Конституціоналізм — політико-правова система держави й суспільства.

Конституціоналізм — політико-правова система держави й суспільства.

Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він ставить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Таким чином, конституціоналізм поняття значно ширше ніж сама конституція. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, у відповідності з якою провадиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні ідеї, які виступають фактором суспільного прогресу. Конституціоналізм, є так би мовити барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конституціоналізм є складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість. Конституція, це таке явище, яке постійно розвивається і вдосконалюється. Тому її суть(конституції) не можна розглядати як щось застигле та незмінне. Термін “конституціоналізм”, на думку Г. Дж. Бермана, був введений у науковий оборот наприкінці ХVІІІ – початку XIX ст. для позначення головним чином американської доктрини верховенства писаної конституції над звичайними законами. Проте реальність цього феномену вперше виявилася ще в міських правових системах Західної Європи в XI – XII ст. [2]

Система категорій конституціоналізму. Проблема основних категорій.

У конституційному праві використовуються і власні категорії, вироблені в рамках даної науки. До них відносяться зміст конституційного права, конституція, конституційність, конституціоналізм, конституційна відповідальність, конституційні гарантії прав і свобод людини, парламентаризм і т.п. Крім них в конституційному праві знаходять застосування і категорії, що перейшли з інших наук і галузей людського знання: загальної теорії права (право, норма права, форма [джерело] права, галузь права, правовий інститут, легітимність, законність а ін.), Загальної теорії держави (держава, форма держави, державний орган, функції держави тощо), філософії (суспільство, особистість, влада, громадянське суспільство, закономірність, метод дослідження, суспільні відносини та ін.), політології (політична система суспільства, політична партія, політична поведінка, політична культура, група тиску, лобізм і т.д.), соціології (соціальна структура, соціальна спільність, громадська думка, соціальний інтерес і т.п.), загальної теорії систем (система, структура, організація, системні принципи і пр) та ін.

Наука конституційного права не тільки "запозичує" категорії інших наук і галузей знання з відповідною їх перенастроюванням при входженні в систему, обумовлену змістом конституційного права, але й охоче "ділиться" з іншими науками і галузями знання власними категоріями, в ході чого також відбувається коригування даних категорій. Оскільки система категорій конституційного права є великою відкритою системою, то представляється непродуктивним з наукової точки зору намагатися дати вичерпний, "закритий" перелік усіх категорій, що входять в дану систему.

Категоріальне значення людського виміру конституційного права. Людина й громадянин у системі категорій конституціоналізму.

За змістом категорії людина і громадянин є багатоаспектними. Найважливіший з цих аспектів теорія конституціоналізму пов'язує з правовим становищем особи.

Основою суспільства є людина. Саме людина визначає поняття суспільство, оскільки без людей суспільство не може існувати. Разом з входженням у суспільство людина вносить і свою природничо-соціальну якісність. Отже організуючий аспект життєдіяльності людей, зароджується на рівні суспільства. Відтак організоване суспільство ґрунтується на засадах самоорганізації людей. Власне наявність такого суспільства є підґрунтям створення цивілізованої держави як основної форми організації суспільства. Держава виступає як політико-правова організація суспільства, яка є якісно новим етапом розвитку суспільства, характерною ознакою існування держави. Властивою для держави категорією є громадянин, статус якого визначається позитивним правом. Однак, позитивні права громадян, у тому числі основні права і основні обов'язки, закріплені в конституції держави, виражають природничо-правове начало, тобто ґрунтуються на правах людини. Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом другого розділу Конституції України, що має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

Категорія публічної влади. Види влади й форми її інституціоналізації (основні інститути).

Влада - це можливість впливати на поведінку інших людей. Засоби впливу бувають різними: прохання, промовлене на вухо пошепки, або ніж, приставлений до горла. В умовах підприємства таким "ножем" може бути погроза звільнення.

Публічна влада — це влада, виділена з товариства і яка не збігається з населенням країни. Це вольове відношення між людьми з приводу організації їхньої сумісної діяльності, вироблене на основі спільного інтересу.

Поширеним є розуміння публічної влади як ширшого поняття, ніж державна, адже остання є саме видом публічної влади, до якої входять, наприклад, влада народу та органів місцевого самоврядування. Державна влада дійсно спирається в своїй побудові на своєрідну «публічну» основу, адже здійснюється та виступає від імені суспільства, є представником його волі. Але вона не єдиний різновид публічної влади. Тому окремі державознавці називають державну владу публічною владою особливого роду. Але так чи інакше, державна влада — це влада публічна, у зв'язку з чим її треба розглядати як здатність або можливість здійснювати управління, керівництво суспільством.[4]

Предмет конституційного права як галузі правової системи.

Основним предметом регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливійших джерел КП. Предмет КП опосередковує собою чотири групи суспільних відносин. 1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй теритрорії. Суверенітет буває реальним і потенційним

2) Відносини які опосередковують будівництво, устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числи за рахунок авторитарних методів, які передбачають нав»язування волі суб»єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головним з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженності. 4) Відносини, що визначають характер зв»язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства б) відносини фундаментальних прав України в) відносини гарантій реалізації прав і свобод г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

Процесуальне забезпечення народного волевиявлення громадян.

 

Припинення громадянства.

Громадянство України припиняється:

-внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок утрати громадянства України; на підставах, передбачених міжнародними договорами України.

Вихід із громадянства України здійснюється по клопотанню особи в порядку, установленому Законом.

У виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, що почала клопотання про вихід, має невиконані зобов’язання перед чи державою майнові зобов’язання, з якими зв’язані істотні інтереси громадян або державних організацій, кооперативних і суспільних об’єднань.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особа, що збудила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності в якості обвинувачуваного чи у відношенні його мається вступивший у законну силу і підлягаючий виконанню вирок суду.

Громадянство України втрачається:

-унаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, у поліцію, органи юстиції та в інші органи державної влади і управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України;

-якщо громадянство України набуто внаслідок предявлення свідомо неправдивих даних чи фальшивих документів;

-якщо особа, що знаходиться за межами України, не встала на консульський облік протягом п’яти років.

При зміні громадянства батьків, унаслідок якого обоє стають громадянами України чи обоє виходять із громадянства України відповідно змінюється громадянство їхніх дітей, що не досягли 14 років.

Режими проживання іноземців

Сукупність прав і обов'язків іноземців, встановлених національним і міжнародним правом, створюють їхній статус - правовий режим іноземних громадян Існує кілька його видів:

Національний режим означає надання іноземцям державою проживання прав, пільг і привілеїв, в основному рівних обсягу прав своїх власних громадян і юридичних осіб Даний режим встановлюється національними законами майже всіх сучасних держав Ці самі закони окремо обмежують права іноземців, виходячи з Міркувань безпеки, національної економіки та управління Так. ЗНАНЬ із Законом України 'Про Правовий статус іноземців' іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також браги участь у референдумах не проходять військову службу у Збройних Силах України (Ст 24) Крім того, іноземці не Можуть посідати Окремі Посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо вона пов'язана з належністю до громадянства України, наприклад, призначатися нотаріусами, суддями, прокурорами

Режим найбільшого сприяння означає надання громадянам держави, договір з якою передбачає цей режим, прав, не менших за Ті, що мають громадяни будь-якої третьої держави Режим найбільшого сприяння наближається до національного режиму Встановивши національний режим для іноземців однієї країни, держава, з огляду на принцип найбільшого сприяння, повинна надати таких самих прав іноземцям інших держав, що мають режим найбільшого сприяння

Спеціальний режим означає поширення на громадян певних держав особливих пільг чи обмежень Даний режим встановлюється багатосторонніми регіональними І двосторонніми угодами, шо передбачають спрощений порядок перетинання державного кордону, безвізовий в'їзд ТОЩО

Види референдумів.

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, е правом реальної суверенної 1 верховної волі народу, проте за своїм змістом і Формою здійснення тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результаті голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя. За територіальною ознакою референдуми поділяються на: всеукраїнський: 2). місцевий, причому останній має два підвиди:а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим: б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму. Теорети­чно предмет референдуму – це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми:!) обов’яз­кові – мають місце у випадках, копи з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.

Конституціоналізм — політико-правова система держави й суспільства.

Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він ставить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Таким чином, конституціоналізм поняття значно ширше ніж сама конституція. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, у відповідності з якою провадиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні ідеї, які виступають фактором суспільного прогресу. Конституціоналізм, є так би мовити барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конституціоналізм є складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість. Конституція, це таке явище, яке постійно розвивається і вдосконалюється. Тому її суть(конституції) не можна розглядати як щось застигле та незмінне. Термін “конституціоналізм”, на думку Г. Дж. Бермана, був введений у науковий оборот наприкінці ХVІІІ – початку XIX ст. для позначення головним чином американської доктрини верховенства писаної конституції над звичайними законами. Проте реальність цього феномену вперше виявилася ще в міських правових системах Західної Європи в XI – XII ст. [2]