СОТ – Світова організація торгівлі

Якщо спеціальний тер­мін, скорочення, символ чи позначення повторюється менше трьох ра­зів, їх розшифровка дається у тексті при першому згадуванні.

Вступ розкриває сутність і стан вивченості проблеми, обгрунтування необхідності проведення дослідження. У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами і планами, мета і завдання дослідження, формулюється об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна, особистий внесок студента, апробація результатів роботи, осно­вні положення, які виносяться на захист, та публікації. Вступ не тільки орієнтує студента на подальше розкриття теми, але й містить усі необ­хідні кваліфікаційні характеристики. Розглянемо основні частини вступу більш детально.

Актуальність теми. Вибір теми характеризує наукову зрілість та професійну підготовку випускника у галузі економічних наук. Формулювання актуальності не повинно бути громіздким. Досить розкри­ти головне — сутність проблеми, яка зумовлює актуальність теми, тоб­то шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаними проблемами обґрунтувати доцільність роботи для економіки країни, регіону, підприємства.

Актуальність — обов'язкова вимога до будь-якої дипломної роботи. Тому цілком зрозуміло, що вступ до неї починають з обгрунтування актуальності обраної теми. Вміння обрати тему, правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальної значущості характеризує професійну підготовку студента.

Для з'ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково, або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Огляд літератури за темою демонструє ґрунтовне ознайомлення студента зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані вивчення теми.

Від формулювання наукової проблеми і доведення, що та частина проблеми, яка є темою даної дипломної праці, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які будуть вирішуватися відповідно до визначеної мети.

Обов'язковим елементом вступу є визначення об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему дипломної роботи.

Методи дослідження, як інструмент добування фактичного матеріалу, також обов'язкові елементи вступу до дипломної роботи і необхідна умова досягнення поставленої мети.

У вступі описуються й інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять посилання, на якому саме фактичному матеріалі виконана дана праця. Тут дається характеристика основних джерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних, бібліографічних) і вказуються методологічні засади проведеного дослідження.

На завершення вступу доцільно подати структуру дипломної роботи, тобто навести перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їхнього розміщення.

Практичне значення одержаних результатів. У роботі наводять відомості про практичне застосування одержаних результатів або ре­комендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо ступеня їх готовності до використання та його масштабів. Коротко характеризу­ють основні прикладні результати роботи та визначається можлива га­лузь їх впровадження.

Основна частина дипломної роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів та підпунктів. Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати корот­кий опис питання та обґрунтування застосованих методів досліджен­ня. У кінці кожного розділу дають висновки із стислим викладенням наведених наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільни­ти загальні висновки від другорядних подробиць.

Зміст розділів основної частини має точно відповідати темі ро­боти і повністю її розкривати. Стиль викладення змісту розділів харак­теризує вміння випускника стисло, логічно та аргументовано виклада­ти матеріал відповідно до встановлених вимог.

 

 

Найбільш прийнятною є така структура роботи, що передбачає З розділи:

- теоретичні питання, пов'язані з об'єктом дослідження;

- аналіз предмета дослідження;

- пропозиції щодо вдосконалення діяльності суб'єктів економічної діяльності за напрямком обраного предмета дослідження.

Для їх підготовки необхідно здійснити наступне:

- оглянути літературу за темою і обрати напрямок дослідження;

- викласти методологію і основні методи дослідження;

- виконати теоретичні й експериментальні дослідження;

- здійснити аналіз і узагальнення результатів дослідження;

Перший розділ, як правило, присвячується дослідженню теоретичних основ теми: основних категорій і понять міжнародних економічних відношень, світового господарства, зовнішньоекономічної діяльності підприємства, закономірності розвитку даної проблеми, системи наукових термінів. У цій главі необхідно роздивитися сутність досліджуваної категорії (процесу, проблеми), місце і роль у теорії міжнародних економічних відносин і в сучасної практику розвитку світогосподарських зв'язків, показати її походження.

Проаналізувавши різні точки зору і підходи до досліджуваної проблеми, дипломник повинний висловити до них своє відношення або обгрунтувати власну, оригінальну точку зору.

В другому розділі на основі аналізу статистичної й інших джерел інформації оцінюється стан об'єкта дослідження: дається загальна характеристика діяльності підприємства, у тому числі в зовнішньоекономічній сфері і керуванні цією діяльністю, розглядаються позитивні і негативні сторони досліджуваної проблеми, досягнення і сучасні тенденції розвитку. Водночас, студент повинний проявити критичний підхід до аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємства, уміти побачити невикористані резерви, виробити рекомендації по подальшому підвищенню ефективності роботи підприємства в області зовнішньоекономічної діяльності.

Матеріали цього розділу повинні базуватися на ретельному вивченні чинного законодавства, інструкцій і інших нормативних матеріалів, на всебічному і глибокому аналізі статистичного і фактичного матеріалу, зібраного в процесі виробничої переддипломної практики.

У третьому розділі на основі аналізу стана досліджуваної проблеми, зробленого в попередньому розділі, необхідно обгрунтувати пропозиції і рекомендації по подальшому розвитку й удосконаленню міжнародних економічних відносин і зовнішньоекономічної діяльності в тому аспекті, що досліджується в даній роботі.

Висновки рекомендується оформити чітко, логічно виважено, не перевантажуючи цифровими даними й іншими другорядними матеріалами. Висуваючи ті чи інші пропозиції, необхідно відзначити їхню ефективність.

У висновках підводиться результат усієї роботи, відзначається її практичне значення, область використання результатів дослідження в даний час і в перспективі.

Загальний обсяг дипломної роботи повинний бути 85-90 сторінок комп’ютерного або машинописного тексту.

Робота вважаються завершеної, якщо вона виконала відповідно до плану, правильно оформлена й одержала позитивний відзив наукового керівника (у письмовій формі).

 

3. ОФОРМЛЕННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ. *

Дипломна робота повинна бути оформлена відповідним чином.

▬ Текст дипломної роботи друкується на друкарській машинці або на комп’ютері з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 через 1.5 міжрядкові інтервали з однієї сторони стандартного аркуша білого паперу формату А 4 (210х297 мм).

Розміщуючи текст необхідно дотримуватися таких полів:

· розташування – книжне,

· ліве – 30 мм.,

· верхнє і нижнє – по 20 мм,

· а праве – 10 мм.

· вирівнювання тексту роботи – по ширині.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту роботи повинна бути однаковою.

▬ Текст основної частини поділяється на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи „ЗМІСТ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, „ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично щодо тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовку не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше позицій, то їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в добір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом дорівнює 3-4 інтервали.

Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки.

▬ Титульний лист має єдину форму і реквізити. Він є першою сторінкою дипломної роботи і включається до загальної нумерації сторінок, але номер сторінки на ньому не ставиться. Титульний лист оформляється відповідно до встановленого зразка (див.дод А).

▬ Нумерація дипломної роботи повинна бути наскрізною. Вона виконується арабськими цифрами без знака №.. Номер на сторінках проставляється у правому верхньому куті без риски і крапки в кінці.

▬ Зміст, перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів, вступ (перша сторінка), додатки – не нумеруються.

▬ Зміст розміщується на окремих сторінках. У ньому послідовно перераховуються всі частини дипломної роботи: вступ, назва кожного розділу і параграфа, висновки, список використаних джерел і літератури, додатки. Навпроти кожної назви частини роботи вказують номер сторінки, на якій ця частина починається.

▬ При наявності в роботі значного цифрового матеріалу його варто подати у вигляді таблиці. Таблиці нумеруються послідовно у межах поділу. З абзацу розміщують слово “Таблиця” із зазначенням її номера (див.дод.В). Номер таблиці повинен складатися з номера поділу і порядкового номера таблиці. Таблиці розміщують у роботі одразу ж після першого згадування про них у тексті або на наступній сторінці. Розміщувати таблиці слід так, щоб їх можна було читати не повертаючи рукопису. Якщо це неможливо, то таблицю вміщують так, щоб рукопис треба було повертати за годинниковою стрілкою.

▬ Посилання в тексті можуть бути посторінковими чи наскрізними. У наскрізних посиланнях перші цифри, у квадратних дужках, відповідають порядковому номеру праці, використаної студентом, що наведена у списку літератури, другі – вказують сторінки видання, інформація яких була використана в процесі написання роботи.

▬ Список використаних джерел слід розміщувати в порядку їх згадування у тексті з наскрізною нумерацією, чи за абеткою.

1. Список використаних джерел розпочинається переліком нормативно-правових актів, використаних студентом при виконанні дипломної (кваліфікаційної) роботи. Нормативний матеріал у списку використаних джерел розміщується у наступній послідовності:
2. Закони України. Постанови Верховної Ради України.
3. Укази і розпорядження Президента України.
4. Акти Кабінету Міністрів України.
5. Акти Конституційного Суду України.
6. Міжнародні договори України, що набрали чинності.
7. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
8. Нормативні акти інших повноважних суб’єктів, які функціонують на загальнодержавному рівні.
9. Акти Пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Серед нормативно-правових актів одного виду першим наводиться той із них, який був раніше прийнятий.

Після списку використаних нормативно-правових актів розміщується список використаної літератури. Основні елементи: інформація про автора (-ів), назву твору, вид видання, за потреби – про перевидання чи переклад, місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації.

Дані про автора. У науковій роботі ініціали осіб, яких згадують, пишуть перед прізвищем. У списку використаної літератури навпа­ки – на перше місце ставлять прізвище. Ця вимога стосується і опису іноземними мовами. Наприклад:

У виданні:	В списку:
Антон Філіпенко	Філіпенко А.
Френклін Р. Рут	Рут Ф.Р.
Н. Ґреґорі Манків	Манків Ґ.Н.
Heckscher, Eli	Heckscher E.
Robert E. Baldwin	Baldwin R.E.

Прізвища авторів наводяться у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами (,). Якщо це роботи двох або трьох авторів, то можна подавати лише прізвище та ініціали першого і додаючи слова “та ін.”, “et al.” (для видань латинкою).

Дані про наукові ступені, вчені та почесні звання, родові та шляхетські титули, посаду, місце праці, членство у наукових това­риствах чи академіях, які часто наводяться на титульних сторінках книг (проф., докт. екон. наук, член.-кор. НАН України, акад., Dr., Prof., Dr.hab., Sir, Lord, Marquis тощо) в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назва роботи подається так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано дру­гу назву – відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокре­мивши від основної назви двокрапкою (:). Друга назва не ско­рочується.

Після назви, за потреби, уточнюються відомості про видання. Наприклад, “Навч. Посібник”, “Підручник”, “Енцикл. Словник”, “Довідник”, “Зб. Статей”, “Зб. наук. Праць”, “У 50 т.”, тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку (:).

Дані про переклад. Після назви через косу лінію (/) вка­зують дані про переклад: “Пер. з англ. С.Панчишина” або просто “Пер. з яп.”, “Пер. з нім.”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою (;) і перелічують авторів.

Дані про перевидання. Дані про перевидання і опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подаються після даних про автора (-ів) і виділяються з обох боків тире (–). (У науковій роботі слід розрізняти тире (–) і дефіс (-)).

Порядковий номер видання подають завжди спочатку, арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До шифри додається через дефіс закінчення (-ге; -тє; -те; -ме); в англомовних виданнях додається “d”, “th” без дефіса; у німецько­мовних – закінчення не додають, але після цифри ставлять крапку (.):

У виданні:	В списку:
Видання третє, перероблене і доповнене	3-тє вид., перероб. і доп.
2 виправлене видання	2-ге випр. вид.
Sixth edition	6th ed.
Fourth completely revized edition	4th compl. rev. ed.
Fünfte überarbeitet Auflage	5., überarb. Aufl.

Вихідні дані видання. Після інформації про ав­то­ра, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу. Після назви видання і після вихідних даних ставлять крапку і тире (. –).

Першим елементом вихідних даних є місце видання. Місце ви­дання наводять повністю у називному відмінку. Скорочується лише назва м. Київ (К.).

В описах книг іноземними мовами допускається скорочення назв міст: англійською мовою – Нью-Йорка (N.Y.), російською – Москви (М.) та Санкт-Петербурга (Спб.). Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою (;). Якщо одна із двох назв міст не скорочується, тоді вказують повну назву обох. Наприклад, “М.; Спб.”, “Київ; Львів”. Але “К.; Львів” – буде помилкою!

Якщо місць видання три і більше, то вказують перше зі словами “та ін.” (для книг латинкою – “etc.”). Наприклад, у книзі написано: “New York, Chicago, San Francisco, Toronto, London”, тоді в списку використаних джерел буде “N.Y. etc”.

Якщо ж місце видання книги невідоме, то вказують “Б.м.” (без місця) для книг українською мовою або “S.l.”, для книг, виданих латинкою.

Після вказання місця видання ставлять двокрапку (:).

Наступним елементом вихідних даних є назва видавництва, яку подають коротко, без лапок, опускаючи слово "видавництво".

У виданні:	В списку:
Київ, Видавництво “Основи”	К.: Основи
Київ, Видавництво “Юрінком Інтер”	К: Юрінком Інтер
Львів, НВФ “Українські технології”	Львів: Укр. технології
Сумське книжкове видавництво	Суми: Кн. вид-во
Oxford University Press	Oxford: Univ. Press
Видавництво Ужгородського університету	Вид-во Ужгород. ун-ту

Якщо у книзі зазначено два видавництва – то вказують обидва. Перед назвою кожного видавництва повинна стояти двокрапка (:).

Наприклад: Львів: Світ; Київ: Либідь

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то вказують перше зі словами “та ін.” або “etc.”, у виданнях латинкою. Після назви видавництва ставлять кому (,) і вказують рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово “рік”, а також місяць і число не наводять.

Наприклад: Київ: Юрінком Інтер, 2000

N.Y.: Wiley, 1993

У зарубіжних виданнях на титульній сторінці часто рік видання опущено. Проте на звороті титульної сторінки після значка © (copyright by) вказується інформація про власника авторського права із зазначенням року. В такому випадку в описі зазначають:

N.Y.: Wiley, cop. 1993

New York; Basingstoke: Worth, cop. 2000

Дату друкування книги замість року видання не використо­вують. Якщо рік видання не зазначено, тоді пишуть “Б.р.” (без року) або “S.a.”. Після року видання ставлять крапку і тире (.–).

Обсяг видання – дані про кількість сторінок, арку­шів, стовбців.

Наприкінці опису, звичайно в списку використаної літератури, зазна­чають загальний обсяг видання. Кількість сторінок пишуть цифрами і додають скорочено слово сторінка (с. – укр.; p. – англ.; S. – нім.; s – фр.). В описі не враховують сторінки з випускними да­ними, рекламою, анотацією тощо.

Якщо у книзі нумерація сторінок наведена арабськими або (і) римськими цифрами то так подають і в описі:

340 с.

СССXL с.

У деяких виданнях передмова, вступ, зміст тощо нумерують римськими цифрами, а основний текст – арабськими, тоді в описі це зазначають через кому:

XXVII, 489 с.

Якщо у виданні пронумерований лише один бік аркуша, тоді вказують кількість аркушів (арк.). Часто, особливо в енциклопе­дич­них та словникових виданнях, нумерують не сторінки, а стовбці. У такому випадку зазначають кількість стовбців (стб.). Якщо ж для нумерації були використані букви чи цифри, відмінні від арабських чи римських, то в описі використовують арабські цифри.

Для дипломних робіт доцільним є алфавітно-нумера­ційний порядок запису літературних джерел. Записи розта­шо­вують в алфавітному порядку за прізвищами авторів або перших слів назв творів, записаних не на автора. Авторів, які мають однакові прізвища записують в алфавітному порядку їхніх ініціалів. Праці одного автора записують за алфавітом перших букв назв його праць. Праці одного автора з однаковою назвою записують за хронологією.

Спочатку подають літературу видану кирилицею, після неї – видану латинкою і далі – мовами з особливою графікою (за алфаві­том назв мов – арабською, вірменською, грузинською, єврейською, китайською, японською тощо). Звичайно публікації мовами з особливою графікою подають в українській транслітерації або в перекладі запису українською мовою. Порядок такої подачі зазначено нижче.

Список використаної літератури виданої різними мовами, які послуго­вуються кирилицею подається відповідно до зведеного кириличного алфавіту, а потім мовами з латинською графікою.

Список використаних джерел, опубліко­ва­них у всесвітній комп’ютерній мережі Internet.

Слід звернути увагу, що в Україні, а до недавнього часу і у всьому світі, відсутні будь-які офіційні норми (правила) посилання на першоджерела, які опубліковані на електронних носіях та в режимі он-лайн. Така ситуація змушує авторів, які використовують подібну інформацію, самотужки шукати з неї виходу. Одні у посиланнях вказують електронну адресу, розміщену в “рядку адрес”, інші – текстову інформацію, наявну в самому документі, ще інші взагалі не роблять ніяких посилань. Всі три способи є неприйнятними з різних причин. Перший – через те, що після оновлення сторінки (можливо через лічені хвилини після того, як на неї зробили посилання), за вказаною електронною адресою буде розміщено абсолютно іншу інформацію, яка не має нічого спільного з попередньою. Другий спосіб далекий від досконалості через те, що далеко не завжди в електронних документах вказуються повні вихідні дані про них в текстовому режимі (Наприклад: видавництво, рік видання, кількість сторінок, нумерація сторінок), а часто вони взагалі не мають аналога на звичайних носіях (Наприклад електронне повідомлення, лист дискусії тощо). Про третій спосіб годі й говорити, адже це плагіат у чистому вигляді.

На нашу думку, єдиним реальним шляхом розв’язання цієї проблеми є використання міжнародних стандартів бібліографічних посилань на електронні документи та їх складові частини, хоча б до тих пір, коли в Україні вони будуть офіційно затвердженими, або будуть запроваджені власні норми.

Ці стандарти були розроблені підкомітетом (SC) 9 технічного комітету (ТС) 46 Міжнародної організації стандартів, який займається виробленням міжнародних стандартів презентації, ідентифікації та опису документів.

Далі ми приводимо витяги з Міжнародного стандарту ISO 690-2 (частина 2), в яких визначаються елементи даних та їх обов’язковий порядок в бібліографічних посиланнях на електронні документи.

Посилання на електронні джерела повинно включати наступні елементи даних (якщо вони доступні) в порядку приведеному нижче:

· Автор;

· Назва;

· Тип носія;

· Авторські права;

· Видання;

· Місце видання;

· Видавець;

· Дата публікації;

· Дата оновлення;

· Дата розміщення на носію;

· Серія;

· Стандартний номер.

Приклади:

Монографії

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. [Цит. 2006, 1 січня]. - Доступний з: <http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml>

Статті у періодичних електронних виданнях

Черняк Л. Ю., Основные теории государственного суверенитета // Сибирский юридический весник [online]. – 2005. - № 1. - [Цит. 2006, 1 січня]. - Доступний з: <http://www.law.isu.ru/ru/science/vestnik/20054/chernyak.html>

Нормативно-правові акти

Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР [Цит. 2001, 5 січня]. – Доступний з: <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi>.

▬ Додатки оформляються як продовження дипломної роботи після списку літератури. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Угорі малими літерами друкується заголовок з першої великої симетрично, відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки потрібно позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А; Додаток Б...

Заключна стадія оформлення дипломної роботи – переплетення. Можна використовувати і спеціальні папки для дипломних робіт.

Дипломна робота повинна бути підписана студентом на титульному листку із зазначенням дати. Науковий керівник у письмовій формі дає розгорнутий відгук на виконану студентом дипломну роботу. Після цього здійснюється зовнішнє рецензування.

Оформлена дипломна робота (з відгуком наукового керівника, зовнішньою рецензією) подається до Державної екзаменаційної комісії в термін, встановлений наказом ректора. Студент-дипломник має можливість ознайомитися на кафедрі з відгуком керівника та зовнішньою рецензією за 2-3 дні до захисту.