший – приховування трупа. Може вчинятися такими способами: закопуванння в землю в малодоступних місцях; замуровування в бетонні споруди; занурення у воду; спалення або розчинення тіла в кислоті; підховування до свіжих могил померлих тощо. Такі дії мають місце в практиці, але не є характерними. В більшості випадків злочинці залишають труп на місці скоєння злочину.

Другий – приховування факту вбивства (інсценування). Інсценування застосовується нечасто, але все таки має місце. Найбільш характерним з них є: інсценування, спрямовані на створення видимості іншої кримінальної події та інсценування, спрямовані на створення видимості події не кримінального характеру.

І третій спосіб – приховування слідів злочину та знищення доказів. Це може бути: залишення зброї на місці скоєння злочину без відбитків пальців; знищення зброї; знищення автомобіля, на якому був вчинений злочин. Часто виконавці знищують одяг і взуття, як свої та і жертви [1, с. 44-49].

Узагальнюючи характеристику факультативних ознак об’єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого на замовлення, приведу один приклад із судової практики, який чітко показує наявність більшість цих ознак в конкретному злочині, та як вони кваліфікуються.

У лютому 2005 року особа, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, запропонувала О. за грошову винагороду вбити Б., на що той погодився. О. отримав половину обумовленої суми. Реалізуючи свій злочинний намір, він вступив у попередню змову з Г., якому запропонував вчинити разом вбивство Б. за винагороду, на що той дав згоду. О. і Г. вирішили вбити Б. за допомогою наявного в першого мисливсько­го карабіна «Вепр». У березні 2005 року вони домовилися з М., щоб він пристріляв зазначений карабін і навчив їх стріляти з нього. М. відрегулював оптичний приціл, пристріляв карабін, вчив стріляти з нього О. і Г., однак результати їх стрільби були низькими. Тоді О. запропонував М. вчинити вбив­ство Б. за 4000 доларів США, на що той погодився. На початку квітня 2005 року О. передав М. незаконно при­дбані ним раніше 316 набоїв, які той приніс до себе додому і зберігав без передбаченого законом дозволу. 9 квітня 2005 року О., Г. та М. автомобілем прибули до міста Дніпродзержинська, де вивчили обстановку та прийняли рі­шення стріляти в Б. з 10-го технічного поверху будинку. Того самого дня О. та Г. показали М. людину, яку він мав убити. 10 квітня 2005 року, М. та Г. проникли на 10-й технічний поверх будинку, а О. залишився поруч з будинком спостерігати за дорогою. Побачивши Б., останній по мобільному телефону повідомив про його наближення М. і Г., а сам став чекати останніх у легковому автомобілі в обумовленому заздалегідь місці. Коли Б. наблизився, М. з метою вбивства, 4 рази вистрелив у нього з мисливського нарізного карабіна з оптичним прицілом, завдавши проника­ючі вогнепальні поранення тулуба, які спричинили ушкодження внутрішніх органів і ускладнилися гострою крововтратою, від чого потерпілий помер. Г. у момент вчинення М. пострілів за допомогою мішка уловлював гільзи від­стріляних патронів. Вчинивши умисне вбивство Б., О., Г. та М. одержали від замовника гро­шову винагороду в сумі 11 000 доларів США. Вироком апеля­ційного суду Дніпропетровської області було засуджено: О. за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 ККУ на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; Г. за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 ККУ на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; М. за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 ККУ на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна [28].

Отже, говорячи про об’єктивну сторону замовних вбивств, необхідно мати на увазі весь цей спектр можливих проявів даного злочину.

 

Суб’єкт злочину

 

Згідно ч. 1 ст. 18 ККУ, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до ККУ може наставати кримінальна відповідальність. З цього визначення можна виділити три обов’язкові ознаки: 1) фізична особа; 2) осудність; 3) вік.

Для кримінально-правової характеристики умисного вбивства, вчиненого на замовлення, слід особливу увагу приділити віку особи. За злочин, передбачений ст. 115 ККУ, кримінальна відповідальність настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 ККУ).

Особливістю замовних вбивств є його суб’єктний склад. Так, кількість співучасників не може бути менше двох: замовник злочину та його виконавець. Іноді участь у вчиненні умисного вбивства на замовлення бере посередник.

Першим, найбільш небезпечним суб’єктом даного виду злочину, є замовник, оскільки злочин вчиняється саме в його інтересах, саме він втягує у злочинну діяльність інших осіб. Згідно з постановою ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи», замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи, повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо він не є його співвиконавцем), і його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, а за наявності підстав, і за іншими пунктами цієї статті. Дії замовника, який був співвиконавцем злочину, кваліфікуються за п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 ККУ, а за наявності підстав, і за іншими пунктами цієї статті.

Замовниками вбивств виступають представники комерційних структур, корумповані посадові особи, лідери злочинних угруповань, знайомі й боржники потерпілого, близькі або родичі. Наймачами можуть бути як чоловіки, так і жінки.

Іноді у вчиненні замовного вбивства бере участь посередник, наприклад, коли організатор особисто не звертається до конкретної особи з пропозицією здійснити вбивство. Роль посередника у скоєнні замовних вбивств значна: він не тільки підшукує конкретного виконавця та є зв’язковим між замовником і виконавцем, але й бере активну участь у підготовці та приховуванні злочину. Дії посередника, який не був співвиконавцем злочину, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 ККУ та за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 ККУ.

Що стосується безпосередньо виконавців злочину, то найбільш схильні до вчинення вбивства на замовлення такі особи: не мають матеріального достатку; мають матеріальні борги; родичі потерпілого чи замовника; особи, які схильні до вчинення злочинів; особи, які володіють спеціальними прийомами бойових мистецтв та мають спеціальну підготовку тощо. Дії виконавця вбивства на замовлення належить кваліфікувати за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, а за наявності інших обтяжуючих обставин, за відповідними пунктами цієї статті [1, с. 58-62].

Отже, із цього підрозділу видно, що суб’єктами умисного вбивства, вчиненого на замовлення, є фізичні осудні особи, яким вже виповнилося 14 років, і які виступають в ролі замовника або виконавця злочину (обов’язковий склад співучасників), в деяких випадках в ролі посередника. Кримінальне покарання призначається залежно від участі кожного у вчиненні замовного вбивства.

 

Суб’єктивна сторона злочину

 

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке вона вчиняє, і до його наслідків [18, с. 152]. Зміст суб’єктивної сторони складу злочину характеризується виною (основна обов’язкова ознака), мотивом та метою (факультативні ознаки). Ці ознаки тісно пов’язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину є різними.

Виною, як обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої ККУ, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності [4].

Суб’єктивна сторона замовного вбивства характеризується тільки умислом. У більшості випадків він прямий – винна особа усвідомлює, що виконує протиправне замовлення на позбавлення потерпілого життя і бажає його виконати (виконавець); усвідомлює небезпечність своїх дій і бажає настання смерті потерпілого від дій особи, якій адресується замовлення (замовник). Разом з тим не виключається, що цей злочин може бути вчинений і з непрямим умислом. Це, наприклад, стосується випадків, коли доручення замовника має альтернативу, відповідно до якої завданням для виконавця є заподіяння потерпілому ушкоджень або його вбивство. Якщо виконавець під час здійснення такого замовлення застосує насильство, при якому не бажатиме настання смерті потерпілого, але свідомо допускатиме, що смерть може настати, і потерпілому заподіюється смерть, він повинен нести відповідальність за вбивство, вчинене на замовлення [6, с. 792-794].

Важливим для розкриття та розслідування умисного вбивства, вчиненого на замовлення, є встановлення мотиву. Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мотив дає змогу визначити, чому особа вчиняє злочин [18, с. 173]. Він виступає як обставина, що впливає на правильну кваліфікацію діяння та вибір міри покарання.

Виконавці замовних вбивств, як правило, не мають конфліктів з жертвою й часто навіть не знають її особисто. Єдиним мотивом вчинення вбивства для них є обіцяні замовником дії матеріального або нематеріального характеру. Що ж стосується мотивів замовника, вони можуть бути різними: усунення конкурента, співробітника правоохоронних органів, журналіста, свідка; зведення рахунків у кримінальному світі; помста, ревнощі; заволодіння правом на житло, майном. Серед мотивів вчинення вбивства на замовлення переважає (три чверті випадків) саме корисний. Мотив умисного вбивства може не бути спільним як для замовника, так і для виконавця [29, с. 200].

Що стосується питання кваліфікації дій замовника і виконавця злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, з урахуванням їх мотивів, то п. 15 постанови ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» дає деякі роз’яснення. Головне у ньому те, що мотиви замовника умисного вбивства не впливають на кваліфікацію дій його виконавця. Якщо виконавець вчиняє злочин не з корисливих мотивів, то його дії кваліфікуються за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. Якщо є корисливий мотив, то за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. А дії замовника умисного вбивства кваліфікуються інакшим чином. Якщо замовник керувався корисливими, а виконавець – іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. Та ж сама кваліфікація буде і, якщо замовник керувався не корисливим мотивом, а виконавець – корисливим. І, звичайно, треба мати на увазі, чи не був замовник співвиконавцем, оскільки від цього буде залежати, застосовувати відповідну частину ст. 27 ККУ або п. 12 ч. 2 ст. 115 ККУ чи ні.

Таке роз’яснення постанови ПВСУ підтверджує ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, яка була винесена ще на основі Кримінального кодексу (КК) Української РСР 1960 року. В ній були викладені наступні матеріали справи. М., бажаючи помститися своєму чоловікові Л. за те, що він зловживав спиртними напоями, ображав та принижував її, домовилася через посередника з Д., що той уб’є Л. та пообіцяла йому 1000 доларів США. Д. замовлення виконав. Вінницький обласний суд кваліфікував дії Д. за пунктами «а» (з корисливих мотивів) та «и» (вчинене на замовлення) ст. 93 (Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах) КК 1960 року. Дії ж М. кваліфіковано за ч. 4 (організатор) і ч. 6 (пособник) ст. 19 (Співучасть) та за пунктами «а» та «и» ст. 93 КК як замовлення і організація умисного вбивства, яке Д. учинив на замовлення та з користі. В касаційній скарзі правильність такої кваліфікації оспорювалася. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вказала, що замовлення вбивства, яке виконавець повинен був учинити із користі, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 19 і пунктами «а», «и» ст. 93 КК 1960 року незалежно від того, переслідував чи ні замовник власні корисливі цілі [6, с. 826].

Також, необхідно мати на увазі деякі особливості, які викладені в п. 12 постанови ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи». Якщо вчиняється замовне вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав, кваліфікується за відповідними ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 ККУ та додатково за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ.

Останньою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета. Мета за своєю